Постанова № 20703466, 21.12.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.11 Справа № 2/32

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГалушко Н.А.

суддівКраєвської М.В.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2, с.Вовчий Свалявського району б/н від 08.11.2011р.

на рішення господарського суду Закарпатської області від 24.10.2011р.

у справі №2/32

за позовом Львівського міжрайонного транспортного прокурора в інтересах держави в особі

позивача 1: Міністерства інфраструктури України, м.Київ

позивача 2: Державного територіально-галузевого об”єднання “Львівська залізниця”, м.Львів

до відповідача 1: Неліпинської сільської ради, с.Неліпино Свалявського району Закарпатської області

до відповідача 2: виконавчого комітету Неліпинської сільської ради, с.Неліпино Свалявського району Закарпатської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, с.Вовчий Свалявського району Закарпатської області

про визнання за державою в особі Міністерства інфраструктури України (орган управління майном) права державної власності на об”єкт нерухомого майна

За участю представників сторін:

від прокуратури: ОСОБА_3

від позивача 1: ОСОБА_4-представник

від позивача 2: ОСОБА_5, ОСОБА_4-представники

від відповідача 1: не зявився

від відповідача 2: не зявився

від третьої особи: ОСОБА_2

Представникам сторін, третьої особи та прокуратури розяснено права та обовязки, передбачені ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 81№ГПК України учасниками судового процесу не заявлено.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 22.09.2010р. №2/32 (суддя Ремецькі О.Ф.) в задоволенні позову відмовлено, постановами Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2010р. та Вищого господарського суду України від 15.02.2011р. рішення суду залишено без змін.

Однак, постановою Верховного суду України від 04.07.2011р. скасовано постанову Вищого господарського суду України від 15.02.2011р. та направлено справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав хибності висновків щодо відсутності спору про право, а також щодо неможливості залізниці звернутися за захистом права державної власності, оскільки спірне майно знаходиться у неї на праві господарського відання.

За результатами нового розгляду, постановою від 02.08.2011р. Вищий господарський суд України скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2010р. та рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2010р., справу направлено до господарського суду Закарпатської області на новий розгляд.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 24.10.2011р. у справі №2/32 (суддя Якимчук Л.М.) позов задоволено повністю: визнано за державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України (ід. код: 37472062, м. Київ, пр-т Перемоги, 14) право державної власності на обєкт нерухомого майна, який знаходиться у господарському віданні Державного територіально-галузевого об"єднення "Львівська залізниця", що розташований у с.Вовчий Свалявського району Закарпатської області, а саме: будівлю вокзалу станції Вовчий, загальною площею 185,8 м.кв., яка збудована та введена в експлуатацію у 1946 році. У частині позовних вимог до виконкому Неліпинської сілької ради провадження у справі припинено.

ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу б/н від 08.11.2011р., в якій просить скасувати рішення суду з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що всупереч нормам закону позивач подав позов про визнання за державою в особі Міністерства траспорту та зв»язку України (орган управління майном) права державної власності на об»єкт нерухомого майна, а не право господарського відання. Скаржник вважає, що спірне майно, передане в статутний фонд ДТГО «Львівська залізниця»належить йому на праві господарського відання, Міністерство транспорту та зв»язку є органом управління цим майном. Окрім того, скаржник вважає, що визнання за державою права власності на спірну будівлю порушить конституційне право її мешканців на житло. А також зазначає, що згідно з протоколом №19 спільного засідання профкому та адміністрації від 17.06.1996 ОСОБА_2 виділено під квартиру перший поверх вокзалу ст. Вовчий , якій згодом було присвоєно №9/1 (рішенням виконкому Неліпинської сільської ради Свалявського району №51 від 22.05.2003).

Наводить скаржник і інші підстави для скасування рішення суду.

ДТГО “Львівська залізниця” подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, скаржника та прокуратури, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

Як встановлено судом першої інстанції, Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 5 як відокремлений підрозділ державного територіально-галузевого обєднання «Львівська залізниця»звернулось до Неліпинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області з листом №2219 від 17.12.2009р. (том І а.с.18), з проханням оформити право державної власності на будівлю вокзалу, розташовану за адресою: с.Вовчий Свалявського району Закарпатської області, що знаходиться на балансі відокремленого підрозділу та перебуває у господарському віданні ДТГО «Львівська залізниця», яке входить до сфери управління Міністерства транспорту та звязку України (правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України).

Для оформлення права державної власності до листа було додано, зокрема, копію державного акта на право постійного користування землею (серія ЯЯ № 097918 від 24 грудня 1997 року), на якій розташовано спірну будівлю, копію інвентарної картки обліку основних засобів № 3 на будівлю вокзалу.

