Постанова № 20597404, 22.12.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2011 р. № 2а- 9897/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Мелконян А.П.

за участю представника позивача Савві Л.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства «СКБ Укрелектромаш»до ДПІ у Московському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень

встановив:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000202302/0 від 09.03.2011 р; № 0000212302/0 від 09.03.2011 року; № 0000032200 від 09.03.2011 року; № 0000202302/2 від 31.05.2011 року; № 0000212302/2 від 31.05.2011 року; № 0000032200 від 31.05.2011 року; №0000202302/3 від 25.07.2011 р.; № 0000212302/3 від 25.07.2011 року; 0000032200 від 25.07.2011 року, винесені на підставі акту про результати виїзної планової перевірки від 02.02.2011 року № 214/23/23752688 АТ "СКБ Укрелектромаш" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період за період з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.09.2010 року.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на те, що в порушення вимог п. 5.1, п.5.2 ст. 5 Закону № 334/94 «Про оподаткування прибутку підприємств», не врахувавши положення п. 1.32 ст. 1 вказаного Закону та Положень (стандарту) бухгалтерського обліку, позивач включав до складу валових витрат витрати на придбання товарів (робіт, послуг), реалізованих в подальшому без одержання прибутку, що є витратами, не пов'язаними із веденням підприємством господарської діяльності, і які не повинні включатися до валових витрат та не включило до складу валових витрат кредиторську заборгованість, що у свою чергу призвело до порушення пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону № 168 «Про податок на додану вартість», а саме завищив суми від'ємного значення податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Крім того представник відповідача зазначив, що підприємством порушено вимоги п.1 ст.6 декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», що виразилося у придбанні позивачем 5500 руб. РФ за межами міжбанківського валютного ринку України

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що позивач по справі, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу субєкта господарювання юридичної особи, про що видане відповідне свідоцтво серії А01 №422897 (с.164, т.2) та взятий на податковий облік у ДПІ Московського району м. Харкова.

У період з 29.11.2010 року по 19.01.2011 року фахівцями відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року, про що складено акт від 02.02.2011 року № 214/23/23752688, яким встановлено порушення:

п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»внаслідок чого занижено податок на прибуток у розмірі 301904 грн.;

п.п.7.4.1 п.7.4. ст..7 закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 149460,00 грн. та зменшено відємне значення (ряд.26 декларації з ПДВ) на зальну суму 144679 грн.;

п.1 ст.6 декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень: № 0000032200 від 09.03.2011 року, яким позивачеві нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобовязань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 1447,27 грн.; № 0000202302/0 від 09.03.2011 року, яким підприємству збільшено розмір грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 301940 грн. та визначені штрафні санкції у розмірі 75485,00 грн.; № 0000212302/0 від 09.03.2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 149460,00 грн. та визначені штрафні санкції у сумі 37365,00 грн.

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач скористався правом адміністративного оскарження, визначеного ст.56 ПК України, за результати якого податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги без задоволення та винесені відповідні повідомлення рішення від 31.05.2011 року №№ 0000202302/2, 0000212302/2, 0000102200 та від 25.07.2011 року №№0000202302/3, 0000212302/3, 0000172200.

Перевіряючи оскаржувані рішення субєкта владних повноважень на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000202302/0 від 09.03.2011 року, яким підприємству збільшено розмір грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 301940 грн. та визначені штрафні санкції у розмірі 75485,00 грн., та відповідно рішень №0000202302/2 та №0000202302/3 від 31.05.2011 року та 25.07.2011 року, суд зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що фактичною підставою винесення вказаного рішення було встановлене перевіркою порушення підприємством положень п. п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.1 ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», які відповідно до акту перевірки (а.с.26-28, т.1) виразилися у здійсненні реалізації продукції власного виготовлення за цінами нижче собівартості, внаслідок чого завищено валові витрати на загальну суму 1041075,00 грн., оскільки, на думку податкового органу, з урахування п. 1.32 ст. 1 Закону України від 28.12.94 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94) під валовими витратами виробництва, згідно п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94, розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності наслідком якої є отримання прибутку.

Проте суд не погоджується з позицією відповідача, виходячи з наступного. Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. За змістом пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пункт 1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Таким чином, Закон № 334/94 прямо передбачає право платника податків віднести витрати до складу валових витрат за фактом сплати коштів за товари (роботи, послуги), які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і, як наслідок, відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" у такого платника податку виникає право на формування податкового кредиту.

Суд звертає увагу, що Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містить жодної норми, яка б вимагала віднесення до складу валових витрат лише витрати з придбання товарів, від продажу яких отримано прибуток. Законодавством не визначено обов'язку платника податку здійснювати лише прибуткову господарську діяльність, оскільки характерною ознакою господарської діяльності є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості. Статтею 57 ГК України передбачено, що статут суб'єкта господарювання обов'язково повинен містити відомості про порядок розподілу збитків. Отже, Господарський кодекс України передбачає, що від ведення господарської діяльності можна отримати не лише прибуток, але і збитки, і від цього господарська діяльність не перестає бути господарською. Положення п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94, ст. ст. 3, 42 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлюють, що одержання прибутку не є неодмінним результатом і визначальною ознакою господарської діяльності, а є її метою, яка може як бути досягнутою, так і не бути досягнутою, при цьому суд зауважує, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що низькорентабельна господарська діяльність, не є господарською.

Щодо порушень п.5.2.1 п.5.2. ст..5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»як підстави прийняття оскаржуваного повідомлення рішення, суд звертає увагу на наступне.

Із дослідженого в судовому засіданні акту перевірки та (а.с.28-29, т.1) та декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2010 року № 9004955645 від 09.11.2010 року (а.с.184-185, т.1) встановлено, що при проведення перевірки виявлено, що до стр.01.06 «інші доходи»позивачем включені суми кредиторської заборгованості підприємств, які були ліквідовані у розмірі 209950,00 грн. (ВАТ «ГСКБД»- знято з обліку 01.12.2009 року, ЗАТ «Страхова компанія «Соцстрах»- знято з обліку 18.11.2009 року), проте відповідно до положень пп.5.2.1 п.5.2. ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»позивачем до складу валових витрат не включено суму кредиторської заборгованості у розмірі 166685,00 грн. Встановлюючи означене порушення, податковий орган виходив із того, що якщо боржник не розрахувався за отримані товари, сума його заборгованості за цими товарами є безповоротною фінансовою допомогою в силу пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Якщо сума кредиторської заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, вона на підставі п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»включається до складу валових доходів, при цьому такий платник податку повинен одночасно зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару, оскільки ним фактично не понесені витрати відповідно до п.5.1 ст.5 цього Закону.

Проте з такими висновками акту перевірки суд не погоджується, виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено що позивачем від ВАТ «ГСЛБД»отримано товар видаткова накладна № 1-00000016 від 01.02.2009 року на загальну суму 197466 грн., в тому числі ПДВ 32911,00 грн. та від ЗАТ «Страхова компанія «Соцстрах»отримано товар видаткова накладна № 4 від 18.11.2009 року на загальну суму 2130 грн., ПДВ не передбачений (а.с.141-145, т.1). Із дослідженого в судовому засіданні акту перевірки встановлено та не спростовується позивачем, що при оприбуткування вказаних товарів підприємством до складу валових витрат (рядок 04.1 декларації) включено вартість вказаних товарів та на підставі п.5.9 ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»відображено суму приросту балансової вартості у рядку 01.2 декларації. В перевіряємому періоді розрахунки за даними поставками не здійснювалися, звернень до суду за захистом порушеного права здійснено не було (а.с.18-19, т.1)

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий дохід включає, зокрема, доходи у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді (пп. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до безповоротної фінансової допомоги належать суми заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Відповідно до п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8.

Пунктом 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким встановлені правила ведення податкового обліку, передбачено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), або дата оприбуткування платником податку товарів.

Нестягнута після закінчення строків позовної давності кредиторська заборгованість відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»включена ним до складу валового доходу підприємства у звітному періоді, у якому відбулося таке списання, що підтверджується податковою декларацією позивача за 9 місяців 2010 року та не заперечується відповідачем.

Таким чином, позивач, відобразивши у деклараціях з податку на прибуток у рядку 01.6 доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги по заборгованості, за якою минув строк позовної давності, у податкових періодах у яких відбулося її списання, виконав вимоги закону.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачена норма, яка б зобов'язувала платника податку зменшувати або коригувати валові витрати на суму вартості отриманих товарів, періоду в якому сформовані валові витрати по першій з подій (оприбуткування товару), у разі несплати вартості цих товарів у межах строку позовної давності та віднесення в подальшому такої кредиторської заборгованості до складу валового доходу відповідно до вимог п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 цього Закону.

На підставі викладено вище, враховуючи положення ст.ст. 11, 71 КАС України суд вважає що позивачем по справі правомірно сформовано валові витрати з податку на прибуток підприємств у періоді, що підлягав перевірці.

Щодо податкового повідомлення рішення № 0000212302/0 від 09.03.2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 149460,00 грн. та визначені штрафні санкції у сумі 37365,00 грн. та відповідно податкових повідомлень - рішень № 0000212302/2 від 31.05.2011 року та № 0000212302/3 від 25.07.2011 року, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 цієї ж статті Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Оскільки судовим розглядом встановлена правомірність формування валових витрат, суд приходить до висновку, що суми ПДВ, сплачені за договорами, придбання товарів, робіт послуг, які використовувалися у подальшій господарській діяльності підприємства, які підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, що відповідають вимогам п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (а.с. 193-241, т.1, 1-157, т.2,) підприємством правомірно віднесені до складу податкового кредиту.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст..ст.11,71 КАС України суд приходить до висновку, що вказані податкові повідомлення - рішення в частині донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість є необґрунтованими.

