Постанова № 20560749, 27.09.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2011 р. Справа № 2a-2623/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Кафарського В.В.

за участю секретаря Барчук Т.Г.

представників:

від позивача: Терновий Р.Б.

від відповідача: Мельник Р.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Приватного підприємства "Лідер"

до відповідача: Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області

про визнання протиправними дій, визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001312301 та №0001302301 від 08.07.2011 року,-

ВСТАНОВИВ:

10.08.2011року Приватне підприємство “Лідер” звернулось до суду із адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними дій, визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001312301 та №0001302301 від 08.07.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та пояснив, що відповідачем протиправно прийняті податкові повідомлення-рішення №0001302301 від 08.07.2011 року яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток на суму 323316,00грн. в т.ч. штрафні санкції в сумі 64663,00грн. та №0001312301 від 08.07.2011року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 258654,00грн. в т.ч. штрафні санкції в сумі 51731грн. на підставі помилкових висновків про порушення вимог Законів України “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про податок на додану вартість”.

Вважає наказ та направлення на проведення позапланової невиїзної перевірки позивача та дії відповідача щодо здійснення такої перевірки протиправними, оскільки не було відкрито будь-яких оперативно-розшукових справ щодо позивача чи його посадових осіб, а висновки відповідача про нікчемність, недійсність укладених правочинів із контрагентами протиправними, оскільки реальність здійснених господарських операцій підтверджується оформленими належним чином всіма необхідними первинними бухгалтерськими та господарськими документами щодо придбання товарів у постачальників і їх продажу покупцям, зокрема, договорами, видатковими накладними, актами здачі - прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, виписками з банку,а тому твердження відповідача про укладення договорів не спрямованих на реальне настання наслідків, а спрямованих лише на формування платником податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із відображенням їх змісту у первинних документах з метою несплати податків є лише припущенням, а прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив та пояснив, що документальною невиїзною перевіркою встановлено, що ПП «Лідер» порушено ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228, ЦК України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями), п.2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за №168/704 - здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам. Також, п.5.1, п.п. 5.2.1 , 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.97 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-ХІV із змінами та доповненнями, п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2, п.2.15 та п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р № 168/704, ПП «Лідер» до складу валових витрат в декларацію з податку на прибуток включено витрати в сумі 1 034 613 грн., за операцією, що проведена на підставі нікчемного правочину, та первинних документів на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 258 653 грн. В порушення пп. 7.2.3., 7.2.6, 7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про. податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.97р. із змінами та доповненнями ПП «Лідер» включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 206 923 грн.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, приходить до наступних висновків.

30.06.2011року на підставі наказу начальника Калуської ОДПІ від 20.06.11 № 525-п, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб Калуської ОДПІ, проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Лідер» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Мілколайф» та ТОВ «АММО» за період з 01.04.2008 року по 31.12.2010року відповідно до затвердженого плану перевірки. За результатами перевірки складено акт від 30.06.2011 року № 986/23-01/31563452.

Під час проведення перевірки відповідачем зроблено висновки про те, що ПП “Лідер” включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого завищено податковий кредит. А також відповідно до декларацій з податку на прибуток включено витрати, за операцією, що проведена на підставі нікчемного правочину, та первинних документів на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого завищено витрати по рядку 04.1 в Деклараціях з податку на прибуток підприємства.

На підставі даного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0001302301 від 08.07.2011 року яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток на суму 323316,00грн. в т.ч. штрафні санкції в сумі 64663,00грн. та №0001312301 від 08.07.2011року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 258654,00грн. в т.ч. штрафні санкції в сумі 51731грн.

Позивач не згоден із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, у зв'язку з чим оскаржив їх до суду.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленнямрішенням, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп. 75.1.2. п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України та п. 2 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010року (далі по тексту - Порядок №984), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, дотримання роботодавцями законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та діяльності яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки передбачені ст. 79 Податкового кодексу України, відповідно до якої така перевірка здійснюється виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Судом встановлено, що начальником інспекції був виданий наказ від 20.06.2011 року №525 «Про проведення невиїзної перевірки» ПП «Лідер». Вказаний наказ позивачем не був оскаржений, ПП «Лідер» було належним чином та завчасно повідомлено. Повідомлення про запрошення від 20 червня 2011року №3486 було вручено під розписку директору підприємства Данилюку С.М., а перевірку проведено з його відома, про що свідчить його підпис та зазначено в акті перевірки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач діяв у відповідності до ст. 79 та пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12,2010 року № 2755-УІ, наказу Калуської оДПІ від 20.06.2011 року № 525-п, після отримання відповіді ДПі у м. Черкаси від 07.06.2011 року № 23009/23-418 (номер вхідної кореспонденції Калуської ОДПІ від 08.06.2011 року № 2025/7) щодо взаємовідносин з ПП «Мілколайф» на запит Калуської оДПІ від 04.05.2011 року № 2198 та після отримання відповіді ДПІ у Печерському р-ні м. Києва № 7158/7/23-711 (номер вхідної кореспонденції Калуської оДПІ від 25.05.2011 року № 1835/7) щодо взаємовідносин з ТОВ «АММО» на запит Калуської ОДПІ від 04.05.2011 року № 2191/7/2302 у спосіб та в межах наданих законом повноважень.

Вище значені листи не могли бути використані під час проведення планової документальної перевірки, оскільки законодавчо встановлений термін написання акту планової перевірки закінчився 23.05.2011 року (акт документальної планової перевірки ПП «Лідер» від 23.05.2011 року № 665/23-02/31563452.

Відповідач здійснив документальну невиїзну перевірку відносно позивача, на підставі наданих ПП «Лідер» документів, тому посилання представника позивача на незаконність проведення перевірки не приймаються судом до уваги.

Судом встановлено, що 26.05.2008 року між ПП «Лідер» та ПП «Мілколайф» був підписаний договір про надання послуг по транспортному експедируванню № 26/05/08 (т.1 а.с.47-49). Предметом договору було надання послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів залізничним транспортом. Надання Експедитором послуг підтверджується актами здачі-прийому виконаних робіт (т.1 а.с.50-56). Оплата товару здійснювалася шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджується виписками з банку, а саме: № БВ-0000081 від 01.07.2008року в сумі 65 000,00 грн.; № БВ-0000084 від 04.07.2008року в сумі 35 392,00грн.; № БВ-0000089 від 11.07. 2008року в сумі 25 000,00 грн.; № БВ-0000095 від 21.07. 2008року в сумі 5 000,00 грн.; № БВ-0000100 від 29.07. 2008року в сумі 15 000,00 грн.; № БВ-0000102 від 31.07. 2008року в сумі 43 000,00 грн.; № БВ-0000103 від 01.08. 2008року в сумі 57 000,00 грн.; № БВ-0000104 від 04.08. 2008року в сумі 45 000,00 грн.; № БВ-0000108 від 11.08. 2008року в сумі 35 000,00 грн.; № БВ-0000110 від 13.08. 2008року в сумі 34 466,00 грн.; № БВ-0000116 від 26.08. 2008року в сумі 10 217,00 грн.; № БВ-0000122 від 03.09. 2008року в сумі 52 000,00 грн.; № БВ-0000123 від 05.09. 2008року в сумі 17 000,00 грн.; № БВ-0000124 від 09.09. 2008року в сумі 25 000,00 грн.; № БВ-0000128 від 15.09. 2008року в сумі 46 345,00 грн.; № БВ-0000133 від 22.09. 2008року в сумі 10 000,00 грн.; № БВ-0000136 від 29.09. 2008року в сумі 41 042,00 грн.; № БВ-0000139 від 02.10. 2008року в сумі 5 640,00 грн.; № БВ-0000149 від 20.10. 2008року в сумі 10 000,00 грн.; № БВ-0000157 від 04.11. 2008року в сумі 20 000,00 грн.; № БВ-0000163 від 14.11. 2008року в сумі 10 000,00 грн.; № БВ-0000166 від 21.11. 2008року в сумі 35 500,00 грн.; № ББ-0000193 від 23.12. 2008року в сумі 54 000,00 грн.; № БВ-0000197 від 31.12. 2008року в сумі 80 000,00 грн.; № БВ 60109 від 16.01.2009року в сумі 54 500,00 грн.; № БВ-0000012 від 23.02. 2009року в сумі 30 000,00 грн.; № БВ-0000027 від 25.03. 2009року в сумі 17 828,80,00 грн. (т.1 а.с.57-78).

На виконання умов договору було отримано податкові накладні від 30.12.2008 року № 2033, 28.11.2008 року № 1633, 31.10.2008 року № 1244, 30.09.2008 року № 998, 31.08.2008 року № 917, 31.07.2008 року № 858, що підтверджується реєстром отриманих податкових накладних (т 1 а.с. 190-209).

Крім того, 26.07.2010 року між ПП «Лідер» та ТОВ «АММО» був укладений договір № НП-260710 про надання послуг по транспортному експедируванню (т.1 а.с.79-81). Предметом даного договору є організація перевезення вантажів залізничним транспортом.

Надання Експедитором послуг підтверджується актами здачі-прийому виконаних робіт(послуг). (т.1 а.с.82-85)

Оплата товару здійснювалася шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджується виписками з банку, а саме від 13.09.2010 року, 15.09.2010 року, 30.09.2010 року, 15.10.2010 року, 02.11.2010 року, 15.11.2010 року, 24.11.2010 року, 29.11.2010 року, 07.12.2010 року, 27.12.2010 року.

Данний спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договорів транспортного експедирування, оскільки сторони договору не мали наміру на фактичне надання послуг, а позивач мав на меті збільшення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного надання послуг.

Судом встановлено, що між позивачем ПП «Лідер», та ПП « Мілколайф», ТОВ «Аммо» укладено договори транспортного експедирування № 26/05/08 від 26.05.2008р. та № НП-260710 від 26.07.2010р. (т. 1 арк.47-49, 79-81).

На момент здійснення господарських операцій відомості щодо контрагентів ПП «Лідер» були внесені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, знаходились на податковому обліку та були платниками податку на додану вартість ,що не заперечується представниками сторін.

Предметом договорів № 26/05/08 від 26.05.2008р. та № НП-260710 від 26.07.2010р. було надання експедитором певних послуг, повязаних з перевезенням вантажу, який належить або відправляється (отримується) клієнтом (позивачем).

Згідно з пунктом 1.1 договору експедитор бере на себе зобов»язання за плату виконати послуги, пов»язані з організацією перевезень вантажів Кліента, в об»ємах та на умовах,що задовольняють Клієнта та його контрагентів, а саме

-розроблення оптимальних схем поставки продукції, що реалізується клієнтом чи за його посередництва;

-вивчення ринку транспортних перевезень України та інформування клієнта про зміни в умовах перевезень та зміни в нормативній базі, на якій ґрунтуються здійснювані клієнтом перевезення;

-участь в оформленні накладних на вантажі, що відправляються та інших супровідних документів;

-здійснення контролю за оформленням одержання вантажу, що прибуває, та під час його приймання за кількістю та якістю;

-організацію регулярних поставок порожніх залізничних вагонів згідно поданих заявок клієнта на станцію завантаження;

-забезпечувати і гарантувати доставку порожніх залізничних вагонів до вказаної станції завантаження, за кількістю та якістю, що відповідає потребам клієнта;

-забезпечувати доставку належних клієнту вантажів в терміни, обумовлені клієнтом, для виконання договірних зобов»язань клієнта перед його контрагентами;

-додаткові послуги, в разі необхідності : здійснювати перевірку кількості і стану вантажу під час його перевезення, здійснення контролю за навантаженням та розвантаженням вантажу, перевірка умов зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, розробка необхідних для експорту та імпорту документів та інші дії, пов»язані з організацією перевезень вантажів клієнта.

Договором передбачено, що експедитор зобовязаний:

забезпечувати транспортне обслуговування, а також організовувати перевезення вантажів залізничним транспортом на території України та іноземних держав;

за окремим дорученням клієнта та за рахунок його коштів за узгодженими тарифами здійснює стеження за вантажем та інформує клієнта про місцезнаходження його вантажів;

експедитор має право на відшкодування, узгоджених з клієнтом обсягах, додаткових витрат, які виникли у нього при виконанні цього договору, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта, були узгоджені з ним та визначені в додатковій угоді;

експедитор має право не приступати до виконання обовязків за договором транспортного експедирування до отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації відносно якостей вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обовязків, передбачених цим договором.

На підтвердження факту надання послуг сторонами складено акти про надання послуг від 30.06.2008р., 31.07.2008р., 29.08.2008р., 30.09.2008р., 31.10.2008р., 28.11.2008р., 30.12.2008р., 31.08.2010р., 30.09.2010р., 31.10.2010р., 30.11.2010р. (т. 1, арк. 50-56, 82-85). Даними актами підтверджується, що ПП «Мілколайф» та Тов «Аммо» були надані позивачу послуги з підготовки вагонів до відправки у комерційному відношенні. Приймали участь в організації перевезень вантажів клієнта, надавали консультації зі складання та узгодження з контрагентами перевізних документів, здійснювали контроль за оформленням одержаних вантажів, що прибули, під час їх приймання за кількістю та якістю, приймали участь в прийманні контрагентом вантажу за кількістю, проведено контрольні зважування загружених вагонів на станції, здійснено перевірку кількості і стану вантажу під час його перевезення, організовано та забезпечено подачу порожніх вагонів під завантаження на станції згідно поданих заявок клієнта.

В даних актах визначено кількість вагонів, одержувач вантажу, станція призначення, дата огляду, номер вагонів, номер накладної, вага .

Відповідно до частини 4 статті 306 Господарського кодексу України допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

В частині 1 статті 929 Цивільного кодексу України зазначено,що відповідно за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно з частиною 1 статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

Статтею 1 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність” дані наступні визначення:

транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання, визначених договором транспортного експедирування.

Статтею 4 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність” передбачено, що транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо.

Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.

Зміст наведеної статті Закону свідчить, що транспортну-експедиторську діяльність можуть здійснювати суб'єкти господарювання різних форм власності, як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші субєкти господарювання. При цьому, такі субєкти можуть, а не зобовязані, мати склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність” експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України, надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Водночас відповідно до пункту 31 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457, залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

Аналізуючи умови спірних договорів, положень наведених актів законодавства, суд приходить до висновку, що зміст отриманої позивачем послуги за договором свідчить про те, що послуги, яка надавались ТОВ «Аммо»,та ПП « Мілколайф» за своїм характером є допоміжними послугами а їх надання відповідає нормам законодавства про транспортне експедирування, зокрема, частині 1 статті 929 Цивільного кодексу України, статтям 4, 8 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність”. При цьому законодавством перелік таких послуг не обмежено. Послуги можуть бути надані експедитором як самостійно, так і з залученням інших підприємств та організацій.

При цьому, пункт 31 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457, не обмежує право субєктів господарювання на надання допоміжних послуг, зокрема, послуг з підготовки вагонів до відправки у комерційному відношенні, оскільки таке право передбачено законом (частина 3 статті 8 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність”). Визначення експедитора, закріплене в статті 1 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність”, та положення частини 3 статті 4 цього ж Закону не обмежує перелік субєктів господарювання, які можуть надавати транспортно-експедиторські послуги.

Відображення операцій за договорами № 26/05/08 від 26.05.2008р. та № НП-260710 від 26.07.2010р. на транспортно-експедиційне обслуговування в бухгалтерському та податковому обліку відповідачем ДПІ у м.Калуші не заперечується.

Беручи до уваги те, що послуги, які надавалися позивачу в рамкахдоговорів № 26/05/08 від 26.05.2008р. та № НП-260710 від 26.07.2010р., за своїм змістом є допоміжними та супутніми видами діяльності, повязані із перевезенням вантажів, вони відповідають вимогам чинного законодавства про транспортне експедирування оскільки договір про транспортне експедирування за своєю природою є посередницьким договором, який передбачає можливість виконавця транспортно-експедиційних послуг організовувати їх виконання із залученням інших осіб, одже доводи відповідача про те, що у позивача повинні бути безпосередні стосунки із залізницею, а їх відсутність вказує на неможливість надання послуг, є помилковими.

Судом зазначається, що відсутність у вищезазначених осіб складських приміщень, транспортних засобів чи інших активів не може обумовити нікчемність всіх правочинів, чи не можливості їх виконання враховуючи специфіку послуги за спірними договорами.

Відповідно до листа ДПІ у Печерському районі м.Києва від 17.03.2011 року за № 7158/7/23-711 про надання матеріалів перевірки ТОВ «АММО», встановлено порушення в ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Крім того, судом встановлено, що у відповідності до листа ДПІ в м.Черкаси від 07.06.2011 року за № 23009/23-418 про надання інформації, про те, що ПП «Мілколайф» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Однак, як випливає з матеріалів справи договір між ПП «Лідер» та ПП «Мілколайф» про надання послуг по транспортному експедируванню № 26/05/08 був підписаний 26.05.2008 року, а процедуру ліквідації відкрито 10.05.2010 року.

Отже, вказані обставині, самі по собі не можуть бути підставою для визнання договорів нікчемними, а посилання представника відповідача на них, як на докази нікчемності укладених угод є недостатнім та не обґрунтовує такі посилання, дані обставини є непрямими доказами та враховуються судом в сукупності з іншими доказами по справі, виходячи з встановлених в судовому засіданні фактичних обставин справи.

Контрагентами позивача вівся податковий облік, в тому числі і податку на додану вартість та здійснювалось подання декларацій до органів податкової служби за наслідками такого обліку.

Пунктами 5.1 та 5.2.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»чітко встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: сумибудь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку зпідготовкою, організацією, веденням виробництва,продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці,з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.Крім того, пунктом 1.32 статті 1 цього ж Закону є визначено, що господарська діяльність будь-яка діяльністьособи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Тобто за Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» вважається, що всі фактично здійснені витрати платника податку є прямо повязані із такою діяльністю, про що свідчить те, що законодавець у тексті наведених вище норм Закону вжив слова «будь-які витрати».

Також в положеннях Закону вживається словосполучення «з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті», а тому лише у разі, якщо у пунктах 5.3-5.8 цього Закону міститься певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, то таке включення може бути неправомірним.

Проте в пунктах 5.3-5.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не встановлено жодних обмежень щодо віднесення до складу валових витрат вартості цих витрат у разі порушення іншим платником податку норм податкового законодавства України, а пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону України є чітко визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі,не дозволяється.

Щодо ж до посилань відповідача на пункт 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то ці норми Закону передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише у випадкахповної відсутностібудь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених документально. Однак в даному випадку у позивача були в наявності необхідні документи.

При цьому суд не бере до уваги твердження відповідача про відсутність повної інформації по наданню послуг викладених в актах здачі-прийому виконаних робіт і як наслідок не можливості встановлення фактів передачі послуг від експедитора ПП «Мілколайф» та ТОВ «Аммо» до позивача, а самі акти здачі-прийому виконаних робіт за своїм змістом повторюють основні істотні умови договорів про надання послуг по транспортному експедитуванню оскільки дані твердження грунтується на припущеннях .

Щодо посилання відповідача на Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (на момент виникнення спірних правовідносин), є безпідставними, оскільки в статті 1 цього Закону визначено терміни «бухгалтерський облік»,як процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; «фінансова звітність» містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період; «користувачі фінансової звітності»як фізичних або юридичних осіб, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Статтею 6 того ж Закону визначено, що державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою: створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів; удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до законодавства. Порядок ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності інвестора, пов'язаної з виконанням робіт (послуг), передбачених угодою про розподіл продукції, визначається такою угодою відповідно до вимог законодавства України. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування.

При цьому за пунктом 5 статті 9 того ж Закону, підприємство самостійно, зокрема, визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Виходячи із наведеного вище, бухгалтерський облік за своєю сутністю призначений виключно для збору інформації самим підприємством для своїх внутрішніх потреб та для потенційних інвесторів, і не має на меті встановлення норм оподаткування, а відтак будь-які норми бухгалтерського обліку не застосовуються для цілей оподаткування.

Крім того, статтею 15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону, а за пунктом 21.5 статті 21 того ж Закону обов'язковими для виконання платником податку є тільки акти центрального податкового органу, видані у випадках, прямо передбачених цим Законом, та зареєстровані Міністерством юстиції України.

Аналогічно, пунктом 11.4 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону. Це правило не поширюється на міжнародний договір (угоду), згода на обов'язковість якого (якої) надана Верховною Радою України.

Отже, будь-які норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не можуть регламентувати порядок нарахування та сплати будь-яких податків.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що віднесення до складу валових витрат сум за результатами господарських операцій з ПП “Мілколайф” та ТОВ «АММО» позивачем здійснено на підставі належно оформлених податкових накладних, підтверджених первинними документами (договорами,видатковими накладними), виданих на отриманий товар, призначений для використання в господарській діяльності, що ґрунтується на вимогах Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Вирішуючи питання про правомірність зменшення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій з сплати цього податку суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагенти на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники ПДВ. Вказані обставини також не заперечується відповідачем у справі та відображені в Актах перевірки контрагентів позивача.

Податковими накладними які зазначені в реєстрі отриманих та виданих (т1 а.с.190-209) підтверджується поставка послуг з підготовки вагонів до відправки у комерційному відношенні за договорами № 26/05/08 від 26.05.2008р. та № НП-260710 від 26.07.2010р., обсяг поставки складає 644615,75грн., без урахування податку на додану вартість, податок на додану вартість складає 128923,15грн.

Спірна сума податкового кредиту з податку на додану вартість відображена позивачем в податкових деклараціях в розрізі контрагентів, що також не заперечується представником відповідача.

Обставина фактичної поставки послуг підтверджується окрім податкових накладних, також первинними документами та свідчать про придбання позивачем послуги з підготовки вагонів до відправки у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності.

Суд вважає, що обставини, які слугували підставою для зменшення задекларованої позивачем суми бюджетного відшкодування згідно спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". Статті цього Закону, так само як і інших законів не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Вимоги пункту 1.8 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг).

Будь-яких доводів, стосовно відсутності зазначеної умови, як підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування, задекларованого позивачем, Калуською оДПІ не наведено.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ПП «Лідер» правомірно включено до податкового кредиту по податку на додану вартість кошти в сумі 206923,00грн., а також правомірно сформовано склад валових витрат в сумі 258653,00грн..

Зазначені вище правові позиції висловлені в ухвалах Вищого адміністративного суду України по справі №К-27958/10 від 28.04.2011 року, по справі №К-16801/07 від 11.08.2010 року та по справі №К-20514/08 від 03.11.2010 року.

Як висновок в Акті перевірки Калузької оДПІ зазначено, що ПП «Лідер» відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаними суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Виявлені порушення, ґрунтуються на висновку перевіряючих про те, що договора укладені між ПП «Лідер» та ПП «Мілколайф», ТзОВ «АММО» відповідно до ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 207, ч.1 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і в силу вимог статей 216, 228 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного законодавства вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Заперечуючи проти позову відповідач стверджує, що договори укладені між ПП «Лідер» та ПП «Мілколайф», ТзОВ «АММО» укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК Україниїх слід вважати нікчемними.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем та ПП «Мілколайф», ТзОВ «АММО», що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є субєктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в звязку з несплатою ним сум податкових зобовязань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобовязань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником Калузької оДПІ, також суду не надано.

Відповідно до п. 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 року зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обовязкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку перевіряючих щодо нікчемності договорів укладених між ПП «Лідер» та ПП «Мілколайф», ТзОВ «АММО» та як наслідок відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Реальність господарських операцій позивача з ПП «Мілколайф» та ТОВ «АММО» підтверджується договорами, актами виконаних робіт-послуг, банківськими виписками, копії яких наявні у справі та були досліджені судом під час розгляду справи.

Відповідачем не доведено, що заключення договорів між позивачем та вказаними контрагентами були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, також не надано доказів про наявність умислу сторін, тобто, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Посилання відповідача на те, що підприємство не має найманих працівників (або мають 1 працівника), не відображають відомості щодо основних засобів в декларації з податку на прибуток, не є підтвердженням нікчемності укладених ним угод, оскільки вказаним підприємством могли використовуватися залучені трудові ресурси, а для надання послуг по транспортному експедируванню наявність основних засобів не є обов'язковою та не суперечить змісту такої операції. Неподання звітності окремим підприємством також не може мати наслідком нікчемність укладених ним угод, натомість даний факт стосується індивідуальної відповідальності суб'єкта господарювання за дотримання ним вимог законодавства щодо подання податкової звітності.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що послуги з підготовки вагонів до відправки у комерційному відношенні не надавалися, договіри укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочину договорів транспортного експедирування № 26/05/08 від 26.05.2008р. та № НП-260710 від 26.07.2010р.не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає необґрунтованим висновок перевірки, а податкові повідомлення-рішення №0001302301 від 08.07.2011 року яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток на суму 323316,00грн. в т.ч. штрафні санкції в сумі 64663,00грн. та №0001312301 від 08.07.2011року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 258654,00грн. в т.ч. штрафні санкції в сумі 51731грн., винесено Калуською об'єднаною державною податковою інспекцією протиправними, а позовні вимоги такими, що підлягають до часткового задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 <Текст >Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської оДПІ № 0001302301 від 08.07.2011 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської оДПІ № 0001312301 від 08.07.2011 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя:(підпис)Кафарський В.В.

Постанова складена в повному обсязі 03.10.2011 року.