Рішення № 20360681, 22.12.2011, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.12.11 Справа № 5021/2848/2011. За позовом: Закритого акціонерного товариства «Суми-Агротехніка», м. Суми

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-БіоФарм», м.Суми

про визнання недійсним договору

СУДДЯ СОПЯНЕНКО О.Ю.

при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М.

Представники:

Від позивача: Савочка А.А. - ліквідатор

Від відповідача: не зявився

Суть спору: позивач, згідно вимог позовної заяви, просить суд визнати недійсним договір про внесення змін від 21.11.2008 року до договору доручення №19/3 від 12.11.2008 року, укладеного між ЗАТ «Суми-Агротехніка» та ТОВ «Суми-БіоФарм».

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, письмового відзиву на позов не подав. Як вбачається з матеріалів справи копія ухвали суду про порушення провадження у справі від 28.11.2011р. була направлена відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві, а саме: вул. Пролетарська, 35, м. Суми, 40030, до суду повернулася з відміткою «за зазначеною адресою не значиться».

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Суми-БіоФарм» зареєстроване за адресою: вул. Пролетарська, 35, м. Суми, 40030. Ухвала про відкладення розгляду справи від 13.12.2011 року була направлена на адресу відповідача і до суду не повернулася. Таким чином, відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини незявлення представника в судове засідання суд не повідомив.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважного представника позивача, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив:

Постановою господарського суду Сумської області по справі № 19/143-10 від 19.07.2011 року визнано банкрутом ЗАТ «Суми-Агротехніка» (40000, м.Суми, вул. Пролетарська, 35; код 30760056), відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Савочку Андрія Анатолійовича.

12.11.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Суми-Агротехніка» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Суми-БіоФарм» був укладений договір доручення № 19/3, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобовязання по закупівлі паливно мастильних матеріалів у відповідності з замовляннями ТОВ «Суми-БіоФарм», а саме дизельне паливо у кількості 1300т на суму 5538287,92 грн. та Бензин А-80 у кількості 350т на суму 1414584,50 грн. Всього на загальну суму 8343446,90 грн., у тому числі ПДВ.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що для виконання робіт, передбачених цим договором, відповідач перераховує позивачу грошові кошти в сумі 8343446 грн. 90 коп. в строк до 31.12.2008 року.

Відповідач, на виконання умов договору, перерахував позивачу грошові кошти в сумі 8343446 грн. 90 коп.

Як зазначає позивач, він не виконав свої зобовязання за договором, про що 21 листопада 2008 року на адресу відповідача направив повідомлення про неможливість виконати доручення за договором № 19/3 та про повернення отриманих для цього коштів.

21 листопада 2008 року між сторонами у справі був укладений договір про внесення змін до договору доручення № 19/3, яким п.5.4. доповнено словами такого змісту: «У випадку прострочення виконання зобовязання позивач зобовязаний сплатити 2% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, що є нарахованими за кожен день прострочення відсотками річних, збільшені відносно розміру, встановленого частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України».

Позивач вважає договір про внесення змін від 21.11.2011р. до договору доручення № 19/3 від 12.11.2008 року незаконним і укладеним з порушенням ч.1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, а тому, на думку позивача, має бути визнаний недійсним, оскільки укладений під впливом тяжкої обставини, так як позивач не міг виконати передбачені договором зобовязання щодо повернення грошових коштів.

Як встановлено судом і підтверджено ліквідатором позивача Савочка А.А. грошові кошти, сплачені відповідачем на користь позивача в сумі 8343446 грн. 90 коп., були використані позивачем та не повернуті ТОВ «Суми-БіоФарм».

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд не погоджується з позицією позивача, оскільки, як вже зазначалося вище, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, а позивачем не наведено таких підстав.

Частиною 1 статті 233 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до розяснень, наданих у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сімї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Позивачем не доведено, що керівником ЗАТ «Суми-Агротехніка» ОСОБА_1 договір про внесення змін до договору доручення № 19/3 був підписаний вимушено, під впливом тяжкої обставини. Посилання позивача, що договір про внесення змін був підписаний як гарантія повернення в десятиденний строк отриманих грошових коштів, не підтверджується матеріалами справи. Зокрема, договором доручення № 19/3 від 12.11.2008 р. сторони узгодили, що довіритель (ТОВ «Суми-БіоФарм») перераховує повіреному (ЗАТ «Суми-Агротехніка») кошти в сумі 8343446,90 грн. в строк до 31.12.2008 р. (п. 3.1 договору), а повірений придбає та поставляє продукцію довірителю в строк до 31.12.2009 р. (п. 2.4 договору). Вимоги про повернення перерахованих 18.11.2008 р. коштів в сумі 8343446,90 грн. в 10-денний строк позивач не надав.

Посилання позивача, що договір про внесення змін до договору доручення № 19/3 не ґрунтується на добросовісності, розумності і справедливості не узгоджуються з приписами ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, тощо. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). При укладенні договору про внесення змін позивач не заперечував проти його умов.

Відповідно до ст. ст. 32 34 ГПК України доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду. Кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з викладеного вище, суд приходить до висновку, що позивачем не доведені заявлені позовні вимоги та не надано суду належних доказів, які б обєктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позицію, тому суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно Закону України «Про судовий збір» та ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні позову відмовити.

СУДДЯ О.Ю. СОПЯНЕНКО

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 27.12.2011 року.