Постанова № 20692779, 13.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

< Копия >

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13.12.11Справа №2а-3437/11/2770

10 год. 38 хв.

м. Севастополь

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Мінько О.В.;

при секретарі - Бойко М.С.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, НОМЕР_1, виданий Нахімовським РВ УМВС України в м. Севастополі від 05.12.2004 р.,

представника відповідача - військової частини 4110 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України - ОСОБА_2, довіреність № 17 від 03.04.2011 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовомОСОБА_1довійськової частини 4110 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ Українипро стягнення грошової компенсації в сумі 2117,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовомдовійськової частини 4110 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ Українипро стягнення компенсації вартості неотриманого речового майна в сумі 2117,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, позивач під час проходження військової служби, не був забезпечений речовим майном та не отримав грошову компенсацію замість нього після звільнення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 11.11.2011 р. відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 11.11.2011 р. закінчено підготовче провадження по справі.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду пояснення в обґрунтування вимог, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у запереченні.

Суд, заслухавши позивача та представника відповідача, встановивши обставини по справі, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, до юрисдикції адміністративних судів входить розгляд спорів фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Частиною другою статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011), у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту першого статті 9-1 Закону № 2011, продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом другим статті 9-1 Закону № 2011, в редакції, яка діяла до 01.01.2007 р., військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 1444, встановлено, що військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.

Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині 4110 та наказом командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 11.06.2011 р. № 53 о/с звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України у зв’язку з закінченням строку контракту. На підставі наказу командира військової частини 4110 (по стройовій частині) від 25.06.2011 р. № 142 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 6).

Відповідно до довідки-розрахунку начальника речової служби військової частини 4110 від 06.07.2011 р. № 320, вартість речового майна, яке не було отримано згідно з нормами належності під час проходження військової служби ОСОБА_1, складає 2117,63 грн.

При звільненні, відповідачем, не було проведено з позивачем остаточного розрахунку за період його служби, а саме - не видано компенсацію за речове майно, яке підлягало видачі позивачу на протязі військової служби в Збройних Силах України.

Частиною першою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною п’ятою статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі статтями 1-2, 2, 4 Закону № 2011, нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Пунктом 3.1 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 визначено, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

У пункті 3.2 вказаного рішення Конституційного Суду України зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

У своєму запереченні представник відповідача посилається на частину п`яту статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі якої просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Проте, доводи представника відповідача судом не приймаються до уваги у зв`язку з тим, що, відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що строк звернення позивача до адміністративного суду не пропущений, позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), а відтак на користь позивача підлягають стягненню 51,00 грн. судового збору.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено та підписано 19.12.2011 р.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1довійськової частини 4110 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ Українипро стягнення грошової компенсації в сумі 2117,63 грн., задовольнити.

Стягнути з військової частини 4110 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (юридична адреса: вул. 2-га Бастіонна, 14-а, м. Севастополь, 99004) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) грошову компенсацію замість неотриманого речового майна в сумі 2117 (дві тисячі сто сімнадцять) грн. 63 коп.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31113095700007, ГУДК в м. Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598) на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 51 (п`ятдесят одна) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя                                                                      О.В. Мінько