Постанова № 20629560, 24.11.2011, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 2-а-5416/2011

П О С Т А Н О В А

іменем України

"24" листопада 2011 р.Дніпровський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Антипової Л.О

при секретарі Пятаченко Г.В

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій протиправними, зобовязання здійснити перерахунок та виплату основної і додаткової пенсії як особі, котра постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, -

в с т а н о в и в:

Позивач 18.08.2011 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій протиправними щодо перерахунку пенсії, мотивуючи свої вимоги тим, що йому, як особі, постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інваліду І групи від захворювання, повязаного із наслідками аварії на ЧАЕС, не в повному обсязі нараховується та виплачується державна і додаткова пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі - Закон України № 796-XII), а тому просить визнати дії відповідача протиправними, зобовязати відповідача визнати за ним право на отримання щомісячної пенсії у розмірах, передбачених статтями 50, 54 вищевказаного Закону, та провести перерахунок та виплату державної і додаткової пенсії відповідно до вимог ст. ст. 50, 54 вищевказаного Закону, з урахуванням виплачених сум з 01.09.2011 року.

Позивач зазначає, що йому на підставі Закону України № 796-XII, як особі постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інваліду І групи призначена державна та додаткова пенсія, яка не в повному обсязі нараховується та виплачується, оскільки відповідно до ст. ст. 49, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмір пенсії не може бути нижчим 10-ти мінімальних пенсій за віком та відповідно до ст. 50 Закону України № 796-XII особам віднесеним до категорії І, інвалідам І групи щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоровю, повинна виплачуватися у розмірі 100% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Представник відповідача Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва в судове засідання не зявився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, направив суду письмові заперечення проти позовних вимог, вважає, що виплата пенсії здійснювалась відповідно до вимог чинного законодавства, просить розглянути справу у їхню відсутність.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва і отримує пенсію, передбачену ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоровю, особам, віднесеним до категорії 1, передбачену ст. 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, але з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” від 03.01.2002 року № 1 та постанови Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26.07.1996 року № 831, отримує її в розмірах, передбачених вказаними постановами, а не Законом України № 796-XII.

Позивач має статус особи, постраждалої внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, є інвалідом І групи, що підтверджується копіями посвідчень, наявних в матеріалах справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стосовно позовних вимог щодо перерахунку та виплати недоотриманої державної та додаткової пенсії, то судом встановлено наступне.

Згідно із ст. 49 вищевказаного Закону пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 50 Закону України № 796-XII (в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року) визначено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоровю, у розмірах: інвалідам І групи 100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідом ІІ групи 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу 50 процентів пенсії за віком.

Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року до вказаних статей Закону було внесено зміни: частину 4 ст. 54 Закону було змінено чотирма частинами, а ст.50 Закону було викладено в новій редакції.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7, пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6,8-12 пункту 35,пунктів 36-100 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу ІІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Відповідно до положень ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких віднесено, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність); законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обовязковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Стаття 152 Конституції України встановлює процедурне питання, у відповідності до якого закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визначаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Суд керується положеннями ч. 2 ст. 152 Конституції України, відповідно до вимог якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Суд приймає до уваги, зокрема, рішення Конституційного Суду України “У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про чинність Закону України “Про Рахункову палату”, офіційного тлумачення положень частини 2 статті 150 Конституції України, а також частини 2 статті 70 Закону України “Про Конституційний Суд України” стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень конституційного Суду України №15-рп/2000)”. Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади, орган Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх обєднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Конституційний суд України в мотивувальній частині зазначає, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього рішення.

Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому, що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть у звязку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що дії субєктів владних повноважень, які були вчинені у відповідності до вимог законів, інших правових актів або їх окремих положень, до моменту визнання останніх неконституційними, є законними і такими, що відповідають вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

Таким чином, право позивача на нарахування відновилось з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, при цьому в тому правовому режимі, який існував до дня набрання сили змін, визнаних в подальшому неконституційними. Таким чином, нарахування підвищення має бути вчинено з дня ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, тобто з 22 травня 2008 року, на підставі положень статей 50, 54 Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року).

Відповідно до ст. 62 Закону № 796-ХІІ розяснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обовязковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма субєктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Частиною 1 ст. 67 Закону № 796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Отже, Законом України № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право розяснення порядку застосування цього Закону.

Суд не враховує твердження представника відповідача, що встановлення конкретних (зменшених) сум для обчислення пенсій Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не реалізують, встановлені Законом, права та гарантії, а змінюють та корегують, встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону України № 796-ХІІ, де чітко встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Таким чином суд вважає, що здійснення виплати державної пенсії згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 01.03.2002 року та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, особам, віднесеним до категорії 1 згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 831 не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам Законів України та Конституції України, як Основного Закону держави.

Частиною 1 ст. 33 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені розміри пенсії по інвалідності залежно від групи інвалідності.

Згідно до п. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що в усіх випадках розмір пенсій по інвалідності, що настала внаслідок Чорнобильської катастрофи, не може бути нижчим: - по І групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком.

Зі змісту статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом.

