Постанова № 20570738, 26.12.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2011 р. № 2а-11234/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Карпяк О.О.

при секретарі судового засідання Голуб О.Є.

за участю представників сторін:

від позивача Івашків Л.В., Берестецький Т.Б.

від відповідача Тістечко Ю.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом

ТзОВ "ЛКТ"

до Державна податкова інспекція у Жовківському районі

пропро скасування податкового повідомлення-рішення , в с т а н о в и в :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛКТ»звернулося до суду з позовом в якому просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовківському районі Львівської області від 26.09.2011року №000666/2300/12654.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі акту перевірки від 07.09.2011 р. № 1224/23-0/37030109 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.09.2011року №000666/2300/12654, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 487942,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2,00 грн. Дане рішення прийняте на підставі висновків, що були зроблені податковим органом в ході перевірки Товариства з питання правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за березень, квітень 2011 року, які є безпідставними, не ґрунтуються на фактичних обставинах та не відповідають нормам чинного законодавства.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, пояснили зокрема, що згідно постанови Львівського окружного адміністративного суду у справі № 2а-4959/11/1370, що набрала законної сили, було зобовязано ДПІ у Жовківському районі відновити дію свідоцтва платника ПДВ позивачу, також було винесено окрему ухвалу у даній справі щодо незаконних дій при анулюванні свідоцтва платника ПДВ позивачу та винесено протест прокурора Жовківського району щодо незаконних дій відповідача, вважають, що саме це є причиною вчинення незаконних дій відповідача по відношенню до позивача та прийняття незаконного повідомлення-рішення просять позов задовольнити.

Представник відповідача, у судовому засіданні подав заперечення в якому, позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки позивач мав господарські взаємовідносини із підприємством, у якого за даними ДПІ у м. Херсоні відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, не знаходиться за юридичною адресою, угода з цим товариством з згідно частини 1,5 ст.203, п.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, має ознаки нікчемності. Також представник зазначив, що позивачем не було надано для перевірки документів, посадові особи були відсутні під час перевірки, про що були складені відповідні акти та у звязку з чим перевірка була проведена без присутності посадових осіб.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у письмових запереченнях на позов, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27 грудня 2011 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, безпосередньо та обєктивно дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, давши їм оцінку, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛКТ»зареєстроване Виконавчим комітетом Львівської міської ради 17.03.2010 року, та взяте на податковий облік в органах податкової служби 18.03.2010 року за № 1895, станом на 31.08.2011 року перебуває на обліку в ДПІ у Жовківському районі Львівської області.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу начальника ДПІ у Жовківському районі від 17.08.2011 р. № 524 та направлення на перевірку від 25.08.2011 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питання взаєморозрахунків за березень, квітень 2011 року з ПП «Стройкомпанія Буфес»за період з 01.03.2011 року по 30.04.2011 року.

За результатами перевірки податковим органом складено акт перевірки від 07.09.2011 р. № 1224/23-0/37030109 (далі акт перевірки), встановлено порушення позивачем ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів ,які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах по придбанні та продажу товарів, робіт, послуг, товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення статей 662,655,656 ЦК України; порушення п.7.4.1, 7.4.4., 7.4.5, 7.5.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР із змінами і доповненнями занижено податкове зобовязання по податку на додану вартість всього на суму 487942 грн.( в тому числі за березень 2011 року в сумі 250367 грн., за квітень 2011 року в сумі 237575 грн.).

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 26.09.2011року №000666/2300/12654, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 487942,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2,00 грн.

Як вбачається з акта перевірки, перевірка проводилась в приміщенні ДПІ, оскільки на початок її проведення посадові особи позивача були відсутні, про вищенаведене працівниками відповідача було складено акт від 25.08.2011 року № 142/23-0 щодо відсутності посадових осіб та про неможливість їх ознайомити з направленням на проведення перевірки. Перевірка проводилась на підставі наявної податкової звітності, довідок про проведення перевірки субєкта господарювання ПП «Стройкомпанія Буфес»та на підставі співставлення даних автоматизованих інформаційних систем податкового органу. Перевірка первісної документації не проводилась та не надавалась до перевірки платником.

Відповідно до ст.44.6 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені у абзаці другому пункту 44.7. цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складання такої звітності. Разом з тим, відповідно до протоколу обшуку від 20 липня 2011 року бухгалтерські документи ТзОВ «ЛКТ»були вилучені слідчим податкової міліції у м. Львові Кравець О.Є. за адресою: АДРЕСА_1 де позивач орендував приміщення в громадянки ОСОБА_5 згідно договору оренди від 01.11.2010 року.

Відповідно до п.85.9. Податкового кодексу України, у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів. Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу. У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Як вбачається з сторінки 6 акта перевірки, при проведенні перевірки відповідач був проінформований про те, що згідно протоколу обшуку від 20.07.2011 року документи, що мають відношення до ТзОВ «ЛКТ»вилучені слідчим СВ ПМ СДПІ ВПП у м. Львові капітаном податкової міліції ОСОБА_4 Однак, відповідач не надав суду доказів звернення до СВ ПМ СДПІ ВПП у м. Львові пр. надання копій документів, що були вилучені під час обшуку та мають відношення до ТзОВ «ЛКТ».

Висновки акта перевірки ґрунтуються на тому, що згідно отриманих матеріалів перевірки контрагента ПП «Стройкомпанія Буфес»з ДПІ в м. Херсоні, договір, укладений між позивачем та вказаним контрагентом є нікчемним, оскільки позивач мав господарські взаємовідносини із підприємством, у якого за даними ДПІ у м. Херсоні відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, не знаходиться за юридичною адресою, угода з цим товариством з згідно частини 1,5 ст.203, п.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, має ознаки нікчемності. У висновках акт а перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення Товариством вимог ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст..216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажі товарів, робіт, послуг. Товар не був переданий по вказаних правочинах в порушення ст.. 662,655 та 656 ЦК України. Та порушено п.198.2, п.198.3, 198.6 ст 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобовязання по податку на додану вартість всього на суму 487942,00 гривень, в тому числі за березень 2011 року в сумі 250367,00 грн., за квітень 2011 року в сумі 237575,00 грн.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Підпунктом 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) визначено поняття податкового кредиту. Так, податковий кредит сума на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі із придбанням або виготовленням товарів та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового кредиту.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що між ТзОВ «ЛКТ»та ПП «Стройкомпаня «Буфес»укладено договір поставки від 01 березня 2011 року № 1-010311 харчових складників. На виконання вказаного договору ПП «Стройкомпанія «Буфес»виписано відновлені на час розгляду справи та долучені позивачем до матеріалів справи видаткові накладні та податкові накладні від 01.03.2011 року № 9 на суму ПДВ 155707,85 грн. від 08.03.2011 року № 13 на суму ПДВ 94658,68 грн, від 01.04.2011 року № 31 на суму ПДВ 71240,10 грн., від 01.04.2011 року № 32 на суму ПДВ 166335,01 грн. та надані копії специфікацій до договору (а.с.97-112), копії платіжних доручень про оплату товару (в тому числі ПДВ) (а.с.113-119).

В матеріалах справи наявний витяг з ЄДРПОУ контрагента позивача ПП «Стройкомпанія «Буфес», яке на даний час є зареєстровано у реєстрі. Жодних відомостей про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «Стройкомпанія «Буфес»чи його ліквідацію на момент здійснення операцій з позивачем податковим органом не надано.

Як вбачається з довідки серії АА №297577 від 30.12.2010 року (а.с.120), до основних видів господарської діяльності позивача відноситься неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами ,напоями та тютюновими виробами та інші, що також відображено у акті перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з долучених видаткових накладних, податкових накладних, специфікацій, платіжних доручень, ТзОВ «ЛКТ»придбало товар у ПП «Стройкомпанія «Буфес»та в подальшому реалізувало покупцям ЗАТ «Оболонь», ЗАТ «АВК», ТзОВ «Фактор»,ТзОВ «Снек Експорт», що підтверджується долученими документами про реалізацію (копіями договорів, видаткових накладних, податкових накладних, довіреностей). Відтак, вказані документи підтверджують використання позивачем придбаних у контрагента ПП «Стройкомпанія «Буфес»товарів у його господарській діяльності.

Відображення операцій, які досліджуються, у податковому обліку та бухгалтерському обліку позивача свідчить про те, що він прийняв участь у господарській діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України "Господарська діяльність та господарські відносини", оскільки проведені операції направлені на розширення діяльності товариства, у майбутньому матимуть вплив на стан його активів і, відповідно, зростання власного капіталу, що підпадає під визначення господарської діяльності, яка направлена на отримання доходу.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. п.2.4 п.2 Положення "Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року за № 168/704: "Первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа".

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період що перевірявся, були надані податкові накладні, які не мали недоліків та, прядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством. Відтак, дані обставини спростовують заперечення органу державної податкової служби, оскільки норми ПК України не містять жодної вимоги щодо включення або не включення податкових накладних до складу податкового кредиту того чи іншого звітного періоду покупцем.

Системний аналіз вищезазначених норм та документів, наявних в матеріалах справи (накладних, податкових накладних, видаткових накладних) дає підстави зробити висновок, що документи, відповідають критеріям первинного документу, є достовірними та складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Докази, подані позивачем переконують у підставності позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) покликається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Відповідно до статей 49,70 КАС України, сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, а відтак зобовязані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з купівлі харчових складників (ароматизаторів), на які платник податку покликається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростована.

По суті даного спору Податковий кодекс України не повязує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь яких зустрічних перевірок. Чинне законодавство не встановлює обовязок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету у разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця в складі ціни товару. ПДВ, яке включене в ціні товару, є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець несе обовязок по сплаті цього податку до бюджету.

Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту чи бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст.67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні засновується на принципах, у відповідності з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають обєктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно ч.1 ст.138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень п. 36.1., 36.5., 38.1., 44.1., 47.1., 49.2. ПК України обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну (персональну) відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Окрім того, згідно закріпленого в Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. В даному випадку ТзОВ «ЛКТ», яким при здійсненні господарської діяльності додержано всіх норм податкового законодавства, не зобов'язане нести відповідальність за дії інших осіб.

Щодо посилань органу державної податкової служби на нікчемність правочинів та безтоварність господарських операцій.

Згідно акту перевірки вбачається, що відповідачем зроблено висновок про те, що впозивача відсутні необхідні умови для ведення господарської економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, а отже і відсутня фінансово-господарська діяльність. Тому, згідно з ч..5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст..216 ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідач вважає, що угода з ПП «Стройкомпанія Буфес», не спрямована на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемною.

На підтвердження здійснення господарської діяльності представником позивача надано суду копії: господарських договорів та договорів оренди, штатний розклад підприємства, згідно якого на підприємстві на час перевірки перебувало у трудових правовідносинах 22 працівники, що підтверджується також самим актом перевірки.

Суд звертає увагу, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

У разі кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України повинна враховуватися вина, яка полягає в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, ухвалений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна або незаконного заволодіння ним тощо.

В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочин, укладений позивачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

Відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Таким чином, порушення контрагентом податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податку ТзОВ «ЛКТ»права на отримання податкової вигоди у вигляді зменшення податкових зобов'язань та права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана позиція по суті узгоджується із висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалі від 22.06.2011 року у справі №К-10512/08, ухвалі від 06.07.2011 року у справі №К-25786/08, ухвалі від 12.07.2011 року у справі №К-40582/09.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають обєктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно ч.1 ст.138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платником податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи вищенаведене, орган державної податкової служби прийшов до помилкового висновку про заниження позивачем суми податкового зобовязання по податку на додану вартість всього на суму 487942 грн. (за березень квітень 2011 року).

Посадові особи органів державної податкової служби відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно ст.21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Суд не бере до уваги покликання відповідача на порушення позивачем норм п.7.4.1, 7.4.4., 7.4.5, 7.5.1 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки такий втратив чинність 01.01.2011 року (згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI), а операції, що ревізувались відбулись у березні та квітні 2011 року, відтак до спірних правовідносин слід застосовувати положення Податкового кодексу України, що відповідачем зроблено не було. Податковим органом не доведена правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 87, 94, 158, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Адміністративний позов задоволити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовківському районі Львівської області від 26.09.2011року №000666/2300/12654.

3.Стягнути з Державного Бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКТ»(адреса: 80300, Львівська область, Жовківський район, м. Рава - Руська, вул. Проектна, 2, ЄДРПОУ 37030109) 3 (три) гривні 40 копійок судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України:

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Карп'як Оксана Орестівна

З оригіналом згідно

Суддя Карп'як Оксана Орестівна