Суд також звертає увагу на те, що в ході розгляду справи згідно з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2011 року по справі призначено проведення судово-економічної експертизи. Згідно долученого до матеріалів справи висновку судово-економічної експертизи від 25.11.2011 року № 10605, яку було проведено Харківським НДІСЕ ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса, висновки акту документальної перевірки ДПІ у Московському районі м. Харкова від 02.02.2011 року № 214/23/23752688 в частині заниження АТ «СКБ Укрелектромаш»податку на прибуток у сумі 301940,00, внаслідок порушення вимог п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та заниження податку на додану вартість на загальну суму 149460,00 грн. внаслідок недотримання вимог п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 17 Закону України «Про податок на додану вартість»не підтверджені. Відповідач письмових заперечень на зазначений висновок експертизи не подав, підстав для неврахування висновків експертизи при вирішенні справи суд не вбачає.

Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного вище, суд вважає, що відповідачем по справі не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень та вважає адміністративний позов в частині вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000202302/0 від 09.03.2011 р; № 0000212302/0 від 09.03.2011 року; №0000202302/3 від 25.07.2011 р.; № 0000212302/3 від 25.07.2011 року; № 0000202302/2 від 31.05.2011 року; № 0000212302/2 від 31.05.2011 року обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Стосовно податкового повідомлення рішення від 09.03.2011 року № 0000032200 від 09.03.2011 року, яким позивачеві нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобовязань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 1447,27 грн. та відповідно рішень від 31.05.2011 року № 0000102200 та від 25.07.2011 року №0000172200, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ст.6 Декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»визначено, що торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.

Відповідно до п.п.2.1,2.2 ст.2 «Порядку застосування штрафних фінансових санкцій за порушення валютного законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 04.10.1999 року № 542 відповідальність резидентів за порушення вимог пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в т.ч. за:

1) здійснення резидентами і нерезидентами операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії НБУ згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", без одержання індивідуальної ліцензії НБУ цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій;

2) здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ.

Судовим розглядом встановлено, що підставою прийняття оскаржуваного рішення стало порушення позивачем п.1 ст.6 декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», що виразилося у придбанні позивачем 5500 руб. РФ за межами міжбанківського валютного ринку України, про що свідчить квитанція про обмін гривні на російські рублі через пункт обміну валют ВАТ «Інпромбанк»№ МВ 038343, видана 02.02.2010 року та додана до звіту про використання коштів наданих на відрядження або під звіт № 1-00000016 від 08.02.2010 року на імя інженера конструктора АТ «СКБ Укрелектромаш»відрядженому до м. Москва РФ та суцільною перевіркою рахунків підприємства, через які не встановлено придбання валютних коштів на відрядження вказаного фахівця (а.с.146-155, т.1).

Із дослідженого в судовому засіданні акту перевірки (а.с.56, т.1) вбачається, що при проведенні останньої фахівцями відповідача не встановлено факту здійснення АТ СКБ «Укрелектромаш»операцій, які потребують індивідуальних ліцензій згідно з п.4 ст.5 декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93 та не проводило розрахунків у іноземній валюті згідно з вимогами ст.7 вказаного декрету.

Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного вище, суд вважає, що відповідачем по справі не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень та вважає адміністративний позов в частині вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.03.2011 року № 0000032200 від 09.03.2011 року, від 31.05.2011 року № 0000102200 та від 25.07.2011 року №0000172200 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94, ч.5 ст.92 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При розгляді адміністративного позову позивачем сплачено вартість судово-економічної експертизи у розмірі 8460,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи випискою банку.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Акціонерного товариства «СКБ Укрелектромаш»до ДПІ у Московському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі

Скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000202302/0 від 09.03.2011 р; № 0000212302/0 від 09.03.2011 року; № 0000032200 від 09.03.2011 року; № 0000202302/2 від 31.05.2011 року; № 0000212302/2 від 31.05.2011 року; № 0000032200 від 31.05.2011 року; №0000202302/3 від 25.07.2011 р.; № 0000212302/3 від 25.07.2011 року; 0000032200 від 25.07.2011 року, винесені на підставі акту про результати виїзної планової перевірки від 02.02.2011 р № 214/23/23752688 АТ "СКБ Укрелектромаш" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період за період з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.09.2010 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства «СКБ Укрелектромаш» ( 61050, м.Харків, вул. Іскринська,37, код ЄДРПОУ 23752688) судові витрати у розмірі 8460.00 (вісім тисяч чотириста шістдесят гривень 00 копійок)

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 27.12.2011 року.

Суддя Зоркіна Ю.В.