Ухвала суду № 20366363, 29.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" листопада 2011 р. м. КиївК-31452/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Навасардян М.Г.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010 року

по справі № 2а-8608/09

за позовом Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі

до Приватного підприємства "Літл"

та Приватного підприємства "Олівія-Кан"

про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2009 року Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі звернулась до суду з позовною заявою до Приватного підприємства "Літл" та Приватного підприємства "Олівія-Кан" про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2009 року позов задоволено частково; стягнуто з ПП "ЛІТЛ" на користь державного бюджету вартість отриманого за договором від 01.01.2008 року №05/ЛТ-08, укладеним між відповідачами на загальну суму 170196291,47 грн.; закрито провадження у справі в частині вимоги про стягнення з ПП "Олівія-Кан" на користь ПП "ЛІТЛ" вартості отриманого за договором від 01.01.2008 року №05/ЛТ-08, укладеним між цими підприємствами на загальну суму 170196291,47 грн., як такий, що не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства..

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010 року скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2009 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010 року, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області на підставі постанови СВ ПМ ДПА у Чернівецькій області від 10.12.2008 року про призначення позапланової виїзної перевірки ПП "Літл" по взаємовідносинам з ПП "Ольвія-Кан" за період з січня 2008 по грудень 2008 років проведено виїзну позапланову перевірку ПП "Літл" з питань перевірки відомостей, від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП "Ольвія-Кан".

Судами встановлено, що з метою отримання документів для проведення перевірки ПП "Літл", податковою інспекцією були направлені запити про надання документів для проведення перевірки. Листом від 24.10.2008 року №19-13-958 ПП "Літл" надано ДПІ у Києво-Святошинському районі документи, необхідні для проведення перевірки. В результаті був складений акт перевірки від 12.01.09 №5/23-3/32684103.

Перевіркою встановлено, що в період, що перевіряється, ПП "Літл" перебував у фінансово-господарських відносинах з ПП "Ольвія-Кан". Так, 01.01.2008р між відповідачами був укладений договір поставки нафтопродуктів №05/ЛТ-08, а 01.03.2008 року укладався договір-доручення від 01.03.2008 року №08/ЛТ-08.

Позивач просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, укладеного між відповідачами, а саме стягнути з ПП "Літл" в дохід державні кошти, одержані ним за Договором № №05/ЛТ-08 від 01.01.2008 року, оскільки за результатами перевірки відповідача-1 податковим органом було встановлено факт порушення ним податкового законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Вирішуючи спір про визнання угод недійсними з підстав укладення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільству, в усіх випадках потребують встановлення та доведення обставин, що підтверджують наявність умислу в діях хоча б однієї зі сторін.

Апеляційним судом встановлено, що матеріалах справи відсутні обставини, на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, відповідачі діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. При цьому враховано і той факт, що позивачем не доведено наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності субєктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення.

Надані позивачем докази в підтвердження того, що за результатами перевірки відповідача-1 позивачем було встановлено факт порушення ним податкового законодавства, а саме Закону України "Про податок на додану вартість" судом апеляційної інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги та при цьому правильно зазначено, що ця обставина не є беззаперечною підставою визнання недійсними всіх угод укладених платником податків, виходячи з наступного.

Порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обовязкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

Окрім того встановлено, що товар, який став предметом купівлі-продажу оспорюваної угоди, не виключено із цивільного обігу, немає й інших законодавчих обмежень стосовно його виготовлення та купівлі-продажу.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін оспорюваної угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для застосування визначених в статті 215 та 216 ЦК України правових наслідків, повязаних із стягненням вартості виконаного.

Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді адміністративно-господарської санкції (в розумінні ст. ст. 238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний характер, - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Окрім того, апеляційним судом, з посиланням на вимоги ст. 250 ГК України, встановлено, що позивачем було пропущено строк звернення до адміністративного суду із позовними вимогами про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою.

За наведених обставин, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що відсутні підстави для висновку про укладення спірної угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки не вбачається, в чому ж полягала така мета, а також не доведено, що метою її укладання було настання протиправних наслідків. Окрім того, позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення коштів отриманих за нікчемною угодою, що є наслідком для відмови у задоволенні позовних вимог у відповідності до ст. 100 КАС України.

Доводи, наведені скаржником, не спростовують зазначених висновків, а тому не приймаються колегією суддів, як підстава для задоволення вимог касаційної скарги.Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень апеляційним судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до ст. 224 КАС України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010 року по справі № 2а-8608/09 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О.

підписШипуліна Т.М. Ухвала складена у повному обсязі 02.12.2011р.

Суддя Г.К. Голубєва