Постанова № 20573538, 27.05.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

27.05.2011 р. Справа № 2а-4523/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мельника О. М.

суддів: Зіньковського О.А., Гордієнко Т.О.

за участю секретаря судового засідання Бондарь В.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

АДРЕСА_1 доДержавної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021 треті особи Головного управління Державного казначейства України, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01061 1. Кабінет Міністрів України, вул. М. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008 2. Міністерство фінансів України,

вул. М.Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008

3. Апеляційний суд Миколаївської області,

вул. Садова, 2-А, м. Миколаїв, 54000 провизнання протиправною бездіяльність, зобовязання

вчинити певні дії та стягнення боргу по заробітній

платі у сумі 155 642,93 грн.,

за участю представників:

від позивача не з'явився, ;

від відповідача ОСОБА_2, довіреність № 11-3806/10 від 23.06.10 ;

від 3-ї 1 особи не з'явився;

від 3-ї 2 особи не з'явився;

від 3-ї 3 особи не з'явився;

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо не проведення перерахунку та виплати заробітної плати згідно з встановленими діючим законодавством розмірами мінімальної заробітної плати з червня 2008р. по березень 2010р. (включно); зобовязання Державної судової адміністрації України провести перерахування заробітної плати з урахуванням встановленої законом мінімальної заробітної плати на відповідний період з червня 2008 р. по березень 2010р. (включно); стягнення з Державної судової адміністрації України 155 642,93 грн. боргу по заробітній плати за період з червня 2008р. по березень 2010р. (включно) без утримання прибуткового податку й інших обовязкових платежів.

Позивач просив розглядати справи за його відсутності.

Державна судова адміністрація України позов не визнала з підстав зазначених у письмових запереченнях, наданих доказах, усних поясненнях представника та просила в його задоволенні відмовити.

Ухвалою суду від 21.03.2011 р., було залучено до участі у справі в якості відповідача Державне казначейство України.

Міністерство Фінансів України позов просило відмовити в позові до Міністерства фінансів України та розглянути справу за відсутності їх представника. Крім того Міністерство Фінансів України зазначило, що з 1 січня 2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті на утримання судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду (ст.120 Закону №3018 в чинній на той час редакції).

Кабінет Міністрів України в запереченнях на позов зазначив, що Державна судова адміністрація України, є головним розпорядником бюджетних коштів, та зобовязана забезпечити через процедуру подання бюджетного запиту, виплату заробітної плати працівникам судової влади у відповідності до актів КМУ, якими визначено її розмір.

Апеляційний суд Миколаївської області фактично підтримав правову позицію позивача.

В судовому засіданні представник Державної судової адміністрації України підтримав доводи викладені в письмових запереченнях та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник державного казначейства України в судове засідання не зявився, клопотань про відкладення судового розгляду справи до суду не надходило, причин неявки суду повідомлено не було.

Представники Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Апеляційного суду Миколаївської області в судове засідання не зявились повідомлені належним чином про дату час та місце судового розгляду справи, в запереченнях зазначені треті особи просили розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши думку представника Державної судової адміністрації України, вивчивши доводи позову та письмових пояснень третіх осіб, дослідивши всебічно, повно та обєктивно матеріали адміністративної справи суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 з 20.06.2008 р. обіймає посаду судді апеляційного суду Миколаївської області.

З 01.01.06р. посадові оклади позивача, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України ”Про оплату праці суддів” №865 від 03.09.2005р. (далі Постанова №865) та привязані до розміру мінімальної заробітної плати й встановлені на рівні 7,5 цих розмірів.

При цьому, після 01.01.06р. нарахування посадового окладу позивачу здійснювалося з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України ”Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” №1243 від 21.12.05р. (далі Постанова №1243), якою визначено, що розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не проводиться.

Позивачем надані відповідні розрахунки заборгованості з заробітної плати у сумі 155 642,93 грн.

Заперечуючи в цілому проти позовних вимог, відповідачами не надано суду будь-яких конкретних заперечень щодо розрахунку заборгованості.

Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів, є елементами статусу судді (ст.ст.42-45 Законом України ”Про статус суддів” №2862-XII від 15.12.92р. (далі Закон №2862). Збереження існуючого статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності судді. Саме на реалізацію і утвердження гарантій незалежності суддів у зазначеному аспекті Закон №2862 запровадив особливий порядок в оплаті праці суддів. Положення частини третьої ст.22 Конституції України імперативно закріплюють принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян.

Незалежність суддів є невідємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту тощо.

Зазначена правова позиція висловлена також в Постанові Верховного суду України від 27.11.2007р. В постанові вказано, що однією з гарантій забезпечення незалежності суддів при здійсненні ними своїх повноважень, закріпленої у ч.1 ст.126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до ст.44 Закону №2862 (в редакції, яка діяла на той час), заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно ч.2 ст.44 Закону №2862 розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу.

Постановою Кабінету Міністрів України ”Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України” №514 від 30.06.05р. (далі Постанова №514) встановлено, що з 01.06.05р. посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

Тобто, за таких обставин, посадовий оклад позивача з 01.06.05р. не міг бути меншим за 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Постановою №865 було встановлено посадові оклади суддям у розмірі 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати, що відповідає вимогам ч.2 ст.44 Закону №2862. При цьому, відповідно до п.5 цієї постанови вона набирала чинності з 01.01.06р.

Відповідно до ст.3 Закону України “Про оплату праці” №108/95-ВР від 24.03.95р. (далі Закон №108) мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Статтею 10 Закону №108 передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України.

