Рішення № 20612479, 26.12.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2011 р.Справа № 15/17-4095-2011 Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі Л.Е. Кришиневській

За участю представників:

від позивача Ісадченко М.Ю,

від відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України до Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” про стягнення 3381075,60 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” про стягнення 3381075,60 грн., посилаючись на наступне.

В строк з 16.06.2009р. по 03.07.2009 р. інспекцією було проведено планову перевірку дотримання природоохоронного законодавства ДП „Іллічівський морський торговельний порт”, про що було складено акт перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства України з 16.06.2009р. по 03.07.2009 р. Так, під час вказаної перевірки було встановлено, що ДП „Іллічівський морський торговельний порт” здійснено несанкціоноване розміщення побутових та будівельних відходів безпосередньо на землі, що спричинило засмічення земельної ділянки 5-го терміналу ДП „Іллічівський морський торговельний порт”.

При цьому позивач вказує, що вказана земельна ділянка належить відповідача на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею від 16.09.1998р. II-ОД № 004798, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42 від 16.09.1998 р.

Як зазначає позивач, за наслідками вказаної перевірки відносно відповідальної особи, а саме завідуючого частиною господарською п'ятого терміналу ДП „Іллічівський морський торговельний порт” ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення від 02.07.2009 р. за №102063 та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 09.07.2009р. за №101709, яке було сплачено відповідно до квитанції № 29.

Між тим позивач стверджує, що в результаті засмічення земельної ділянки Державі були заподіяні збитки в розмірі 3 381 075, 60 грн., які розраховані згідно із Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства (наказ Мінприроди України від 27.10.1997р. № 171, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.05.1998 р. за 285/2725) зі змінами до неї (наказ Мінприроди України від 04.04.2007р. № 149, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.04.2007 р. за № 422/13689).

Відтак, посилаючись на статті 33, 42, 43, 44 Закону України "Про відходи, статті 46, 56 Закону України "Про охорону земель", статті 20, 35, 67, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", позивач просить стягнути з відповідача на користь держави зазначені збитки, заподіяні відповідачем внаслідок засмічення земель.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.10.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-4095-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 48-53) та у відзиві на заперечення позивача (а.с. 79-80).

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

У період з 16.06.2009 р. по 03.07.2009 р. Державною екологічною інспекцією з охорони довкілля Північно-західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України відповідно до ст. 20 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” та згідно з наказами Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря від 15,06.2009 р. № 334, та № 342 від 19.06.2009 р. була проведена планова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства Державного підприємства „Іллічівський морський торгівельний порт”, за насідками якої було складено акт перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства України (а.с. 7-12). Згідно вказаного акту інспекцією було виявлено, що ДП „Іллічівський морський торговельний порт” здійснено несанкціоноване розміщення побутових та будівельних відходів безпосередньо на землі, що спричинило засмічення земельної ділянки 5-го терміналу ДП „Іллічівський морський торговельний порт”.

При цьому, як зясовано судом та не заперечується відповідачем відходи були розміщені на земельній ділянці, яка належить ДП „Іллічівський морський торговельний порт” на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 16.09.1998 р. IІ-ОД №004798, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42 від 16.09.1998 р. (а. с. 16-20).

Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря (далі - Інспекція) є спеціальним підрозділом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (далі - Мінприроди) та входить до сфери його управління.

Згідно п. 1, 2, 3 Положення про Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря (далі Положення), затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 6.12.2006 р. №528,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.01.2007 р. №40/13307, Інспекція в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) та небезпечними хімічними речовинами, пестицидами й агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки.

Інспекція у своїй діяльності повинна керуватися Конституцією України, законами України, Постановами Верховної Ради України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Мінприроди, іншими актами законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища, а також Положенням.

У процесі виконання своїх повноважень Інспекція взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, територіальними органами рибоохорони Міністерства аграрної політики України, Державною Азово-Чорноморською екологічною інспекцією, державними управліннями охорони навколишнього природного середовища в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, правоохоронними органами, митними органами, Державною прикордонною службою України, громадськими організаціями.

Відповідно до покладених на Інспекцію завдань (п. 5 Положення) остання повинна здійснювати державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних і районних у містах (у разі їх створення) рад з питань здійснення делегованих їм повноважень органами виконавчої влади щодо контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства, використанням, відтворенням і охороною природних ресурсів підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та господарювання, громадянами України та особами без громадянства, а також іноземними юридичними і фізичними особами.

Згідно пункту 6 Положення Інспекція та її посадові особи під час виконання покладених на них завдань особи мають право обстежувати в установленому порядку підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів господарської діяльності військові й оборонні об'єкти, а також об'єкти органів внутрішніх справ, органів Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України в місцях їх постійної дислокації, при проведенні військових навчань, маневрів, а також під час передислокації військ та військової техніки, крім випадків особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України, у будь-який час з метою перевірки додержання ними вимог охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки. Також Інспекція та її посадові особи мають право пред'являти підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності і видів господарської діяльності, громадянам, а також іноземним фізичним і юридичним особам вимоги щодо здійснення відповідних заходів з охорони, раціонального використання, відтворення природних ресурсів, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, організації виробничого інструментально-лабораторного контролю за викидами (скидами) забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище відповідно до галузі атестації вимірювальних лабораторій (охорона навколишнього природного середовища).

Крім того згідно п.п. 9, 10, 11, 12 пункту 6 Положення посадові особи під час виконання покладених на них завдань мають право:

- складати акти перевірок і протоколи про адміністративні порушення законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання, відтворення та охорони природних ресурсів, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки. У разі неможливості встановлення особи порушника на місці державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища можуть доставляти порушника до органів внутрішніх справ, органів місцевого самоврядування та Державної прикордонної служби України;

- давати обов'язкові для виконання приписи про усунення виявлених порушень з питань, що належать до її повноважень;

- розглядати справи про адміністративні правопорушення у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки відповідно до законодавства;

- застосовувати у випадках, передбачених законодавством, економічні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення вимог законодавства, уживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів та подавати позови про відшкодування збитків і втрат, завданих унаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Інструкцією з оформлення органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України матеріалів про адміністративні правопорушення (далі - Інструкція) та іншими нормативними і законодавчими актами, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 липня 2004 р. № 264, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 липня 2004 р.№934/9533..

Згідно п.п.2.1 п.2 Інструкції при вчиненні громадянами і посадовими особами адміністративних правопорушень у сфері охорони навколишнього природного середовища уповноважені на те посадові особи органів Мінприроди та громадські інспектори з охорони довкілля згідно зі статтею 255 КУпАП складають протокол про адміністративне правопорушення.

При виявленні порушень вимог природоохоронного законодавства, які вчинені посадовими особами підприємств, установ та організацій, їх структурних або відокремлених підрозділів, незалежно від форм власності та видів господарської діяльності, протокол про адміністративне правопорушення складається відносно особи, яка вчинила порушення природоохоронного законодавства, а якщо таку особу встановити неможливо, - то відносно посадової особи, яка відповідає за стан охорони навколишнього природного середовища на даному підприємстві, а у разі, якщо така особа не призначена - стосовно керівника підприємства, установи чи організації. (п.п.2.2. Інструкції у редакції наказу Міністерства охоронинавколишнього природного середовища Українивід 20.09.2007 р. N 488).

Згідно п.п. 2.3. Інструкції протокол повинен складатися на місці виявлення правопорушення. У разі неможливості складення протоколу на місці вчинення правопорушення, якщо складання протоколу є обов'язковим, посадові особи органів Мінприроди можуть доставляти порушника(ів) до органів, визначених у статті 259 КУпАП. (абзац перший пункту 2.3 із змінами, внесеними згідно з наказомМіністерства охорони навколишнього природного середовища Українивід 20.09.2007 р. N 488).

При складанні протоколу вказується частина статті та стаття КУпАП, згідно з якою наступає адміністративна відповідальність за вчинені протиправні дії (п.п. 2.4 Інструкції) У протоколі обов'язково зазначаються заподіяна матеріальна шкода (у разі наявності).

Відповідно до п.п. 2.5 Інструкції у разі, якщо виявлено факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу Мінприроди на місці виявлення такого порушення складається акт .Складений акт протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем його вчинення для встановлення особи правопорушника.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, посадова особа відповідно до п.п.4.1 Інструкції виносить постанову по справі відповідно до статті 283 КУпАП. Згідно п.п.4.6 Інструкції одночасно з накладенням адміністративного стягнення посадова особа, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, вирішує питання про відшкодування заподіяної шкоди; про прийняте рішення зазначається у постанові.

Так, з огляду на вказані приписи Інструкції на підставі виявлених фактів вчинених ДП „Іллічівський морський торговельний порт” правопорушень Державною екологічною інспекцією з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України були складені:

-протокол про адміністративне правопорушення № 102063 від 02.07.2009 р. (а.с. 13);

-постанова № 101709 від 09.07.2009 р. про накладення адміністративного стягнення на завідуючого частиною господарською пятого терміналу ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. (а.с. 14) за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 211 Земельного кодексу України.

