Рішення № 20502810, 22.12.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2011 р. Справа № 5023/8521/11

вх. № 8521/11

Суддя господарського суду Жигалкін І.П.

при секретарі судовогозасідання Бережанова Ю.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1. (дов. № 5363/01-17/03-16 від 03.12.2010 р.)

відповідача - ОСОБА_2. (дов. № 736/22 від 14.11.2011 р.); ОСОБА_3. (дов. № 766/22 від 14.12.2011 р.) 3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом Державної екологічної інспекції в Харківській області, м. Харків 3-я особа <Текст >

до Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" Зміївська ТЕС, смт. Комсомольське 3-я особа <Текст >

про стягнення 577,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державна екологічна інспекція в Харківській області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" Зміївська ТЕС (надалі - Відповідач) «Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності», шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в розмірі 577,16 грн. та покладення на Відповідача судових витрат.

Представник позивача у судовому засіданні та у наданому запереченні на відзив позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період 23-27, 30 листопада, 01-04, 07-11 грудня 2009 року Позивачем здійснено комплексну планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Відповідача. За результатами даної перевірки було складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 00988 від 11 грудня 2009 року.

В ході даної перевірки відділом інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції в Харківській області здійснено відбір проб на скиді зворотних вод з очисних споруд до озера Личове: акти відбору проб від 02.12.2009 №154-бп/303-305, від 04.12.2009 № 162-бп/319-321. У відповідності до протоколів вимірювань показників складу та властивостей проб вод від 07.12.2009 № 154-бп/303-305 та від 10.12.2009 №162-бп/319-321 концентрація забруднюючих речовин у скиді зворотних вод до озера Личове перевищує норми встановлені в дозволі на спеціальне водокористування по азоту амонійному, нітратам, та нітритам.

Відповідно до довідки про обсяг скинутих стічних вод до р. Сіверський Донець за період з 02.12.09 по 04.12.09 включно насосною станцією "Чайка" Зміївської ТЕС перекачано та скинуто в озеро Личове 112464 м.куб. зворотних вод. Тобто Відповідачем під час здійснення своє діяльності було порушено ст. 44 Водного кодексу України.

16 грудня 2010 року з метою усунення виявлених недоліків, порушень природоохоронного законодавства виявлених під час здійснення планового заходу - перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Позивачем було винесено припис № 06-26-172, яким було зобовязано не допускати скид забруднених «недостатньо очищених» стічних вод до поверхневих водойм.

За наслідками виявлених порушень природоохоронного законодавства інспектором Державної екологічної інспекції в Харківські області, були складені протокол про адміністративне правопорушення № 003102 від 10 лютого 2010 року та постанова про накладення адміністративного стягнення № 10-26/36 від 10 лютого 2010 року, згідно яких за допуск забруднення поверхневих вод під час скиду неочищених стічних вод з очисних споруд, начальника ЦТіПК Зміївської ТЕС Куща Юрія Олексійовича, було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 59 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 136,00 грн. Даний штраф був сплачений відповідно до квитанції № 268/305 від 09.09.2010.

Слід відзначити, що у випадках накладення адміністративних стягнень за невиконання вимог природоохоронного законодавства на відповідальних посадових осіб підприємств, накладений штраф хоча й має матеріальний характер, але є заходом відповідальності, а не відшкодування шкоди. (Розяснення Вищого Господарського суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 року).

В звязку з виявленими порушенням посадовими особами державної екологічної інспекції в Харківській області було з урахуванням норм передбачених «Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів», затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009 р., розраховано суму шкоди та складено претензію № 18 від 10.02.2010, щодо добровільного відшкодування шкоди заподіяної державі в розмірі 577,16 грн. Після отримання наручно претензії та розрахунку шкоди відповідачем шкода заподіяна державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства добровільно сплачена не була.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом обєктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 1 Водного Кодексу України, водокористування це використання води (водних обєктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних обєктів).

Згідно ст. 1 Водного Кодексу України, вода стічна це вода, що утворюється в процесі господарсько-побутової і виробничої діяльності (крім шахтної, карєрної і дренажної води), а також відведена з забудованої території, на якій вона утворилася внаслідок випадіння атмосферних опадів.

Відповідно до ч. 3 ст. 44 Водного Кодексу України, водокористувачі зобовязані дотримуватись встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Водного Кодексу України, спеціальне водокористування це забір води з водних обєктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні обєкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними вода із застосуванням каналів.

Відповідно до ст. 44 Водного Кодексу України, водокористувачі зобовязані: дотримуватись встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та лімітів скидання забруднюючих речовин та санітарних вимог; здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних обєктів стічними водами; здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Згідно ст. 49 Водного Кодексу України, спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається органами охорони навколишнього природного середовища. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміти скидання забруднюючих речовин.

Відповідно до ст. 70 Водного Кодексу України, скидання стічних вод у водні обєкти допускається за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.

Відповідно до ст. 110 Водного Кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи , винні у: забрудненні та засміченні вод, недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

Виходячи з положень ст. 1166 Цивільного Кодексу України “Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини”.

Згідно ст. 111 Водного Кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні особи та особи без громадянства зобовязані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, підприємства, установи, організації та громадяни зобовязані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Згідно ст. 69 даного Закону “Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.”

Згідно п. 1.6 Розяснень Вищого Господарського суду України “Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Виходячи з положень ст. 20 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, п. 5 Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 548 від 19.12.2006р., до повноважень Державної екологічної інспекції як спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, її органів на місцях належить подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Суд доходить до висновку про те, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини правопорушника. Відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення» від 29.12.76 № 11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією з основних засад судочинства.

Відповідачем не доведено суду відсутності своєї вини у завданні шкоди з його боку, а докази останнього не спростовують доказів Позивача по справі.

На підставі п. 27 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 "Про державне мито", розділу II Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 "Про затвердження порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" Державна екологічна інспекція в Харківській області звільняється від сплати державного мита та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на Відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 1166 Цивільного кодексу України, ст. 1, п. 3, 4, 9 ст. 44, ч. 1 ст. 48, ст.ст. 49, 70, 110, 111 Водного Кодексу України, ст., 68 - 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст. 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, статтями 1, 4, 12, 27, 33, 35, 36, 43, 44-49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, - <Текст >

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути Відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Цетренерго» Зміївська ТЕС (63460, Харківська область, Зміївський район, с. Комсомольське, код 22927045, МФО 300465, № 26004306872) на користь місцевого бюджету Комсомольської селищної ради, Зміївського району, Харківської області, р/р 331163317002302, УДК у Зміївському районі, код ЄДРПОУ УДК 24134337, банк одержувача ГУ ДКУ в Харківській області, МФО 851011, символ звітності 331 для зарахування по коду бюджетної кваліфікації 24062100 «Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності», шкоду заподіяну державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в розмірі 577,16 гривень (пятсот сімдесят сім грн. 16 коп.).

Стягнути Відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Цетренерго» Зміївська ТЕС (63460, Харківська область, Зміївський район, с. Комсомольське, код 22927045, МФО 300465, № 26004306872) на користь державного бюджету України (відділення державного казначейства м. Харкова, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок 31110095700002 в Управління державного казначейства у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095) -102,00 грн. державного мита.

Стягнути Відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Цетренерго» Зміївська ТЕС (63460, Харківська область, Зміївський район, с. Комсомольське, код 22927045, МФО 300465, № 26004306872) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) - 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис< Текст >Жигалкін І.П.

Повний текст рішення підписаний 27 грудня 2011 року

по справі № 5023/8521/11.