Рішення № 20746099, 26.12.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" грудня 2011 р.Справа № 27/17-4403-2011 Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Холіній Ю.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (представник діючий за довіреністю);

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Хімагро";

до відповідача: Приватного підприємства "АНАСТАСІЯ-Г"

про стягнення 2836 462,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Хімагро" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Приватного підприємства "АНАСТАСІЯ-Г", в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (вх. ГСОО №44893/2011 від 26.12.2011р.) просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 2836462,99 грн., з яких 526494,91 грн. - основна заборгованість, 308 222,13 грн. - договірна санкція, 101745,95 грн. 3% річних, 300 000,00 грн. заборгованість за простим векселем серії АА №0006451, 1 600 000,00 грн. заборгованість за простим векселем серії АА №0006452 та покласти на відповідача судові витрати у тому числі витрати на адвоката у сумі 2 500,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу мінеральних добрив №128 від 16.04.2008 року позивачем було виконано вчасно та в повному обсязі свої зобовязання, між тим відповідач за фактично отриману продукцію розрахунки проводив несвоєчасно та не в повному обсязі, в звязку з чим у нього утворилась визначена у позовних вимогах заборгованість. Крім того, позивач зазначає, що між сторонами також укладено додаткову угоду №14 до даного договору, згідно умов якої ТОВ науково-виробнича фірма "Хімагро" за актом приймання-передачі векселів отримало від ПП "АНАСТАСІЯ-Г" два простих векселя загальною номінальною сумою 1900 000,00 грн. в рахунок розрахунків по договору купівлі-продажу мінеральних добрив №128 від 16.04.2008 року. Разом з тим, як стверджує позивач, 27.07.2009 року ТОВ науково-виробнича фірма "Хімагро" звернулось до ПП "АНАСТАСІЯ-Г" з актом предявлення векселя до оплати, між тим, відповідний акт із підписом відповідача на теперішній час не був повернутий та оплата відповідачем суми векселів не здійснена.

Представник позивача у судовому засіданні 26.12.2011р. уточнені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач у судові засідання не зявився, про поважність причин відсутності не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав, право на захист не використав, хоч і повідомлявся про час та місце проведення судового засідання належним чином, шляхом надсилання ухвал суду на адресу реєстрації, яка не змінювалася, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України, станом на 06.12.2011р. Отже, відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності за такою адресою відповідача, суд вважає, що ухвала про порушення провадження у справі вручена відповідачу належним чином.

Крім того, суд зазначає, що згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, а у разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті із відміткою поштової установи “за истечением срока хранения”, суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

16 квітня 2008 року між ТОВ науково-виробничою фірмою "Хімагро" (надалі продавець) та ПП "АНАСТАСІЯ-Г" (надалі покупець) укладено договір купівлі-продажу мінеральних добрив №128, згідно умов якого продавець зобовязався поставити (передати у власність покупця), в передбачені договором строки, а покупець прийняти, мінеральні добрива (в подальшому товар) та вчасно оплатити його повну вартість по цінам цього договору.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту прийняття його в місці поставки і підтверджується відповідною видатковою (залізничною) накладною.

Умовами п. 5.1 договору, зокрема передбачено, що оплата за товар проводиться в гривнях та повинна бути здійснена в термін вказаний в додатках на кожну партію товару до даного договору.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Водночас вимогами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено матеріалами справи, протягом періоду з 16.04.2008р. по 22.08.2008р., згідно 13 додаткових угод (а.с. 13-25), що є невідємними додатками до договору №128 від 16.04.2008р., ТОВ науково-виробнича фірма "Хімагро" поставило, а ПП "АНАСТАСІЯ-Г" прийняло мінеральні добрива на загальну суму 3550935,98 грн. Факт отримання уповноваженим представником відповідача товару на зазначену суму та відповідної кількості підтверджується наявними в матеріалах справи документами щодо кожної окремої поставки, а саме довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей та видатковими накладними.