До того ж в пункті 4 резолютивної частини постанови запропоновано гр. ОСОБА_1 добровільно відшкодувати заподіяну в результаті вчинення адміністративного правопорушення шкоду, яка буде розрахована додатково. Копію постанови отримано під розписку ОСОБА_1

При цьому слід зазначити, що накладений штраф було сплачено ОСОБА_1 згідно квитанції № 29 від 10.07.2009 р.

08 липня 2009 року позивачем було видано начальнику ДП „Іллічівський морський торговельний порт” припис № 83, відповідно до п. 10 якого порт зобов'язано ліквідувати несанкціоноване складування відходів на території 5-го терміналу та не допускати в подальшому засмічення цієї території.

На виконання вказаного припису 03 вересня 2009 року порт своїм листом № 22.2/13-271 від 02.09.2009 р. повідомив позивача про виконання вимог п. 10 припису про усунення засмічення території порту.

Також у період 04-11 червня 2010 року позивачем була проведена позапланова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства ДП „Іллічівський морський торговельний порт”, про що був складений акт перевірки. У вказаному акті зазначено, що вимоги п. 10 припису № 83 від 09.07.2009 року виконуються та зауваження щодо неналежного виконання робіт по приведенню земельних ділянок до попереднього стану у позивача відсутні.

Разом з тим позивачем згідно із Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства (наказ Мінприроди України від 27.10.1997р. № 171, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.05.1998 р. за 285/2725) зі змінами до неї (наказ Мінприроди України від 04.04.2007р. № 149, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.04.2007 р. за № 422/13689) було здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної відповідачем внаслідок засмічення земель (а.с. 22), за яким розмір такої шкоди складає 3381075,60 грн., що заявлено до стягнення.

Так, позивач вказує, що вчинення виявлених перевіркою вказаних порушень з боку порту підтверджується вищевказаним актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 16 червня - 03 липня 2009 р., протоколом про адміністративне правопорушення № 102063 від 02.07.2009 р. та постановою про накладання адміністративного стягнення № 101709 від 09.07.2009 р., складених відносно ОСОБА_1, який на момент складання зазначених документів перебував на посаді завідуючого частиною господарською пятого терміналу порту.

Частиною 7 ст. 33 Закону України "Про відходи" передбачено, що забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.

При цьому в ст. 1 Закону України „Про відходи” наведено визначення терміну відходи, якими визнаються будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Розміщення відходів це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, до яких відносяться місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Статтею 17 Закону України „Про відходи” передбачено, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів та не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах.

Відповідно п.п. 7, 8 ст. 46 Закону України "Про охорону земель" підприємства, установи та організації, а також громадяни, діяльність яких пов'язана з накопиченням відходів, зобов'язані забезпечувати своєчасне вивезення таких відходів на спеціальні об'єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

Згідно ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що використання природних ресурсів громадянами підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.

Ч. 2 ст. 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Крім того, відповідно до положень ст. 49 Господарського кодексу України підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдану шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Частиною 1 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Статтею 211 Земельного кодексу України визначено перелік порушень земельного законодавства, за вчинення яких настає юридична відповідальність за правилами, визначеними в інших актах законодавства. Юридична відповідальність за земельні правопорушення згідно ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України залежно від їх характеру та застосування санкцій поділяється на адміністративну, кримінальну, цивільну.

Так, зокрема, п. "в" ч. 1 вказаної статті до таких порушень віднесено і засмічення сільськогосподарських угідь та інших земель промисловими, побутовими та іншими відходами.

Пунктами "а" „б” частини 1 статті 42 Закону України "Про відходи" передбачено, що особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть цивільну відповідальність за порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини та економічних збитків; самовільне розміщення чи видалення відходів.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно ст. 56 Закону України "Про охорону земель" юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом; застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної природним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

В ст. 43 Закону України "Про відходи" зазначено, що підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до підпункту п. 1.2 п. 1 вищевказаної Методики, за якою здійснювався розрахунок заявлених до стягнення збитків, ця Методика встановлює порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди суб'єктами господарювання та фізичними особами в процесі їх діяльності через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, і поширюється на всі землі України незалежно від форм їх власності.

Відповідно до п. 3.3 Методики факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель.

