Постанова № 20601137, 09.12.2011, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2011 року Справа № 2а/2370/8013/2011

09.12.11

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Мишенка В.В.,

при секретарі - Гришанові Д.Є.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 за довіреністю, представника відповідача ОСОБА_2 задовіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Дельта-Трейд»до державної податкової інспекції в м. Черкаси Черкаської області про скасування податкових повідомлень-рішень № 000025552301 та № 0002542301 від 14.07.2011 року,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись до суду,приватне підприємство «Дельта-Трейд»(далі-позивач) просить скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в м. Черкаси Черкаської області (далі-відповідач) №00002552301 від14.07.2011 року про нарахування податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 302809 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем в сумі 242247 грн. 00 коп., за штрафними санкціями в сумі 60562грн.00 коп. та податкове повідомлення-рішення №0002542301 від 14.07.2011 року про нарахування податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 223215 грн.00 коп., в тому числі за основним платежем в сумі 178572 грн.00 коп., за штрафними санкціями в сумі 44643 грн.00 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами проведення позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року з питань взаємовідносинз ПП «Т-Груп»та ПП «Інтерагро-форум»відповідачем 14.07.2011 року прийняті податкові повідомлення-рішення №00002552301 та №0002542301 за порушення п.п.7.2.3. п.7.2, п.п. 7.3.1. п.7.3, п.п. 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі-Закон України № 168/97) та п.п. 5.2.1 п. 5.2, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94 ВР (далі-Закон України № 334/94).

Податкові повідомлення-рішення відповідача №00002552301 та №0002542301 від 14.07.2011 року на думку позивача, є протиправними.

В судовому засіданні представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог в повному обсязі, представник відповідача позовних вимог не визнала та просила суд відмови в їх задоволенні із підстав, зазначених в письмовому запереченні на позовну заяву, пояснивши, що господарські операції проведені між позивачем, ПП «Т-Груп»та ПП «Інтерагро-форум» фактично не відбувалися, а тому зазначені правочини відповідно до ч. ч.1, 2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Вислухавши доводи представників сторін та дослідивши матеріали адміністративної справи судом встановлено наступне.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 616285, позивач зареєстрований 22.10.2002 року виконавчим комітетом Черкаської міської ради, а 24.10.2002 року зареєстрований платником податку на додану вартість, про що видано свідоцтво № 32140480.

Відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача, з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами відносин з приватним підприємством «Т-Груп»та приватним підприємством «Інтерагро-Форум»за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, за результатам перевірки складено акт № 1660/23-2/32180466 від 30.06.2011 року, в якому зазначені порушення ст.203, ст.215, ст.216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ПП «Т-Груп»та ПП «Інтерагро-Форум».

Підпунктом 7.2.3. п.7.2, п.п.7.3.1, п.7.3, п.п.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України № 168/97, в результаті чого встановлено заниженняподатку на додану вартість в сумі 178572 грн. 00 коп., в тому числі січень 2010 року-4717 грн., лютий 2010 року-9058 грн., березень 2010 року-24183 грн., квітень 2010 року-26033 грн., травень 2010 року-10450 грн., червень 2010 року - 31597 грн., липень 2010 року-14750 грн., серпень 2010 року-6417 грн., вересень 2010 року-40700 грн. та жовтень 2010 року-10667 грн.

Підпунктом5.2.1 п.5.2, ст.5 Закону України № 334/94, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на прибуток за 2010 рік в сумі 242247 грн. 00 коп., в тому числі за І квартал 2010 року 55262 грн.00 коп., ІІ квартал 2010 року 92256 грн.00 коп., ІІІ квартал 2010 року 72692 грн.00 коп., ІV квартал 2010 року 22037 грн.00 коп.

Податковими повідомленнями рішеннями від 14.07.2011 року № 0002542301 та № 00002552301 позивачу за порушення п.п.7.2.3. п.7.2, п.п. 7.3.1. п.7.3, п.п. 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР та п.п. 5.2.1 п. 5.2, ст. 5 Закону України № 334/94 визначені податкові зобовязання з податку на прибуток в сумі 302809 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем в сумі 242247 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 60562 грн. 00 коп. та по податку на додану вартість в сумі 223215 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем в сумі 178572 грн.00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 44643 грн. 00 коп.

