Постанова № 20418820, 22.12.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2011 р. Справа № 5023/2531/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,

суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_4 дов. від 19.12.11,

відповідача: ОСОБА_5 дов. від 25.11.11,

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Газенергомаш"

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 18.08.11

у справі№ 5023/2531/11

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Газенергомаш"

доВідкритого акціонерного товариства "Турбогаз"

простягнення 1002177,40 дол. США Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 20.12.11 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газенергомаш" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Турбогаз" 459679,76 доларів США боргу за поставлену продукцію за контрактом №К-04/2 від 11.02.08, 97527,66 доларів США 8% за користування грошовими коштами, 444970 доларів США неустойки. В обґрунтування позову, позивач вказував на несплату відповідачем повної вартості поставленого за спірним контрактом обладнання. Позивач посилався на приписи статей 6, 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної між державамиучасницями СНД та ратифікованої Верховною радою України 19.12.92, статей 309, 314, 317, 395, 486, 506, 516 Цивільного кодексу Російської Федерації, статті 6 Федерального Закону "Про валютне регулювання та валютний контроль".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.05.11 (суддя Сальникова Г.І., Доленчук Д.О., Жигалкін І.П.) позов задоволено повністю. Вмотивовуючи рішення, господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи факту несплати відповідачем повної вартості поставленого за контрактом №К-04/2 від 11.02.08 обладнання. Судове рішення обґрунтоване приписами статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної між державамиучасницями СНД (ратифікованої Верховною радою України 19.12.92), статей 309, 314, 317, 395, 421, 486, 506, 516 Цивільного кодексу Російської Федерації, статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.08.11 (судді: Істоміна О.А., Барабашова С.В., Білецька А.М.) перевірене рішення господарського суду скасовано. В позові відмовлено. Апеляційний господарський суд виходив з недоведеності матеріалами справи факту поставки позивачем спірного обладнання відповідачеві. Постанова обґрунтована приписами статті 54 Конвенції ООН "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" від 11.04.80, статей 613, 614, 662 Цивільного кодексу України, статей 193, 265 Господарського кодексу України, правил Інкотермс 2000, статей 32, 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Газенергомаш", яке просить постанову у справі скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі. Скаржник наголошує на порушенні апеляційним господарським судом приписів статей 9, 25, 32, 58, 59 Конвенції ООН "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів", статей 22, 421, 450, 458 Цивільного кодексу Російської Федерації, статей 4, 32, 34, 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, статті 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", правил Інкотермс 2000 щодо умов поставки. Товариство наголошує на тому, що ним було поставлено відповідачу спірне обладнання за контрактом від 11.02.08, проте його вартість в повному обсязі не оплачена останнім. Скаржник вважає помилковим застосування апеляційним господарським судом до спірних правовідносин норм національного права та зауважує на необхідності застосування норм матеріального права Російської Федерації, як-то обумовлено контрактом та узгоджується з положеннями Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної між державамиучасницями СНД (ратифікованої Верховною радою України 19.12.92). Окрім того, товариство посилається на немотивоване прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у справі.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 11.02.08 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газенергомаш" постачальником та Відкритим акціонерним товариством "Турбогаз" покупцем був укладений контракт №К-04/2. За умовами цього контракту постачальник зобов'язався поставити у власність покупця продукцію у відповідності зі специфікацією №1 (запірний шаровий кран суцільнозварний СВМ Ду 200, Ру 80 кгс/см3 з електроприводом АUМА 12 шт. і запірний шаровий кран суцільнозварний СВМ Ду 300, Ру 80 кгс/см3 з електроприводом АUМА 36 шт.), а останній, в свою чергу, прийняти та оплатити обладнання в порядку та на умовах цього контракту. Пунктом 2.1 договору передбачена ціна контракту згідно зі специфікацією №1, яка складає 1100712,00 дол. США. Пунктом 2.2 контракту передбачений порядок розрахунків, який здійснюється відповідачем на підставі рахунку шляхом авансового платежу у розмірі 180000 дол. США до 15.05.08 включно; проміжний платіж в розмірі 180000 дол. США до 15.06.08; кінцевий розрахунок у розмірі неоплаченої суми контракту здійснюється упродовж 10-ти банківських днів після повідомлення про готовність обладнання до відвантаження. Пунктом 2.3 контракту передбачена валюта контракту - долари США. Партії і строки поставки визначені специфікацією №1 та додатковою угодою №1 (пункт 3.1 контракту). Додатком №1 до спірного контракту (додаткова угода №1 від 04.08.08) були внесені зміни у строки поставки та збільшена ціна продукції до 1179629,76 дол. США. Зокрема, запірний шаровий кран суцільнозварний СВМ Ду 200, Ру 80 кгс/см3 з електроприводом AUMA 4 шт. - до 01.08.08, 8 шт. в період з 01.08.08 до 31.08.08; запірний шаровий кран суцільнозварний СВМ Ду 300, Ру 80 кгс/см3 з електроприводом AUMA 20 шт. - до 01.08.08, 16 шт. в період з 01.08.08 до 31.08.08. В спірному контракті сторони також обумовили і те, (та це встановлено місцевим господарським судом), що спори між сторонами розглядатимуться в судовому порядку за місцем знаходження відповідача у відповідності до законодавства Російської Федерації (пункти 7.1, 9.2 контракту). Як убачається з матеріалів, справи предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергомаш" про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Турбогаз" 459679,76 доларів США боргу за виготовлену та відвантажену продукцію за контрактом №К-04/2 від 11.02.08, 97527,66 доларів США 8% за користування грошовими коштами, 444970 доларів США неустойки (пені). Скасовуючи рішення у справі, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позову, а відтак і відсутність підстав для його задоволення. Втім такий висновок суду апеляційної інстанції визнається помилковим з огляду на таке. Згідно з приписами статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав. Статтею 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної між державами-учасницями СНД і ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.92, унормовано правила застосування цивільного законодавства однієї держави-учасниці СНД на території іншої держави-учасниці СНД. За цими правилами (пункт "є" статті 11 Угоди) права і обов'язки сторін за угодою визначаються за законодавством місця здійснення, якщо інше не передбачено угодою сторін. Місцем укладення спірного контракту, як установлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, (і не спростовано апеляційним господарським судом), є місто Москва, Російська Федерація. Установлено господарським судом першої інстанції і те, та це обумовлено сторонами в спірному контракті, що в разі невиконання зобов'язань за контрактом (при виникненні спорів) передбачено застосування законодавства Російської Федерації. З огляду на зазначене, місцевим господарським судом при вирішенні даного спору підставно застосовано норми матеріального права Російської Федерації. Як вже зазначалося, позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення з останнього несплаченої вартості відвантаженого за контрактом №К-04/2 від 11.02.08 обладнання, відсотків за користування грошовими коштами і неустойки (пені). За приписами статті 506 Цивільного кодексу Російської Федерації за договором поставки постачальник - продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати покупцю в обумовлений термін чи строки вироблені або придбані ним товари для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім і іншим подібним використанням. Покупець оплачує товари, що поставляються, з дотриманням порядку і форми розрахунків, передбачених договором поставки; якщо угодою сторін не визначені порядок і форма розрахунків, то розрахунки здійснюються платіжними дорученнями (стаття 516 Цивільного кодексу Російської Федерації). При цьому, згідно з пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого арбітражного суду Російської Федерації №18 від 22.10.97 "Про деякі питання, пов'язані із застосуванням положень Цивільного кодексу Російської Федерації про договір поставки" при розгляді спорів пов'язаних із укладенням і виконанням договору поставки і відсутності відповідних норм в параграфі 3 глави 30 Цивільного кодексу Російської Федерації (договір поставки) застосовуються норми параграфу 1 глави 30 цього ж Кодексу (договір купівлі-продажу). За приписами статті 486 Цивільного кодексу Російської Федерації покупець зобов'язаний оплатити товар безпосередньо до або після передачі йому продавцем товару, якщо інше не передбачено цим Кодексом, іншим законом, іншими правовими актами або договором купівлі-продажу чи не випливає із суті зобов'язання; якщо договором купівлі-продажу не передбачена розстрочка оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві ціну переданого товару повністю. Відповідно до приписів статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини справи та зібрані у справі докази, господарський суд першої інстанції установив (з підтвердженням матеріалами справи), що позивач на виконання умов, укладеного між сторонами у справі, контракту від 11.02.08 №К-04/2 виготовив та відвантажив відповідачеві запірні крани на загальну суму 1179629,76 доларів США. Установлено місцевим господарським судом і те, та це підтверджено матеріалами справи, що