Рішення № 20529396, 14.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/548

14.12.11

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

до

Фірми «Т.М.М.»- Товариства з обмеженою відповідальністю

про

стягнення 73 513,88 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:

Галков І.О.

від відповідача:

Ніколаєв О.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(надалі –ТОВ «Ласка Лізинг») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.»- Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі – Фірма «Т.М.М.»ТОВ) про стягнення 73 513,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов’язання за договором фінансового лізингу №710/03/2007 від 20.03.2007 р., у зв’язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 71 438,11 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 1 718,89 грн., 3% річних у розмірі 332,69 грн. та інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 24,19 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.11.2011 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 14.12.2011 р.

В судове засідання 14.12.2011 р. представник позивача з’явився, вимоги ухвали суду від 29.11.2011 р. виконав, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 14.12.2011 р. з’явився, подав відзив на позовну заяву згідно змісту якого проти позову заперечив повністю та просив в його задоволенні відмовити в повному обсязі посилаючись на нечинність договору.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2007 р. між ТОВ «Ласка Лізинг»(лізингодавець) та Фірма «Т.М.М.»ТОВ (лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №710/03/2007 (надалі –«Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору лізингодавець зобов’язується придбати в свою власність транспортний засіб у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах даного договору.

Відповідно до того ж пункту Договору предметом лізингу є вантажний обладнання –краново-маніпуляційна установка Palfinger PK 18500C 2007 року випуску.

Згідно п. 2.1 Договору майно отримується лізингодавцем у продавця майна на умовах договору купівлі-продажу.

Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 92 200,00 «у.е», в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 15 366,67 «у.е», виражена в гривнях України. Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4 Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку №1 до договору по курсу 1 (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. 2.4 Договору договір купівлі-продажу з продавцем укладається протягом двох робочих днів після оплати лізингоодержувачем авансу, вказаного в п. 7.4 даного Договору.

Згідно п. 7.4 Договору лізингоодержувач зобов’язується вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, вказані в Додатку №1 до договору. Сума авансового платежу, що підлягає сплаті в гривні, розраховується як проведення суми авансового платежу, вказаного в Додатку №1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату, встановлену для проведення такого авансового платежу. Для авансових платежів застосовується курс НБУ встановлений для одного Євро на дату, встановлену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів починаючи з відповідної дати, встановленої для проведення платежу згідно Додатку №1 до договору.

Згідно п. 3.1 Договору передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід’ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснене протягом п’яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізиногоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення.

В пункті 7.1 Договору сторони домовились, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу згідно до п. 7.1.1 Договору.

Відповідно до 7.1.1 Договору для цілей даного договору вводяться поняття: «Курс 1»- курс, встановлений НБУ для одного Євро на 20.03.2007 р. «Курс 2»- курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток №1) до даного договору.

Відповідно до п. 7.3 Договору загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізиногоодержувачем лізингодавцю, складає: 120 804,54 «у.е», враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна 15 200,00 «у.е».

Згідно п. 7.1.4 Договору якщо курс НБУ на день зарахування платежу по відношенню до «Курсу 2»збільшився більше ніж на 1%, лізингодавець має право вимагати доплати, але в строк не пізніше п’яти банківських днів з моменту зарахування цього платежу. Доплачена сума зараховується в якості додаткової комісії лізингодавця.

Відповідно п. 7.2 Договору при проведенні платежів згідно умов договору, лізингоодержувач зобов’язується застосовувати порядок розрахунків платежів, вказаних в п. 7.1 (підпунктах 7.1.1 –7.1.4) даного договору, якщо інший порядок розрахунків прямо не передбачений даним договором.

Сторонами одночасно з підписанням Договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (Додаток №1 до Договору).

14.11.2007 р. та 29.11.2007 р. на підставі видаткових накладних №РН-0000444 та №РН-0000445 лізингодавець передав, а лізингоодержувач в особі Розпорня О.П., що діяв на підставі довіреності ЯОД №847039 від 05.11.2007 р. прийняв предмет лізингу: краново-маніпуляційна установка Palfinger PK 18500C у кількості дві штуки.

