Рішення № 20728279, 05.01.2012, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2012 рокуСправа № 16/5026/2177/2011

Господарський суд Черкаської області в складі: судді Спаських Н.М., при секретарі судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення 1 450 163,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивачем предявлено позов про стягнення з відповідача 750 000,00 грн. заборгованості по кредиту, 582 025,00 грн. заборгованості по відсоткам, 108 540,89 грн. пені по кредиту, 9 597,84 грн. пені по процентах на підставі укладеного між сторонами кредитного договору № 016/0706/13-502 від 12.07.2006 року. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити. Відповідач направив суду клопотання про розгляд справи без участі свого представника. У направленому суду відзиві на позов відповідач просить у позові відмовити за всіма вимогами з причин пропуску позивачем строку позовної давності для захисту його права. Суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності представника відповідача по справі за наявними документами на підставі ст. 75 ГПК України.

Дослідивши наявні у справі документи суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з такого:

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 липня 2006 року між сторонами по справі (ПАТ "Сведбанк" є правонаступником АКБ "ТАС-комерцбанк") було укладено кредитний договір № 016/0706/13-502 (далі - кредитний договір а.с. 9)

про надання відповідачу кредиту на умовах поновлюваної кредитної лінії на термін по 11.07.2008 року включно з розміром кредитної лінії 750 000,00 грн. зі сплатою 20 % річних за користування кредитом (п. 1.1-1.4.).

Додатком № 1 до кредитного договору сторонами було погоджено графік погашення кредитної лінії, за яким станом на 5 число кожного місяця, починаючи з лютого 2008 року по липень 2008 року відповідач повинен сплачувати позивачу по 125 000,00 грн. на погашення кредитної заборгованості (а.с. 13).

Кредитні кошти видано для поповнення обігових коштів ( п. 1.5).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 1054 ЦК України, яка визначає, що за кредитним договором банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується повернути його та сплати проценти за користування кредитом. Кредитний договір підписаний повноважними представниками сторін, містить в собі всі істотні умови, встановлені для даного виду договорів. Доказів недійсності кредитного договору сторонами у справу не надано, договір сторонами виконувався.

Для виконання умов кредитного договору, відповідачу відкрито позичкові рахунки № 20682000018401 для обліку заборгованості по кредиту та № 20682000018401 для сплати процентів.

У відповідності до п. 2.4. кредитного договору, кошти в рахунок кредитної лінії надаються позичальнику при наявності у банку відповідного письмового запиту про їх надання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої обов'язки за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу по справі за його заявками можливість скористатися кредитними коштами по кредитній лінії в загальній сумі виданих коштів 750 000,00 грн. згідно наявних у справі платіжних доручень на вказану суму (а.с. 14-25). Заперечень щодо неотримання кредиту відповідачем у справу не надано. Остаточний строк користування кредитними коштами закінчився 11 липня 2008 року. Розрахунок позичальником проведено не було, з чого і виник спір. Доказів продовження кінцевого строку користування кредитними коштами за згодою сторін у справу не надано.

Згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобовязання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Станом на 11.07.2008 року за відповідачем рахується залишок боргу по кредиту в сумі 750 000,00 грн., оскільки відповідач борг по кредиту не погасив ні в якій сумі.

У відповідності до п. 4.3. кредитного договору, при недостатності щомісячних внесків на погашення нарахованих платежів за кредитом, в першу чергу погашаються проценти по кредиту, потім кредит, а потім неустойка.

З матеріалів справи вбачається, що погашення відповідачем боргу по кредиту було забезпечено договором застави із ПП "Агротехсервіс і К" ( а.с. 52), яким в заставу банку було передано 5 тракторів колісних.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було звернуто стягнення на заставне майно шляхом вчинення виконавчого напису від 31.03.2008 року ( а.с. 54) та передано його на примусове виконання до органів ДВС. В даний час виконавче провадження завершено продажем 4х тракторів, а п'ятий трактор у боржника відсутній.

За доводами та розрахунками позивача, кошти, отримані за результатами виконавчого провадження були спрямовані на часткову сплату процентів по кредиту (а.с. 64).

