Постанова № 20589550, 22.12.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2011 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-1670/9055/11 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сич С.С.,

при секретарі Зайченко Н.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Решетнік М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у м. Полтавіпро визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

28 жовтня 2011 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач)звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві(надалі - відповідач)про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002151703 від 24.10.2011 року та № 0002161703 від 24.10.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є акт перевірки від 10.10.2011 року № 7967/1703/2038005524, складений за результатами проведеної відповідачем виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року. Вважає помилковими висновки акта перевірки про порушення ст. 13 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” та п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" за результатами господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю "Майра" (далі - ТОВ "Майра"), оскільки право на формування валових витрат та податкового кредиту підтверджується письмовим договором, податковою накладною, видатковими накладними та платіжними документами. ТОВ "Майра" на момент здійснення господарських операцій було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало свідоцтво платника податку на додану вартість. Господарська операція із вказаним контрагентом носила реальний характер та повністю відображена в бухгалтерському та податковому обліку на підставі первинних документів, оформлених у відповідності до чинного законодавства.

17.11.2011 року до суду надійшли письмові заперечення відповідача, в яких на підтвердження правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень зазначено, що в ході проведення виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року встановлено порушення позивачем ст. 13 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, в результаті чого завищено суму валових витрат повязаних з отриманням доходу на 256666,67 грн. без ПДВ та п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість у грудні 2010 року на 51333,33 грн.

Заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість відповідач пов'язує з нікчемністю всіх угод ТОВ "Майра", у тому числі, угоди, укладеної між позивачем та ТОВ "Майра". Вказує, що нікчемність угод зафіксовано в акті невиїзної перевірки по ТОВ "Майра" за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 28.02.1995 року виконавчим комітетом Полтавської міської ради, ідентифікаційний номер 2038005524, про що видане свідоцтво НОМЕР_1 (а.с. 8).

Позивач є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 76891597 серії НБ № 172479, індивідуальний податковий номер 2038005524 (а.с. 9).

У термін із 20.09.2011 року по 03.10.2011 року посадовою особою Державної податкової інспекції у м. Полтаві проведено виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 10.10.2011 року № 7967/1703/2038005524, в якому серед іншого зафіксовано порушення:

-ст. 13 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, в результаті чого завищено суму валових витрат повязаних з отриманням доходу на 256666,67 грн. без ПДВ та додатково визначено позивачу суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 38500 грн. за 2010 рік;

-п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем завищено податковий кредит по ПДВ в грудні 2010 року на 51333,33 грн. (а.с.13-16).

За висновками акту перевірки, вказані вище порушення відповідач пов'язує з нікчемністю угоди, укладеною між позивачем та ТОВ "Майра". Вказує, що нікчемність всіх угод, укладених ТОВ "Майра" у період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року зафіксовано в акті невиїзної перевірки по ТОВ "Майра" з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість від 09.03.2011 року № 905/233/36817495, отриманому листом ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 11.03.2011 року вих. № 1909/7/23-313.

На підставі акту перевірки Державної податкової інспекції у м. Полтаві від 10.10.2011 року № 7967/1703/2038005524 складено:

- податкове повідомлення-рішення від 24.10.2011 року № 000215703, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 64166 грн. 66 коп., у тому числі: за основним платежем - у сумі 51333 грн. 33 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 12833 грн. 33 коп.;

- податкове повідомлення-рішення від 24.10.2011 року № 0002161703, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" на загальну суму 38500 грн., у тому числі: за основним платежем - у сумі 38500 грн. 33 коп. Копії податкових повідомлень - рішень наявні у матеріалах справи (а.с. 11-12).

Позивач не погодився з даними податковими повідомленнями-рішеннями та діями щодо їх винесення та оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку спірним податковим повідомленням рішенням, суд дійшов наступних висновків.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість станом на момент виникнення спірних правовідносин, регламентувався Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р., який базується (приведений у відповідність) на основних принципах побудови цього податку, зокрема, Директиви Ради 2006/112/ЄС від 28.11.2006 року про спільну систему ПДВ.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до п.п 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі Закон) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у своїй господарській діяльності.

Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно зЗаконом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

П.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, підставою для включення витрат фізичною особою-підприємцем до складу валових є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємця.

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Майра" (Продавець) 08.09.2010 року укладено договір купівлі-продажу № М-0809-01-КП, згідно умов якого Продавець передає у власність Покупця цукор-пісок виробництва України (надалі товар), а Покупець приймає та своєчасно оплачує товар в строки та на умовах, передбачених даним договором (п. 1.1 договору, а.с. 18).

Згідно п. 2.1 цього договору ціна на товар, кількість визначається за домовленістю сторін на кожну партію товару окремо, та фіксується у відвантажувальних та інших фінансових документах. Поставка товару здійснюється за згодою сторін Приймання товару здійснюється в день відвантаження відповідної партії товару на складі продавця у присутності представника покупця, якщо інше не передбачено сторонами додатково (п.п. 3.1, 3.2). Пунктами 4.1, 4.2 договору визначено, що продавець здійснює відвантаження товару партіями відповідно до заявок покупця. Покупець здійснює 100% попередню оплату партії товару відповідно виставленого рахунку, якщо інше додатково не визначено сторонами. Датою сплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

На підставі рахунку-фактури № СФ-0001170 від 30.11.2010 року позивачем здійснено повну передплату товару (цукру) 01.12.2010 року в сумі 308000 грн., у тому числі ПДВ 51333 грн. 33 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 01.12.2010 р. та банківською випискою, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 23, 24, 25).

При цьому у акті перевірки від 10.10.2011 року № 7967/1703/2038005524 зафіксовано, що кошти за отриманий від ТОВ "Майра" цукор, перераховані позивачем контрагенту в межах ліміту згідно умов кредитного договору № 179.144/10-14543 від 26.11.2010 року (а.с. 14).

На виконання умов договору ТОВ "Майра" виписано позивачу податкову накладну від 01.12.2010 року № 1876 на поставку цукру в кількості 40 т. на загальну суму 308000 грн., у тому числі ПДВ 51333 грн. 33 коп. (а.с. 26).

Із акту перевірки вбачається, що вказана податкова накладна досліджувалася під час проведення перевірки та порушень у її оформленні перевіряючим не встановлено (зворотній бік а.с. 13).

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ТОВ "Майра" включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та має право, зокрема, здійснювати неспеціалізовану оптову торгівлю харчвими продуктами, напоями та тютюновими виробами 51.39.0, інші види оптової торгівлі 51.90.0 (а.с. 119-120).

ТОВ "Майра" на момент здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстровано платником податку на додану вартість, свідоцтво платника ПДВ ТОВ "Майра" № 100260400 анульовано лише 15.03.2011 року, що підтверджується витягом з офіційного веб-сайту ДПА України. Таким чином, станом на момент укладення договору, видання податкової накладної та здійснення господарської операції ТОВ "Майра" було зареєстровано платником податку на додану вартість (а.с. 22, 216).

На підставі податкової накладної від 01.12.2010 року № 1876 позивачем включено суму податку на додану вартість, сплачену у складі ціни за товар, до складу податкового кредиту грудня 2010 року та валових витрат 2010 року. Копія податкової декларації з ПДВ з додатком № 5 та декларації про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2010 року наявні у матеріалах справи (а.с. 137-141).

У свою чергу ТОВ "Майра" задекларувало податкові зобовязання по господарським операціям з позивачем у грудні 2010 року, що підтверджується актом невиїзної перевірки по ТОВ "Майра" з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість від 09.03.2011 року № 905/233/36817495 (а.с. 101) та листом ТОВ "Майра" № 16/09-1-М від 16.09.2011 року, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с. 29).