Тобто, для обрахунку посадового окладу позивача за ці періоди необхідно брати не встановлений Кабінетом Міністрів України в Постанові №1243 розмір мінімальної заробітної плати у 332 грн., а розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами про Державний бюджет України на відповідні роки. До цього висновку суд приходить також з урахуванням того, що Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року залишено в силі постанову Печерського районного суду м. Києва від 21.12. 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 07.04.2006 року по справі ОСОБА_4 до держави України в особі Кабінету міністрів України в частині визнання незаконним п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці суддів”. Судовими рішеннями визнано, що вказана постанова підлягає застосуванню одночасно із Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06. 2005 року № 513 та № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01.06. 2005 року.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року, по справі ОСОБА_5 до Кабінету Міністрів України, визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року “Про оплату праці суддів”.

Всі ці рішення набрали законної сили та підлягають обов'язковому виконанню відповідно до ст. ст. 254, 255 КАС України, встановлені даними судовими рішеннями факти мають преюдиційне значення для розгляду даної адміністративної справи, тобто не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України суд, у разі колізії правових норм, повинен застосовувати нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу. Оскільки, Закон №2862 має вищу юридичну силу ніж постанови Кабінету Міністрів України, суд вважає, що у цьому випадку необхідно застосовувати вимоги ч.2 ст.44 зазначеного Закону №2862 та обраховувати посадовий оклад позивача відповідно до нього, тобто у розмірі не меншому ніж 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Законами про Державний бюджет України на відповідні роки, встановлювалося, що в період з 01.04.08р. по 30.09.08р. 525грн., з 01.10.08р. по 30.11.08р. 545грн., з 01.12.08р. по 31.03.09р. 605грн., з 01.04.09р. по 30.06.09р. 625грн., з 01.07.09р. по 30.09.09р. 630грн., з 01.10.09р. по 31.10.09р. 650грн., з 01.11.09р. по 31.12.09р. грн., з 01.01.10р. по 31.03.10р. 869грн.

В той же час, відповідач (ДСА України) допустив бездіяльність, і не привів посадові оклади суддів, у тому числі і позивача у відповідність до вимог ч.2 ст.44 Закону №2862. Зазначеною бездіяльністю відповідач порушив конституційні принципи незалежності та недоторканості суддів, одною із гарантій яких є законодавчо визначене матеріальне та соціальне забезпечення судді, у тому числі порядок обрахування його заробітної плати.

Суд зауважує, згідно положень ст.ст.120-123 Закону №3018 (чинний на час виникнення правовідносин) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів.

Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію.

Матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.

Розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.

Зазначена правова позиція також знайшла своє підтвердження в чисельних рішеннях Конституційного суду України (Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008р., Рішення Конституційного Суду №4-рп/2007 від 18.06.2007р., №19-рп/2004 від 01.12.2004р., №6-рп/99 від 24.06.1999р. тощо).

Таким чином, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача (ДСА України та його територіального управління) по не встановленню посадового окладу та не нарахуванню позивачу заробітної плати виходячи з посадових окладів та розмірів мінімальної заробітної плати встановлених законами України, є протиправною, а порушене право позивача належить поновити шляхом стягнення відповідних недоотриманих сум заробітної плати.

Аргументи відповідача про відсутність в державному бюджеті коштів для виплати позивачу належної йому відповідно до ч.2 ст.44 Закону України №2862 заробітної плати, суд не приймає до уваги, оскільки саме вона (Державна судова адміністрація України та її територіальне управління) відповідно до законодавства України є відповідальними за формування бюджету, у тому числі і щодо витрат на утримання суддів.

Окрім цього, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах ”Кечко проти України” і ”Зубко та інші проти України”, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань.

Щодо заперечень Державної судової адміністрації України про те, що ними вживалися заходи до приведення посадового окладу позивача та інших суддів у відповідність до вимог ч.2 ст.44 Закону №2862, то суд, зазначає, що, оскільки ці заходи не досягли мети на яку вони були спрямовані, то вони є недостатніми та не вичерпними, а субєкт владних повноважень у такому разі був протиправно бездіяльним.

Таким чином, з урахуванням наданого позивачем розрахунку сума недоотриманої ним заробітної плати склала 155 642,93 грн.

Суд використовує право, надане ч.2 ст.11 КАС України, виходячи за межі позовних вимог, оскільки суд вважає, що саме стягнення суми заборгованості з Державного бюджету (відповідні рахунки Державного казначейства України) буде ефективним способом захисту прав позивача про захист яких він просить.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено суду правомірність вчинених дій та своєї бездіяльності в спірних правовідносинах що склалися між ДСА України, її територіальним управлінням та позивачем.

Згідно положень ст.72 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідження.

На думку суду позовні вимоги щодо зобов'язання Державної судової адміністрації України провести перерахування заробітної плати з урахуванням встановленої законом мінімальної заробітної плати на відповідний період з червня 2008 року по березень 2010 року (включно), не підлягають задоволенню з огляду на те, що позивач визначив спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення даних сум з боржника.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ДСА України та стягнення з ДСА України на користь позивача 155 642,93 грн. боргу по заробітній платі такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо непроведення перерахунку та виплати заробітної плати судді Шаманській Наталії Олександрівні згідно з встановленим діючим законодавством розмірами мінімальної заробітної плати з червня 2008 року по березень 2010 року.

2. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України (01021 м. Київ, вул. Липська 18/5 , код 26255795) на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 (, АДРЕСА_1) 155 642,93 грн. (сто пятдесят пять тисяч шістсот сорок дві гривні девяносто три копійки) з урахуванням індексації заробітної плати.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О.М. Мельник

Судді О.А Зіньковський

Т.О. Гордієнко