Рішення № 20523363, 19.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/44719.12.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Дольче Віта»

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 2 454,88 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Гурова Г.В.

від відповідача: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 2454,88 грн. заборгованості, з яких основний борг становить 1582,23 грн., пеня 127, 87 грн., 3% річних 59, 17 грн., інфляційні 158,19 грн. та 527,42 грн. штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань щодо оплати за поставлений товар відповідно до договору поставки продукції № 125/06 від 03.06.2010 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.11.2011 р. за участю представників сторін, яких зобовязано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у звязку з неявкою представників сторін та невиконанням ними вимог суду.

Позивач підтримав заявлені вимоги та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач відзиву на позов не надав, у даному судовому засіданні проти позову заперечував.

Провадження у справі порушено ухвалою від 02.11.2011р., що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Враховуючи те, що неподання відповідачем відзиву на позовну заяву не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 19.12.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.06.2010 р. між ТОВ «ТД «Дольче Віта»(далі постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (далі покупець) укладено договір поставки продукції № 125/06 (далі договір).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 125/06 від 03.06.2010 р. є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобовязався поставляти і передавати у власність покупця продукти харчування (далі продукція), а покупець зобовязався приймати та оплачувати отриману продукцію у відповідності до умов даного договору. Продукція за даним договором може передаватись як однією, так і декількома окремими партіями. Партією за даним договором визнають кількість продукції, вказану в одній видатковій накладній (п.п. 1.2, 1.3 договору).

Згідно з п. 2.2 договору загальна сума такого визначається шляхом сумування вартості всіх партій продукції, переданих за окремими видатковими накладними у строк дії цього договору.

Пунктом 6.4 договору сторони погодили, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2010 року, а в частині взаєморозрахунків до повного їх проведення. Якщо жодна із сторін договору за 30 днів до закінчення строку його дії у письмовій формі не повідомить іншу сторону про його припинення, дія даного договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах (п. 6.5 договору).

Оскільки сторонами до суду не надано звернень одна до одної з заявами про припинення договору поставки продукції № 125/06 від 03.06.2010 р. протягом 30 днів до 31.12.2010 р., тому такий визнається пролонгованим на наступний термін на тих же умовах, що передбачені ним.

Тож, сторонами було погоджено істотні умови договору поставки, на виконання якого та в порядку, передбаченому розділом 3 договору «Умови передачі продукції. Приймання продукції за якістю та кількістю.», позивачем за видатковими накладними № ТД-0043272 від 04.06.2010 р., № ТД-0043538 від 08.06.2010 р., № ТД-0043539 від 08.06.2010 р., № ТД-0043922 від 11.06.2010 р., № ТД-0043990 від 14.06.2010 р. здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 1650,97 грн., копії яких долучені до матеріалів справи, а оригінали оглянуті у судовому засіданні.

Обов'язок покупця прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму передбачений положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.3 договору покупець зобовязався сплачувати вартість кожної придбаної за даним договором партії продукції шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника та/або готівкою в касу підприємства не пізніше 14 календарних днів з дати передачі продукції.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджено проведення відповідачем часткового розрахунку з ТОВ «ТД «Дольче Віта»в сумі 68,74 грн.

Станом на час вирішення спору відповідач оплати суми заборгованості за отриманий від позивача товар в сумі 1582,23 грн. не здійснив, доказів протилежного до суду не надав.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські"в©бов"язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобовязання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобовязання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у звязку з чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 1582,23 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що у випадку неотримання строків сплати за отриману продукцію, вказаних у п. 2.3 даного договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення, і відповідно до ст. 625 ГК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до п. 4.3 договору у випадку прострочення оплати поставленої продукції більш ніж на десять календарних днів, покупець сплачує протягом одного робочого дня на користь постачальника штраф в розмірі однієї третьої частини вартості неоплаченої вчасно продукції.

Суд зазначає, що заявлені позивачем до стягнення пеня та штраф за несвоєчасну оплату товару за своєю правовою природою є штрафними санкціями. Штраф, стягнення якого вимагає позивач, передбачений договором та за своїм змістом є штрафними санкціями за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, а саме - за односторонню відмову від договору в частині порушення строків оплати. При цьому суд зазначає, що цим договором передбачено подвійне застосування штрафних санкцій за одне і те саме порушення - несвоєчасне виконання грошових зобовязань як у вигляді штрафу, так і у вигляді пені.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 61 Конституції України встановлено ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Приймаючи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що у даному випадку відповідач фактично двічі притягається до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Тож, враховуючи те, що пеня і штраф відносяться до одного виду юридичної відповідальності та стягнення в судовому порядку з відповідача одночасно пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобовязання суперечить положенням Конституції України і загальним засадам законодавства, позовні вимоги в частині стягнення пені за час прострочення оплати за поставлений товар відповідачем в розмірі 127,87 грн. є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню. Наведене узгоджується з позицією ВГСУ, що підтверджується Постановою від 12.07.2007 року у справі № 13/170-06.

За таких обставин, суд зазначає, що стягненню з відповідача в примусовому порядку підлягає сума штрафу у розмірі 527,42 грн. В свою чергу, умови договору, зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі, як то пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за необгунтоване користування чужими грошовими коштами, є обовязковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку. При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем неналежність виконання умов договору в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару допустимими доказами не спростовано, а заяв в порядку ст. 83 ГПК України щодо зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) від відповідача до суду не надходило.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3 % річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. З такими висновками погодився Верховний суд України у постанові № 06/212 від 16.05.2006 р.

Суд погоджується з розрахунком інфляційного збільшення боргу в сумі 158,19 грн., наданим позивачем, і вважає його обґрунтованим, оскільки такий узгоджується з зазначеними вище положеннями законодавства та наданими Верховним Судом України рекомендаціями, викладеними в листі від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», тож вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання за договором поставки продукції № 125/06 від 03.06.2010 р. в сумі 1582,23 грн., тож з нього, в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 59,17 грн. 3% річних, розраховані відповідно до періодів прострочення по кожній з накладних в силу положень закону.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом до суду) покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Дольче Віта»задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Дольче Віта»(02099, м. Київ, Бориспільське шосе, б. 7-Б, код 33631780) 1582 (одну тисячу пятсот вісімдесят дві) грн. 23 коп. боргу, 158 (сто пятдесят вісім) грн. 19 коп. інфляційних втрат, 59 (пятдесят девять) грн. 17 коп. 3% річних, 527 (пятсот двадцять сім) грн. 42 коп. штрафу, 96 (девяносто шість) грн. 69 коп. державного мита, 223 (двісті двадцять три) грн. 70 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б. Дата підписання рішення:21.12.2011 р.