Рішення № 20357354, 10.11.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.11.11 р. Справа № 15/73

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Харькіної К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “НВП Променергосервіс” м. Перевальськ

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” м. Краматорськ

про: стягнення 12374грн. 83коп.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довірен. № 1 від 25.02.2011р.

від відповідача: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “НВП Променергосервіс” м. Перевальськ (далі позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” м. Краматорськ (далі відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 7696,60грн., пені в сумі 2798,94грн., 3% річних у розмірі 347,74грн., інфляції в сумі 1531,55грн.

Ухвалою від 02.04.2010р. суд (суддя Богатир К.В.) порушив провадження по справі.

Ухвалою від 26.05.2011р. заступник голови господарського суду за заявою судді продовжив строк розгляду справи до 30.06.2010р.

Ухвалою від 09.06.2010р. суд зупинив провадження по справі № 15/73 до вирішення повязаної з нею справи № 22/155пд, що розглядається господарським судом Донецької області в іншому складі суддів.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 08.06.2011р. справа № 15/73 передана на автоматичний розподіл.

Автоматичним розподілом судових справ, згідно з Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням ради суддів від 26.11.2010р. № 30 для розгляду справи № 15/73 призначено суддю Макарову Ю.В.

Ухвалою від 03.10.2011р. у звязку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження по справі № 15/73, суд поновив провадження по справі та призначив до розгляду на 18.10.2011р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобовязання щодо своєчасної та повної оплати поставленого за договором поставки № 07/7 від 07.07.2008р. товару.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідання. Факт отримання ухвал суду відповідачем підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень з ухвалами господарського суду.

Справа слуханням неодноразово відкладалася у звязку з неявкою представника відповідача, востаннє на 10.11.2011р., однак товариство забезпечило участь свого представника тільки у судовому засіданні 09.06.2010р.

Відповідач надав відзив № 17/1191 від 09.11.2011р., яким зазначив, що вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині нарахування пені, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку порушенні вимоги п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, з посиланням на ч. 2 ст. 258 ГК України вважає що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені збіг 07.02.2009р.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка відповідача істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.

В судовому засіданні 10.11.2011р. представник позивача підтримав позовні вимоги, надав заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 7696грн.00коп. (як і первісно заявлено), пеню в сумі 3814грн.89коп. (первісно заявлено - 2798,94грн.), суму індексу інфляції у розмірі 950грн.99коп. (первісно заявлено - 1531,55грн.), 3% річних у сумі 473грн.97коп. (первісно заявлено 347грн. 74коп.) та суму збитків у розмірі 2000грн.00коп. Отже, позивач просить стягнути всього 14936грн. 45коп., замість первісної ціни позову 12374грн. 83коп., тобто фактично збільшив розмір позовних вимог.

Однак, суд не приймає до розгляду надану позивачем заяву про уточнення позовних вимог від 09.11.2011р. з огляду на наступне. Заява не оформлена належним чином, оскільки заява про збільшення розміру позовних вимог подається за загальним правилом подання позову, проте позивачем не надані докази сплати судових витрат у встановленому порядку та розмірі, доказів направлення даної заяви відповідачу, що порушує принцип змагальності сторін.

Також суд зазначає, що ч. 4 ст. 22 ГПК України передбачені права позивача, в тому числі право на зміну предмету або підставу позову шляхом подання письмової заяви, але до початку розгляду справи по суті.

Проаналізувавши заяву про уточнення позовних вимог за змістом, суд приходить до висновку, що цією заявою позивач фактично змінив предмет позову матеріально-правову вимогу у справі в частині стягнення 2000грн., оскільки просить стягнути збитки, понесені в цьому розмірі у звязку зі сплатою юридичних послуг.

Вимога про стягнення збитків у розмірі 2000грн. надійшла до суду після початку розгляду справи по суті, судом не приймається до уваги та не розглядається, так як виходить за межі встановлених вимогами ч. 4 ст. 22 ГПК України обсягу процесуальних прав позивача по справі.

Отже, суд розглядає первісно заявлені вимоги позивача.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

07.07.2008р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки № 07/7, згідно з яким постачальник зобовязується передати у власність покупцеві продукцію, визначену в п. 1.2 цього договору, а покупець зобовязується прийняти та оплатити продукцію.

Згідно п. 1.2 договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатком № 1 до цього Договору.

Відповідно п. 3.1 договору ціна за одиницю продукції, що постачається за цим Договором, визначена сторонами у Специфікації.

Згідно п. 3.2 договору загальна ціна продукції, що постачається за цим договором, складається із суми специфікацій, які є невідємною частиною цього договору.

Пунктом 3.4 договору сторони визначили, що оплата продукції, що постачається за цим договором, здійснюється шляхом 100% попередньої оплати, якщо інше не оговорене в специфікації.