Позичальник (відповідач по справі) та заставодавець (ПП "Агротехсервіс і К") не є солідарними боржниками перед банком, оскільки про це спеціально не вказано ні в договорі застави, ні в нормах чинного законодавства ( ст. 541 ЦК - солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання). Заставодавець відповідає перед кредитором лише вартістю переданого в заставу майна, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до п. 8.3. кредитного договору, сторонами було погоджено, що у випадку порушення відповідачем умов повернення кредиту та сплати процентів, банк має право звернути стягнення на заставне майно та/або пред'явити позов у відношенні позичальника.

Таким чином, питання вибору шляхів погашення кредитного боргу (за рахунок заставного майна чи коштів боржника) належить виключно кредитору, а заставодавець несе не додаткову, а основну (повноцінну) відповідальність за боргами позичальника-відповідача, нарівні з ним. З цих підстав суд відхиляє доводи відповідача про те, що банк діяв неправомірно, затягуючи вирішення питання про погашення боргу виключно за рахунок заставного майна.

Доказів сплати заборгованості по кредиту в повній сумі відповідач суду не надав, кошти, отримані від позичальника та з реалізації заставного майна спрямовувалися лише на погашення боргу по процентах (через недостатність їх для погашення й інших платежів), а тому борг відповідача на користь позивача по кредиту становить 750 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.4. Кредитного договору плата за користування кредитною лінією у вигляді процентів становить 20 % річних і ця відсоткова ставка сторонами не змінювалася.

Відповідно до розділу 3 Кредитного договору проценти за користування кредитною лінією нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом за весь час користування кредитними коштами і з розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів та з розрахунку фактичної кількості в місяці/році, а сплачуються проценти відповідачем щомісячно до 05 числа (включно) за попередній місяць і на дату повернення кредитної лінії.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк у відповідності до договору сторін.

За розрахунками позивача (а.с. 64) за період з 12.07.2006 року по 30.08.2011 року відповідач має заборгованість по відсоткам в сумі 582 025,00 грн. (нараховано 768 231,88 грн., а сплачено та зараховано коштів з продажу майна в рахунок сплати процентів - 186 206,88 грн.), які позивач і просить стягнути з відповідача.

Доказів про сплату процентів відповідачем не надано. Математичний розрахунок процентів зроблено вірно та у відповідності до умов Кредитного договору сторін.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню по кредиту в сумі 108 540,89 грн. за період з 12.07.2008 року по 11.01.2009 року та пеню по процентах в сумі 9 597,84 грн. за період з 12.07.2008 року по 11.01.2009 року (а.с. 64-67).

У відповідності до п. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобовязань, в т.ч. і пеня, встановлюється за увесь час користування грошовими коштами, однак ч. 6 ст. 232 ГК України визначає, що нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців з дня виникнення права на їх нарахування, якщо іншого не встановлено договором чи законом.

Відповідно п.п. 6.1. кредитного договору у разі порушення строків сплати

заборгованості по кредиту та процентів, незалежно від вини, відповідач сплачує Банку пеню в розмірі подвійної ставки рефінансування НБУ, що діяла в період нарахування пені. Пеня нараховується на суму простроченої заборгованості за кожний день прострочення із розрахунку фактичної кількості днів у році. За змістом ст. 551 ЦК України розмір пені може встановлюватися за згодою сторін. Математичний розрахунок пені по кредиту та процентах позивачем зроблено вірно. Доказів про сплату нарахованої пені відповідач суду не надав.

До вимог про стягнення пені застосовується скорочений строк позовної давності тривалістю в один рік. Однак у відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відзиві на позов ( а.с. 51) відповідач по справі заперечень проти неотримання кредитних коштів не висловив, вважає, що заставного майна, на яке було звернуто стягнення, було більш ніж достатньо по вартості для погашення всього боргу по кредиту. Одночасно відповідач просить застосувати до вимог позивача строк позовної давності за всіма позовними вимогами.

Дослідивши доводи сторін з цього приводу, судом було встановлено наступне:

У відповідності до ст. 257,258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення штрафів та пені.

Доказів про збільшення сторонами у справі строку позовної давності для вимог про стягнення боргу по кредиту, процентах та пені суду не надано.

Жодна із сторін не заперечує, що кінцевий строк користування кредитними коштами для відповідача встановлено 11 липня 2008 року. Як вказано вище, відповідач по справі (як позичальник) та заставодавець є самостійними зобов'язаними особами перед позивачем і стосовно кожного з них для позивача строк позовної давності для пред'явлення вимог про сплату боргу починає текти з 12 липня 2008 року.

У відповідності до ст. 11 ЗУ "Про заставу", заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). На думку суду, майновий поручитель (якщо він є іншою особою, ніж позичальник), не є боржником перед позивачем за основним зобов'язанням.

Такий висновок зроблено і в п 4. Роз'яснення ВАСУ від 24.12.99 р. N 02-5/602 зі змінами та доповненнями "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу" про те, що заставодавцем може бути не лише боржник за забезпеченим заставою зобов'язанням, а й третя особа (майновий поручитель). Оскільки така особа не є боржником за основним договором, її зобов'язання перед заставодержателем не можуть перевищувати суму, виручену від реалізації заставленого майна, якщо інше не передбачено законом або договором. До майнового поручителя, який виконав забезпечене заставою зобов'язання, переходять усі права кредитора за цим зобов'язанням.

Суд вважає, що у ст. 24 ЗУ "Про заставу" про те, що у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України, йде мова лише про випадок, коли боржник по кредиту і заставодавець співпадають в одній особі. З цих підстав можливість пред'явлення позову про стягнення грошових коштів із позичальника (відповідач по справі) не стоїть для позивача в залежності від повного закінчення виконавчого провадження про звернення стягнення на все заставлене майно майнового поручителя.

Також початок процедури звернення стягнення на заставлене майно майнового поручителя в даному разі не перериває трирічний строк позовної давності для подачі банком позову до позичальника, оскільки це прямо не

передбачено законодавством. У відповідності до ст. 245 ЦК України - перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як визначено вище, ПП "Агроторгсервіс і К" не є боржником перед банком, він є лише майновим поручителем (заставодавцем) за зобов'язаннями відповідача по справі. Тому дії банку відносно заставодавця не переривають строків позовної давності щодо вимог позивача до відповідача (він же позичальник і боржник).

З доводів позивача суд не вбачає жодних добровільних дій відповідача по визнанню ним свого боргу перед банком - виконавче провадження по виконавчому напису та підписання відповідачем акту опису і арешту заставного майна є примусовою процедурою здійснюваного виконавчого провадження, відкритого саме проти майнового поручителя. З цих підстав боржник (відповідач), якщо він щось і підписував у виконавчому провадженні, то явно не стосовно визнання боргу перед позивачем у справі, бо вказані дії у виконавчому провадженні були його відносинами із ДВС, а не з банком. Листи, які відповідач писав банку з пропозицією погашення боргу за рахунок заставного майна (а.с. 53,57-58) датовані періодами до часу кінцевого користування кредитними коштами ( 11.07.2008 року), а тому не стосуються періоду перебігу строку позовної давності. Повернення виконавчого напису проти заставодавця із примусового виконання, також не перериває перебіг строку позовної давності щодо вимог банку до відповідача.

Позивачем не надано суду доказів того, що після 11.07.2008 року відповідач добровільно вчиняв дії, спрямовані на визнання чи погашення боргу за кредитними зобов'язаннями, або позивач подавав саме судові позови до відповідача чи до заставодавця до подачі позову по даній справі, хоча за розрахунками позивача, останні платежі по процентах відповідачем вчинені були ще у 2007 році ( а.с. 64).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання ( ст. 261 ЦК).

Позов до відповідача-позичальника банком пред'явлено лише 04.10.2011 року, при тому що трирічний строк позовної давності закінчився 12 липня 2011 року.

Таким чином, позивач пропустив строк позовної давності для пред'явлення позову про стягнення боргу із позичальника - відповідача по справі, при цьому ніяких поважних причин чи перешкод (об"єктивних і нездоланних) для цього у позивача не було, бо позивач їх не доводить. З цих підстав позивач не має права на стягнення боргу по кредиту в сумі 750 000,00 грн. із відповідача по справі.

