Постанова № 20553556, 07.12.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2011 р. справа № 2а/0570/18945/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11 год. 25 хв

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Маслоід О.С.

при секретаріСметані М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Артемвугілля»

до Донецького обласного відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з

тимчасової втрати працездатності

про визнання частково недійсним рішення

за участю

представників сторін: від позивача Шутов Р.М.

від відповідача Леончук О.О.

Державне підприємство «Артемвугілля» (надалі позивач) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Донецького обласного відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання частково недійсним рішення від 10.10.2011 року № 235 про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності на суму 156763,13 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним. Спірним рішенням позивачеві нараховані фінансові санкції за неповну сплату страхових внесків на суму компенсації за невикористану відпустку працівників звільнених протягом вересня-грудня 2010 року. Позивач вважає, що у даному випадку при виплаті вказаної компенсації трудовий договір з працівником був прерваний. При заповненні форми 1ДФ відображається сума удержаного податку з нарахованого доходу звільненого працівника без вирахування соціальних внесків. Внески до фонду перераховуються з суми оплати труда найманих осіб. Працівники, яким була нарахована зазначена компенсація були звільнені на час нарахування даних виплат, тобто не знаходились у трудових відносинах з позивачем.

Відповідач проти позову заперечує та посилається на наступне. З виплат, які були нараховані працівнику за час його роботи на підприємстві, сплачуються страхові внески на загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. Під час перевірки було встановлено, що всі працівники, зазначені у акті перевірки, до моменту оформлення наказу про звільнення знаходилися у трудових відносинах з позивачем, тобто були найманими працівниками. У даному випадку страхувальник несе обовязки щодо нарахування страхових внесків на інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Крім цього, такі виплати належать до заробітної плати, тому з них утримується податок з доходів фізичних осіб.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач (код ЄДРПОУ 32270533) згідно повідомлення про реєстрацію страхувальника від 21.02.2003 року є платником внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, реєстраційний номер 3144.

Відповідачем була проведена планова перевірка позивача, за результатами якої 22.09.2011 року складений акт перевірки повноти нарахування, перерахування та витрачання коштів повноти і своєчасності перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення ч. 1 ст. 21, п.2 ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», а саме, встановлено неповну сплату страхових внесків на суми заробітної плати працівників звільнених протягом вересня-грудня 2010 року по СП «Шахта імені В.І. Леніна», СП «Шахта ім.. М.І. Калініна» та СП «Управління матеріально-технічного постачання та допоміжних виробництв». Всього доутримано страхових внесків на суму 1424,36 грн., занижений фонд оплати праці 60796,15 грн.

Позивач не погодився із вказаним нарахуванням та надав заперечення до акту перевірки, які 11.10.2011 року залишені відповідачем без задоволення.

З урахуванням зайво нарахованих позивачем страхових внесків у жовтні 2010 року, загальна сума донарахованих страхових внесків склала 1215,86 грн. на прихований (занижений) фонд оплати праці 51849,09 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено рішення № 235 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності від 10.10.2011 року, яким до позивача застосовані фінансові санкції, зокрема, був застосований штраф у трикратному розмірі за повторне порушення приховання (заниження) суми заробітної плати за період до 01.01.2011 року у сумі 155547,27 грн., сума донарахованих страхових внесків складає 1215,86 грн., на загальну суму 156763,13 грн.

Позивач вважає, що вказане рішення відповідача у частині нарахування штрафу у сумі 155547,27 грн. та суми донарахованих страхових внесків - 1215,86 грн., на загальну суму 156763,13 грн. є недійсним.

Суттю даного спору є питання нарахування страхових внесків на суму компенсації за невикористану відпустку та відповідальності за відсутність такого нарахування.

Порядок сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності встановлений Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», у редакції, яка діяла у період спірних правовідносин, (надалі - Закон) та Інструкцією про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду, яка затверджена Постановою правління Фонду від 26.06.2001 року № 16 (надалі - Інструкція).

У відповідності до вимог абз. 1,6 ч. 1 ст. 23 Закону страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до цього Закону, а якщо страхувальники несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені статтею 30 цього Закону.

Відповідно до п. 6.5. Інструкції відповідальність за нецільове використання коштів, недостовірність бухгалтерського обліку, розрахункових документів, несвоєчасність внесення коштів до Фонду, а також за недостовірність даних у звітах по коштах Фонду покладається на платників страхових внесків та отримувачів коштів Фонду.

П. 2 ч. 2 ст. 27 Закону встановлено, що страхувальник зобов'язаний нарахувати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Згідно Закону та Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообовязкового державного соціального страхування» (надалі Закон №2213) страхові внески нараховуються на суму фактичних витрат на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються за нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року та підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.

Ст. 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідально до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обовязки). Вона встановлюється у вигляді тарифних та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, повязані з виконанням виробничих завдань і функцій. Щодо інших заохочень та компенсацій, до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

П.п. 2.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5 (надалі Інструкція № 5) визначено, що інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно п. 1 ст. 1 Закону № 2213 внески на загальнообовязкове державне соціальне страхування нараховуються на фактичні витрати на оплату праці найманих працівників, що включають витрати основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі у натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР та підлягають оподаткуванню з доходів громадян.

Аналіз наведених норм доводить, що страхувальник несе обовязки щодо нарахування страхових внесків на інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Ч. 1 ст. 30 Закону визначено, що страхувальник - роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців, а також за порушення порядку використання страхових коштів. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальником або неповної їх сплати страхувальник сплачує суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню. За несвоєчасність сплати страхувальником страхових внесків на нього накладається штраф у розмірі 50 відсотків суми належних до сплати страхових внесків за весь період, який минув з дня, коли страхувальника було взято на облік. За неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми.

За таких обставин, судом встановлено, що суми сплаченої позивачем компенсації працівникам за невикористану відпустку відносяться до фонду оплати праці, з цих сум утримується податок з доходів фізичних осіб, згідно вищевказаним приписам спеціального законодавства, з цих сум позивач повинен був нарахувати та утримати страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, відповідно, несплата таких внесків тягне відповідальність, передбачену ст.. 30 Закону.

Усі працівники, зазначені у акті перевірки, до моменту оформлення наказу про звільнення знаходилися у трудових відносинах із позивачем, тобто були найманими правниками.

Крім того, суд враховує, що ч. 5,6 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що суми компенсації за невикористану відпустку виплачені колишнім працівникам, трудові відносини з якими припинені, і які не є застрахованими особами, оскільки за приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. З урахуванням зазначеної норми, порушення позивачем законодавства про працю щодо строку виплати працівникам належних їм сум, не звільняє позивача від обовязку нарахування та сплати страхових внесків на такі суми.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідач не повинен керуватися Інструкцією № 5 у разі визначення складових частин фонду оплати праці, з огляду на наступне.

У позовній заяві позивач зазначив та під час судового розгляду справи пояснив суду, що іншої інструкції, яка б наводила перелік складових фонду оплати праці не існує. До того ж позивач, у разі необхідності визначення складових фонду оплати праці, керується саме Інструкцією № 5.

Крім цього, у своїй ухвалі від 08.04.2009 року Вищий адміністративний суд України навів, що Інструкція № 5 є єдиним документом з питань визначення складу фонду оплати праці.

Суд зазначає, що працівникам позивача суми компенсації були виплачені за невикористану відпустку, яку вони не використали у той період, коли знаходилися у трудових відносинах з позивачем та були застрахованими особами.

Таким чином, відповідач при прийнятті спірного рішення у частині застосування фінансових санкцій за несплату та не нарахування страхових внесків на суму компенсації за невикористану відпустку, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відповідно позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція по цій категорії справ викладена в ухвалі Донецького апеляційного адміністративного суду по справі № 2а/0570/13878/2011 від 03.11.2011 року.

На підставі вищевикладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообовязкового державного соціального страхування», Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду, яка затверджена Постановою правління Фонду від 26.06.2001 року № 16, Інструкцією зі статистики заробітної плати, яка затверджена Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5, ст.ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені позову Державного підприємства «Артемвугілля» до Донецького обласного відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання частково недійсним рішення від 10.10.2011 року № 235 про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності на суму 156763,13 грн. відмовити.

Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Скарга подається на імя Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12 грудня 2011 року.

Суддя Маслоід О.С.