Згідно п. 8.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Відповідно п. 8.2 договору строк цього договору триває до моменту повного проведення всіх розрахунків та виконання всіх зобовязань сторонами за даним договором до 31.12.2009р.

Керуючись умовами договору, сторони в специфікації № 1 до договору № 07/7 від 07.07.2008р., яка є невідємною частиною договору, визначили та конкретизували предмет договору, що підлягає поставці позивачем та встановили, що оплата здійснюється по факту поставки.

Додатковою угодою № 1 до договору поставки № 07/7 від 07.07.2008р. сторони внесли зміни до специфікації № 1 щодо характеристик товару, редакцію специфікації відносно здійснення оплати по факту поставки товару сторони залишили без змін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору № 07/7 від 07.07.2008р. здійснив поставку товару за накладною № 14 від 07.08.2008р.

Як зазначає позивач, станом на час розгляду справи, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобовязання за договором по оплаті вартості отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем виникла заборгованість у сумі 7696грн.60коп.

Претензією № 149 від 15.10.2009р. позивач просив відповідача перерахувати виниклу суму заборгованості в розмірі 7696грн.60коп. та нараховані штрафні санкції за неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобовязання, попереджаючи про необхідність звернення до суду з вимогою про примусове стягнення зазначеної суми та нарахованих штрафних санкцій.

Однак, позивач посилається на те, що відповідач не надав жодної відповіді на направлену претензію, не вчинив жодних дій, спрямованих на добровільне погашення суми боргу, сума заборгованості відповідачем не сплачена, товар не повернутий.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобовязання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягненні з відповідача суми заборгованості у розмірі 7696грн.60коп. у звязку з неналежним виконанням умов договору поставки № 07/7 від 07.07.2008р., що стало підставою для нарахування штрафних санкцій, а саме пені в розмірі 2798грн.94коп., 3% річних у розмірі 347грн.74коп. та індексу інфляції у розмірі 1531грн.55коп. Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обовязків, визначених ним та за своєю правовою природою містить усі необхідні та істотні умови договору поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобовязується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору № 07/7 від 07.07.2008р. у позивача виникло зобовязання поставити товар, а у відповідача прийняти та оплатити його вартість.

Як зазначалося, позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару за видатковою накладною № 14 від 07.08.2008р., всього позивачем був поставлений товар загальною вартістю 7696грн.60коп. з ПДВ.

Поставлений згідно зазначеної накладної товар на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБЙ № 909847/807 від 07.08.2008р. прийнято уповноваженою особою відповідача без будь-яких зауважень, що підтверджується підписом останньої на вказаній накладній.

Висновок стосовно того, що товар за спірною видатковою накладною був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору поставки № 07/7 від 07.07.2008р. суд робить виходячи з того, що вид товару та його характеристики, вказані у видатковій накладній № 14 від 07.08.2008р., відповідають тим, що погоджені сторонами в додатковій угоді № 1 до договору поставки № 07/7 від 07.07.2008р., довіреністю серії НБЙ № 909847/807 від 07.08.2008р. відповідач уповноважував свого представника отримати матеріальні цінності від позивача саме за договором № 07/7 від 07.07.2008р.; в податковій накладній № 14 від 07.08.2008р. в якості підстави декларування доходів за проведену господарську операцію позивач вказує договір № 07/7 від 07.07.2008р. Наявність між сторонами усної домовленості, що підтверджена оформленням накладних, позивачем спростовується. Будьякі листи, телеграми та інше в обґрунтування факту укладення договору в усній формі або у спрощений спосіб, а також будьякий письмовий договір між позивачем та відповідачем, окрім спірного, в матеріалах справи відсутні. Крім того, відповідачем не надано жодного підтверджуючого доказу, що спростовують зазначені висновку суду.

Статтею 688 ЦК України на Покупця покладено обовязок повідомити Продавця про порушення умов Договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання Постачальником прийнятих за Договором зобовязань з поставки Товару.

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 ЦК України, поставлені без згоди Покупця товари, від яких Покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно Договору зобовязань, не надано доказів відмови від цього Товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобовязання позивач виконав у відповідності з умовами договору поставки № 07/7 від 07.07.2008р.

На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт передачі відповідачеві товару на суму 7696грн.60коп. з ПДВ., тобто обовязок позивача вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України та умов Договору.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалося, сторони у п. 3.4 договору передбачили здійснення оплати шляхом 100% попередньої оплати, якщо інше не оговорене специфікацією.

Специфікацією № 1 до договору № 07/7 від 07.07.2008р. сторони визначили наступний порядок оплати вартості отриманого товару, а саме, оплата здійснюється по факту поставки. Зміна сторонами порядку оплати товару специфікацією є їх правом, оскільки це безпосередньо передбачено умовами договору та повністю кореспондується зі ст. 627 Цивільного кодексу України.