Однак в частині стягнення процентів по кредиту суд погоджується із представником позивача щодо того, що на стягнення цих сум він має право, виходячи з такого:

За загальним правилом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

У відповідності до ст. 1054 ЦК -- за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, повернення кредиту і сплата процентів є двома видами основного зобов'язання, які випливають із кредитного договору (а не основне - кредит та похідне зобов'язання -проценти).

За правилами нарахування процентів (п. 3.1. та 3.2. кредитного договору), проценти нараховуються банком щомісячно на суму щоденного залишку заборгованості за кредитною лінією. Тобто, щомісячно у відповідача виникає нове зобов'язання по сплаті процентів і для його стягнення щомісячно на кожну нараховану суму починає текти окремий трирічний строк позовної давності.

Оскільки припинення зобов'язання по поверненню кредиту у відповідача не відбулося виконанням, проведеним належним чином (по даній справі позивач просто не може стягнути борг через пропуск строку позовної давності), то продовження нарахування банком процентів на суму боргу по кредиту є правомірним, бо зобов'язання між сторонами не припинилося, а тому триває.

Однак, застосовуючи трирічний строк позовної давності до вимог про стягнення боргу по процентах, суд вважає, що дані вимоги підлягають до задоволення лише частково на суму 436 438,00 грн., за період з 03.10.2008 року (три роки назад з часу подачі позову) по 30.08.2011 року (як обмежив період нарахування позивач), виходячи з такого розрахунку:

750 000,00 грн. х 20 % : 365 х 1062 дня.

Часткова сплата коштів, які зараховані у проценти в цей же період на розрахунки цього боргу не впливає, оскільки цими платежами було закрито борги по процентах, які виникли раніше, по календарній черговості.

Як вказано вище, позивач пропустив строк позовної давності для стягнення боргу по кредиту, а для стягнення пені застосовується скорочений строк позовної давності в один рік.

За правилами ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Інші правила нарахування пені по кредиту та процентах кредитним договором між сторонами не встановлено.

Як вказано вище, на стягнення пені поширюється річний строк позовної давності з моменту виникнення права на її нарахування.

Кінцевий строк нарахування пені по процентах та пені по кредиту позивачем визначено 11.01.2009 року. Тобто, строк позовної давності для стягнення обох видів пені навіть по її кінцевому терміну нарахування, сплив 11.01.2010 року, а позов було заявлено лише 04.10.2011 року.

У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до ст. 266 ЦК України - зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Коментарем до цієї статті зазначено, що норма ст. 266 встановлює, що строк позовної давності стосовно додаткових позовних вимог (стягнення неустойки та інші), які є похідними від основної вимоги, спливає одночасно із спливом строку позовної давності щодо основної вимоги.

Таким чином, позивач внаслідок спливу трирічного строку позовної давності не має права на примусове стягнення з відповідача 750 000,00 грн. боргу по кредиту, а внаслідок спливу річного строку позовної давності позивач не має права і на стягнення пені по кредиту та пені по процентах. В частині стягнення пені по кредиту позивач не має права на її стягнення внаслідок пропуску строку позовної давності також і через те, що ця пеня є похідним зобов'язанням від кредитного зобов'язання.

Таким чином, позивач має право лише на стягнення з відповідача 436 438,00 грн. боргу по процентах за користування кредитними коштами за період з 03.10.2008 року по 30.08.2011 року.

В решті вимог у задоволенні позову слід відмовити повністю через пропуск строку позовної давності позивачем, про що було заявлено відповідачем по справі. На думку суду, факт порушеного права позивача в частині неотримання погашення кредитних зобов'язань, матеріалами справи доведено повністю.

При цьому суд враховує практику Верховного Суду України про те, що у випадку, коли на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, постановлюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд постановлює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску такого строку поважною порушене право має бути захищене.

На підставі ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам підлягають відшкодуванню позивачу понесені останнім витрати на сплату державного мита лише в сумі 4 364,38 грн. та 71,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" , ідентифікаційний код 19356840, м. Київ- 04080, вул. Новокостянтинівська, 18-В --- 436 438,00 грн. боргу по процентах за період з 03.10.2008 року по 30.08.2011 року, 4 364,38 грн. на відшкодування сплаченого державного мита, 71,00 грн. на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті вимог у задоволенні позову відмовити повністю.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Суддя Н.М. Спаських

Повний текст рішення підписано 10 січня 2012 року