Постанова № 20569925, 27.12.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2011 р. № 2а-10644/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМартинюка В.Я.

з участю секретаря судових засіданьНовосада В.М.

представників:

від позивача Мартинович С.В.,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «ВК-Фудз»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Пустомитівському районі Львівської області про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

ТзОВ «ВК-Фудз»звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 06.06.2011 року за №0000762350, за №0002911750, за №0002901750 та за №0000752350 ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області.

Позивач в позовній заяві стверджує, що в акті перевірки не відображено які саме додаткові блага були нараховані (надані) працівникам, а відтак не має можливості перевірити правильність нарахованої суми грошового зобовязання. Також, продовжує позивач, перевіряючим було надано до перевірки усі належні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а тому висновки останніх про порушення товариством вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є надуманими та не підтверджені належними та допустимими доказами. Окрім того, на думку платника податків, органом державної податкової служби несвоєчасно надану відповідь на скаргу, що слугує додатковою підставою для сасування оспорюваних рішень субєкта владних повноважень. Позивач також звертає увагу суду на те, що органом державної податкової служби без достатніх на те правових підстав визначено суму грошового зобовязання з податку з власників транспортних засобів.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву стверджує, що позивачем під час перевірки не було надано жодних доказів на підтвердження сплати податку з власників транспортних засобів, а також правомірності обчислення грошового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб. Також, продовжує відповідач, господарські операції між товариством та його контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності. ,

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами планової виїзної перевірки виробничо-комерційного підприємства у формі ТзОВ «Вк-Фудз»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.12.2010 року, ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області складено акт від 23.05.2011 року за №276/232/32819038 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.06.2011 року:

- за №0000762350, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 95563 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем 76450 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 19113 грн. 00 коп.;

- за №0002911750, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку з власників транспортних засобів в розмірі 199 грн. 16 коп., в тому числі, за основним платежем 23 грн. 33 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 175 грн. 83 коп.;

- за №0002901750, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1412 грн. 26 коп., в тому числі, за основним платежем 1129 грн. 81 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 282 грн. 45 коп.;

- за №0000752350, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 195410 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем 156328 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 39082 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено:

- порушення п.5.1, підп.5.2.1, п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 156328 грн. 00 коп.;

- порушення підп.7.2.3, п.7.2, підп.7.4.1, підп.7.4.4, підп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 76450 грн. 00 коп;

- порушення підп.4.2.9 «е», ст.4, підп.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року за №889-ІV, в результаті чого неутримано податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 1129 грн. 81 коп.;

- порушення ст.6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»від 18.02.1997 року за №1963-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями, в результаті чого не визначено суми податку з власників транспортних засобів на загальну суму 23 грн. 33 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Щодо порушень оподаткування по податку з прибутку підприємств та податку на додану вартість, то суд досліджує господарські операції між позивачем та його контрагентами субєктом підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3, ПП «Колон-Сервіс», ПП «Ната-Вар», ПП «Компанія Укрбізнес», ПП «Бізнес Груп», ПП «Версант», ТзОВ «Вікові традиції», ПП «Констрашн Груп».

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до вимог підп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 п.5.3 цієї ж статті передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Між субєктом підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 (виконавець) та ТзОВ «ВК «Фудз»(замовник) 02.01.2009 року було укладено договір за №3/1-9 про надання послуг з менеджменту торгових закладів. Виконання даного договору підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт та податковими накладними.

Судом встановлено, що ПП «Колон-Сервіс», ПП «Ната-Вар», ПП «Компанія Укрбізнес», ПП «Бізнес Груп», ПП «Версант», ТзОВ «Вікові традиції»здійснювали позивачу поставку продуктів харчування. В підтвердження обставин виконання даних господарських зобовязань позивачем надано договір, видаткові та податкові накладні.

Також, ТзОВ «ВК-Фудз» орендувало у ПП «Констракшн Груп»торговельне обладнання, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийому товару (надання послуг) та податковими накладними.

З метою зясування реальності господарських операцій, в забезпечення принципу офіційного зясування обставин справи, судом запропоновано надати сторонам пояснення та докази в їх підтвердження.

Орган державної податкової служби в акті перевірки зазначає, що товариством не представлено до перевірки первинні документи, які б містили відомості про господарські операції. У звязку з цим перевіряючі приходять до висновку про відсутність фактичного надання та транспортування товарів та їх звязок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), не доведено їх використання підприємством у власній господарській діяльності.

В свою чергу, позивачем надано первинні бухгалтерські документи в підтвердження обставин реальності господарських операцій (видаткові та податкові накладні, договори, акти прийому виконаних робіт та наданих послуг, картки рахунку, оборотно-сальдова відомість, тощо).

Судом встановлено, що, як вбачається з пояснень представника позивача, поставка товарів здійснювалась безпосередньо постачальниками товарів, а тому у товариства відсутні будь-які товаросупроводжуючі документи, оскільки обовязок зберігати такі в останнього відсутній.

А відтак, представлені позивачем докази в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій, оскільки є прямими, а не опосередкованими.

Наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами підтверджується поставка позивачеві продуктів харчування, надання маркетингових послуг та послуг з оренди торговельного обладнання, які були використані позивачем у своїй господарській діяльності.

Щодо порушень оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, чинного на момент оподаткування згаданих господарських операцій, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а”, „в”, „г”, „д” п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 згаданого Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Судом також досліджувались обставини добросовісності позивача при вчиненні згаданих господарських операцій з вищенаведеними контрагентами, на що платником податків було представлено витяги з офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, згідно яких контрагенти позивача були платниками податку на додану вартість на час вчинення господарських операцій.

Отже, на час укладення правочинів позивач мав офіційно оприлюднену інформацію щодо свого контрагента з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій.

За таких обставин, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

На викладені обставини також звертає увагу Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03).

У згаданому рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх зобовязань щодо подання звітності з податку на додану вартість, неможливість ним забезпечити дотримання постачальником обовязку подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що жодних протиправних дій з боку контрагента про які знав чи міг знати покупець вчинено не було, суд вважає, що покупець не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем свої зобовязань своєчасно подавати звітність з податку на додану вартість і в результаті чого вдруге сплачувати податок на додану вартість, а також пеню.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

З огляду на викладені обставини, суд вважає, що наявні і матеріалах справи докази повністю підтверджують обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а тому висновки про неправомірність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та не обгрунтованими.

Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданих податках не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи органом державної податкової служби безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Таким чином, висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки про безпідставність віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту сум коштів, сплачених в результаті здійснення господарських операцій з субєктом підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3, ПП «Колон-Сервіс», ПП «Ната-Вар», ПП «Компанія Укрбізнес», ПП «Бізнес Груп», ПП «Версант», ТзОВ «Вікові традиції», ПП «Констрашн Груп», не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати, що податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено грошове зобовязання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, прийняте правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства.

Щодо порушень позивачем вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Як передбачено п.19.2 ст.19 вищенаведеного Закону, особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок;

б) надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається;

в) надавати платнику податку на його вимогу відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку;

г) надавати податковому органу інші відомості з питань оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та за процедурою, визначеною цим Законом та Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Загальний місячний оподатковуваний дохід, у відповідності до підп.4.2.9 е п.4.2 ст.4 цього ж Закону, зокрема є дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Згідно з висновків акта перевірки, перевіряючими встановлено помилки в обчисленні податку з доходів фізичних осіб в сумі 1129 грн. 81 коп., зокрема недобір суми податку виник внаслідок не оподатування отримани додаткових благ за рахунок коштів підприємства.

Дане порушення підтверджується наявними в матеріалах справи оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 3721.

А тому суд вважає, що висновки відповідача про неутримання податку з доходів фізичних осіб є правомірними.

Щодо правомірності визначення суми податку з власників транспортних засобів, то суд зазначає наступне.

Як передбачено ч.2 ст.6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», юридичні особи на основі бухгалтерського звіту (балансу) у строки, визначені законом для річного звітного періоду, подають відповідному органу державної податкової служби за місцем реєстрації транспортних засобів розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на поточний рік за формою, затвердженою центральним податковим органом України.

Судом встановлено, що на балансі товариства у 2010 році обліковувався 1 автомобіль RENAULT KANGOO, який придбаний згідно з наявною в матеріалах справи видатковою накладною за №1959 від 16.11.2005 року.

Однак, платником податку розрахунок суми податку з власників транспортних засобів на 2010 рік не подавався, а податок не сплачувався.

Позивач доказів сплати суми вищевказаного подату не представив, а тому суд вважає правомірним визначення останньому суми грошового зобовязання з податку з власників транспортних засобів та нарахування штрафних санкцій за несплату такого.

Також, слід зазначити, що помилка у зазначенні законодавчого акта, відповідо до якого був зроблений розрахунок грошового зобовязання, у податковому повідомленні рішенні від 16.06.2011 року за №0002911750 є формальним порушенням, а тому не впливає на правомірність прийняття зазначеного рішення субєкта владних повноважень.

З приводу несвоєчасного надіслання вмотивованого рішення за скаргою платника податків.

Відповідно до п.56.9 ст.56 ПКК України, керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

В матеріалах справи наявне рішення ДПА у Львівській області від 23.06.2011 року за №17217/10/25-005/1332, згідно з яким розгляд скарги платника податків вирішено продовжити до 18.08.2011 року.

В той же час, листом від 05.09.2011 року за №937/25-014 на адресу ДПІ у Пустомитівськкому районі Львівської області скеровано копію конверта з довідкою відділення звязку про причини повернення (досилання) поштового відправлення.

З наявного поштового конверту з повідомленням про вручення пощтового відправлення вбачається, що такий був скерований на адресу позивача 18.08.2011 року, тобто в останній день продовженого строку для розгляду скарги платника податків.

З огляду на своєчасне надіслання платнику податків вмотивованого рішення за його скаргою, суд не вбачає підстав вважати таку скаргу задоволеною.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог в частині визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, якими позивачу збільшено грошове зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а тому адміністративний позов в цій частині слід задовольнити. В іншій частині в задоволенні позову належить відмовити.

Окрім того, з врахуванням вимог ч.2 ст.162 КАС України, суд вважає за необхідне в резолютивній частині постанови зазначити про протиправність та скасування оспорюваних актів індивідуальної дії в частині задоволених позовних вимог.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати, прийняті Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області, податкові повідомлення-рішення від 06.06.2011 року за №0000762350 та за №0000752350.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК-Фудз»(код ЄДРПОУ 32819038), що знаходиться за адресою Львівська область, Пустомитівський район, с.Солонка, АЗК №6, 1 грн. 70 коп. судового збору.

5. Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

6. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27 грудня 2011 року.

Суддя В.Я.Мартинюк