Рішення № 20530579, 20.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 25/21020.12.11 За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпеко Буд»

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про визнання недійсним договору, -

Суддя Морозов С.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3 (представник за довіреністю від 03.09.2011р. )

від відповідача-1: ОСОБА_4 (представник за довіреністю від 17.10.2011р.);

від відповідача-2: не зявились

Обставини справи:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпеко Буд»(надалі Відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі Відповідач-2) про визнання недійсним Договору міни товару №1/08-2010 від 05.08.2010р. (надалі Договір, спірний договір). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що даний правочин укладений без наміру створення правових наслідків.

Окрім того, позивачем зазначено, що 1 січня 2011 року між Позивач та Відповідачем-1 було укладено договір оренди виробничо-складського приміщення №2/2010. Відповідно до умов договору Позивач зобов'язався передати у строкове користування Відповідачу приміщення загальною площею 1 008 (одна тисяча вісім) квадратних метрів, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а Відповідач-1 зобов'язувався здійснювати оплату за користуванням вказаними вище приміщенням. Однак, Відповідач-1 не сплачуючи орендну платню заборгував перед Позивачем 173 703,82 гривень. Після чого, 08 вересня 2011 року останній звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення заборгованості по орендній платі (справа № 30/254). Як зазначено Позивачем, Відповідач-1 припускаючи та/або усвідомлюючи ймовірність прийняття рішення не в його користь, з метою позбутися свого майна на яке в подальшому може бути звернене стягнення, уклав договір міни (за такої мети, договір укладено від 05 серпня, 2010 року) з Відповідачем-2. Крім того, як зазначає Позивач, за даним Договором з боку Відповідача-1 виступає директор ОСОБА_5, з іншого ФОП ОСОБА_2, що вказує не тільки на родинні зв'язки між сторонами Договору, а й пояснює як Відповідач-1 може обміняти свою єдину виробничу потужність (виробнича лінія: Greco Acu-Track») на товар, що є результатом самої виробничої потужності.

Відповідач-1 надав відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що 30 серпня 2010 року на виконання пункту 3 Договору міни Відповідач-2 передав, а Відповідач-1 прийняв у власність Деревинні теплоізоляційні панелі 1250х2500 в кількості 396 одиниць, про що також склали акт приймання-передачі, а тому цей правочин не може кваліфікуватись як фіктивний. Окрім того, як зазначив Відповідач-1, що вказаний правочин відображено у податкової звітності за серпень 2010 року, зокрема: у податковій декларації з податку на додану вартість, розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів та реєстрі отриманих та виданих податкових накладних № 8 за період з 01.08.2010р. по 31.08.2010р.

Відповідач-2 надав відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог також заперечував, посилаючись на те, що 05 серпня 2010 року Сторонами договору міни (Відповідачем-1 та Відповідачем-2) було складено акт приймання передачі товару за спірним договором, а також, що Договір міни товару відображається у вигляді суми зазначеної у декларації про доходи та звіті суб'єкта малого підприємництва-фізичної особи - платника єдиного податку (Відповідача-2) за четвертий квартал 2010 року.

Ухвалою від 11.11.2011р. прийнята до розгляду позовна заява та порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 29.11.2011. В судове засідання 29.11.2011р. представники Позивача не зявились, у звязку з чим розгляд справи було відкладено до 13.12.2011р. В судовому засіданні 13.12.2011р. було оголошено перерву до 20.12.2011р. та керуючись ст. 38 Господарського процесуального кодексу України було направлено запит до Державної податкової інспекції Деснянського району міста Києва щодо надання завірений копій декларацій Відповідача-1 та реєстру податкових накладних, поданих Відповідачем-1 (запит в матеріалах справи).

На час винесення рішення суду відповіді на запит від Державної податкової інспекції Деснянського району міста Києва до суду не надійшло.

В судовому засіданні 20 грудня 2011 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та обєктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Зважаючи на те, що позовні вимоги стосуються визнання недійсним договору на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України під час вирішення цієї справи судом мають досліджуватися лише обставини відповідності положень спірного договору вимогам законодавства, а не обставини укладення договору.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно зі ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 716 ЦК України передбачено, що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

05 серпня 2010 року між відповідачем-1 та Відповідачем-2 було укладено Договір міни товару №1/08-2010 (надалі Договір, спірний договір), яким регулюються відносини, повязані із обовязком Відповідача-1 передати у власність Відповідачу-2 виробничу лінію Greco Acu-Track» по виготовленню деревяних теплоізоляційних панелей, та обовязком Відповідача-2 передати у власність Відповідача-1 виготовлених деревяних теплоізоляційних панелей (п. 1.1. Договору).

Згідно із розділом 3 Договору, сторонами встановлено, що: найменування товару деревяні теплоізоляційні панелі, розміром 1250х2500 мм; виробник товару - СПД фізична особа ОСОБА_2; місцезнаходження товару - Київська область, с. Крушинка; документи, що передаються разом з товаром - Технічні умови - ТУ У В.2.6-20.2-34750790-001:2007р., на 29-ти листах, протокол випробувань № 55/07 от 31.07.2007р., на 8-ми листах, листи МОЗ України, ГДПБ МНС України, МРРС України, на 4-х листах, накладні; одиниця вимірювання кількості товару штука; загальна кількість товару - 396 штук; строк передачі - два місяці с моменту укладення договору; ціна за одиницю товару - 500,00 гривен (пятсот гривен 00 копійок); загальна ціна: 198 000,00 гривень (сто дев'яносто вісім тисяч гривень) без НДС; місце передачі - Київська область, с. Крушинка.

Відповідно до п. 5.1. Договору передача товару здійснюється в місті передачі і оформлюється актом приймання-передачі.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

В матеріалах справи містяться Акти приймання-передачі від 05 серпня 2010р. та від 30 серпня 2010р., з підписами та відтисками печаток Відповідача-1 та Відповідача-2. Акти приймання-передачі укладені та підписані Відповідачем-1 і Відповідачем-2 на виконання вимог п. 2 та п. 3 оспорюваного договору.

Отже, наведені акти приймання-передачі підтверджують факт дійсного наміру сторін виконання умов договору. Позивачем не наданого до матеріалів справи доказів, які підтверджували б факт відсутності наміру Відповідача-1 та Відповідача-2 до створення правових наслідків за Договором.

Твердження Позивача про фіктивність оспорюваного правочину з відповідними посиланнями на ст. 234 Цивільного кодексу України повністю спростовуються досягнутими цим правочином правовими наслідками, які полягають у вчиненні Відповідачем-1 та Відповідачем-2 юридично значимих дій щодо підписання Актів приймання-передачі. Отже, оспорюваний договір укладався з наміром сторін створити правові наслідки та породив такі наслідки.

Посилання позивача на факт неналежного виконання Відповідачем-1 та Відповідачем-2 умов Договору, щодо того, що фактичного взаємного обміну товарами між сторонами не відбулось, покладений в обґрунтування підстав визнання недійсним спірного договору є неправомірним, оскільки невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною. У цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків, а не визнання угоди недійсною. Позивачем же не заявлялися вимоги про розірвання договору або застосування інших наслідків порушення відповідачем зобовязання.

Невиконання або неналежне виконання стороною зобовязань визначених умовами договору може тягнути за собою передбачену законодавством та договором відповідальність, однак не може бути підставою для визнання недійсним договору.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Позивачем не доведено обставин, які могли б слугувати підставами визнання недійсним Договору міни товару №1/08-2010р. від 05.08.2010р. Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 33,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 91, 93 ГПК України.

Суддя С.М. Морозов

Дата підписання повного тексту рішення 26.12.2011р.