При цьому, умовами вказаних додатків до договору №128 сторонами було узгоджено: терміни поставки, оплати, розмір та порядок нарахування штрафних санкцій у разі неналежного виконання зобовязань.

Як стверджує позивач, згідно банківської виписки за період з 01.01.2008р. по 31.12.2008р. (а.с. 128) та акту звірки взаєморозрахунків за період з січня 2008 року по червень 2011 року (а.с. 35), відповідачем за фактично отриманий товар за договором №128 від 16.04.2008р. на поточний рахунок позивача перераховано лише грошові кошти у розмірі 1124441,07 грн., інших проплат відповідачем не здійснено.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобовязань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

24.04.2009 року ПП "АНАСТАСІЯ-Г" видало два простих векселя серія АА 0006451 та серія АА 0006452 на суму 1 900 000,00 грн. ТОВ науково-виробничій фірмі "Хімагро" в якості зобовязання сплатити заборгованість за договором №128 від 16.04.2008 року та відповідної додаткової угоди №14 (а.с. 26), згідно якої сторони домовились, що розрахунки за договором №128 від 16.04.2008 року можуть здійснюватись шляхом видачі простого векселя.

Таким чином, за актом приймання-передачі ТОВ науково-виробнича фірма "Хімагро" 24.04.2009 року отримало від відповідача два простих векселя на загальну номінальну суму 1900 000,00 грн., в якості плати за фактично отриманий товар за договором №128 від 16.04.2008 року. Отже, з зазначеного моменту, між сторонами у справі припинились договірні (грошові) зобовязання, у даній сумі, та виникли зобовязання за векселем у сумі 1900000,00 грн.

Надалі, 27.10.2009 року, як зазначає позивач, ТОВ науково-виробнича фірма "Хімагро" звернулось до ПП "АНАСТАСІЯ-Г" з актом предявлення векселя до оплати, між тим, відповідний акт залишився з боку підприємства відповідача непідписаним та неоплаченим.

Відповідно до ст. 14 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок” векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

У відповідності до вимог ст. 75 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі (надалі Уніфікований Закон), простий вексель має містити такі реквізити: назву “простий вексель”, безумовне зобовязання сплатити визначену суму грошей, зазначення строку платежу, зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж, найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж, зазначення дати і місця складання простого векселя, підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Як встановлено судом, простий вексель серії АА 0006451 та АА 0006452 містять всі означені реквізити. Одночасно, на вказаних векселях також міститься підпис особи, що його видала, ПП "АНАСТАСІЯ-Г".

Таким чином, суд доходить висновку, що внаслідок видачі векселів серії АА 0006451 та АА 0006452 було засвідчене безумовне грошове зобов'язання ПП "АНАСТАСІЯ-Г" сплатити грошові кошти в сумі 1 900 000,00 грн. держателю (позивачу) цього векселя.

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого Закону, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів.

За приписом ст.75 Уніфікованого Закону, простий вексель містить, зокрема, зазначення строку платежу. Водночас ст. 33 цього закону передбачено, що переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату. Переказні векселі, що містять або інші строки платежу, або передбачають оплату частинами, є недійсними.

Векселедавець простого векселя зобовязаний так само, як і акцептант за переказним векселем (ст. 78 Уніфікованого Закону).

Згідно ст. ст. 43, 53, 77, 78 Уніфікованого Закону, векселедержатель має право предявити позовні вимоги до векселедавця в разі, якщо не було здійснено платежу за векселем. При цьому, під правом вимоги за векселем розуміється право векселедержателя заявити позов згідно статей 47, 48 Уніфікованого Закону.

Як встановлено матеріалами справи, вексель серія АА 0006451 укладений із строком платежу - 28.07.2009р. за наказом ТОВ НВФ "Хімагро", а вексель серія АА 0006452 28.10.2009р. за наказом ТОВ НВФ "Хімагро".

