Постанова № 20562593, 24.10.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2011 року 2а-4589/11/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.,

при секретарі судового засідання Злобіній Е.Г.,

за участю:

представника позивача Кравченка О.М.,

представника відповідача Воєводіна Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ларченко"

доДержавної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Київської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Ларченко»з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень:

від 24.05.2011 №0000762300, згідно з яким позивачу визначено грошове зобовязання за платежем «Податок на прибуток»у сумі 98567,50 грн., з яких: 78854 грн. за основним платежем; 19713,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 01.07.2011 №0001002300, згідно з яким позивачу визначено грошове зобовязання за платежем «Податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах)»у сумі 78854,16 грн., з яких: 63083,33 грн. за основним платежем; 15770,83 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В основу визначення податкових зобовязань згідно із зазначеними повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, сплачених контрагентом за поставлений товар, а також формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених позивачем контрагенту у складі ціни поставленого товару. За твердженнями посадових осіб податкового органу, ніякі товари контрагентом фактично не поставлялись, позивач не мав не меті дійсне придбання товарів, а договори на поставку уклав з метою мінімізації податкових зобовязань, таким чином ці угоди є нікчемними, оскільки порушують інтереси держави та суспільства. Як наслідок, формування валових витрат та податкового кредиту за вказаними угодами здійснено позивачем неправомірно, що призвело до заниження податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки угоди між ним і його контрагентами мали реальний характер: товар поставлено позивачу у повному обсязі і ним оплачено, а тому позивач, на його думку, правильно визначив податкові зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість. Таким чином, позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними і скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкові повідомлення-рішення правомірними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ларченко»є юридичною особою, що зареєстрована 12.04.2077 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції Києво-Святошинського району Київської області.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців основним видом діяльності позивача є діяльність готелів. Крім того, видами діяльності цієї юридичної особи є виробництво сухих будівельних сумішей, будівництво будівель, виробництво готових для використання бетонних сумішей, роздрібна торгівля пальним, оптова торгівля паливом, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, виробництво виробів з бетону та будівництва, діяльність кафе.

У травні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції Київської області проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Соларіс»за період з 30.09.2009 по 27.04.2011 рік (акт перевірки від 06.05.2011 №536/23-2/35040403).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем:

пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у 4 кварті 2010 року на загальну суму 78854,00грн.;

підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено 26 рядок Декларації з податку на додану вартість (відємне значення між податковими зобовязаннями та податковим кредитом) на загальну суму 130147,66 грн., що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість в подальших періодах.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що договори про надання послуг, укладені між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Соларіс», є нікчемними і такими, що суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки вказані договори укладено за відсутності наміру дійсного отримання товару, фактично ніякій товар контрагентом не поставлявся, а договір укладено лише задля незаконного зменшення обєктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Такий висновок посадових осіб податкового органу базується на відсутності будь яких документів які б підтверджували факт поставки товару, його прийняття та відображення в бухгалтерському обліку.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 24.05.2011 № 0000762300, згідно з яким позивачу визначено грошове зобовязання за платежем «Податок на прибуток»у сумі 98567,50 грн., з яких: 78854 грн. за основним платежем; 19713,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 01.07.2011 №0001002300, згідно з яким позивачу визначено грошове зобовязання за платежем «Податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах)»у сумі 78854,16 грн., з яких: 63083,33 грн. за основним платежем; 15770,83 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Під час судового розгляду встановлено, що визначення податковим органом податкових зобовязань повязується з твердженнями податкового органу про фіктивність операцій з поставки товару між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Соларіс».

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Соларіс»є юридичною особою, що зареєстрована 26.09.2009 Виконавчим комітетом Вінницької міської ради, види діяльності діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту; надання кредитів; інше фінансове посередництво; нотаріальна та інша юридична діяльність; консультування з питань комерційної діяльності та управління; фінансовий лізинг.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців також міститься запис про відсутність даної юридичної особи за адресою місцезнаходження, керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Соларіс»є Кокошко Павло Борисович, який має право вчиняти юридично значущі дії від імені цыэъ юридичної особи.

У жовтні 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Соларіс»(постачальник) і позивачем (покупець) укладено договір поставки від 01.10.2010 б/н, згідно з яким постачальник зобовязувався поставляти товар по кількості, номенклатурі та якості, що передбачені договором, а покупець зобовязувався прийняти товар і оплатити його.

Від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Соларіс»договір підписано гр.. ОСОБА_5, посада якого вказана як «Директор ТОВ «ФК «Соларіс».

Договір не містить жодних конкретних умов щодо найменування та ознак товару, строку, місця поставки, транспортування, порядку прийняття товару тощо.

Під час судового розгляду позивач стверджував, що договір має характер генеральної угоди, а фактично поставка здійснювалась на підставі рахунків фактур.

Так, впродовж січня грудня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Соларіс»здійснювало поставку товару щебеню на загальну суму 378500,00 грн., у тому числі: на суму 90000,00 грн. на підставі рахунку від 15.10.2010 №342; на суму 28500,00 грн. на підставі рахунку від 15.10.2010 №303; на суму 80000,00 грн. на підставі рахунку від 29.11.2010 №525; на суму 180000,00 грн. на підставі рахунку від 02.12.2010 №10120201.

Факт поставки товару оформлювався складанням видаткових та податкових накладних.

З метою зясування обставин, повязаних з поставкою товарі, суд ухвалою від 12.10.2011 витребував від позивача належним чином засвідчені копії первинних документів, що підтверджують здійснення господарських операцій (договори, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг), видаткові накладні, облікові картки руху матеріальних цінностей по складу, копії платіжних доручень про перерахування коштів (виписка по банківському рахунку), податкові накладні тощо), зведену інформацію у табличному вигляді у розрізі кожного договору про вартість отриманих товарно-матеріальних цінностей та коштів, перерахованих на рахунки контрагентів, дати проведення операцій та підстави.

На підтвердження факту поставки товару позивач надав суду лише копії рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних. Жодних інших документів (копій товарно-транспортних документів, актів зважування та прийняття товару по якості й кількості, документів первинного складського обліку, документів відпуску товару у виробництво тощо) позивач суду не надав.

Таких документів також не було надано й податковому органу під час перевірки, що відображено в акті перевірки від 06.05.2011 №536/23-2/35040403.

Під час судового розгляду представник позивача не зміг надати жодних пояснень з приводу того, в яке місце здійснювалась поставка товару, у який спосіб, за рахунок якої сторони відбувалось транспортування, яким чином здійснювалась прийомка товару, яким чином товар використовувався у господарській діяльності позивача. В матеріалах справи також відсутні документи, які б підтверджували ці обставини.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, рішення про визначення грошового зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість прийнято податковим органом у звязку з включенням до складу валових та податкового кредиту сум податку, сплачених позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Соларіс»у складі ціни придбання товару на підставі правочинів, які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою ланцюга постачання товару.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту постачання товару за господарською операцією, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом, факт поставки товарів позивачу з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Соларіс»документально не підтверджується, первинних бухгалтерських документів та доказів відображення вказаних господарських операцій у бухгалтерському обліку позивача позивач суду не надав.

З приводу визначення позивачем податкових зобовязань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вже зазначалось, під час судового розгляду позивач не доказав суду, що кошти сплачені позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК Соларіс»в оплату за поставлений товар, повязані з основною діяльністю позивача, факт поставки товару документально не підтверджується.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пункту5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»є правильними, а податкове повідомлення-рішення від 24.05.2011 №0000762300, згідно з яким позивачу визначено грошове зобовязання за платежем «Податок на прибуток»у сумі 98567,50 грн., з яких: 78854 грн. за основним платежем; 19713,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, є правомірними.

З приводу визначення позивачем податкових зобовязань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на момент виникнення спірних правовідносин визначались Законом України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон України від 03.04.1997 №168/97-ВР).

В силу підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР).

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), не підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів у судовому засіданні позивачем не були спростовані.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість, є правомірним, а податкове повідомлення-рішення від 01.07.2011 №0001002300, згідно з яким позивачу визначено грошове зобовязання за платежем «Податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах)»у сумі 78854,16 грн., з яких: 63083,33 грн. за основним платежем; 15770,83 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, є правомірним.

За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - субєкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СуддяВолков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тесту постанови 31 жовтня 2011 року.