Виконавчим комітетом Неліпинської сільської ради розглянуто лист

Залізниці щодо оформлення права державної власності та листом №14/02-20 від 21.01.2010р. (т.І а.с.19) відмовлено у реєстрації і видачі свідоцтва про право державної власності на спірну будівлю вокзалу з підстав використання її як житлового будинку, в якому проживають та зареєстровані дві сімї.

З огляду на викладене, Львівський міжрайонний транспортний прокурор звернувся з позовом про визнання за державою в особі Міністерства інфраструктури України (орган управління майном) права державної власності на обєкт нерухомого майна, який знаходиться у господарському віданні ДТГО "Львівська залізниця", що розташований у с.Вовчий Свалявського району Закарпатської області, а саме: будівлю вокзалу станції Вовчий, аг.пл.185,8 м.кв., яка збудована та введена в експлуатацію у 1946 році (з врахуванням заяви про уточненення позовних вимог від 19.10.2011).

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до ст..326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Згідно із ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 9 Закону України «Про транспорт»встановлено, що транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України „Про залізничний транспорт” майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління обєктами державної власності»управління обєктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими субєктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких обєктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 3 Закону України «Про управління обєктами державної власності»встановлено, що обєктами управління державної власності є, зокрема, майно, що передане державним комерційним підприємствам, установам, та організаціям. Субєктами управління обєктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади, державні господарські обєднання, інші державні господарські організації (ст. 4 Закону).

Відповідно до п.1., п.п. 1, 29 п. 4 Положення про Міністерство транспорту та звязку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 789 від 06.06.2006р. (чинного на момент виникнення спірних відносин), міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі залізничного транспорту, здійснює державне управління в галузі транспорту, виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Як вбачається із п.1.1 Статуту ДТГО «Львівська залізниця»державне територіально-галузеве обєднання створено згідно із ст.ст. 1, 4 Закону України «Про залізничний транспорт», засноване на державній власності і входить до сфери управління Міністерства транспорту та звязку України (т.І а.с.10).

Відповідно до п.2 Указу Президента України „Про затвердження Положення про Міністерство інфраструктури України” від 12.05.2011р. №581/2011 вказане Міністерство є правонаступником Міністерства транспорту та звязку України.

Згідно із п. 4.1.56 Положення про Міністерство інфраструктури України, затв. Указом Президента України від 12.05.2011р. №581/2011, Міністерство виконує у межах повноважень функції з управління обєктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Відповідно до п. 4.2 Статуту майно Залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві господарського відання. Залізниця володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та Статуту.

З огляду на вищенаведене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що субєктом управління державним майном, закріпленим за Залізницею на праві господарського відання, виступає як сама Залізниця, так і Міністерство інфраструктури України, до сфери управління якого входить остання, які реалізують права держави як власника такого майна на володіння, користування і розпорядження ним.

Для доведення свого права, у випадку його невизнання іншими особами, позивачем подано докази, що підтверджують наявність у нього права власності на майно: Інвентаризаційну справу по вказаному обєкту нерухомості (т.І а.с.23-27); копію інвентарної картки обліку №17 основних засобів № 3 на будівлю вокзалу (т.І а.с.22); Довідку від 24.03.2010 №708 про наявність на балансі ВП „Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №5 будівлі вокзалу станції Вовчий, №9 (т.І а.с.20).

Також, на підставі рішення 7 сесії 5 скликання Неліпинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 08.06.2007р. ДТГО „Львівська залізниця” як землекористувачу видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЯЯ №097918, яким залізниці надано у постійне користування землі загальною площею 10,1013 га в межах згідно з планом землекористування з цільовим призначенням для залізничного транспорту (т.І а.с.28).

В ході розгляду справи встановлено, що спірний обєкт нерухомості розташований на вказаній земельній ділянці.

Відповідно до ст. 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

У відповідності з положеннями ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.

Як вбачається із матеріалів справи та зазначалось вище, позивач звертався з проханням до відповідача про оформлення права власності на спірне майно, проте відповідач відмовив в оформленні свідоцтва про право власності держави на спірний об'єкт нерухомості, чим фактично заперечив (не визнав) наявність цього права власності у держави в особі позивача.

Згідно із ст..328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позивач може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть у випадку, коли ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння.

За приписами ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 312 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

З огляду на викладене, яудом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги до Неліпинської сільської ради, а у частині позовних вимог до виконавчого комітету Неліпинської сільської ради правомірно припинено провадження у справі на підставі п.1 ст. 80 ГПК України, оскільки останній не є юридичною особою, що підтверджено спеціальним Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців №11575176 (т.ІІІ а.с.46).

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. При цьому, обставини, які, відповідно до законодавства, повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв»язку із чим не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України,

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2010р. №2/32 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Матеріали справи повернути до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

Суддя Краєвська М.В.

СуддяОрищин Г.В.