Рішення № 20713459, 13.12.2011, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 2-232/10

Справа №2-77/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2011 року

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Трофімова В.С.

секретаря судових засідань Рало Я.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Приватної фірми «Супутник»до ОСОБА_2, третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Приватної фірми «Супутник», ОСОБА_4, треті особи Харківська міська рада, Комунальне підприємство «Харіквське міське бюро технічної інвентаризації», Адміністрація Фрунзенського району Харківської міської ради про визнання договору дійсним, про визнання сторони договору такою, яка недобросовісно перешкоджала настанню обставин умов договору в частині введеня будівлі в експлуатацію та про визнання сторін співвласниками на обєкт незавершеного будівництва,

встановив:

Приватна фірма «Супутник»звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлову будівлю станцію технічного обслуговування автомобілів, загальної площею 801,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та визнати недійсним договір про часткову участь у будівництві станції технічного обслуговування від 25.09.1998 року укладений між ПФ «Супутник»та ОСОБА_2 Під час розгляду справи представник ПФ «Супутник» неодноразово змінював позовні вимоги, та остаточно 17.11.2011 року до суду подав уточнення позовних вимог, в яких просив визнати недійсним договір про часткову участь у будівництві СТО від 25.09.1998 року укладений між ПФ «Супутник»та ОСОБА_2 засвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 зареєстрований за № 6012.

Відповідач по первісному позову ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ПФ «Супутник», гр. ОСОБА_4, третя особа Харківська міська рада, КП «Харківське міськ БТІ», Фрунзенська районна рада м. Харкова про настання обставин, яких несумлінно перешкоджала сторона, якій це не вигідно, про визнання незаконним правовій акт, який порушує право власності, про застосування наслідків нічтожної угоди, про відшкодування моральної шкоди. Під час розгляду справи ОСОБА_2 неодноразово уточнював позовні вимоги. 13.12.2011 року ОСОБА_2 подано уточнення позовних вимог, які судом прийнято, в яких ОСОБА_2 відмовити в визнанні недійсності договору про часткову участь у будівництві СТО від 25.09.1998 року укладений між ПФ «Супутник»та ОСОБА_2 засвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 зареєстрований за № 6012, визнати відсутність виникнення на час розгляду справи у ПФ «Супутник»права власності на нежитлову будівлю станції технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 801, 9 кв.м. розташоване по адресу АДРЕСА_1, визнати ОСОБА_2 та ПФ «Супутник» співвласниками на обєкт незавершеного будівництва будинку станції технічного обслуговування автомобілі по АДРЕСА_1, в м. Харкові; визнати ПФ «Супутник» стороною, яка несумлінно перешкоджає настанню умов договору встановлених в п. 6 в частині введення будинку в експлуатацію, відповідно до договору від 25.09.1998 року.

У судовому засіданні представник ПФ «Супутник»підтримав позовні вимоги, заперечуючи проти зустрічних вимог ОСОБА_2 пояснивши, що будівництво будівлі за адресою АДРЕСА_1, проводилось за власні кошти ПФ «Супутник», з залучення будівельних організацій «Вента», «Гала», Бетта О.О.О.». Будівельні роботи закінчені в середині 2008 року, на даний час будівля повністю збудована. Звертаючись з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спірну будівлю з метою захисту права власності, та як останній, при зверненнях до різних установ вказує себе як співвласника будівлі. Стосовно визнання договору недійсним представник Позивача зазначив, що договір про часткову участь в будівництві СТО від 25.09.1998 року суперечить нормам Цивільного законодавства, які діяли на час укладення договору, а саме ст.ст. 15, 41, та розділу 38 Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року, так як мета сумісної діяльності в договорі не визначена, договір не містить характеристик будинку які сторони спільно погодились будувати, кошторис будівництва та участь кожного зі сторін в будівництві договором не визначено, а тому волевиявлення сторін в договорі не конкретизовано. В укладеному договорі відсутні встановлені законодавством необхідні умови для укладення такого правочину, тому правочин між ПФ «Супутник»та ОСОБА_2 щодо участі останнього в будівництві СТО необхідно вважати недійсним. Під час укладення спірного договору від 25.09.1998 р. дійв Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 р., тому правочин повинен відповідати вимогам ЦК УРСР, який в ст. 430, забороняв укладення договір про сумісну діяльність між громадянином і соціалістичними організаціями. Посилання ОСОБА_2 на документи якими підтверджується факт перерахування ним коштів на будівництво СТО, не може вважатись належним доказом, оскільки договором від 25.09.1998 р. не було встановлено, порядок та форма фінансування будівництва. В деяких документах, наданих суду відсутня підпис директора ПФ «Супутник»та печатка юридичної особи, квитанції видані не існуючою юридичною особою - «Концерном «РТР», умови перерахування коштів будівельним організаціям за будівництво СТО не урегульовано договором від 25.09.1998 року.

