Рішення № 20673623, 26.12.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2011 р. Справа № 5023/6571/11

вх. № 6571/11

Суддя господарського суду Шатерніков М.І.

при секретарі судовогозасідання Вишневський О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. від 01.12.2011 року

3-ї особи - ОСОБА_2, дов. № 13861/10/10-017 від 05.10.2010 року

відповідача - ОСОБА_3, дов. № 4351 від 04.08.2011 року 3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТВ-Харків", с. Комунар

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові 3-я особа <Текст >

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Істсервіс", м. Харків 3-я особа <Текст >

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Дочірнє підприємство "СТВ-Харків", с.Комунар Харківського району Харківської області, звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.04.2010р., укладеного між позивачем та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Істсервіс". Судові витрати позивач просить покласти на відповідача. Позов заявлено на підставі ст. ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на висновок ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, викладений в акті перевірки № 1851/48-021/33816944, про те, що зміст договору купівлі-продажу від 01.04.2010 р., укладеного між сторонами, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.08.2011р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 5023/6571/11.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 вересня 2011 року було зупинено провадження по справі № 5023/6571/11, в зв'язку з призначенням по справі судово-технічної експертизи та направленням справи до експертної установи.

Листом від 06.10.2011 року ТОВ "Компанія Істсервіс" було зобов'язано надати до суду, витребувані судовим експертом, вільні зразки відтисків круглої печатки ТОВ "Компанія Істсервіс", виконані на документах в період часу з березня 2010 року по вересень 2011 року у кількості 15-20 документів, виконаних у різні числа кожного місяця вище зазначеного періоду та направити уповноваженого представника ТОВ "Компанія Істсервіс" "13" жовтня 2011 р. о 11:00 год. до господарського суду Харківської області для відібрання експериментальних зразків відтисків печатки ТОВ "Компанія Істсервіс". Проте вищезазначені вимоги суду відповідачем не були виконані, що унеможливило виконання судово-технічної експертизи, призначеної ухвалою господарського суду Харківської області від 14 вересня 2011 року по справі № 5023/6571/11.

22 листопада 2011 року на адресу господарського суду від Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експертизи № 9845, у зв'язку з чим справа № 5023/6571/11 була повернена до господарського суду Харківської області без виконання судової експертизи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.11.2011р. провадження у справі № 5023/6571/11 було поновлено та розгляд справи було призначено на 07.12.2011 року.

У судовому засіданні 07.12.2011 року було подовжено строк вирішення даного спору за межами, визначеними ч. 1 ст. 69 ГПК України на п'ятнадцять днів до 31 грудня 2011 року, задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, у зв*язку з чим розгляд справи відкласти на "20" грудня 2011 р. о 12:00. Крім того, ухвалою суду від 07.12.2011 року було залучено до участі у справі № 5023/6571/11 в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Харкові.

У судовому засіданні, призначеному на 20.12.2011 року було оголошено перерву до 26.12.2011 року до 11:30 з метою надання додаткових доказів по справі.

06.09.2011р. відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що правові відносини, що виникли між сторонами на підставі спірного договору, були спрямовані на реальне настання правових наслідків, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

26.12.2011р. через канцелярію позивачем до суду надано документи на підтвердження правонаступництва позивача, а саме копії сторінок статуту ТОВ "СТВ-Харків" та копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які приймаються судом та залучаються до матеріалів справи.

Дослідивши надані позивачем документи, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "СТВ-Харків" було створено шляхом перетворення Дочірнього підприємства "СТВ-Харків", що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо позивача серія ААБ № 044153 та Статутом ТОВ "СТВ-Харків", копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 25 Господарського процесуального кодексу України, в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги надані позивача документи, суд дійшов висновку про доцільність заміни позивача у справі - Дочірнього підприємства "СТВ-Харків" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "СТВ-Харків".

Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулося 26.12.2011р., підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що за оспорюваним договором сторонами було дотриманоумови,якієнеобхіднимидлядійсності договору, жодних доказів недійсності оспорюваного договору позивач не надав.

Представник третьої особи у судовому засіданні просив суд припинити провадження у справі, проте письмових пояснень щодо суті спору не надав.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

01 квітня 2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Істсервіс" (відповідач по справі) та Дочірнім підприємством "СТВ-Харків" (позивач по справі) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати у власністю позивачу товар, а позивач зобов'язався прийняти товар та оплачувати його відповідно умовам цього договору.

