Постанова № 20572166, 22.12.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2011 р. № 2а-9538/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Янчака П.О., представника позивача Фурсенко А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТЕРА ЛЬВІВ»до державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІТЕРА ЛЬВІВ»(далі - ТзОВ «ЛІТЕРА ЛЬВІВ») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі ДПІ у Галицькому районі м. Львова) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 червня 2011 року № 0000802321 про нарахування суми грошового зобовязання та штрафних санкцій в розмірі 647 492,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивачем для отримання податкового кредиту виконано усі передбачені законодавством умови щодо включення суми 619 171,39 грн., яка виникла в процесі діяльності між ТзОВ «ЛІТЕРА ЛЬВІВ»та ТзОВ «Афіна- Букс», в суму податкового кредиту. Крім того, позивач зазначає, що усі суми, які були включені до складу податкового кредиту підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, що засвідчують факт придбання товарів та підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту. Позивач також зазначає, що законодавство України не передбачає норми, які б вказували на те, що не подання звітності та несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції впливає на податковий кредит покупця. Таким чином, вважає, що відповідач прийшов до неправомірних висновків щодо порушення порядку формування ТзОВ «ЛІТЕРА ЛЬВІВ»податкового кредиту, який передбачає єдиною підставою для формування податкового кредиту - наявність податкових накладних, складених у відповідності до вимог чинного законодавства. Представник позивача просив позов задовольнити в повному обсязі та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання призначене на 21.12.2011 року не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду справи. Представник відповідача у поданих письмових запереченнях, які були подані 05.10.2011 року в судовому засіданні до матеріалів справи, просив у задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення таким, що прийняте у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки позивачем порушені п. 1.7.ст.1 пп. 7.2.3 п. 7.2 п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.198.3 п. 198.6 ст. 198, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит. Вважає, що угода укладена між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Афіна- Букс»є нікчемною, а свідоцтво останнього анульоване 31.01.2011 року у звязку з ненаданням декларацій протягом року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши долучені до матеріалів справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне:

ТзОВ «ЛІТЕРА ЛЬВІВ» (ідентифікаційний код 33419618) зареєстровано як юридична особа Виконавчим комітетом Львівської міської ради 25.02.2005 року, перебуває на обліку платника податків в ДПІ у Галицькому районі м. Львова з 14.03.2005 року за № 12878.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Галицькому районі м. Львова з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року проводилась планова виїзна перевірка. За результатами якої складено акт перевірки № 1501/23-209/33419618 від 03.06.2011 року і як наслідок за порушення податкового законодавства стосовно позивача було прийнято відповідачем оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Зокрема, на підставі даного акту перевірки винесено податкове повідомлення - рішення № 0000802321 від 20.06.2011 року, яким встановлено порушення позивачем п. 1.7.ст.1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.198.3 п. 198.6 ст. 198, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України.

Перевіркою встановлено, що позивачем, занижено податкове зобовязання із податку на додану вартість в розмірі 462 139 грн. з квітня по грудень 2010 року, та на суму 69 818 грн. за січень 2011 року.

Позивач не погоджуючись з висновками посадових осіб ДПІ у Галицькому районі м. Львова та з прийнятим податковим повідомленням рішенням, оскаржив вказане рішення в судовому порядку.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд виходить з наступних міркувань:

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був вище згаданий Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) № 168/97-ВР.

Пункт 1.7 ст.1 даного Законом зазначає, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у звязку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

16.01.2009 року ТзОВ «Афіна Букс»(постачальник) та ТзОВ «ЛІТЕРА-ЛЬВІВ»(покупець) уклали договір постачання № 4, за яким постачальник зобовязується передавати у власність покупцю товар в кількості, асортименті та в строки передбачені договором, а покупець зобовязується приймати та оплачувати книжкову продукцію та супутні товари. Також було укладено ряд додаткових угод від 16.01.2009 року. (а.с. 57-68 том 1). Поставка та отримання товару підтверджується всіма необхідними документами, а саме:

прихідними накладними з квітня 2010 року по січень 2011 року (томи: 6-18 );

податковими накладними, надані суду позивачем та надавалися під час перевірки, про що сказано на сторінці 18 акту перевірки від 03.06.2011 року.(а.с. 28 том І) :

-квітень 2010 року ( а.с. 2-132 тому 19 том 22, 23);

-травень 2010 року (а.с. 2-163 тому 24);

-червень 2010 року ( а.с.134-321 тому 19 а.с. 2-177 тому 20);

-липень 2010 року ( а.с. 178-297 тому 20, том 21);

- серпень 2010 року ( а.с. 166-274 тому 24, том 25);

- вересень 2010 року (том 26-17 );

-за жовтень 2010 року (том 1,2) ;

-листопад 2010 року (а.с. 2-157 тому 3);

-грудень 2010 року ( а.с.160-309 тому 3, том 4);

-січень 2011 року (том 5).

актами здачі - приймання робіт (надання послуг) № ВС- 0013319№, ВС- 0013160, № ВС- 0012952, ВС- 0012738, № ВС- 0012526, № ВС- 0012330, № ВС- 0012103, № ВС- 0011906, № ВС- 0011752, № ВС- 0011575, № ВС- 0011361, № ВС- 0000129, № ВС-0011575 , № ВС-0011572, № ВС-0011906, № ВС-0012103, № ВС-0012330, № ВС-0012526, № ВС-0012738, № ВС-0012952, № ВС-0013160, № ВС-0013319, № ВС-0011361, № ВС-0000129 (а.с. 56-73,76,82,87,91,97,102, 107,114,119,124, 130,135 том 28) ;

товарно-транспортними накладними; (том справи 28);

рахунками фактури від 30.07.2010 року, 31.08.20101 року, 30.09.2010 року, 29.10.2010 року, 30.11.2010 року, 27.12.2010 року, 30.06.2010 року,29.01.2010 року, 26.02.2010 року, 31.03.2010 року, 30.04.201ё0 року, 28.05.2010 року;

платіжними дорученнями (а.с. 90-164 том 1; 145-186 тому 16);

реєстрами отриманих та виданих податкових накладних за липень 2009 року по грудень 2010 року ( а.с. 170- 248 том 28 та а.с. 1-145 том 29).

Вказані документи згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є первинними документами, що підтверджують факти здійснення господарської діяльності і містять всі необхідні реквізити, передбачені ст.9 вказаного Закону та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом № 88 Мінфіну України від 24.05.1995 року.

Підставою для нарахування податкового кредиту згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд вважає, що законодавцем чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до цього та враховуючи ту обставину, що податкові накладні з квітня 2010 року по грудень 2010 року виписані для позивача його контрагентом містили всі, передбачені п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР реквізити, а на момент їх виписування контрагент позивача був зареєстрованим платником ПДВ, податковий кредит, сформований позивачем за період з квітня 2010 року по грудень 2010 року на підставі господарських операцій з вказаною особою, вважається підтвердженим. Також, перевіркою не зафіксований факт наявності в податкових накладних недоліків або порушення порядку їх видачі, що свідчить про їх належність як первинного документу. Отже, податкове зобовязання із податку на додану вартість в загальній сумі 462 139 грн. не занижено.

Закон України №168/97-ВР від 03.04.1997 року не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів. І лише у такого постачальника товарів який у складі вартості проданого товару отримав податок на додану вартість виникають зобов'язання стосовно подання звітності та сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів не може нести відповідальність за постачальника. Крім того, для платника податків (підприємства-покупця) не передбачено обовязок й не надано права вимагати від іншого платника податків (підприємства продавця) будь-яких відомостей на підтвердження податкового кредиту.

Щодо висновку органу державної податкової служби, що ТзОВ «ЛІТЕРА-ЛЬВІВ»занижено зобовязання із податку на додану вартість в січні 2011 року на суму 69 818 грн., то суд виходить з наступного:

Пункт 198.2 ст. 198 ПК України передбачає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів або послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів або послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушеннями вимог чи не підтвердженні митними деклараціями ( іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 ПК України , а саме: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податків за послуги звязку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу та податковий номер продавця , крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять форму отриманих товарів або послуг,загальну суму нарахованого податку (з визначеного фіксального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів або послуг не може перевищувати 200 грн. за день ( без урахування податку). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними вище документами , платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Стаття 201 ПК України передбачає вимоги для податкової накладної, а саме повинна бути підписана уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою податкову накладну, у якій зазначається в окремих рядках: порядковий номер, дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів або послуг; податковий номер платника податку (подавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платника податку; опис товарів або послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно - правового договору. Податкова накладна виписуються у двох примірниках у день виникнення податкових зобовязань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у покупця товарів або послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку передбаченому статтею 183 ПК України.

Пункт 201.10 статті 201 ПК України зазначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів або послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів або послуг платник податку продавець товару або послуг зобовязаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в єдиному реєстрі податкових накладних. Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів або послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обовязку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобовязань за відповідний звітний період.

Суд не бере до уваги ті накладні, що були виписані за січень 2011 року, так як відповідачем в засіданні суду стверджено, що платнику ТзОВ «Афіна-Букс»31.01.2011 року анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість. Дане твердження позивачем заперечується, в матеріалах справи наявна постанова Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №2а-3866/11/2670 від 19.09.2011р., якою визнано протиправним з дати прийняття та скасування рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва №53 від 31.01.20011р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТзОВ «Афіна Букс». Тобто, постановою суду підтверджується факт анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТзОВ «Афіна Букс»31.01.2011р., а відповідно до п. 184.5 ст.184 ПК України з моменту анулювання реєстрації особи, як платника податку, така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних. І відповідно, суд приходить до переконання, що відповідач в цій частині діяв правомірно, так як позивач безпідставно включив до податкового кредиту суму 69818 грн.

Судом встановлено, щодо доводів відповідача про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, які б свідчили про транспортування отриманих ТМЦ від контрагентів з посиланням на наказ Мінтрансу/Мінстатистики № 488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», наказ Мінтрансу № 363 від 14.10.1997 року «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», якими передбачається обовязкове використання товарно-транспортної накладної під час приймання - передачі ТМЦ.

Суд виходить з того, що згідно з вказаними вище нормативно-правовими актами використання товарно-транспортної накладної є обовязкове тільки у випадку, якщо мало місце надання транспортних послуг, тобто за умови участі у господарських відносинах між постачальником та покупцем третьої особи перевізника.

Так, відповідно до ч. 1 преамбули вищезгаданих правил - Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів замовників.

Відповідно до розділу 1 Правил Перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування. Згідно п.11 Правил, що передбачає порядок оформлення документів на перевезення також встановлено, що у процесі оформлення товарно - транспортної накладної беруть участь представники трьох осіб - вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника.

Як вбачається із долучених до матеріалів справи договору про надання послуг від 1.03.2009р. та від 01.02.2009р., додаткової угоди між ТзОВ «Афіна-Букс»і ТзОВ «Кур'єрська Авіапошта України Експрес» і товарно-транспортних накладних послуги по доставці товару покладено на продавця (том справи 28).

Відповідач вважає, що угода від 16.01.2009 року укладена між ТзОВ «ЛІТЕРА-ЛЬВІВ»та ТзОВ «Афіна- Букс»має ознаки нікчемності. Суд вважає таку позицію відповідача помилковою виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Пункт 18 вищезгаданої Постанови тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо .

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ «ЛІТЕРА-ЛЬВІВ»та ТзОВ «Афіна- Букс», ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 03.06.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «ЛІТЕРА-ЛЬВІВ»на укладення договору з ТзОВ «Афіна- Букс»без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобовязань щодо придбання товару. Це підтверджується поданими відповідачем рядом документів, серед яких є накладні, податкові накладні, актів здачі-прийняття, договори, додаткові угоди, платіжні доручення, реєстри виданих та отриманих податкових накладних за липень 2009 року по грудень 2010 року.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши, що правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобовязання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд приходить до переконання, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки від 03.06.2011р. ці вимоги податковим органом не виконані. Первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем за період з квітня по грудень 2010р. переконують у підставності позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобовязані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору в розмірі 1 грн. 70 коп.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167, КАС України, суд

постановив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.06.2011 року 2011 року № 0000802321 в сумі 560 220,25 грн.

Стягнути з державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТЕРА ЛЬВІВ»(м. Львів, вул. Шевська,4/8; ідентифікаційний код 33419618) 1(одну) грн.70 (сімдесят) коп.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 27 грудня 2011року.

Суддя Сподарик Н.І.