Позовні вимоги до векселедавця, що випливають з простого векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу (ст.ст. 70, 77 Уніфікованого Закону), тому строк позовної давності за позовами про стягнення заборгованості за векселем до векселедавця простого векселя три роки з дня настання строку платежу.

Таким чином, векселем посвідчується безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю), при цьому, векселедержатель, який не отримав платіж, має право на стягнення вексельної суми в порядку і межах строку вексельної давності, встановленої Уніфікованим законом про переказні та прості векселі, які можуть бути заявлені протягом трьох років з дня настання строку платежу.

В порядку досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу ПП "АНАСТАСІЯ-Г" лист-вимогу вих. №45 від 01.03.2011р. згідно якого ТОВ науково-виробнича фірма "Хімагро" просило у термін до 31.03.2011р. у добровільному порядку погасити існуючу заборгованість за поставлений товар, а також вказаним листом попереджено відповідача, що в разі невиконання зазначених вимог позивач буде змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Як зазначає позивач, вказана претензія була отримана відповідачем, між тим, залишена ним без відповіді та задоволення, при цьому доказів отримання відповідачем даної претензії позивачем до суду не надано.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобовязань за договором №128 від 16.04.2008р., а саме несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за фактично отриманий товар, в звязку з чим за відповідачем рахується заборгованість перед ТОВ науково-виробнича фірма "Хімагро", за виключенням заборгованості за простими векселями у сумі 1900000,00 грн., у розмірі 526494,91 грн.

Приймаючи до уваги вищевикладене, а також те, що позовні вимоги ТОВ науково-виробнича фірма "Хімагро" в частині стягнення суми боргу за договором №128 від 16.04.2008р. у розмірі 526494,91 грн., підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, з урахуванням встановлених обставин, а також враховуючи, що доказів сплати суми (1 900 000,00 грн.) за простим векселем серія АА 0006451 в розмірі 300000,00 грн. та простим векселем серія АА 0006452 в розмірі 1600000,00 грн. відповідачем до матеріалів справи не надано, право позивача на стягнення зазначеної суми підтверджено матеріалами справи, суд вважає вимоги позивача про стягнення 1900000,00 грн. за даними векселями обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобовязання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.2 договору, в разі прострочення покупцем термінів щодо оплати коштів за товар згідно п. 5.1 даного договору більш ніж за 3 дні у продавця не виникає зобовязань щодо поставки, тобто поставка товару не здійснюється по вині покупця. Якщо нові строки поставки товару не будуть додатково узгодженні сторонами і покупцем не буде на цій підставі виставлений інший рахунок-фактура і покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вказаної в рахунку-фактурі за кожен день прострочки платежу.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.

Враховуючи вищевикладене, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем суми пені у розмірі 308222,13 грн., за період прострочення, окремо щодо кожної поставки, нарахованої у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за 182 дні та з урахуванням здійснених відповідачем проплат, вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про обіг векселів в Україні»законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (надалі Уніфікований Закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»передбачено, що умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до ст. 48 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу: (1) сумою неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати. Якщо право регресу використане до настання строку платежу, то з вексельної суми утримуються облікові відсотки. Ці облікові відсотки обчислюються за офіційною обліковою ставкою (банківською ставкою), яка діє на дату використання права регресу за місцем проживання держателя.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 Уніфікованого Закону особа, яка прийме переказний вексель і здійснить платіж за ним, може стягнути з інших зобов'язаних перед нею осіб, зокрема, відсотки на вказану суму, обчислені в розмірі шести, починаючи з дня, коли вона здійснила платіж.

Пунктом 5 ст. 2 Закону України «Про обіг векселів в Україні»визначено, що відсотки нараховуються виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України на день подання позову і від дня настання строку платежу до дня подання позову відповідно.