Відповідно до п.п.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), що передбачено п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України № 168/97-ВР.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.5.1 статті 5 Закону України № 334/94, валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) такими платниками податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України № 334/94 визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

У п.п.1.32 ст.1 Закону України № 334/94 вказано, що господарська діяльність, це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.3 Закону України № 334/94, не належить до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що в перевіряємому періоді позивач, згідно договорів від 01.09.2010 року № 181 та від 12.01.2010 року № 124 замовляє та проводить розрахунок згідно рахунку-фактури, а контрагенти в особі ПП «Т-Груп»та ПП «Інтерагро-Форум»виконують роботу зазначену в п.1 договорів. В актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) за 2010 рік, наданих позивачем зазначено, що ремонтні роботи виконано, сторони претензії одна до одної не мають.

Та обставина, щоумови зазначених договорів виконувались, позивачем надано податкові накладі, рахунки-фактури, платіжні доручення та банківські виписки.

Отже, судом зясовано, що умови укладених позивачем договорів з контрагентамивід 01.09.2010 року № 181 та від 12.01.2010 року № 124 повністю відповідали характеру господарської діяльності позивача, а надані на його виконання послуги були використані саме в господарській діяльності.

З огляду на наведене, суд критично оцінює твердження відповідача про те, що позивачем безпідставно віднесені до складу валових витрат вищезазначені витрати на виконання умов зазначених договорів, тому що вони підтвердженні відповідними розрахунками, платіжними та іншими (первинними) документами.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.3 Закону України № 334/94, не належить до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем під час проведення перевірки були надані всі відповідні первинні документи.

Частина 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обовязкові реквізити, назву документа, дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, тощо.

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про безпідставність посилання відповідача про нікчемність вказаних правочинів, оскільки податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних отриманих від ПП «Т-Груп»та ПП «Інтерагро-форум», які на момент їх видачі були зареєстровані у встановленому податковим законодавством порядку як платники податку на додану вартість і їм відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних.

Також щодо твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем, ПП «Т-Груп»та ПП «Інтерагро-форум» суд зазначає, що згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними»судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст. 219 ЦК України, ч.1 ст.220 ЦК України, ч.1 ст.224 ЦК України) та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Як свідчать обставини справи, відповідачем самостійно визначено нікчемними угоди, укладені між позивачем та контрагентами ПП «Т-Груп»та ПП «Інтерагро-форум», у звязку з чим винесено спірне податкове повідомлення-рішення.

Суд, беручи до уваги фактичні обставини справи та досліджені в судовому засіданні письмові докази, вважає вказаний висновок відповідача безпідставним.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсний є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 Цивільного кодексу України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст.71 Цивільного кодексу України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто, спрямований на порушення конституційних прав і свобод громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Крім того згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Тому суд приходить висновку про безпідставність твердження відповідача, що вищевказані правочини не спричиняють настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Викладені у акті № 1660/23-2/32180466 від 30.06.2011 року доводи відповідача про те, що усі операції купівлі-продажу за участю позивача не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними, суд не може прийняти до уваги.

Крім того вказана перевірка позивача, як зазначено в акті, проведена на виконання постанови слідчого від 04.01.2011 року, а відповідно до вимог п.86.9 ст.86 ПК України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами та свідчать про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані відповідачем не підтверджують обставини, на які відповідач посилається та їх обґрунтування.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Керуючись ст.ст.11,14,70,71,89,94,159 163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення № 000025552301 та № 0002542301 від 14.07.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України через управління державного казначейства України в Черкаській області на користь приватного підприємства «Дельта-Трейд»28 грн.23 коп. понесених судових витрат.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку ст. ст.185-187 КАС України.

Суддя В.В. Мишенко