Заперечуючи проти зустрічного позову Представник позивача зазначив, що визнання права власності як співвласника незавершеного будівництва СТО суперечать ст. 328 ЦК України. Заперечуючи проти визнання ПФ «Супутник»стороною, яка недоброякісно перешкоджала наступу умов договору встановленим пунктом 6 договору від 25.09.98 р. в частині введення будівлі в експлуатацію зазначив, що виконання даного обовязку ПФ «Супутник» настає після введення будинку СТО в експлуатацію, однак умовами договору сторонами не обумовлено строк вводу будинку в експлуатацію та сторону в обовязок якої це покладено.

У судовому засіданні ОСОБА_2, свої позовні вимоги підтримаю у повному обсязі, проти позову ПФ «Супутник»заперечуючи пояснив, що договір про спільну діяльність в будівництві станції технічного обслуговування від 25.09.1998 року відповідає вимогам діючого законодавства. В момент укладення договору сторони домовились діяти спільно для будівництва станції технічного обслуговування, а тому він є дійсним. В поданому позові не зазначено обставин з яких необхідно визнавати договір не дійсним, намагання видати спірний договір за договір про спільну діяльність якому притаманні вимоги розділу 38 ЦК УРСР в редакції 1963 р. є безпідставним, оскільки такий договір укладаються підприємствами з соціальною формою власності, та в такому разі приватним нотаріусом спірний договір не був би посвідчений. Позовні вимоги про визнання його та ПФ «Супутник»співвласниками на обєкт незавершеного будівництва будинку станції технічного обслуговування автомобілів по АДРЕСА_1, ґрунтується на вимогах договору від 25.09.1998 р. в п. 7 якого передбачено з все майно яке придбано в наслідок виконання договору є спільною власністю сторін та відповідно до вимог ЦК України до завершення будівництва вони є співвласниками матеріалів, обладнання та іншого, використаного в процесі будівництва. Своїми діями ПФ «Супутник»перешкоджало та недобросовісно перешкоджає настанню обставин, які визначені в п. 6 та п. 7 в спірного договорі від 25.09.1998 року, тому обставини повинні вважатись такими що настали. Зі свого боку він належним чином виконував умови договору, вносив по усній домовленості с президентом ПФ «Супутник»ОСОБА_4, передавав останньому грошові кошти в сумі еквівалентній близько 3000 доларів США, які оприходувались через «Концерн РТР», копії приходних ордерів від «Концерн-РТР»надавав йому ОСОБА_4 взимку 2000 році, на будівництво поставляв будівельні матеріали, які відображені в акті обміру та перерахування, надавав грошові кошти безпосередньо Позивачу в особі громадянина ОСОБА_4, про що свідчать власноруч складені розписки. Заперечуючи проти визнання права власності на спірну будівлю зазначив, що будівля не збудована та не дотримано вимог діючого законодавства щодо порядку оформлення права власності на новозбудовану будівлю, а вимоги ПФ «Супутник»про визнання його власником будівлі, суперечать п. 6 та п. 7 спірного договору від 25.09.1998 року відповідно до якого спірна будівля є спільно набутим майном сторін.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не зявився, про день та час та слухання справи повідомлений належним чином та своєчасно, надавши через канцелярію суду відзив на зустрічний позов ОСОБА_2 заперечуючи проти позовних вимог посилаючись на відсутність порушення прав та інтересів ОСОБА_2 з його боку, позовні вимоги виникли з приводу не виконання умов неукладеного договору про часткову участь в будівництві станції технічного обслуговування який укладено між ПФ «Супутник»та фізичною особою - громадянином ОСОБА_2 25.09.1998 року, а тому включення його як Відповідача є необґрунтованим та не законним.

Представник Фрунзенського районної ради м. Харкова у ході судового розгляду справи, позов ПФ «Супутник»не визнав, пояснивши що ПФ «Супутник»позовні вимоги про визнання за ним права власності на спірну будівлю суперечать вимогам діючого законодавства, та вимогам п.п. 6 та 7 укладеного між ОСОБА_2 та ПФ «Супутник» договору від 25.09.1998 року, надане суду в підтвердження наявності у ПФ «Супутник» права на спірну будівлю, реєстраційне свідоцтво № 433 не можу бути доказом, оскільки видано на підставі не існуючого рішення.

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 у судове засідання не зявилась до суду надавши письмові пояснення в яких зазначила, що договір часткової участі в будівництві станції технічного обслуговування, посвідчений 25.09.1998 року реєстр№6012, було укладено з дотриманням вимог чинного законодавства ( ст.. 38 ЦК Української РСР): договір укладено у письмові формі, посвідчено нотаріально за бажанням сторін, сторонами досягнуто згоди за всіма суттєвими умовами договору, необхідними для його виконання. Помилково зазначає, що сторони не мали права укладати такий договір, у звязку з приписами ст.. 430 ЦК Української РСР, діючим на той час законодавством, а саме: законами України «Про власність», «Про підприємства», «Про підприємницьку діяльність»надавалося право укладати такі договори, а саме: ст.. 3 Закону України «Про власність»допускає обєднання майна, що є власністю громадян та юридичних осіб. Згідно зі ст.. 216 ЦК Української РСР, договори про спільну діяльність припиняють свою чинність після досягнення мети, у цьому випадку участь у будівництві нежитлового приміщення станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1. На підставі вищезазначеного, приватний нотаріус ОСОБА_3 вважає, що позивач безпідставно намагається визнати зазначений договір недійсним, сторони протягом 10 років виконували приписи цього договору.

Представник Харківської міської ради Харківської області у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Представник третьої особи Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Допитані в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що 2000 року він був присутній при проведенні деяких будівельних робіт з будівництва 2-го поверну станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1, директором якого був ОСОБА_4 В його присутності провозили пліти перекриття, які він приймав та за допомогою крану укладав на 2-й поверх, робили гідроізоляційні роботи. Бачив як ОСОБА_2 давав гроші працівникам, однак за що та надавали останні будь-які документи йому не відомо. У його присутності взимку 2000 році ОСОБА_2 передав ОСОБА_4 гроші в національній валюті України, що на той момент становило еквівалент близько 3000 доларів США, на що ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 документи, які само він не бачив. Яка сума була в гривнях та у звязку з чим передавались гроші йому не відомо.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_7 пояснив, що ОСОБА_2 разом з ОСОБА_4 у 2000-2001 році будували 2-й поверх станцію технічного обслуговування автомобілів по АДРЕСА_1., будучи присутнім при їх розмовах детально їх не памятає. Про договірні відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та існування договору йому відомо зі слів ОСОБА_2. Як йому відомо зі слів ОСОБА_2, останній завозив для будівництва СТО пліти перекриття та різні будівельні матеріали. З метою закупівлі цегли ОСОБА_2 займав у нього 2000 доларів США, без укладання будь яких договорів, пізніше займана сума була повернута.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_8 пояснив, що знаком з ОСОБА_2 з 2000 року та з ОСОБА_4. ОСОБА_2 займав у нього 2000 доларів США, сума надавалась в гривневому еквіваленті. Зі слів ОСОБА_2 гроші займались для будівництва СТО по АДРЕСА_1, шляхом займу ОСОБА_4 на часткову участь в будівництві. Договорів відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з питань будівництва СТО він не бачив та не читав. Він приймав участь при передачі ОСОБА_2 ОСОБА_4 коштів, розмір коштів йому не відомо, при цьому ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 Акт форми № 2, де підрядником зазначено фірму «Супутник».

Допитаний в якості свідка ОСОБА_10 пояснив, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір на будівництва станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1. Умови договору йому не відомо. Як йому відомо ОСОБА_2 фінансував будівництво СТО, а ОСОБА_4, як він бачив, надавав звіти з використання коштів. Точної дати та рік не памятає, він був присутнім при передачі ОСОБА_4 ОСОБА_2 коштів в сумі близько 20000 та 5000 грн., при цьому ОСОБА_4 будь-яких документів ОСОБА_2 не передавав. Хто був власником станції технічного обслуговування та в яких долях проводилось будівництво СТО йому не відомо.

Суд у судовому засіданні вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами письмові пояснення, матеріали справи встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.

Спірним є будівля станції технічного обслуговування, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (згідно рішення Виконкому Фрунзенської районної ради в м. Харкові від 20.02.2001 р. № 25/2, адресу змінено АДРЕСА_1) та договір про часткову участь в будівництві станції технічного обслуговування укладений 25.09.1998 року приватною фірмою «Супутник»в особі президента ОСОБА_4 з одного боку та фізичною особою - громадянином ОСОБА_2 з другого боку посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за № 6012.

Рішенням Харківської міської ради Харківської області № 173-18 від 12.01.1989 року готелю «Турист»дозволено будівництво боксів по ремонту автомобілів та пральні по АДРЕСА_1. Готелем «Турист»замовлено робочий проект боксів по ремонту автомобілів (станції технічного обслуговування на 3 пости) і швацької майстерні на території готелю «Турист». Робочий проект включав пояснювальну записку, основні креслення та кошторисну вартість будівництво.

У 1992 році готель «Турист»відмовився від будівництва збірного приміщення, та листами № 15 від 25.11.1992 р. та № 31 від 20.09.1993 р. звернулось до голови виконкому Харківської міської ради народних депутатів з проханням змінити рішення Харківської міської ради від 12.01.1989 р. за № 173-18 та дозволити кооперативу «Супутник»з побутового обслуговування населення закінчити будівництво станції технічного обслуговування. Розпорядженням виконавчого комітету Фрунзенської районної ради народних депутатів м. Харкова від 15.10.1993 року за № 958 проведено перереєстрацію кооперативу «Супутник»з побутового обслуговування населення, у приватну фірму «Супутник».

17.02.1994 року комунальним підприємством «Харківсьве міськБТІ» проведено інвентаризацію будівлю за адресою АДРЕСА_1, та видано реєстраційне посвідчення № 433 про належність будинку Позивачу. На прохання приватної фірми «Супутник»рішенням Фрунзенської районної ради м. Харкова від 20.02.2001 року за № 25/2, обєкту незавершеного будівництва станції технічного обслуговування надано нову поштову адресу АДРЕСА_1. Відповідно до наданих ПФ «Супутник»документів будівництво станції технічного обслуговування автомобілів по АДРЕСА_1, проводилось підрядними організаціями: фірмою «Вента»; малим підприємством «Гала»; малим підприємством «Бетта-О.О.О.»з якими Позивачем по закінченню робіт було укладено акти прийому передач та акти виконаних будівельно монтажних робіт. Відповідно до наданих ОСОБА_2 квитанцій будівництво проводилось «Концерном «РТР».

25 вересня 1998 року між Приватною фірмою «Супутник»в особі президента ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_2 укладено договір про часткову участь в будівництві станції технічного обслуговування. Договір посвідчено приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3. зареєстрований в реєстрі за номером 6012. Згідно п.п. 1, 2 договору від 25.09.98 року сторони домовились, що ОСОБА_2 приймає участь в будівництві нежитлового приміщення станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1, виявляючи свою участь в фінансуванням яке необхідно для повного завершення будівництва СТО, згідно проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічним забезпеченням будівництва. ПФ «Супутник»зобовязалось приймати від ОСОБА_2 необхідні кошти та використовувати часткові кошти виключно для будівництва, оформлювати всю необхідну документацію для введення СТО до експлуатації, та підготувати всю необхідну документацію для введення СТО до експлуатації (п.п. 3, 4 договору). Відповідно до п. 6 договору після введення СТО до експлуатації забудовник зобов'язується передати у власність спільника 50% площ й передати документи для оформлення права власності в БТІ.

