Постанова № 20573632, 17.06.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.06.2011 р. Справа № 2а-4493/10/1470

м. Миколаїв

12:49

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мельника О.М.

суддів: Мавродієвої М.В., Мороза А.О.,

при секретарі судового засідання Бондарь В.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу,

за позовомОСОБА_1,

АДРЕСА_1, 54000 до1. Державної судової адміністрації України,

вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021 треті особи:2. Головного управління Державного казначейства України, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01061 1. Кабінет Міністрів України,

вул. М. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008

2. Міністерство фінансів України,

вул. М.Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008

3. Апеляційний суд Миколаївської області,

вул. Садова, 2-А, м. Миколаїв, 54000 провизнання протиправною бездіяльність, зобовязання

вчинити певні дії та стягнення боргу по заробітній

платі у сумі 299 739,12 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача не з'явився, був повідомлений належним чином;

від 1-го відповідача ОСОБА_2, довіреність № 11-3866/10 від 23.06.10 ;

від 2-го відповідача не з'явився, повідомлений належним чином;

від третьої особи 1 не з'явився,повідомлений належним чином;

від третьої особи 2 не з'явився,повідомлений належним чином;

від третьої особи 3 не з'явився, повідомлений належним чином;

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо не проведення перерахунку та виплати заробітної плати згідно з встановленими діючим законодавством розмірами мінімальної заробітної плати з липня 2005р. по березень 2010р. (включно); зобовязання Державної судової адміністрації України провести перерахування заробітної плати з урахуванням встановленої законом мінімальної заробітної плати на відповідний період з липня 2005р. по березень 2010р. (включно); стягнення з Державної судової адміністрації України 299 739,12 грн. боргу по заробітній плати за період з липня 2005р. по березень 2010р. (включно) без утримання прибуткового податку й інших обовязкових платежів.

Позивач просив розглядати справи за його відсутності.

Державна судова адміністрація України позов не визнала з підстав зазначених у письмових запереченнях, наданих доказах, усних поясненнях представника та просила в його задоволенні відмовити.

Ухвалою суду від 25.05.2011 р., було залучено до участі у справі в якості відповідача Державне казначейство України.

Міністерство Фінансів України позов просило відмовити в позові до Міністерства фінансів України та розглянути справу за відсутності їх представника. Крім того Міністерство Фінансів України зазначило, що з 1 січня 2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті на утримання судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду (ст.120 Закону №3018 в чинній на той час редакції).

Апеляційний суд Миколаївської області підтримав правову позицію позивача.

В судовому засіданні представник Державної судової адміністрації України підтримав доводи викладені в письмових запереченнях та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник державного казначейства України в судове засідання не зявився, клопотань про відкладення судового розгляду справи до суду не надходило, причин неявки суду повідомлено не було.

Представники Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Апеляційного суду Миколаївської області в судове засідання не зявились повідомлені належним чином про дату час та місце судового розгляду справи, в запереченнях зазначені треті особи просили розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши думку представника Державної судової адміністрації України, вивчивши доводи позову та письмових пояснень третіх осіб, дослідивши всебічно, повно та обєктивно матеріали адміністративної справи суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 з 08.01.2003 р. обіймає посаду судді апеляційного суду Миколаївської області.

Посадові оклади позивача до 01.01.06р. були встановлені Постановою Кабінету Міністрів України ”Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів” №2288 від 13.12.99р. (далі Постанова №2288) у чіткому грошовому виражені 430 та 645 грн.

З 01.01.06р. посадові оклади позивача, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України ”Про оплату праці суддів” №865 від 03.09.2005р. (далі Постанова №865) та привязані до розміру мінімальної заробітної плати й встановлені на рівні 7,5 цих розмірів.

При цьому, після 01.01.06р. нарахування посадового окладу позивачу здійснювалося з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України ”Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” №1243 від 21.12.05р. (далі Постанова №1243), якою визначено, що розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не проводиться.

Позивачем надані відповідні розрахунки заборгованості з заробітної плати у сумі 299 739,12 грн.

Заперечуючи в цілому проти позовних вимог, відповідачами не надано суду будь-яких конкретних заперечень щодо розрахунку заборгованості.

Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів, є елементами статусу судді (ст.ст.42-45 Законом України ”Про статус суддів” №2862-XII від 15.12.92р. (далі Закон №2862). Збереження існуючого статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності судді. Саме на реалізацію і утвердження гарантій незалежності суддів у зазначеному аспекті Закон №2862 запровадив особливий порядок в оплаті праці суддів. Положення частини третьої ст.22 Конституції України імперативно закріплюють принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян.

Незалежність суддів є невідємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту тощо.

Зазначена правова позиція висловлена також в Постанові Верховного суду України від 27.11.2007р. В постанові вказано, що однією з гарантій забезпечення незалежності суддів при здійсненні ними своїх повноважень, закріпленої у ч.1 ст.126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до ст.44 Закону №2862 (в редакції, яка діяла на той час), заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно ч.2 ст.44 Закону №2862 розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу.

Постановою Кабінету Міністрів України ”Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України” №514 від 30.06.05р. (далі Постанова №514) встановлено, що з 01.06.05р. посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

Тобто, за таких обставин, посадовий оклад позивача з 01.06.05р. не міг бути меншим за 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Постановою №865 було встановлено посадові оклади суддям у розмірі 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати, що відповідає вимогам ч.2 ст.44 Закону №2862. При цьому, відповідно до п.5 цієї постанови вона набирала чинності з 01.01.06р.

Відповідно до ст.3 Закону України “Про оплату праці” №108/95-ВР від 24.03.95р. (далі Закон №108) мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Статтею 10 Закону №108 передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України.

Тобто, для обрахунку посадового окладу позивача за ці періоди необхідно брати не встановлений Кабінетом Міністрів України в Постанові №1243 розмір мінімальної заробітної плати у 332 грн., а розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами про Державний бюджет України на відповідні роки. До цього висновку суд приходить також з урахуванням того, що Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року залишено в силі постанову Печерського районного суду м. Києва від 21.12. 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 07.04.2006 року по справі ОСОБА_4 до держави України в особі Кабінету міністрів України в частині визнання незаконним п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці суддів”. Судовими рішеннями визнано, що вказана постанова підлягає застосуванню одночасно із Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06. 2005 року № 513 та № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01.06. 2005 року.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року, по справі ОСОБА_5 до Кабінету Міністрів України, визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року “Про оплату праці суддів”.

Всі ці рішення набрали законної сили та підлягають обов'язковому виконанню відповідно до ст. ст. 254, 255 КАС України, встановлені даними судовими рішеннями факти мають преюдиційне значення для розгляду даної адміністративної справи, тобто не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України суд, у разі колізії правових норм, повинен застосовувати нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу. Оскільки, Закон №2862 має вищу юридичну силу ніж постанови Кабінету Міністрів України, суд вважає, що у цьому випадку необхідно застосовувати вимоги ч.2 ст.44 зазначеного Закону №2862 та обраховувати посадовий оклад позивача відповідно до нього, тобто у розмірі не меншому ніж 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Законами про Державний бюджет України на відповідні роки, встановлювалося, що в період з 01.06.05р. по 30.06.05р. розмір мінімальної заробітної плати складав 290грн.; в період з 01.07.05р. по 31.08.05р. 310грн., з 01.09.05р. по 31.12.05р. 332грн.; з 01.01.06р. по 30.06.06р. 350грн., з 01.07.06р. по 30.11.06р. 375грн., з 01.12.06р. по 31.03.07р. 400грн., з 01.07.07р. по 30.09.07р. 440грн., з 01.10.07р. по 31.12.07р. 460грн., з 01.01.08р. по 31.03.08р. 515грн., з 01.04.08р. по 30.09.08р. 525грн., з 01.10.08р. по 30.11.08р. 545грн., з 01.12.08р. по 31.03.09р. 605грн., з 01.04.09р. по 30.06.09р. 625грн., з 01.07.09р. по 30.09.09р. 630грн., з 01.10.09р. по 31.10.09р. 650грн., з 01.11.09р. по 31.12.09р. грн., з 01.01.10р. по 28.02.10р. 869грн.