покупець за виготовлену продукцію розрахувався лише частково в розмірі 719950,00 доларів США, а відтак, сума боргу становить 459679,76 доларів США. При цьому, факт виготовлення позивачем та відвантаження відповідачеві запірних кранів, як установив місцевий господарський суд, підтверджується матеріалами справи, зокрема, актами приймання-передачі товару №К-04/2-1 від 07.07.08, № К-04/2-2 від 07.07.08, № К-04/2-3 від 05.08.08, № К-04/2-4 від 08.08.08, № К-04/2-5 від 11.08.08, №К-04/2-6 от 11.08.08, підписаними та скріпленими печатками сторін (без зауважень та заперечень) та вантажними митними деклараціями. Відтак, як установив місцевий господарський суд, відповідач був повідомлений про готовність продукції до її відвантаження. Окрім того, наявність боргу за виготовлену продукцію та готовність його сплатити неодноразово підтверджувалася і листами самого відповідача, наявними у справі (а.с. 103, 105, 108 І т.с.), проте, (як вже зазначалося) відвантажена продукція оплачена останнім не була. Відповідно до приписів статті 309 Цивільного кодексу Російської Федерації зобов'язання повинні виконуватися належним чином у відповідності до умов зобов'язання і вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статті 314 Цивільного кодексу Російської Федерації якщо зобов'язання передбачає або дозволяє визначити день його виконання або період часу, упродовж якого воно має бути виконане, зобов'язання підлягає виконанню в цей день або, відповідно, в будь-який момент в межах такого періоду. Приписами частини 3 статті 486 Цивільного кодексу Російської Федерації унормовано, що у разі коли покупець своєчасно не оплачує переданий відповідно до договору купівлі-продажу товар, продавець має право вимагати оплати товару та сплати відсотків відповідно до статті 395 цього Кодексу. Відповідно до приписів статті 395 Цивільного кодексу Російської Федерації за користування чужими коштами внаслідок їх неправомірного утримання, ухилення від їх повернення, прострочення в їх сплаті або безпідставного отримання чи збереження за рахунок іншої особи підлягають сплаті відсотки на суму цих коштів. Розмір відсотків визначається існуючою в місці проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, в місці його знаходження, обліковою ставкою банківського відсотка на день виконання грошового зобов'язання або його відповідної частини. При стягненні боргу в судовому порядку суд може задовольнити вимогу кредитора, виходячи з облікової ставки банківського відсотка на день пред'явлення позову або на день винесення рішення. Ці правила застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором. Відсотки за користування чужими коштами справляються до дня сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом, іншими правовими актами або договором не встановлено для нарахування відсотків більше короткий термін. Окрім того, виконання зобов'язань за приписами статті 329 Цивільного кодексу Російської Федерації може забезпечуватися неустойкою, заставою, притриманням майна боржника, порукою, гарантією, завдатком та іншими способами, передбаченими законом або договором. Відповідно до статті 330 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. На вимогу про сплату неустойки кредитор не зобов'язаний доводити заподіяння йому збитків. Кредитор не має права вимагати сплати неустойки, якщо боржник не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Господарським судом першої інстанції установлено, що пунктом 7.3 контракту сторони обумовили відповідальність покупця (відповідача) у разі порушення строків оплати обладнання, зокрема, сплату пені в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочки. Враховуючи установлений місцевим господарським судом факт несплати відповідачем повністю вартості виготовленого за контрактом від 11.02.08 обладнання, колегія суддів визнає підставним стягнення з відповідача заявленої суми основної заборгованості, відсотків за користування грошовими коштами та неустойки. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, викладеного не врахував та не спростував встановленого господарським судом першої інстанції, помилково застосувавши норми матеріального права при розгляді даного спору. Таким чином, враховуючи наведене та встановлені судом першої інстанції обставини справи, переоцінка яких за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, судова колегія вважає правомірним висновок Господарського суду Харківської області про наявність підстав для задоволення позову. Відтак, доводи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження. За таких обставин, постанова Харківського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Харківської області - залишенню в силі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.08.11 у справі №5023/2531/11 скасувати. Рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.11 залишити в силі.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергомаш" задовольнити.

Головуючий, суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець