Рішення № 20499593, 23.12.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.12.2011 Справа № 5008/1801/2011

12/5008/1801/2011 14266/2011

за позовом малого приватного підприємства фірми „Ерідон”, с. Княжичі Києво Святошинського району Київської області

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Артос”, с. Гать Берегівського району

про стягнення заборгованості в сумі 347623,98 грн. (в т. ч. 308184,77 грн. основного боргу; 11702,58 грн. 3% річних та 27736,63 грн. - інфляційних збитків).

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1, (представник за довіреністю № 03/01-112 від 03.01.2011 року)

Від відповідача не зявився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов малим приватним підприємством фірмою „Ерідон”, с. Княжичі Києво Святошинського району Київської області до товариства з обмеженою відповідальністю „Артос”, с. Гать Берегівського району про стягнення заборгованості в сумі 347623,98 грн. (в т. ч. 308184,77 грн. основного боргу; 11702,58 грн. 3% річних та 27736,63 грн. - інфляційних збитків).

Позивачу розяснено права і обовязки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

Позивач підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обґрунтованість матеріалами справи.

Письмовим клопотанням (вх. № 13077/2011 від 23.12.2011 року) поданим в канцелярію суду о 10:10 (судове засідання призначено на 10:30) відповідач просить відкласти розгляд справи на пізніший термін через „заплановане перебування у відрядженні уповноважених представників”, не надав суду копію довідки про включення до ЄДРПОУ та письмовий відзив на позов, чим не виконав ухвалу суду від 13.12.2011 року.

Письмовою заявою (вх. № 13148/2011 від 23.12.2011 року) представник позивача заперечив клопотання відповідача в повному обсязі з мотивів викладених у заяві, зокрема, посилається на те, що метою клопотання про відкладення розгляду справи є зволікання в ухваленні судового рішення і

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/1801/2011

від 23.12.2011 року

примусового стягнення боргу, оскільки боржник боргує з 2009 року. Така обставина, пояснює представник позивача, обмежує підприємство позивача в оборотних коштах, що негативно впливає на його економічне становище, оплати праці працівникам, тоді як сплачені всі податки і збори із господарської операції з боржником.

Зіславшись на гарантійний лист відповідача від 11.05.2010 року (а. с. 55) представник позивача просить ухвалити рішення в даному судовому засіданні, оскільки протилежне спричинить необхідність отримання позивачем банківського кредиту для підтримання своєї належної господарської діяльності, при цьому зазначивши, що позивачем незаявлені вимоги про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами і товарним кредитом.

Завчасне отримання відповідачем 20.11.2011 року ухвали суду від 13.12.2011 року (повідомлення від 20.12.2011 року), де вказано про час і місце слухання справи, незасвідчена в порядку ст. 36 ГПК України копія клопотання від 23.12.2011 року про відкладення розгляду справи, відсутність доказів на час слухання справи в обґрунтування такого клопотання (наказ про відрядження і т. п.), визнання основного боргу в сумі 308000 грн. (гарантійний лист відповідача № 150 від 11.05.2010 року), відсутність доказів (довіреність, наказ і т. п.), повноважень про особу, що підписала клопотання про відкладення розгляду справи, попередження сторін в порядку ст. ст. 83 (п.5), 75 ГПК України ухвалою суду від 13.12.2011 року, необовязкова (явка на розсуд сторін) участь сторін з огляду їх значної віддаленості до місця судового засідання, відсутності доказів неможливості чи поважних причин залучення інших осіб для представництва в суді та ч.3 ст. 22 ГПК України щодо добросовісного користування належними правами сторін, беручи до уваги мотиви заперечення представника позивача про відкладення розгляду справи зобовязують суд відхилити у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на пізніший термін.

Позаяк, відповідач не обмежений у виборі кола на представництво у суді (ст. 28 ГПК України).

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Заборгованість відповідача в сумі 308184,77 грн. основного боргу щодо оплати за поставлений, згідно договору поставки № 544/09/34 від 13.04.2009 року, товар, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- видатковими накладними за квітень серпень 2009 року;

- реєстрами розрахункових документів: № 6 від 13.04.2011 року, № 7 та № 8 від 14.04.2011 року;

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/1801/2011

від 23.12.2011 року

- довіреностями за квітень серпень 2009 року;

- платіжними дорученнями за грудень 2009 року;

- виписками банківської установи про рух коштів між сторонами за квітень, травень, липень, серпень 2009 року;

- гарантійним листом № 150 від 11.05.2010 року;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново господарські зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобовязання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобовязання кредитор вправі вимагати виконання обовязку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобовязань у відносинах. Підставою виникнення зобовязання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобовязальні відносини між сторонами, є поставка товару (ст. 11 ЦК України).

Отже, обовязок відповідача оплатити вартість поставленого товару є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Відтак, договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Між тим, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/1801/2011

від 23.12.2011 року

кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п. 2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині стягнення 11702,58 грн. 3% річних та 27736,63 грн. інфляційних збитків правомірні і підлягають задоволенню.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності субєктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обовязкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

Застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально правових категорій „справедливість”, „розумність”, „добросовісність” і активне застосування відповідних загальноправових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу України, які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійсненні цивільних прав і обовязків (ч.1 ст. 19, ч.4 ст. 13, ч.4 ст. 26, ч.2 ст. 300, ч.2 ст. 319 ЦК України). Законодавчо закріплений імператив добросовісності і у зобовязальних відносинах (ч.3 ст. 509 ЦК України).

У порушеному контексті є також те значення, що надається моралі, саме як одному з головних елементів визначення суті права у рішеннях Конституційного суду України, зокрема, (рішення КСУ від 24.03.2005 року № 2-рп/2005 та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004), де зазначено: „одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства”.

При постановленні судового рішення враховується характер зобовязання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобовязання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово майнового стану сторони у спорі.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/1801/2011

від 23.12.2011 року

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Вирішуючи даний спір суд намагався дотримуватись процесуальних засад господарського судочинства, де у ст. 33 ГПК України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, кожна сторона повинна самостійно визначати предмет доказування, тобто коло фактів матеріально правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. На склад цих фактів вказує норма матеріального права, яка визначає права і обовязки сторін у конкретній справі. Відповідач має добросовісно відповідно до вимог ст. 22 ГПК України користуватися належними йому процесуальними правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати необхідні докази для обгрунтування своїх заперечень. Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Тому мотиви рішення суду не дають підстав для висновку про неможливість подання відповідачем доказів на стадії розгляду справи цим судом.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2, 22 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/1801/2011

від 23.12.2011 року

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Артос” (с. Гать Берегівського району, вул. Головна, 63-б; код 31076813) на користь малого приватного підприємства фірми „Ерідон” (с. Княжичі Києво Святошинського району Київської області, вул. Леніна, 46; код 19420704) суму 347623,98 (триста сорок сім тисяч шістсот двадцять три грн. 98 коп. в т. ч. 308184,77 грн. основного боргу; 11702,58 грн. 3 % річних; 27736,63 грн. інфляційних збитків та 7075,92 грн. судового збору). Видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, і є обовязковим до виконання на всій території України.

Суддя Тисянчин В. М.