Постанова № 20575889, 27.05.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11:35 год.

27.05.2011 р.справа № 2а-8748/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 08.11.10 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 3/9//10-007 від 04.01.11 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "Лонгинас Трейд", пр. Жовтневий, 49, кв. 4, м. Миколаїв, 54018 доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028 проскасування податкових повідомлень-рішень від 16.08.10 р. № 0004331520/0, від 26.11.10 р. № 0004331520/1, від 26.11.10 р. № 0006721520/1 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю “Лонгінас Трейд” (далі - позивач, ТОВ “Лонгінас Трейд”), у якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ) від 16 серпня 2010 р. № 0004331520/0, від 26 листопада 2010 р. № № 0004331520/1, 0006721520/1.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що після анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість, він правомірно не визнав умовний продаж основних фондів у виді офісних меблів та обладнання, які вносились до статутного фонду товариства, оскільки на час формування статутного фонду, він ще не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому ці основні фонди не є обєктом оподаткування податком на додану вартість. Також, позивач не погодився із застосованими до нього штрафними санкціями, оскільки вважає, що ДПІ мала право застосовувати штрафні санкції виключно за наслідком камеральної перевірки, тоді як була проведена невиїзна документальна перевірка.

Відповідач адміністративний позов не визнав, подавши письмові заперечення (а. с. 21-22, 49). Доводи ДПІ зводяться до того, що під час перевірки позивача виявлено факт порушення ст. 9 п. 9.8. абз. 19 Закону України “Про податок на додану вартість”, чинного на час перевірки позивача, що виявилось у не здійсненні позивачем умовного продажу основних фондів, адже на час анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість, за ним рахувались основні фонди у розмірі 60500,0 грн., які він і повинен був умовно продати та сплатити податок на додану вартість у розмірі 12100,0 грн., що ним зроблено не було. З приводу аргументів позивача про неможливість застосування штрафних санкцій за невиїзною документальною перевіркою, відповідач ані в запереченнях, ані під час розгляду справи пояснень не надав.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у судовому засіданні 27 травня 2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вирішуючи спір, суд враховує наступні обставини, яким надає таку правову оцінку.

Позивач є суб'єктом підприємницької діяльності-юридичною особою, який зареєстрований виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 12 березня 2009 р. (а. с. 8) і перебуває на податковому обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва (а. с. 9).

При формуванні статутного фонду товариства, 12 березня 2009 р. його засновником було внесено частку у вигляді офісних меблів на суму 32000,0 грн. і офісного обладнання на суму 28500,0 грн., а всього на суму 60500,0 грн. (32000+28500=60500). Зазначені обставин підтверджуються актом від 12 березня 2009 р. (а. с. 29) та копією статуту позивача (а. с. 30-36).

13 серпня 2010 р. відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань нарахування податку на додану вартість на вартість основних фондів. За наслідками перевірки складено акт № 6571/15-20/36433200 (далі - акт перевірки), яким зафіксовано порушення позивачем ст. 9 п. 9.8 пп. “г” Закону України “Про податок на додану вартість”.

У запереченнях відповідач пояснив, що пп. “г” в акті перевірки і в податковому повідомленні-рішенні від 16 серпня 2010 р. № 0004331520/0 було зазначено помилково, тоді як дійсною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стало порушення ст. 9 п. 9.8. абз. 19 Закону України “Про податок на додану вартість”.

З цього приводу суд зазначає, що фактично в акті перевірки відповідачем описуються обставини щодо не здійснення позивачем умовного продажу основних фондів, які і стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень, а тому технічна помилка в акті перевірки та рішенні від 16 серпня 2010 р. № 0004331520/0 з зазначенням ст. 9 п. 9.8 пп. “г”, замість вірної - ст. 9 п. 9.8. абз. 19 Закону України “Про податок на додану вартість”, не може розцінюватись як формальна підстава для скасування рішень або як невідповідність висновків акту перевірки та підставі прийняття податкових повідомлень-рішень.

На підставі акту перевірки, ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 16 серпня 2010 р. № 0004331520/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 12100,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 605,0 грн. (а. с. 114); від 26 листопада 2010 р. № 0004331520/1, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 12100,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 605,0 грн. (а. с. 11); від 26 листопада 2010 р. № 0006721520/1, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 4235,0 грн. (а. с. 10).

Висновок ДПІ про порушення позивачем ст. 9 п. 9.8. абз. 19 Закону України “Про податок на додану вартість” ґрунтується на тому, що на дату анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, відповідно до декларації з податку на прибуток підприємства за 2009 р. № 80258 від 2 лютого 2010 р., за позивачем рахуються основні фонди, вартістю 60500,0 грн., відповідно сума податку на додану вартість складає 12100,0 грн.

Згідно ст. 9 п. 9.8. абз. 19 Закону України “Про податок на додану вартість”, платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.

Як вбачається з наведеної норми, у випадку, коли на день анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, у такого платника податків знаходяться товарні залишки або основні фонди, та за умови нарахування на них податкового кредиту, такий платник податків зобов'язаний здійснити умовний продаж товарів і збільшити суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у періоді, коли відбулось анулювання реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 травня 2010 р. ДПІ прийнято акт № 117/15-220 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість (а. с. 28).

Як вже відзначалось судом вище, обов'язковою умовою для визнання позивачем умовного продажу основних фондів, є нарахування на них податкового кредиту у минулих або поточному податкових періодах.

Як встановлено судом, основні фонди, з приводу оподаткування яких між сторонами виник спір, є внеском засновника ТОВ “Лонгінас Трейд” до статутного фонду товариства у загальному розмірі 60500,0 грн. Передача майна відбулась 12 березня 2009 р., що вбачається з акту (а. с. 29). Як пояснив позивач, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість було видано йому 13 травня 2009 р., тобто через 2 місяці після передачі майна до статутного фонду товариства.

Згідно ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.4. Закону України “Про податок на додану вартість”, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Таким чином, оскільки позивач на час внесення майна до статутного фонду, не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, він не мав права нараховувати податковий кредит на такі основні фонди у періоді, коли відбулась передача основних фондів.

З приводу доводів ДПІ про те, що позивач в подальшому, у додатку до декларації з податку на прибуток підприємства № 80258 від 2 лютого 2010 р. відобразив основні фонди на суму 60500,0 грн., а тому повинен був сплатити податок на додану вартість, суд надає таку оцінку.

На вимогу суду, відповідач надав податкову звітність позивача за спірний період. Серед поданих відповідачем декларацій позивача, декларація за № 80258 від 2 лютого 2010 р. відсутня (а. с. 50-109). Від цієї дати - 2 лютого 2010 р., у матеріалах справи мається декларація з податку на прибуток підприємства за № 89259, у якій відсутнє визначення основних фондів у сумі 60500,0 грн. (а. с. 54). Слід зазначити, що взагалі жодна з наданих ДПІ декларацій позивача, не містить даних про наявність у останнього основних фондів у розмірі 60500,0 грн.

Крім того, поза увагою ДПІ залишилось те, що метою правового регулювання ст. 9 п. 9.8. абз. 19 Закону України “Про податок на додану вартість”, є повернення до бюджету коштів, які були з нього відшкодовані платнику податку на додану вартість, у випадку коли анулюється реєстрація такого платника податків і у останнього залишаються на балансі основні фонди, за якими нараховано податковий кредит, а тому встановлення факту включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачену позивачем у ціні основних фондів, можливо виключно на підставі дослідження податкових декларацій з податку на додану вартість, а не декларацій з податку на прибуток підприємства, як це було зроблено ДПІ, адже останні підтверджують тільки наявність серед основних фондів певного майна і не доводять факту нарахування податкового кредиту на ці основні фонди, що і потрібно було встановити ДПІ для виявлення факту порушення позивачем норм ст. 9 п. 9.8. абз. 19 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Доводи позивача про порушення ДПІ Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” в частині застосування штрафної санкції судом не перевіряються, адже за наслідками розгляду справи, судом не встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача, на підставі яких до нього могли бути застосовані штрафні санкції.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірні рішення, діяв без врахування всіх обставин справи та не довів суду їх законність, у звязку із чим позовні вимоги про їх скасування підлягають задоволенню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши квитанцію від 22 грудня 2010 р. (а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення від 16.08.10 р. № 0004331520/0, від 26.11.10 р. № 0004331520/1, від 26.11.10 р. № 0006721520/1 ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ "Лонгинас Трейд" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

31 травня 2011 р.

СуддяА. О. Мороз