30.07.2009 р. між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору №710/03/2007/R відповідно до п. 1 якої графік внесення платежів викладено в новій редакції.

Позивач вказує, що за період з серпня по жовтень 2011 р. за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 71 438,11 грн.

Спір у даній справі виник у зв’язку із невиконанням, на думку позивача, відповідачем грошових зобов’язань за Договором.

Договір №710/03/2007 від 20.03.2007 р. є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт виконання позивачем своїх зобов’язань по Договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно п. 7.7 Договору лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об’ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно графіку внесення лізингових платежів (в редакції Додаткової угоди від 30.07.2009 р.) та з урахуванням вимог п. 7.7 Договору відповідач у період з серпня по жовтень 2011 р. зобов’язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 71 438,11 грн.

Відповідачем доказів на спростування вказаної заборгованості та доказів її погашення не надано.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів у період з серпня по жовтень 2011 р. у розмірі 71 438,11 грн. на підставі Договору.

Стосовно посилання відповідача на недійсність Договору, то суд відзначає, що з урахуванням положень ст.ст. 6, 204, 533 Цивільного кодексу України та відсутністю рішення суду про визнання Договору недійсним, у суду відсутні підстави для висновку про недійсність Договору.

Твердження позивача про недосягнення істотних умов Договору в частині непогодження ціни Договору, судом відхиляються, оскільки на виконання умов Договору відповідач отримав об’єкт лізингу, його використовує, сплатив лізингові платежі за 45 з 66 періодів.

Посилання відповідача на незаконне встановлення в Договорі сплати лізингових платежів в іноземній валюті судом відхиляються з огляду на ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, а також постанову Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі №12/149 за позовом ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль»до ТОВ «Спецгортехніка»про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, яка в частині застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах згідно ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов’язковою для суду.

Судом, твердження відповідача про неможливість користування спецавтотехнікою у період з грудня 2010 р. по січень 2011 р. зв’язку із проходженням технічного огляду відхиляється оскільки, позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів у період з серпня по жовтень 2011 р.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Ласка Лізинг»про стягнення з Фірми «Т.М.М.»- ТОВ заборгованості у розмірі 71 438,11 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 1 718,89 грн., 3% річних у розмірі 332,69 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 24,19 грн. за період з 09.08.2011 р. по 03.11.2011 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.5 Договору сторони передбачили, що у разі якщо лізингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п’ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов’язаний її сплатити.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов’язання, проте суд здійснює перерахунок пені нарахованої за сорок восьмий період лізингу з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України з 11.10.2011 р., оскільки восьме число в цьому місяці припадає на вихідний день.

За перерахунком суду розмір пені за прострочення виконання грошового зобов’язання складає 1 709,18 грн. В іншій частині –9,71 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов’язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу є правомірним.

Суд здійснює перерахунок 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням обставин, наведених при розрахунку пені.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат суд погоджується з наданим позивачем розрахунком, а тому вимога позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 24,19 грн. підлягає задоволенню.

За перерахунком суду розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання складає 330,81 грн. В іншій частині –1,88 грн. 3% нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Фірма «Т.М.М.»- ТОВ на користь ТОВ «Ласка Лізинг»заборгованості у розмірі 71 438,11 грн., пені у розмірі 1 709,18 грн., 3% річних у розмірі 330,81 грн. та інфляційних втрат у розмірі 24,19 грн.

У задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 9,71 грн. та 3% річних у розмірі 1,88 грн. необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»задовольнити частково.

2. Стягнути з Фірма «Т.М.М.»- Товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б; ідентифікаційний код 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(03150, м. Київ, вул. Дмитрова, 5 корпус 2; ідентифікаційний код 33104543) заборгованість у розмірі 71 438 (сімдесят одна тисяча чотириста тридцять вісім) грн. 11 коп., пеню у розмірі 1 709 (одна тисяча сімсот дев’ять) грн. 18 коп., 3% річних у розмірі 330 (триста тридцять) грн. 81 коп., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 24 (двадцять чотири) грн. 19 коп., судовий збір у розмірі 1 470 (одна тисяча чотириста сімдесят) грн. 05 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В. Бойко

Повний текст рішення підписано 16.12.2011 р.