В той же час, відповідач (ДСА України) допустив бездіяльність, і не привів посадові оклади суддів, у тому числі і позивача у відповідність до вимог ч.2 ст.44 Закону №2862. Зазначеною бездіяльністю відповідач порушив конституційні принципи незалежності та недоторканості суддів, одною із гарантій яких є законодавчо визначене матеріальне та соціальне забезпечення судді, у тому числі порядок обрахування його заробітної плати.

Суд зауважує, згідно положень ст.ст.120-123 Закону №3018 (чинний на час виникнення правовідносин) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів.

Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію.

Матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.

Розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.

Зазначена правова позиція також знайшла своє підтвердження в чисельних рішеннях Конституційного суду України (Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008р., Рішення Конституційного Суду №4-рп/2007 від 18.06.2007р., №19-рп/2004 від 01.12.2004р., №6-рп/99 від 24.06.1999р. тощо).

Таким чином, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача (ДСА України та його територіального управління) по не встановленню посадового окладу та не нарахуванню позивачу заробітної плати виходячи з посадових окладів та розмірів мінімальної заробітної плати встановлених законами України, є протиправною, а порушене право позивача належить поновити шляхом стягнення відповідних недоотриманих сум заробітної плати.

Аргументи відповідача про відсутність в державному бюджеті коштів для виплати позивачу належної йому відповідно до ч.2 ст.44 Закону України №2862 заробітної плати та щомісячного довічного грошового утримання, суд не приймає до уваги, оскільки саме вона (Державна судова адміністрація України та її територіальне управління) відповідно до законодавства України є відповідальними за формування бюджету, у тому числі і щодо витрат на утримання суддів.

Окрім цього, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах ”Кечко проти України” і ”Зубко та інші проти України”, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань.

Щодо заперечень Державної судової адміністрації України про те, що ними вживалися заходи до приведення посадового окладу позивача та інших суддів у відповідність до вимог ч.2 ст.44 Закону №2862, то суд, зазначає, що, оскільки ці заходи не досягли мети на яку вони були спрямовані, то вони є недостатніми та не вичерпними, а субєкт владних повноважень у такому разі допустив протиправну бездіяльність.

Таким чином, з урахуванням наданого позивачем розрахунку сума недоотриманої ним заробітної плати склала 299 739,12 грн.

Відповідачами не надано суду будь-яких заперечень щодо наведеного розрахунку та сум заборгованості.

Суд використовує право, надане ч.2 ст.11 КАС України, виходячи за межі позовних вимог, оскільки суд вважає, що саме стягнення суми заборгованості з Державного бюджету (відповідні рахунки Державного казначейства України) буде ефективним способом захисту прав позивача про захист яких він просить.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено суду правомірність вчинених дій та своєї бездіяльності в спірних правовідносинах що склалися між ДСА України, її територіальним управлінням та позивачем.

Згідно положень ст.72 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідження.

На думку суду позовні вимоги щодо зобов'язання Державної судової адміністрації України провести перерахування заробітної плати з урахуванням встановленої законом мінімальної заробітної плати на відповідний період з липня 2005 року по березень 2010 року (включно, не підлягають задоволенню з огляду на те, що позивач визначив спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення даних сум з боржника.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ДСА України та стягнення з ДСА України на користь позивача 299 739,12 грн. боргу по заробітній платі такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо непроведення перерахунку та виплати заробітної плати судді Олещук Тетяні Львівні згідно з встановленим діючим законодавством розмірами мінімальної заробітної плати з липня 2005 року по березень 2010 року.

2. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України (01021 м. Київ, вул. Липська 18/5 , код 26255795) на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54000) 299 739,12 грн. (двісті девяносто девять тисяч сімсот тридцять девять гривень дванадцять копійок) з урахуванням індексації заробітної плати.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд

Головуючий суддя О.М. Мельник

Судді М.В. Мавродієва

А.О. Мороз