У відповідності до п. 1.2 спірного договору найменування товару, одиниці вимірювання, ціна та кількість товару зазначаються у накладних, які є невід'ємними частинами договору.

Строк дії договору встановлений сторонами у п. 12.1 договору, яким передбачено дію договору до 31 грудня 2010 року, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань за договором.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що спірний договір не відповідає вимогам частини 1 статті 203, ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки він суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, так як не спрямований на реальне настання правових наслідків, про що зазначено у акті перевірки № 1851/48-021/33816944, складеному працівниками спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові.

Позивач вказує на те, що факти викладені у позовній заяві свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення у передбачений законом або договором спосіб, зокрема, одним із них є визнання правочину недійсним. Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину, дефекти (недотримання) форми, дефекти суб'єктного складу, дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. п. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вичиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Фіктивним, згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України, є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Слід зазначити, що тільки укладений правочин (тобто той, в якому узгоджені встановлені законодавством необхідні умови для їх укладення) може бути визнаний судом недійсним. Не може бути визнаний недійсним договір, який сторонами не укладено (такий, що не відбувся).

Верховний Суд України у п. 8 Постанови від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розяснює, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим, судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини(договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Предметомрозглядувданійсправієгосподарськийдоговірпоставки. Правовідносини з поставки в силу приписів п.2 ст.4 ГК України регулюються нормами параграфу 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Також зі змісту норм параграфу 1 глави 30 ГК України (ст.ст.265-270) вбачається, що сторони у договорі поставки повинні узгодити такі істотні умови договору поставки, як строки поставки, кількість, ассортимент (номенклатура), якість товарів, що постачаються, їх комплектність та ціну.

В спірному договорі від 01.04.2010 р. сторони передбачили, що найменування товару, одиниці вимірювання, ціна та кількість товару зазначаються у накладних, які є невід'ємними частинами договору. (п. 1.2 договору).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що надані відповідачем до справи видаткові накладні не можуть бути належними доказами поставки товарів по договору купівлі-продажу від 01.04.2010 року у розумінні ст.ст. 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, тому як згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4. ст. 2 наказу Міністерства Фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. "Про затвердження положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи (видаткові накладні з огляду наказу Міністерства Статистики України № 291 від 07.10.1996 р. є первинним документом) повинні мати обов'язкові реквізити, а саме; назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції (у натуральному і вартісному виразі); посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

А також залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що посвідчує особу-одержувача тощо.

Натомість у видаткових накладних, за якими здійснювалась поставка, відсутнє посилання на договір купівлі-продажу від 01.04.2010 р., а тому дані документи не можуть бути визнані додатками до цього договору та підтверджувати факт узгодження за договором усіх істотних умов та виконання саме спірного договору. Таким чином, у спірному договорі купівлі-продажу сторонами не було узгоджено таких істотних умов, як предмет договору: асортимент (номенклатуру), кількість товару, його ціну, а отже цей договір в силу вимог п.8 ст.181 ГК України є неукладеним (таким, що не відбувся).

При винесені рішення господарський суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладеної у постанові від 15.01.2003 року у справі №14/203, згідно з якою, договір в якому відсутні узгоджені сторонами істотні умови, вважається неукладеним і не може бути предметом вимог про визнання договору недійсним.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких предявлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на зазначене, враховуючи приписи вищенаведених норм матеріального права, приймаючи до уваги те, що договір купівлі-продажу від 01.04.2010 року, є неукладеним, що в свою чергу не породжує певних прав та обовязків для сторін, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстави для визнання цього договору недійсним та задоволення позову, оскільки недійсним може бути визнано лише укладений договір, у звязку з чим суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст. 44 та 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

<Текст >

ВИРІШИВ:

Замінити позивача у справі - Дочірнє підприємство "СТВ-Харків" (код ЄДРПОУ: 33816944) на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "СТВ-Харків" (код ЄДРПОУ: 33816944)

У позові відмовити повністю.

Суддя (підпис< Текст >Шатерніков М.І.

Повний текст судового рішення підписано 30.12.2011 року.