Рішення № 20523669, 14.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/45914.12.11

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "СКІФ"

про стягнення 8 663, 54 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники :

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не зявились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "СКІФ" про стягнення заборгованості за договором від 17.02.2010 р. у розмірі 6 750, 00 грн., 1046, 25 грн. пені, 634, 28 грн. інфляційних нарахувань, 233, 01 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобовязань щодо оплати отриманого товару відповідно до умов вищевказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.11.2011 р. за участю представників сторін, яких зобовязано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився через незявлення у судове засідання повноважного представника відповідача та неналежне виконання сторонами вимог суду.

Ухвали суду направлялись на зазначену у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців адресу відповідача 04210, м. Київ, вул. Малиновського, 27-Б, кв. 120, що підтверджується відмітками відділу діловодства Господарського суду міста Києва на зворотній стороні вказаних ухвал та отримані представником відповідача про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які містяться матеріалах справи.

Згідно з п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходило.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не зявився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Судове рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 14.12.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.02.2010 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "СКІФ"укладено договір на виконання поліграфічних послуг, за умовами якого позивач зобовязався виконати поліграфічні послуги з виготовлення поліграфічної продукції, а відповідач сплатити їх вартість та прийняти продукцію.

Відповідно до п. 3.2. договору відповідач здійснює передоплату у розмірі 35% вартості поліграфічних робіт протягом 3-х банківських днів з дня підписання виставлення рахунків фактур, а наступні 65 % протягом 30 банківських днів з дня передачі продукції відповідачу.

Договір, відповідно до п. 8.1., набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2010 р., або до моменту його виконання у повному обсязі.

Відповідно до замовлення від 18.02.2010 р. відповідач замовив виготовлення книги «Конституція України»тиражем 5000 штук.

17.02.2010 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 виставив відповідачу рахунок-фактуру № 9 на оплату 5000 штук книг на загальну суму 6750, 00 грн.

02.07.2010 р. позивач передав, а відповідач прийняв 5000 штук книг загальною вартістю 6750, 00 грн., що підтверджується накладною № 15.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач в порушення умов договору від 17.02.2010 р. не розрахувався за виконані позивачем поліграфічні послуги, у звязку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 6750, 00 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача 1046, 25 грн. пені, 634, 28 грн. інфляційних нарахувань та 233, 01 грн. 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши положення договору від 17.02.2010 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою зазначений договір є договором підряду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобовязання.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання або пояснень щодо наявності обєктивних причин неможливості виконання зобовязань за договором від 17.02.2010 р. не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору від 17.02.2010 р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

За таких обставин, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем умов договору від 17.02.2010 р., а відповідачем заявлених до нього вимог не спростовано, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості у розмірі 6750, 00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1046, 25 грн. пені, 634, 28 грн. інфляційних нарахувань та 233, 01 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно з п. 6.2. договору при порушенні відповідачем строків оплати вартості поліграфічних робіт, відповідач зобовязаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Відповідно до розрахунку позивача розмір пені за прострочення оплати вартості товару за період з 14.08.2010 р. до 26.10.2011 р. становить 1046, 25 грн.

Разом з тим, при перевірці правильності нарахування пені, судом встановлено, що позивачем допущено помилку у її розрахунку.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тож, з урахуванням положень ст. 232 Господарського кодексу України розмір пені становить 530, 29 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача розмір інфляційних нарахувань за період з 14.08.2010 р. до 26.10.2011 р. становить 634, 28 грн. та 233, 01 грн. 3% річних.

Розрахунок перевірено судом та відповідає положенням чинного законодавства України.

Підсумовуючи вищенаведене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме заборгованість у розмірі 6750, 00 грн., 530, 29 грн. пені, інфляційні нарахування у розмірі 634, 28 грн. та 233, 01 грн. 3% річних.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на момент сплати судових витрат та подання позову) при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "СКІФ" (04210, м. Київ, вул. Малиновського, 27-Б, кв. 120, коД ЄДРПОУ 33191898), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) заборгованість у розмірі 6750, 00 (шість тисяч сімсот пятдесят грн. 00 коп.) грн., 530, 29 (пятсот тридцять грн. 29 коп.) грн. пені, інфляційні нарахування у розмірі 634, 28 (шістсот тридцять чотири грн. 28 коп.) грн., 233, 01 (двісті тридцять три грн. 01 коп.) грн. 3% річних, 83, 81 (вісімдесят три грн. 81 коп.) грн. державного мита та 228, 29 (двісті двадцять вісі грн. 29 коп.) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині у задоволені позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 19.12.2011 р.