Згідно ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, у тому числі віднесеним до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Таким чином, для позивача, як інваліда І групи, з моменту призначення пенсії Управлінням Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, щодо якої встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою 1 категорії, розмір державної та додаткової пенсії повинен був розраховуватися виходячи з наведених розмірів.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо перерахунку та виплати недоотриманої державної та додаткової пенсій з 01.09.2011 року відповідно до ст. 50, 54 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 18, 71, 94, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Конституцією України, Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій протиправними, зобовязання здійснити перерахунок та виплату основної і додаткової пенсії, як особі, котра постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, з порушенням вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоровю, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з 100 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 01.09.2011 року по день винесення рішення суду, з урахуванням проведених виплат.

В Іншій частині позовних вимог-відмовити

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови..

СУДДЯ:

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого суддіХіміча В. М.,

при секретаріСиволап О.Ю.,

з участю прокурораДовбищука А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженця м. Києва, громадянина України, українця, з повною середньою освітою, невійськовозобовязаного, холостого, неповнолітніх дітей не має, працюючого вантажником в ТОВ «Фоззі», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, перебуває на обліку у лікаря нарколога з жовтня 2010 року, раніше не судимого,

в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, -

в с т а н о в и в:

Суд визнав доказаним, що ОСОБА_3 28.03.2011 року близько 22 год. 30 хв., перебуваючи за адресою: м. Кив, вул. Русанівська Набережна, 12 у невстановленої досудовим слідством особи за 200 грн. незаконно придбав для власного вживання без мети збуту наркотичний засіб канабіс, який знаходився в двох поліетиленових пакетах та який він поклав до кишені куртки, в яку був одягнутий, тим самим почав незаконно зберігати наркотичний засіб при собі.

Цього ж дня, приблизно о 22 год. 50 хв. на вул. Русанівська Набережна, 12 в м. Києві ОСОБА_3 був затриманий працівниками міліції та доставлений до ТВМ-3 Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві де в присутності понятих під час його поверхневого огляду в правій кишені куртки, в яку він був одягнутий, було виявлено і вилучено два паперові згортки з наркотичним засобом канабісом, масою 12.86 г., який останній зберігав без мети збуту.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_3 винним себе за ч. 1 ст. 309 КК України визнав повністю, дав покази про обставини скоєння злочину, викладені в установчій частині вироку.

Так, підсудний ОСОБА_3 суду пояснив, що вживає наркотичні засоби протягом деякого часу, у звязку з чим уважає себе залежним від наркотичних засобів, але намагається змінити власний спосіб життя та стати на шлях виправлення. Інших хвороб або розладів здоровя не має.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненому злочині, ОСОБА_3 просить суд не допитувати свідків, не оголошувати матеріали справи, так як повністю погоджується з досудовим розслідуванням справи.

Покази підсудного ОСОБА_3 під час досудового слідства і в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин злочину, добровільності та істинності його позиції.

За таких обставин, відповідно до вимог ч. 3 ст. 299 КПК України, суд прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які підсудним не оспорюються, зміст даної статті підсудному ОСОБА_3 розяснено.

Наведене свідчить про повну доведеність вини підсудного у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом.

Дії підсудного ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 309 КК України, так як він своїми умисними діями вчинив незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу без мети збуту.

При призначенні міри покарання підсудному ОСОБА_3 суд, у відповідності зі ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини вчиненого злочину, дані про особу підсудного, який щиро кається у вчиненому злочині, перебуває на облік у лікаря нарколога, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, працює вантажником в ТОВ «Фоззі».

ОСОБА_3 слід обрати міру покарання у виді позбавлення волі. В той же час суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства, у звязку з чим можливо звільнити його від відбування покарання, застосувавши ст. 75 КК України. При цьому, на підсудного слід покласти обовязки, визначені пп. 2-4 ч.1 ст. 76 КК України.

Підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь експертної установи 337 грн. 68 коп. за проведення хімічної експертизи № 1268х від 13.05.2011 року. (а.с. 17-18).

Речовий доказ наркотичний засіб канабіс, який знаходиться в паперовому згортку та зберігається в камері схову речових доказів ТВМ 3 Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві підлягає знищенню. (а.с. 21).

Керуючись ст.ст. 323-324 КПК України, суд, -

з а с у д и в :

Підсудного ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від призначеного покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки.

Згідно ст. 76 КК України зобовязати ОСОБА_3 не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично зявлятись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь НДЕКЦ при ГУМВС України в м. Києві УДК у Київській області (р/р 35226002000466, код ЗКПО 25575285, МФО 821018 (послуги експерта, код послуги 11023)) 337 (триста тридцять сім) гривень 68 копійок вартості проведеної хімічної експертизи.

Речовий доказ наркотичний засіб канабіс масою 12,86 г. (об. 1,2), який знаходиться в паперовому згортку та зберігається в камері схову речових доказів ТВМ 3 Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві - знищити.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу, залишити попередню підписку про невиїзд із постійного місця проживання.

Вирок може бути оскаржено протягом 15 діб з моменту оголошення до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

СУДДЯ: