Рішення № 20522916, 06.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 31/118-2/16306.12.11 За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»

ДоПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «СТАТУС»

Третя особаОСОБА_1

Простягнення 10534,25 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Амєліна О.О.

Від відповідача Галицький М.І.

Від третьої особи не зявився

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «СТАТУС»про стягнення 10534,25 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2011р. у справі №31/118 (суддя: Качан Н.І.) позовні вимоги задоволено.

Постановою від 29.06.11р. Київського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2011р. у справі №31/118 залишено без змін.

Постановою від 27.09.11р. Вищий господарський суд України скасував рішення Господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду, а справу №31/118 направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справу №31/118 передано на новий розгляд судді Домнічевій І.О.

Ухвалою від 05.10.11р. суд прийняв справу до провадження, присвоїв справі номер 31/118-2/163, розгляд справи призначив на 18.10.2011р., зобовязав сторони надати суду письмові документально та нормативно обґрунтовані пояснення по суті спору, з врахуванням викладеного в Постанові від 27.09.11р. Вищого господарського суду України.

Також суд залучив до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, зобовязав позивача направити на адресу залученої третьої особи копію позовної заяви та всіх додатків до позову, а також копію Постанови від 27.09.11р. Вищого господарського суду України, докази чого подати в судове засідання, та зобовязав третю особу надати суду письмові документально та нормативно обґрунтовані пояснення по суті спору, з врахуванням обставин, викладених у Постанові від 27.09.11р. Вищого господарського суду України.

Ухвалою від 18.10.11р. суд відклав розгляд справи на 08.11.11р. та зобовязав сторін та третю особу виконати вимоги ухвали суду від 05.10.2011р.

Представниками позивача та відповідача в судовому засіданні 08.11.11р. надано письмові пояснення та докази на виконання вимог ухвали суду від 05.10.11р.

Представники третьої особи в призначене судове засідання не з`явились. Про поважні причини неявки цих представників в судове засідання суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило. Вимоги ухвали суду від 05.10.2011р. третьою особою не виконано.

В судовому засіданні 08.11.11р. судом було оголошено перерву на 06.12.11р.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам та третій особі за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони та третя особа були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представники Позивача у судових засіданнях підтримували викладені у позові обставини, та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники Відповідача у судових засіданнях проти позову заперечували з підстав, наведених у відзиві та просили в позові відмовити повністю.

Третя особа в призначені судові засідання не зявилася, повноважного представника не направила, пояснень не подала.

В судовому засіданні 06.12.11р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши надані оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд

ВСТАНОВИВ:

18.05.2010 року між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_2., як страхувальником, було укладено Договір добровільного комплексного страхування на транспорті № 021063/4002/0000003, відповідно до умов якого позивачем було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки «Хонда», державний номер НОМЕР_1.

04 жовтня 2010 року в м. Харків по вул. К. Маркса, 47/А сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля марки «ВАЗ 21213», державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки «Хонда», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2. Вказана подія підтверджується розгорнутою довідкою ВДАІ міста Харкова та АТІ.

Постановою Харківського районного суду Харківської області від 30.11.2010р. (суддя Караченцев И.В.) було встановлено, що 04.10.2010 року ОСОБА_1., керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21213», державний номер НОМЕР_2, не переконався у безпеці свого руху, не врахував дорожньої обстановки, не впорався з управлінням, та допустив зіткнення з автомобілем марки «Хонда», державний номер НОМЕР_1, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Відповідно до вказаної постанови на громадянина ОСОБА_1 було накладено адміністративний штраф, за вчинення правопорушення передбачене ст. 124 КпАПУ.

Таким чином, ОСОБА_1. порушив п. 12.1 ПДР України та своїми діями скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 КпАП України, в зв'язку з чим його було визнано винним у вчиненні вищезазначеної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

З метою встановлення вартості матеріального збитку, завданого ОСОБА_2 внаслідок ДТП, позивачем було замовлено проведення автотоварознавчого дослідження у ФОП ОСОБА_3. Відповідно до Звіту № 414/10 від 22.11.2010 року, вартість матеріального збитку завданого автомобілю «Хонда», державний номер НОМЕР_1 , склала 11 358,82 грн.

08.11.2010 року страхувальником було подано до позивача заяву на виплату страхового відшкодування.

Відповідно до зазначеного вище Звіту позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 11044,25грн. (за вирахуванням франшизи у розмірі 714,58 грн.), що підтверджується платіжним дорученням № 036052 від 14.12.2010р.

Таким чином, ОСОБА_1. зобов'язаний відшкодувати шкоду позивачу відповідно до ст. 993, п. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування»у розмірі 11044,25 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована відповідачем, що підтверджується Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/4608110, згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик (відповідач) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно Полісу, ліміт відповідальності ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну майну, складає 25 500 гривень. Умовами Полісу передбачена франшиза у розмірі 510 грн.

Згідно ст. 9 Закону України «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком.

Таким чином, відповідач повинен відшкодувати позивачу матеріальну шкоду у розмірі 10534, 25 грн. (за вирахуванням франшизи у розмірі 510,00 грн.).

04.01.2011р. позивачем заявлена відповідачу Регресну вимогу № 2850 з проханням сплатити позивачу страхове відшкодування, що підтверджується вхідним № 549.

Належним чином засвідчені копії вище вказаних документів, залучені до матеріалів справи та відповідно визнаються судом належними доказами по даній справі.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(далі - Закон), обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно із п. 22.1. ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Частинами другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, якщо вона завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування у строки, передбачені ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком документів).

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

В постанові від 27.09.11р. Вищий господарський суд України, при скасуванні рішення Господарського суду міста Києва та постанови Київського апеляційного господарського суду та направленні справи №31/118 на новий розгляд, вказав, що попередні судові інстанції не врахували, що згідно зі ст. 33 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»ОСОБА_1. зобовязаний був повідомити страховика про дорожньо-транспортну пригоду. Якщо ж учасники дорожньо-транспортної пригоди з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально, як це передбачено абз.2 підп.33.1.2 п.33.1 ст. 33 Закону.

При цьому Вищий господарський суд України вказує, що при новому розгляді справи суду слід розглянути питання щодо притягнення до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_1 та зясувати - чи повідомив він відповідача про скоєння ДТП, якщо ні, то зясувати причини неповідомлення.

Ухвалою від 05.10.11р. суд залучив до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та зобовязав третю особу надати суду письмові документально та нормативно обґрунтовані пояснення по суті спору, з врахуванням викладеного у постанові від 27.09.11р. Вищого господарського суду України, стосовно того, чи повідомив ОСОБА_1. відповідача про скоєння ДТП, якщо ні, то для зясування причин неповідомлення.

Проте ОСОБА_1 особисто в призначені судові засідання не з`являвся, представників не направляв, про поважні причини його неявки або його повноважних представників в судові засідання суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від ОСОБА_1 не надходило.

Вимоги ухвал суду від 05.10.2011р. та від 18.10.11р. ОСОБА_1 не виконав не надав письмових документально та нормативно обґрунтованих пояснень (або доказів) стосовно того, чи повідомив він відповідача про вчинення описаного вище в рішенні ДТП, якщо ні, то в чому причини неповідомлення.

В матеріалах справи також відсутні докази повідомлення ОСОБА_1 відповідача про вчинення описаного вище в рішенні ДТП у строки встановлені ст. 33.1 Законом України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; з наданих відповідачем належним чином засвідчених викопіювань з журналів «Вхідні»та «Журнал №4 реєстрації повідомлень про страхові випадки»цього також не вбачається.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не повідомляв свого страховика - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «СТАТУС»про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася 04 жовтня 2010 року в м. Харків по вул. К. Маркса, 47/А за участю автомобіля марки «ВАЗ 21213», державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки «Хонда», державний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2.

Разом з тим, пунктом 37.4 статті 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(в редакції чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги повязані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою відповідальною за завдані у даному випадку збитки, відповідно до положень вказаного закону, в межах передбачених договором обовязкового страхування цивільної відповідальності є саме Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «СТАТУС», відповідач.

Відповідно до підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 вказаного закону, (в редакції чинній на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди) учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Тобто, вказана норма не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно договору майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум в межах передбачених договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності. Статтею 38 вказаного закону, (в редакції чинній на момент виплати страхового відшкодування) визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Тобто зазначена стаття передбачає наявність права у страховика на предявлення регресного позову, а не відсутність такого права (даної правової позиції зокрема притримується Верховний Суд України в Постанові від 07.11.2011р. винесеній за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України №48/562 від 22.06.2011р.).

Отже, відповідно до положень наведених норм до позивача, з моменту виплати страхового відшкодування, перейшло право вимоги до відповідача як до страховика, страхувальник якої відповідальний за заподіяний збиток, і неповідомлення страхувальником відповідача про настання страхового випадку не звільняє відповідача від виплати страхового відшкодування в порядку регресу, однак надає йому право пред'явлення регресного позову до страхувальника (аналогічної правової позиції зокрема притримується Вищий господарський суд України в постанові №53/128 від 14.09.2011р.).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «СТАТУС»(м. Київ, просп. Возз'єднання, будинок 15, офіс 109, код ЄДРПОУ 31201694) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»(01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 37, код ЄДРПОУ 20033533), - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, грошові кошти у розмірі 10534 (десять тисяч пятсот тридцять чотири) грн. 25 коп., 105 (сто пять) грн. 34 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 13.12.11р.