Відтак застосування норм Цивільного кодексу України, які регулюють відповідальність за прострочення виконання зобов'язань до правовідносин, пов'язаних із обігом векселів, можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, що названі в Законі України «Про обіг векселів в Україні».

Таким чином, суд дійшов висновку, щодо відсутності у позивача правових підстав для застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України щодо правовідносин повязаних з вексельними розрахунками, крім того, аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 03.10.2011р. по справі №45/2011, висновки якого є обовязковими для суду, згідно положень ст. ст. 82, 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, а також враховуючи специфіку форми розрахунків між сторонами щодо здійснених поставок товару (грошові зобовязання за договором №128 та зобовязання за векселями), суд перевірив розрахунок позивача щодо сплати відповідачем 3% річних у розмірі 101745,95 грн. встановив, що позивач допустив помилки при здійсненні даного розрахунку, а саме у визначенні кількості днів прострочення та у визначені суми боргу (поставки) з урахуванням суми, яка мала бути сплачена за векселем, в звязку з чим, суд зробив власний розрахунок та встановив, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 67815,75 грн.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення уточнених позовних вимог ТОВ науково-виробничої фірми "Хімагро" та стягнення з відповідача 526494,91 грн. заборгованості, 308222,13 грн. договірної санкції, 67815,75 грн. 3% річних, 300000,00 грн. заборгованості за простим векселем серії АА 0006451 та 1600000,00 грн. заборгованості за простим векселем серії АА 0006452.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат віднесено державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про адвокатуру", оплата праці адвоката здійснюється згідно угоди між громадянином чи юридичною особою та адвокатським об'єднанням або адвокатом.

В матеріалах справи міститься договір б/н від 10.10.2011р. про надання юридичних послуг, укладений між Позивачем та адвокатом ОСОБА_1, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №546.

У якості оплати послуг адвоката, на виконання умов договору б/н від 10.10.2011р. про надання юридичних послуг, позивачем перераховано 2500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №316 від 21.11.2011, згідно акту приймання-передачі виконаних робіт від 14.11.2011р.

Враховуючи викладене, суд дослідивши обставини справи, дійшов висновку щодо наявності підстав для покладення на відповідача судових витрат за послуги адвоката у сумі 2500,00 грн., яка підтверджена належними засобами доказування у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 34, 44, 48-49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "АНАСТАСІЯ-Г" (68100, Одеська область, м. Татарбунари, вул. Сонячна, 21, ід. Код 34890552) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Хімагро" (67550, Одеська область, Комінтернівський район, смт Нові Бояри, вул. Степова, 10, р/р 26006310168601 в ФАБ «Південний»м. Одеса, МФО 328964, код ЄДРПОУ 32067134) 526494/пятсот двадцять шість тисяч чотириста девяносто чотири/грн. 91 коп. заборгованості, 308222/триста вісім тисяч двісті двадцять дві/грн. 13 коп. договірної санкції, 67815/шістдесят сім тисяч вісімсот пятнадцять/грн. 75 коп. 3% річних, 300000/триста тисяч/грн. 00 коп. заборгованості за простим векселем серії АА 0006451 та 1600000/один мільйон шістсот тисяч/грн. 00 коп. заборгованості за простим векселем серії АА 0006452.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства "АНАСТАСІЯ-Г" (68100, Одеська область, м. Татарбунари, вул. Сонячна, 21, ід. Код 34890552) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Хімагро" (67550, Одеська область, Комінтернівський район, смт Нові Бояри, вул. Степова, 10, р/р 26006310168601 в ФАБ «Південний»м. Одеса, МФО 328964, код ЄДРПОУ 32067134) 2500/дві тисячі пятсот/грн. витрат на адвоката, 25 500/двадцять пять тисяч пятсот/грн. державного мита та 233/двісті тридцять три/грн. 17 коп. витрат на ІТЗ судового процесу

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Суддя Невінгловська Ю.М.

Повний текст рішення підписано 03.01.2012р.