27 вересня 2005 року за клопотанням позивача Комунальним підприємством «Харківське міськБТІ»знову проведено інвентаризацію будівлі станції технічного обслуговування автомобілів по АДРЕСА_1. Будівлі присвоєно літеру «А-3»та видано технічний паспорт на будинок, відповідно до якого загальна площа будівлі складає 801,9 м.кв.

В матеріалах справи знаходиться витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно видане КП «Харківське міськ БТІ»від 16.03.2009 року за № 22165003 відповідно до якого нежитлова будівля, літ. «А-3»загальною площею 801,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 22.10.2008 року зареєстровано за ПФ «Супутник». В матеріалах справи знаходиться дане рішення Господарського суду Харківської області від 22.10.2008 року по справі № 47/355-08. Ухвалою Вищого господарського суду України від 28 травня 2009 року рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2008 року скасовано, справу № 47/355-08 направлено до господарського суду харківської області на новий розгляд. Згідно пояснень сторін по справі встановлено, що на даний час в провадженні суду знаходиться господарський спір за позовом ПФ «Супутник»до Харківської міської ради, третя особа ОСОБА_2, прокуратура Харківської області про визнання права власності на нежитлову будівлю станцію технічного обслуговування літ. «А-3»загальною площею 801,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 в м. Харкові.

Встановлені обставини дають підставу дійти суду до висновку про часткове задоволення позовних вимог ПФ «Супутник»та у відмові в позовних вимогах ОСОБА_2

Вирішуючи питання про визнання договору про часткову участь в будівництві станції технічного обслуговування від 25.09.98 року не дійсним, суд виходить з відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. При розгляді справи про визнання правочину недійсним, суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішує справу. Цивільний кодекс УРСР від 1963 року, який був чинний на момент укладання вказаного правочину, норми якого відповідно до правил, встановленого ч. 3 ст. 5 та п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, підлягають застосуванню до спірних відносин.

Статтею 4 ЦК УРСР Цивільні передбачено, що права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Стаття 48 ЦК УРСР встановлено недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону. Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Цивільний кодекс УРСР не передбачав існування окремого договору часткової участі в будівництві або завершенні будівництва будівлі. Кваліфікуючи правову природу договору від 25.09.1998р., суд вважає, що він має ознаки договору про сумісну діяльність, в зв'язку з чим, до нього мають бути застосовані положення гл. 38 Цивільного кодексу УРСР від 1963р.

Відповідно до ч. 1 ст.430 ЦК УРСР від 1963р. за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи, будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Досліджуючи договір від 25.09.1998р., суд приходить до висновку, що мета сумісної діяльності учасниками договору не визначена. Певної характеристики нежитлової будівлі СТО, в будівництві якої сторони погодились діяти спільно, навіть загальної, договір не містить. Водночас проектно-кошторисна документація будівництва не була узгоджена й затверджена сторонами, тому мета волевиявлення сторін визначена в договорі не конкретно. Судом встановлено, що будь-яких додатків, а також доповнень та змін до договору сторонами не укладалось, тобто у подальшому після підписання договору його предмет не був конкретизований й погоджений сторонами.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність згоди сторін щодо предмету договору, укладеного 25.09.1998р. Окрім того, зі змісту договору не можливо встановити для яких цілей сторони уклали цю угоду, що є суттєвою умовою в силу ч.2 ст. 430 ЦК Української РСР від 1963р. Згідно з наведеною нормою закону громадяни можуть укладати договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб. Договори про сумісну діяльність між громадянами і соціалістичними організаціями не допускаються.

Статтею 433 ЦК УРСР від 1963р. встановлено, що для досягнення мети учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Виходячи зі зміту наведеної статті форми внесків учасників договору про сумісну діяльність та обсягів участі у сумісній діяльності є істотними для даного виду договору. При укладені спірного договору сторонами не погоджені умови щодо форми внеску учасників у сумісну діяльність та обсягу участі у сумісній діяльності.

Виходячи з наведених вище положень договору від 25.09.1998р., якими сформульовані зобов'язання ПФ «Супутник»(п.п.3,4 Договору), його внесок у сумісну діяльність визначається у вигляді трудової участі. Однак, встановлені обставини свідчать, що умови договору в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи, форма внеску ПФ «Супутник»в сумісну діяльність визначена в договорі не повно. З матеріалів справи вбачається, що недобудована одна етажна станція технічного обслуговування АДРЕСА_1, щодо будівництва якого сторони погодились діяти спільно, була зареєстрована за ПФ «Супутник». В такому випадку, вказана обставина мала бути відображена в договорі від 25.09.1998р., так само, як і дані про стан, та вартість об'єкту незавершеного будівництва внески ПФ «Супутник»та ОСОБА_2 у сумісну діяльність на її початку. Відсутність зазначених даних в договорі не відбиває дійсних правовідносин, які існували на момент його укладення і не дозволяє визначити обсяг майнової участі у сумісній діяльності однієї з сторін договору.

Відповідно до п. 2. договору від 25.09.1998р. формою внеску ОСОБА_2 у спільному будівництві СТО є його фінансування. Проте, обсяг такого фінансування не визначений в договорі, а так само в додатках до договору. За таких обставин, суд приходить до висновку, що сторонами договору від 25.09.1998р. не досягнуто згоди відносно таких істотних умов договору про сумісну діяльність, як форма та обсяг участі учасників договору такого виду.

Згідно зі ст.431 ЦК Української РСР від 1963р., якщо учасники договору про сумісну діяльність за згодою між собою доручили керівництво їх сумісною діяльністю одному з учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних справ учасників договору. Особа, якій доручено ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність, діє на підставі довіреності, підписаної іншими учасниками договору.

Зі змісту договору від 25.09.1998р. не вбачається можливим визначити те, на кого з сторін покладений обов'язок ведення спільних справ й керівництво їх сумісною діяльністю. З пояснень сторін, відповідної довіреності на ведення спільних справ сторони одна іншій не видавали. В такому разі, ведення спільних справ повинно було здійснюватись за їх загальною згодою, як цього вимагає ч. 1 ст.431 ЦК Української РСР від 1963р. Натомість, з обставин справи вбачається, що дії учасників сумісної діяльності по виконанню договору не були узгодженими та не узгоджувались додатковими листами. Про це, зокрема, свідчать наявні в матеріалах справи копії договорів підряду на будівництво СТО, укладених кожною з сторін договору з різними організаціями без належного погодження з іншою стороною.

Крім того, договір від 25.09.1998р. не містить умов, які б визначали порядок виконання сторонами зобов'язань, які вони прийняли за договором, в зв'язку з чим неможливо судити про виконання або невиконання сторонами договірних зобов'язань.

Попри те, що ПФ «Супутник»вказується в договорі від 25.09.1998р. „Забудовником", зобов'язання по здійсненню будівництва СТО (власними силами або із залученням підрядної будівельної організації) на нього жодним з положень договору не покладається. Договором не визначений порядок, відповідно до якого ОСОБА_2 мав виконувати прийняте зобов'язання з фінансування будівництва, а також строки виконання цього зобов'язання. З огляду на це, неможливо встановити факт виконання ОСОБА_2 прийнятих за договором зобов'язань.

Отже, договір від 25.09.1998р. не містить умов, які за фактичних обставин, що мали місце на момент його підписання, були необхідними для формування певного виду зобов'язання відповідно до правової природи угоди, яку сторони намагались укласти. За фактичними ознаками укладений 25.09.1998р. договір наближений до протоколу намірів сторін на укладення договору про сумісну діяльність з будівництва приміщення СТО, оскільки конкретних зобов'язань для учасників сумісної діяльності договір від 25.09. Г998р. не сформував. Відтак, вказаний договір не породив тих наслідків, які сторони намагались досягти, укладаючи його.

Надаючи правову оцінку договору від 25.09.1998р., обставинам, які існували на момент його підписання сторонами та їх наступним діям, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог ПФ «Супутник»про визнання договору недійсним.

Згідно зі ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР від 1963 р. угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір від 25.09.1998р. не відповідає вимогам закону та не містить істотних умов, які необхідні для договорів даного виду. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Таким чином, договір часткової участі в будівництві станції технічного обслуговування від 25.09.1998р. є недійсним оскільки не відповідає вимогам закону.

Згідно до ст. 59 ЦК УРСР та ст. 236 ЦК України, угода визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Надаючи правову кваліфікацію договору від 25.09.1998 року, суд прийшов до висновку про недійсність договору від 25.09.1998 року, а тому суд відмовляє ОСОБА_2 в задоволені позовних вимог про визнання дійсним договору про часткову участь в будівництві СТО від 25.09.1998 року, укладену між приватною фірмою «Супутник»та громадянином ОСОБА_2, засвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3

Розглядаючи вимогу ОСОБА_2 про визнання його та приватну фірму «Супутник»співвласниками обєкту незавершеного будівництва будівлі станції технічного обслуговування автомобілів, загальної площі 801,9 кв.м. по АДРЕСА_1, а також визнання ПФ «Супутник»стороною, яка несумлінно сприяла настанню умов договору, встановлених пунктом 6 в частині введення будівлі в експлуатацію, по договору від 25.09.1998 року про часткову участь в будівництві будівлі станції технічного обслуговування автомобілів, загалною площею 801,9 кв.м. по АДРЕСА_1, суд вважає їх такими, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Щодо права власності, то ЦК України передбачає можливість його виникнення на підставі рішення суду у випадках, встановлених ст. 376 ЦК України, а підтвердження рішенням суду існуючого в особи права власності - у випадках, встановлених ст. 392 ЦК України. В інших випадках право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Судом встановлено, що вимоги ОСОБА_2 випливає з зобов'язань, визначених договором від 25.09.1998р., на підставі якого виникає право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ПФ «Супутник»

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ст. 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, між сторонами не було укладено договір, який би утворив для них взаємні права та обов'язки. За відсутності між сторонами укладеного договору про спільну участь в будівництві спірної СТО, відсутні встановлені законом підстави для виникнення у ОСОБА_2 права співвласника на половину площі спірної СТО.

Крім того, відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За таких обставин, підстав для визнання ОСОБА_2 та ПФ «Супутник»співвласниками незавершеного будівництва СТО по АДРЕСА_1, в м. Харкові, в судовому порядку немає, а вимоги не ґрунтуються на нормах цивільного законодавства України.

В ході судового розгляду справи не знайшли підтвердження обставини, на які ОСОБА_2 посилається в обґрунтування своєї участі у будівництві спірної СТО, а тому визнання його співвласником незавершеного будівництва по АДРЕСА_1, в м. Харкові.

Відповідно до встановленого ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу, своїх вимог і заперечень, крім випадків визначених законом.

В позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що ним було укладено договір підряду з Концерном „РТР" на проведення загальнобудівельних робіт з влаштування 2-го поверху будівлі СТО, виконання яких оплачувалося ОСОБА_2 в сумі 109 560 грн. В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що вказані обставини дійсно мали місце, в 2000 та 2001 роках оплату будівельні роботи «Концерну «РТР»ОСОБА_2 передавалась через ОСОБА_4, якій в свою чергу передавав квитанції про прийняття коштів «Концерном «РТР»від ОСОБА_2 Факт передачі актів за форма № 2 від «Концерну «РТР» підтверджував у судовому засіданні свідок ОСОБА_8

Проте, з наданих ОСОБА_2 копій квитанцій виданих «Концерном «РТР», договору підряду № 7 від 30.08.99 року вбачається, що замовником та платником будівельних робіт виступає ОСОБА_2, а не ПФ «Супутник»чи ОСОБА_4 Оплата за будівельні роботи проводилась з жовтня 1999 року по липень 2002 року. З пояснень представника ПФ «Супутник», такий договір між ПФ «Супутник»з Концерном „РТР" не укладався, про його існування їм не відомо, згоду на укладення договору ПФ «Супутник»на будівництво СТО по АДРЕСА_1, ОСОБА_2 не давав та проводити оплату не доручав.

ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження погодження його дій з ПФ «Супутник»або їх наступного схвалення останнім, як другим учасником сумісної діяльності. За умови відсутності згоди між сторонами щодо істотних умов договору про сумісну діяльність, дії сторони, які не погоджені з іншою, не створюють для неї юридичних наслідків.

Суд критично відноситься до пояснень ОСОБА_2 про передачу грошей безпосередньо президенту ПФ «Супутник»ОСОБА_4 за рахунок виконання своїх зобовязань за договором від 25.09.1998 року, оскільки відповідно до п. 9 Порядку ведення касових операцій в національній валюті в України, затверджені постановою Національного банку України від 02.02.1995 року за № 21 (яка діяла на час виникнених відносин та втратила чинності на підставі постанови Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року за № 72), а також п. 3.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене правлінням Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року за № 72 (яка діяла на час виникнених відносин та втратила чинності згідно з постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року за № 637), приймання готівки касами підприємств проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою. Про приймання грошей видається квитанція за підписами головного бухгалтера або особи, ним уповноваженої, і касира, завірена печаткою (штампом) касира або відбитком касового апарата.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З таких саме підстав суд не приймає в якості доказів по справі пояснення свідків щодо передання ОСОБА_2 ОСОБА_4 коштів за рахунок виконання договору про часткову участь, так як дані обставини повинні бути підтверджені відповідно до закону.

Також, суд критично оцінює наявні в справі копії квитанцій, акти виконаних робіт, договір № 7 від 30.08.99 р про взаємовідносини ОСОБА_2 з «Концерном РТР», як доказ того, що останній оплачував будівництво СТО, оскільки жодний з вказаних документів не знаходиться у правовому зв'язку із будівництвом спірної будівлі за договором про часткову участь в будівництві СТО від 25.09.1998р.

З тих же підстав не може сприйматись належним доказом факту виконання ОСОБА_2 обов'язку з фінансування будівництва спірного СТО «акт обміру і перерахунку»від 23.09.2004р. Вказаний документ містить лише дані про кількість будівельних матеріалів, витрачених на зведення другого поверху спірного СТО. Враховуючи те, що в зазначеному акті не вказується за чий рахунок придбані будівельні матеріали і проведені будівельні роботи, він не може служити підтвердженням виконання договірних зобов'язань. Суд не може прийняти в якості доказу виконання вимог ОСОБА_2 надані акти № 2 та № 3, оскільки вони в порушення вимог ст. 207 ЦК України не підписані сторонами які їх уклали та не скріплені печаткою юридичної особи ПФ «Супутник», від імені якої діяв громадянин ОСОБА_4 Опитаний в судовому засіданні представник ПФ «Супутник»пояснив, що данні акти було складено сторонами з наміром в майбутньому передати гроші, однак дані доводи, а так само факт передачі даних грошей згідно актів ОСОБА_2 суду не доведено.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 11, 328, 331, 392, 509, 626 ЦК України, ст.ст.10; 11; 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Приватної фірми «Супутник»до ОСОБА_2, третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору недійсним задовольнити.

Визнати договір про часткову участь у будівництві станції технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 801,9 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, літера «А-3»від 25 вересня 1998 року, укладений між Приватною фірмою «Супутник»та ОСОБА_2, посвідчений Прватним нотарісом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі №6012 недійсним.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Приватної фірми «Супутник», ОСОБА_4, треті особи Харківська міська рада, Комунальне підприємство «Харіквське міське бюро технічної інвентаризації», Адміністрація Фрунзенського району Харківської міської ради про визнання договору дійсним, про визнання сторони договору такою, яка недобросовісно перешкоджала настанню обставин умов договору в частині введеня будівлі в експлуатацію та про визнання сторін співвласниками на обєкт незавершеного будівництва відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами , які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано , набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

СУДДЯ: