Постанова № 20545299, 16.11.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2011 року Справа № 5004/1639/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Дужич С.П.

судді Юрчук М.І. , судді Василишин А.Р. при секретарі Ткач Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1. (довіреність №182/10 від 23.12.2010р.)

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №619/01-11 від 15.11.2011р.)

розглянувши апеляційну скаргу позивача Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Волинської області від 03.10.11 р. у справі №5004/1639/11 (суддя Слупко В.Л.)

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія"

про стягнення в сумі 2 043 186 грн. 24 коп.

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

03 жовтня 2011 року, рішенням господарського суду Волинської області було частково задоволено позов ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ТОВ "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" про стягнення 2 043 186,24 грн. та стягнуто з відповідача на користь позивача 1 940 060,36 грн. в т.ч. 1 778 210,28 грн. - основний борг, 94 464,80 грн. - інфляційні втрати, 32 460,28 грн. - 3% річних та 34 925 грн. - пені, а також судові витрати по справі в сумі 20 451,52 грн.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, вважаючи, що прийняті судом висновки не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та надано перевагу доказам однієї сторони. Зазначає що ним проведено обґрунтований та вірний розрахунок інфляційних витрат за період з січня по червень 2011 року, яка склала 96 048,71 грн. Крім того зазначає, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України, господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання. Оскільки виняткові обставини у відповідача відсутні, суд не мав право зменшувати розмір нарахованої пені. Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен об'єктивно оцінити, чи є дані випадки винятковими, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Норма ст. 233 ГК України стосується саме збитків, в даному випадку є прострочення грошового зобов'язання, а не збитки. ДК "Газ України" як державне підприємство є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і держави. За спірним договором постачався імпортований природний газ отриманий ДК "Газ України" за договором поставки природного газу від НАК "Нафтогаз України" який ДК "Газ України" для безперервного постачання газу споживачам, повинна постійно проводити розрахунки за отриманий газ з іноземними постачальниками природного газу. ДК "Газ України" не є газовидобувною компанією, а є загальноукраїнським постачальником природного газу для всіх категорій споживачів, постачає природний газ отриманий за договорами з НАК "Нафтогаз України". Важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки.

Відповідач не скористався своїм правом відзиву на апеляційну скаргу, проте його відсутність, відповідно ч.2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Представники сторін підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї та надали пояснення в обґрунтування своїх вимог.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила що:

14 жовтня 2010 року, між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", як постачальником, та ТОВ "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія", як покупцем, було укладено Договір №06/10-1292БО-2, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобовязується прийняти і оплатити природний газ в обсязі 1680,0 тис. м3, загальною вартістю 4 969 322,40 грн. (а.с. 11-15)

Згідно умов Договору, поставка товару проводилась з 10 жовтня по 31 грудня 2010 року включно, а розрахунок повинен був бути проведений шляхом поетапної оплати: - перша оплата в розмірі 34% вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки газу; - подальші оплати проводяться плановим платежем по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30(31) місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно підписаних обома сторонами актів приймання передачі від 31 жовтня 2010 року на суму 512 886,97 грн.; від 30 листопада 2010 року на суму 1 020 275,15 грн. та 31 грудня 2010 року на суму 1 491 748,16 грн. позивач поставив відповідачу газ на суму 3 024 910,28 грн. (а.с. 19-21)

В порушення умов договору відповідач розрахувався за спожитий газ частково, перерахувавши позивачу лише 1 246 700,00 грн.

Згідно акту звіряння розрахунків від 22 липня 2011 року, борг відповідача перед позивачем склав 1 778 210,28 грн. (а.с. 22)

15 серпня 2011 року, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Волинської області з позовом до ТОВ "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" про стягнення в сумі 2 043 186,24 грн., а саме 1 778 210,28 грн. - основного боргу, 136466,97 грн. - пені, 96048,71 грн. - інфляційних втрат, 32 460,28 грн. - 3% річних, 20432,00 грн. - державного мита та 236,0 грн. - витрат на забезпечення інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

03 жовтня 2011 року, рішенням господарського суду Волинської області даний позов було частково задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 1 940 060,36 грн. в т.ч. 1 778 210,28 грн. - основного боргу, 94 464,80 грн. - інфляційних втрат, 32 460,28 грн. -3% річних та 34 925 грн. - пені, а також судові витрати по справі в сумі 20 451,52 грн.

Давши оцінку доказам по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться до виконання господарських договорів.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто, основний борг в сумі 1 778 210,28 грн. доведений матеріалами справи, відповідачем не оспорюється, тому в цій частині судом першої інстанції правомірно було задоволено позовні вимоги.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки платіжні доручення: №29 від 17 січня 2011 року на суму 20 000,00 грн., №31 від 18 січня 2011 року на суму 30 000,00 грн. та №35 від 19 січня 2011 року на суму 20 000,00 грн., якими підтверджено факт сплати 70 000,00 грн. саме в січні 2011 року, а тому судом першої інстанції вірно обраховано розмір інфляційних втрат, що підлягають до стягнення в сумі 94 464,80 грн., а не заявлено позивачем 96 048,71 грн.

Судом вірно стягнено 3% річних в сумі 32 460,28 грн., нарахованих позивачем за період з 21 грудня 2010 року по 12 серпня 2011 року в звязку з достовірними даними щодо сплачених сум, що відповідачем не заперечується.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3.1 Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п.4.1 цього Договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч.1 ст. 548, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу ч.1 ст. 627 ЦК України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 9.3. Договору №06/10-1292БО-2, сторони обумовили, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Згідно розрахунку позивача пеня в сумі 136 466,97 грн. за період з 12 лютого 2011 року по 12 серпня 2011 року нарахована вірно.

Проте, за приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України, господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду

Відповідно до пункту 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29 квітня 1994 року №02-5/193 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає до стягнення зі сторони, що порушила зобовязання суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязань, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення у виконанні зобовязання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, належного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи доводи відповідача про значну заборгованість ДКП "Луцьктепло" та внесенням цього підприємства до переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", суд апеляційної інстанції вважає за можливе зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на 50%, стягнувши її в сумі 68 233,49 грн.

З огляду на вищевикладене, ознайомившись з матеріалами справи, оцінивши докази, надані сторонами, перевіривши обєктивність прийняття рішення судом першої інстанції, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задоволити частково, а рішення господарського суду Волинської області змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача 1 778 210,28 грн. - основного боргу, 94 464,80 грн. - інфляційних витрат, 32 460,28 грн. - 3% річних та 68 233,49 грн. - пені та судових витрат по справі в сумі 20 432,00 грн.

Згідно ч.2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору, тому, державне мито у розмірі 20 432,00 грн. слід стягнути з відповідача.

Керуючись ч.2 ст. 49, ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - задоволити частково.

Рішення господарського суду Волинської області від 03.10.11 р. у справі №5004/1639/11 змінити, виклавши його в такій редакції:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 1 778 210,28 грн. - основного боргу, 94 464,80 грн. - інфляційних витрат, 32 460,28 грн. - 3% річних та 68 233,49 грн. - пені та судові витрати по справі в сумі 20 432,00 грн. - державного мита, 236,0 грн. - витрат на забезпечення інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, а також 314,17 грн. витрат за подачу апеляційної скарги. В решті позову відмовити.

Господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 5004/1639/11 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Дужич С.П.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Василишин А.Р.

01-12/16283/11 16283/11