Факт отримання товару від ТОВ "Майра" позивач підтверджує видатковими накладними № РН-0001750 від 02.12.2010 року та № РН-0001811 від 06.12.2010 року (а.с. 27, 28). Перевезення цукру згідно укладеного договору підтверджується товарно-транспортними накладними від 02.12.2010 року та від 06.12.2010 року (а.с. 37, 38).

Із пояснень позивача у судовому засіданні встановлено, що цукор за дорученням, виданим позивачем 01.12.2010 р. з терміном дії до 10.12.2010 р., одержував перевізник фізична особа підприємець ОСОБА_5, з яким позивач уклав договір про перевезення вантажу № 125 від 01.12.2010 року. Копія витягу з журналу реєстрації доручень за 2010 рік та договору про перевезення вантажу № 125 від 01.12.2010 року наявні у матеріалах справи (а.с. 167-170).

У свою чергу на підтвердження факту надання позивачу послуг з перевезення вантажним транспортом товару фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 суду надано копію рахунку-фактури, акту здачі-прийняття робіт, податкової накладної № 569 від 03.12.2010 р., платіжного доручення № 662 від 06.12.2010 року (а.с. 33-36). Згідно ліцензії Головавтотрансінспекції Міністерства транспорту та звязку України НОМЕР_2 фізична особа підприємець ОСОБА_5 має право надавати послуги з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом загального користування згідно терміну дії ліцензії з 21.07.2007 року по 20.07.2012 року (а.с. 32).

Із пояснень позивача у судовому засіданні встановлено, що заявку на цукор (кількість, ціну) та місце його отримання узгоджувалося позивачем з ТОВ "Майра" у телефонному режимі. Оржицький цукровий завод як місце отримання цукру визначалося виходячи з максимальної наближеності даного підприємства до місцезнаходження позивача (м. Полтави), оскільки завод знаходиться у Полтавській області.

Суду надано завірену належним чином копію договору купівлі-продажу № Р2010пд5 від 24.09.2010 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Укррос" (продавець) та ТОВ "Майра" (покупець) на поставку цукру білого виробництва України у кількості 120 т на загальну суму 786000 грн. із базисною умовою поставки товару EXW, у тому числі місце відвантаження франко-склад продавця: ВАТ "Оржицький цукровий завод" (вул. Леніна, 2 смт. Новооржицьке, Оржицький район Полтавської області).

Таким чином, ТОВ "Майра" отримувало цукор великим оптом (120 т) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Укррос" та безпосередньо на місці його відвантаження (ВАТ "Оржицький цукровий завод") передавало цукор дрібним оптом (по 20 т всього 40 т) представнику позивача згідно укладеного договору купівлі-продажу № М-0809-01-КП від 08.09.2010 року.

Факт наявності серед постачальників ТОВ "Майра" у жовтні - грудні 2010 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Укррос" підтверджено актом невиїзної перевірки по ТОВ "Майра" з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість від 09.03.2011 року № 905/233/36817495 (а.с. 84, 86, 88).

Щодо доводів представника відповідача, що товарно-транспортні накладні містять недоліки в оформленні, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, пунктом 1.3 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 7 серпня 1996 р. N228/253 (надалі Інструкція) встановлено, що для первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автомобільного транспорту підставою для списування товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для виконання розрахунків між перевізниками і замовниками автомобільного транспорту Інструкцією застосовуються, зокрема, товарно-транспортна накладна - типова форма N 1-ТН. Зазначеною інструкцією встановлено вимоги до заповнення товарно-транспортної накладної.

Згідно з Висновком Міністерства юстиції України від 15 травня 2006 року N 10/68 рішення про державну реєстрацію наказу Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України від 7 серпня 1996 року N 228/253 скасовано та 31 травня 2006 року зазначений наказ виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин відсутній нормативно-правовий акт, яким би встановлювались вимоги щодо заповнення товарно-транспортної накладної.

Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Ч. 2 ст. 9 Закону передбачено, що первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закріплено диспозитивний метод організації бухгалтерського обліку на підприємстві: питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів, для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації; підприємство самостійно: визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Таким чином, наведені представником відповідача у судовому засіданні недоліки при оформленні товарно-транспортних накладних не спростовують сам факт здійснення господарської операції. Крім того, у акті перевірки не зафіксовано будь-яких зауважень до первинних документів бухгалтерського обліку позивача.

Придбаний у ТОВ "Майра" цукор оприбутковано по бухгалтерському обліку позивача у грудні 2010 року (а.с. 152). Із пояснень позивача у судовому засіданні встановлено, що товар зберігався з моменту надходження до дати реалізації в складському приміщенні за адресою вул. Рози Люксембург, 64, м. Полтави, частина якого належить ОСОБА_1 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно) та частина якого орендується позивачем згідно договору безоплатного користування від 05.01.2009 року (а.с. 155-159).

Як пояснив позивач, цукор придбавався з метою подальшої реалізації та отримання доходу від такого продажу. Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач має право на здійснення зокрема таких видів діяльності за КВЕД: 51.36.0 - Оптова цукром, шоколадними та кондитерськими виробами; 51.39.0 Неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; 52.11.0 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту (а.с. 122-123).

У подальшому позивач реалізовував цукор та отримав прибуток від його реалізації, що підтверджується накладними, копії яких наявні у матеріалах справи, та бухгалтерською довідкою про отриманий чистий дохід від реалізації цукру, що був отриманий від ТОВ "Майра" (а.с. 151). Копії накладних на реалізацію також наявні у матеріалах справи.

Отже, позивачем включено до складу валових витрат у 2010 році кошти в сумі 256666 грн. 67 коп., що сплачені ТОВ "Майра" за надані товар за укладеним договором з метою здійснення власної господарської діяльності та на підставі належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського обліку, а також включено до складу податкового кредиту грудня 2010 року кошти в сумі 51333 грн. 33 коп., що сплачені контрагенту ТОВ "Майра" за наданий товар за укладеним договором із метою здійснення власної господарської діяльності на підставі виписаної ТОВ "Майра" належно оформленої податкової накладної.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ "Майра", виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Як встановлено судом вище, доводи відповідача щодо нереальності та безтоварності вказаних господарських операцій не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Вироками судів ознаки узгоджених кримінально-карних дій в діях працівників позивача та ТОВ "Майра" не встановлено.

Акт перевірки ТОВ "Майра" з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість від 09.03.2011 року № 905/233/36817495, складений посадовою особою ДПА у Харківській області, не має обов'язкового характеру для застосування відповідачем при перевірці фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 без урахування інших обставин, необхідних для прийняття відповідного рішення, у тому числі без дослідження перевіряючим реальності господарської операції за укладеним договором шляхом дослідження первинних документів бухгалтерського обліку тощо.

Крім того, згідно акту від 09.03.2011 року № 905/233/36817495 перевіряючим не досліджувалися договори та первинні документи бухгалтерського обліку як ТОВ "Майра", так і позивача (а.с. 60), тоді як позивач надав ДПІ у м. Полтаві відповідні документи первинного бухгалтерського обліку по господарським відносинам із ТОВ "Майра".

Таким чином, висновки акту про нікчемність угоди, укладеної позивачем із ТОВ "Майра", як такої, що порушує публічний порядок, є помилковими.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення є необґрунтованими, тобто винесені без урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішень, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Що стосується позовної вимоги про визнання дій відповідача протиправними, суд виходить з того, що правові наслідки для позивача створюють саме податкові повідомлення - рішення як рішення субєкта владних повноважень. Окремих дій, крім винесення податкових повідомлень - рішень , які б порушували права позивача, судом не встановлено.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно із частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві від 24 жовтня 2011 року № 0002151703.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві від 24 жовтня 2011 року № 0002161703.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 27 грудня 2011 року.

СуддяС.С. Сич