Ухвала суду № 2053933, 01.07.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2008 року № К-3954/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Патюк А.О.

розглянувшиу відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

на ухвалуЛьвівського апеляційного господарського суду від 08.02.2007 р.

та постановугосподарського суду Рівненської області від 20.11.2006 р.

у справі№ 18/72 господарського суду Рівненської області

за позовомЗакритого акціонерного товариства «Рівне-Борошно»

доДержавної податкової інспекції у м. Рівне

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000502342/3 від 29.03.2005 р. щодо нарахування штрафних санкцій в розмірі 22 870 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2005 р. позивач ЗАТ «Рівне-Борошно» звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом (з урахуванням клопотання про зміну позовних вимог) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Рівненської ОДПІ № 0000502342/3 від 29.03.2005 р.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.07.2005 р., залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2005 р., позовні вимоги ЗАТ «Рівне-Борошно» про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Рівненської ОДПІ № 0000502342/3 від 29.03.2005 р. на суму 52120 грн., з якої 19500 грн. основний платіж та 32620 грн. фінансові санкції задоволені в частині визначення податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 19500 грн. та штрафних санкцій в сумі 9750 грн., в решті вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.08.2006 р. рішення господарського суду Рівненської області від 21.07.2005 р. та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2005 р. скасовані в частині відмови в задоволенні вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000502342/3 від 29.03.2005 р. щодо нарахування штрафних санкцій в сумі 22870 грн. і справа в цій частині передана на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення залишено без змін.

Постановою господарського суду Рівненської області від 20.11.2006 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2007 р., позов ЗАТ «Рівне-Борошно» задоволено та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000502342/3 від 29.03.2005 р. в частині нарахування та стягнення штрафних санкцій в розмірі 22 870 грн.

Судові рішення мотивовані нормами пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 1.5 ст. 1, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та тим, що штрафна санкція може бути нарахована платнику податків лише від суми донарахованого податку та виключно за порушення платником податків норм податкового законодавства. В даному випадку, за висновком судів, відповідачем не було донараховано податку, а позивачем не було порушено норм закону при визначенні податкового кредиту, а тому застосування до платника податків штрафних санкцій в розмірі 22870 грн. є неправомірним.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у м. Рівнеоскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Рівненської області від 20.11.2006 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2007 р. та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення № 0000502342/3 від 29.03.2005 р. в частині нарахування позивачу штрафних санкцій в розмірі 22870 грн. по господарських операціях з придбання пшениці, обладнання у постачальників ЗАТ «Транс-Кор», ТОВ «Хлібодар», ТОВ СГП «Прогрес», ВАТ «Хорольський механічний завод» слугували висновки акту № 70/23/31435947 від 31.08.2004 р. «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ «Рівне-Борошно» за період з 01.01.2003 р. по 31.03.2004 р.».

Податковий орган, посилаючись на порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не визнав права позивача на віднесення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту по даті здійснення першої події (списання коштів з рахунку в оплату товарів), оскільки відповідач вважав, що платник податків набуває права на формування податкового кредиту лише на дату отримання товарів та віднесення їх вартості до складу валових витрат.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами встановлено, що у позивача на момент перевірки були наявні податкові накладні та платіжні доручення про сплату позивачем коштів постачальникам - ЗАТ «Транс-Кор», ТОВ «Хлібодар», ТОВ СГП «Прогрес», ВАТ «Хорольський механічний завод» в якості попередньої оплати за товар.

Доводи податкового органу про формування податкового кредиту лише на дату отримання товарів обґрунтовано визнано судами безпідставними, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» не містить норм, які обмежували б право платника податку на віднесення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту в залежності від того, чи отриманий платником податку товар (послуги), за які проведено оплату в цьому ж звітному періоді.

Підпункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не регулює питання визначення дати, на яку у платника податків виникає право на віднесення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту.

Вказане питання регулюється нормами пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» законодавець обмежив право платника податків на віднесення до складу податкового кредиту нарахованих (сплачених) сум ПДВ за товари (роботи, послуги), що не повязані з господарською діяльністю підприємства та відповідно з валовими витратами.

Судовими інстанціями встановлено, що основним видом діяльності позивача є борошномельна та крупяна промисловість, а тому придбані у вищевказаних постачальників товарно-матеріальні цінності (пшениця, обладнання) у відповідності до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» повязані з господарською діяльністю позивача, а відповідно вартість таких товарів (робіт, послуг) відноситься до складу валових витрат підприємства та основних фондів, що підлягають амортизації, а сума сплаченого за ці товари ПДВ відноситься до складу податкового кредиту. Не віднесення позивачем до валових витрат вартості придбаних товарів, обладнання у звітному періоді їх придбання не позбавляє позивача права здійснити таке віднесення в майбутньому, оскільки Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» дозволяє таке включення протягом 1095 календарних днів.

Підпунктом 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на податковий орган покладено обовязок правильно встановити обєкт оподаткування та врахувати під час перевірки, як суми занижених, так і суми завищених податкових зобовязань, валових витрат.

Таким чином, податковий орган, виявивши, що платник податків не відніс до валових витрат вартість придбаного товару (пшениця, обладнання), чим занизив їх розмір, зобовязаний був включити вартість товару до складу валових витрат, а не відсторновувати правомірно сформований платником податків податковий кредит.

Право позивача на формування податкового кредиту по даті здійснення першої події (списання коштів в оплату товарів) підтверджено наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, накладними на отримання товару, податковими накладними та листами від постачальників (ЗАТ «Транс-Кор», ТОВ «Хлібодар», ТОВ СГП «Прогрес», ВАТ «Хорольський механічний завод») № 07/юр від 07.10.2005 р., № 236 від 06.10.2005 р., № 997 від 06.10.2005 р., № 2572 від 12.10.2005 р., якими постачальники підтверджують включення отриманої від позивача суми ПДВ у складі ціни за товар, обладнання до складу податкового зобовязання звітного періоду та відображення їх в книзі обліку продажу товарів і в декларації.

Щодо нарахованої штрафної санкції за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, то судами зазначено, що п. 1.5 ст. 1 та пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що штрафна санкція може бути нарахована платнику податків лише від суми донарахованого податку та виключно за порушення платником податків норм податкового законодавства.

В спірному випадку відповідачем не було донараховано податку по вказаних господарських операціях, а позивачем не було порушено норм закону при визначенні податкового кредиту, а тому застосування до платника податків штрафних санкцій в розмірі 22870 грн. є неправомірним.

Посилання податкового органу на необхідність застосування в спірному випадку пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вірно визнано судом апеляційної інстанції таким, що не заслуговує на увагу, оскільки вказана норма Закону не може бути застосована до позивача, так як придбані товари є повязані з господарською діяльністю позивача і використовувались позивачем виключно в оподатковуваних операціях. Згідно даних декларацій позивача за період 2004, 2005, 2006 рр. та даних актів документальних перевірок від 11.08.2006 р., від 31.08.2004 р. позивач не здійснював (пільгових) неоподатковуваних операцій та операцій звільнених від оподаткування. Вказана норма Закону України «Про податок на додану вартість» застосовується лише в тих випадках, коли придбані товари частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні. Відповідач не представив доказів використання позивачем придбаних товарів в неоподатковуваних операціях.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно вирішили спір, ухвалені ними по справі судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому передбачені законом підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2007 р. та постанову господарського суду Рівненської області від 20.11.2006 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий (підпис) Рибченко А.О.

Судді (підпис) Брайко А.І.

(підпис) Карась О.В.

(підпис) Маринчак Н.Є.

(підпис) Федоров М.О.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар Патюк А.О.