Згідно до пп. 5.1 п. 5 Методики розміри шкоди обчислюються уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт засмічення земель, протягом шести місяців з дня виявлення порушення.

Відповідно до п. 5.5 Методики розмір шкоди внаслідок засмічення земель визначається за формулою (6):

РШЗ = А х Б х ГОЗ х ПДЗ х КЗЗ х КНВ х КЕГ,

де РШЗ - розмір шкоди від засмічення земель, грн.;

А - питомі витрати на ліквідацію наслідків засмічення земельної ділянки, значення якого дорівнює 0,5;

Б - коефіцієнт перерахунку, що при засміченні земельної ділянки побутовими, промисловими та іншими відходами дорівнює 10, а небезпечними (токсичними) відходами - 100.

ГОЗ - нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що зазнала засмічення, грн./кв.м;

ПДЗ - площа засміченої земельної ділянки, кв.м;

КЗЗ - коефіцієнт засмічення земельної ділянки, що характеризує ступінь засмічення її відходами, який визначається за додатком 6;

КНВ - коефіцієнт небезпеки відходів, який визначається за додатком 5;

КЕГ - коефіцієнт еколого-господарського значення земель визначається за додатком 2.

Відповідно до п. 5.6. Методики довідку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що зазнала засмічення, надають територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно довідки Відділу Держкомзему у місті Іллічівськ Одеської області за №30-30-7/1195 від 22.07.2010 р, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка знаходиться на території 5 терміналу ДП „ІМТП” (м. Іллічівськ), відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України за категорією земель відноситься до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, склала 263,77 грн.

Відповідно до акту від 16 червня - 03 липня 2009 року, площа засміченої земельної ділянки склала 714 кв.м. (42 м х 17м). Коефіцієнт засмічення земельної ділянки (КЗЗ), що характеризує ступінь засмічення її відходами, визначається за додатком 6 Методики та враховуючи те, що об'єм відходів склав 1249,5 (понад 100) відповідно коефіцієнт засмічення земельної ділянки склав 4,00. Коефіцієнт небезпеки відходів (КНВ), який визначається за додатком 5 Методики, склав 1,0, оскільки згідно додатку відходи були віднесені до 4 класу небезпеки, а саме малонебезпечні. Коефіцієнт еколого-господарського значення земель (КЕГ) визначається за додатком 2, а саме шкала еколого-господарського значення земель землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, склала 1,0. З огляду на вищенаведені показники розмір заподіяної шкоди за формулою 6 складає:

0,5 х 10 х 263,77 грн. х 714 кв.м х 4 х 1,0х 1,0 = 3381075,60 грн.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень вказує, що розрахунок розміру збитків, зроблений позивачем в порушення п. 5.1 Методики, оскільки позивачем не надано доказів, що підтверджують факт засмічення земель, протягом шести місяців з дня виявлення порушення.

Однак, вказані заперечення відповідача судом до уваги не приймаються, оскільки за положеннями Методики для розрахунку шкоди має бути встановлений лише факт порушення, а не наявність факту засмічення земель протягом 6 місяців (тривалість порушення).

Також не приймаються судом до уваги посилання відповідача на те, що розрахунок було здійснено позивачем в серпні 2010 року в порушення п. 5.1 Методики (понад 6 місяців з дати виявлення порушення) з огляду на довідку відділу Держкомзему у м. Іллічівськ від 22.07.2010 року, яка надійшла до канцелярії позивача 02.08.2010 року. Так, згідно до пп. 5.2, 5.6 п. 5 Методики основою розрахунків розміру шкоди від засмічення земель є нормативна грошова оцінка засміченої земельної ділянки, щодо якої видається довідка територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. В свою чергу відсутність такої довідки про нормативну грошову оцінку унеможливлює здійснення розрахунку.

Спростовуються судом посилання відповідача на те, що позивач не мав правових підстав розраховувати розмір шкоди за формою розрахунку, наведеною в додатку №10 до Методики та за формулою (6) наведеною у п.п.5.5 п.5 Методики, тому що вона може застосовуватись лише за наявності наступних обставин: 1) такі порушення наявні на момент складення розрахунку та визначення розміру шкоди, 2) не усунуті безпосередньо винною особою, 3) можуть бути ліквідовані іншими суб'єктами господарювання та за їхні кошти, з послідуючим відшкодуванням з відповідного бюджету таких витрат за рахунок стягнутої до бюджету розрахованої суми шкоди від засмічення земель з винної особи, яка не ліквідувала засмічення.

Наведені відповідачем у своїх запереченнях умови застосування Методики не кореспондуються з положеннями цієї Методики, що свідчить про вільне трактування її положень відповідачем.

Більш того, судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що територія, яка визнана позивачем як засмічена та належить порту на праві постійного землекористування згідно державного акту від 16.09.1998 року серія ОД-II № 004798 (аркуш 4, ділянка 8) фактично не огороджена, не охороняється, тому до неї мають доступ будь-які особи. У звязку з цим суд зазначає, що обовязок по вжиттю відповідних заходів щодо запобігання встановленим правопорушенням покладається згідно із земельним законодавством на землекористувача, а не на будь-яких третіх осіб (суміжного землекористувача), відповідно відповідальність за такі правопорушення мають нести землекористувачі, а не треті особи, які, за ствердженнями відповідача, могли засмітити спірну земельну ділянку. З огляду на таке безпідставними є доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, щодо виявлення безхазяйних відходів на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні порту.

До того ж той факт, що саме відповідачем була очищена засмічена земельна ділянка, підтверджує порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, які не спростовувались та не заперечувались під час винесення протоколу про адміністративне правопорушення та накладення адміністративного стягнення.

Не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за вчинене правопорушення у вигляді відшкодування збитків ті обставини, що співробітника порту було притягнуто до адміністративної відповідальності. Адже за приписами ст. 56 Закону України „Про охорону земель” застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної природним ресурсам.

Вісі інші доводи відповідача, якими обґрунтовані заперечення на позов, не заслуговують на увагу суду, оскільки не спростовують факт наявності порушення природоохоронного законодавства, за вчинення якого настає відповідальність.

Відповідно до п.1.2. роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 р. № 02-5/744 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища” шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення цього законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.

Відповідно до п. 1.6 Роз'яснень, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Разом з тим загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду закріплені в ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, при цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Так, оскільки порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається, зокрема, нормами Цивільного кодексу України, а саме статтею 1166, то правовідносини між сторонами у даній справі виникли з приводу заподіяння шкоди, тобто з делікту.

Для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природоохоронного законодавства, необхідна наявність таких умов відповідальності, як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю), шкодою та виною відповідача.

Судом встановлено, що заподіяна шкода навколишньому природному середовищу підтверджується представленими позивачем доказами по справі: актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, протоколом про адміністративне правопорушення, постановою про накладення адміністративного стягнення, приписом. Вказані документи підписані представником відповідача без заперечень та виконані.

Водночас зазначене свідчить про доведеність позивачем усіх складових правопорушення, за яких наступає цивільно-правова відповідальність (шкоду, протиправність поведінки, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди).

За таких обставин суд доходить до висновку про наявність підстав для покладення на відповідача обовязку щодо відшкодування заподіяних державі збитків в сумі 3381075,60 грн.

При цьому суд зазначає, що обраний позивача спосіб захисту порушеного права відповідає передбаченим ст. 16 Цивільного кодексу України способам захисту цивільних прав, як то відшкодування збитків, які кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України про стягнення з відповідача на користь держави заподіяних збитків обґрунтовані, відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у звязку з чим підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі, враховуючи те, що позивач відповідно до п. 27 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року „Про державне мито” (у редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду з даним позовом) був звільнений від сплати державного мита, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду з даним позовом) судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, повязаних з розглядом справи.

Згідно ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду з даним позовом) державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу був визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.), що діяла на момент подачі позову.

Згідно ст. 3 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами, внесеними п. 21 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005 р.), що діяв на момент подачі позову, ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн.), а ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на викладене, у разі, якщо позивач не був би звільнений від сплати державного мита за подачу заявленого позову, до бюджету мало бути сплачено державне мито в розмірі 25500,00 грн. (1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.).

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за поданий позов покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України до Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” про стягнення 3381075,60 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672) 3381075/три мільйони триста вісімдесят одна тисяча сімдесят п'ять/гривень 60 коп. заподіяних державі збитків на користь держави Україні (Управління Держказначейства у м. Іллічівськ, код ЄДРГІОУ 23215045, р/р 33115331700015, Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, МФО 828011, код платежу 101, код бюджетної класифікації 24062100).

3. СТЯГНУТИ з Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672) на користь державного бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008, МФО 828011, КБК 22090200) держмито в сумі 25 500/двадцять пять тисяч пятсот/грн. 00 коп.

4. СТЯГНУТИ з Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672) до бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31213264700008, МФО 828011, КБК 22050003) витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 03.01.2012 р.