Посилання позивача у позові на прострочку оплати товару з 07.08.2008р. (дати отримання) суд до уваги не приймає, оскільки п. 13 Специфікації № 1 до договору повязує строк оплати з певною подією фактичною поставкою товару. Проте, початок строку оплати у період після вказаної події починається з наступного дня від цієї події, а визначити закінчення строку оплати без окремої домовленості сторін з цього питання фактично неможливо.

Письмовою домовленістю сторонами конкретний строк виконання відповідачем зобов”язання по оплаті товару не визначений, у зв”язку з чим господарський суд застосовує до спірних правовідносин положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 530 Цивільного кодексу України не передбачає в якій саме формі повинна бути предявлена вимога. Як вбачається з матеріалів справи позивачем 16.10.2009р. була направлена відповідачу претензія № 149 від 15.10.2009р. Претензія була отримана відповідачем 19.10.2009р., про що свідчить підпис представника відповідача на повідомленні про вручення поштового відправлення. Зазначена претензія є вимогою в розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України, оскільки містить пряме посилання на спірну видаткову накладну № 14 від 07.08.2008р. та укладений між сторонами договір № 07/7 від 07.07.2008р. Моментом предявлення вимоги вважається дата отримання відповідачем претензії 19.10.2009р.

Виходячи з викладеного, семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 20.10.2009р. по 26.10.2009р. включно, а вже з 27.10.2009р. почалося прострочення виконання грошового зобовязання.

Позивач зазначає, що відповідач, отримавши товар, свої зобовязання щодо його оплати, виконав неналежним чином, внаслідок чого виникла заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 7696грн.60коп.

Доказів погашення боргу в сумі 7696грн.60коп. суду не представлені, у звязку з чим суд вважає, що на момент прийняття рішення грошове зобовязання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам договору перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого виникла заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 7696грн.60коп., в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись п. 5.3 договору позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 2798грн.94коп., нараховану за період з 07.07.2008р. по 08.02.2010р. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

Суд, розглянувши представлений позивачем розрахунок пені дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Згідно ч. 6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Договором не встановлено іншого строку для нарахування пені.

Суд встановив, що розрахунок пені суперечить статті 232 ГК України в частини законодавчо встановленого обмеження нарахування у шість місяців, з дня коли зобовязання повинно бути виконано.

Крім того, позивачем невірно був визначений момент виникнення у нього права вимоги виконання відповідачем зобовязання по оплаті отриманого товару, оскільки не прийнято до уваги умови договору щодо строків його оплати. Як встановлено судом саме з 27.10.2009р. почалося прострочення виконання грошового зобовязання, а отже з цього моменту виникли і підстави для нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобовязань.

Враховуючи вищенаведене, розрахунок пені, наданий позивачем, не відповідає вищевказаним умовам і не має доказової сили при визначенні вірного розміру та строку прострочення відповідача за спірною накладною. Зроблений відповідачем розрахунок є небгрунтованим.

Посилаючись на несвоєчасне виконання зобовязання відповідачем щодо поставки оплаченої продукції позивач згідно ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 347грн.74коп. та індекс інфляції у сумі 1531грн.55коп. Період прострочки визначений позивачем з 07.08.2008р. по 08.02.2010р.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, зробивши власний арифметичний розрахунок в частині позовних вимог про сплату 3% річних, оскільки позивачем невірно був визначений момент настання права вимагати від відповідача оплати товару, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, за період з 27.10.2009р. по 08.02.2010р. (в межах заявлених вимог) на суму 7696грн.60коп. встановив, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума 3% річних у розмірі 66грн.42коп., внаслідок чого суд відмовляє позивачу в частині стягнення 3% річних у сумі 281грн.32коп.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату інфляційних витрат за період з 27.10.2009р. по заявлений позивачем - січень 2010р., за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, встановив, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума інфляційних нарахувань у розмірі 296грн.01коп., у звязку з чим суд відмовляє позивачу в частині стягнення індексу інфляції у розмірі 1235грн.54коп.

Обставини, які б свідчили про припинення грошового зобовязання відповідача на підставі договору чи глави 50 ЦК України, у матеріалах справи відсутні, обсяг боргу не спростований, а тому, суд прийшов до висновку, що боржник зобовязаний відшкодувати збитки кредитора від інфляції та три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення як передбачено законодавцем.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 2000,00грн. витрати на правову допомогу. Відповідно до позову у якості правової підстави позивач посилається на ст. 49 ГПК України.

В підтвердження позивач надав договір про надання юридичних послуг № 03-01-1 від 03.01.2010р., договір про надання юридичних послуг № 04-1-10 від 04.01.2010р., копію свідоцтва про сплату єдиного податку серії Є № 779460 від 15.12.2008р., свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця серії В02 № 596287, платіжне доручення № 55 від 10.02.2010р. на підтвердження оплати юридичних послуг згідно договору № 03-01-1 від 03.01.2010р.

Суд дослідивши матеріали справи, вважає заяву позивача в частині стягнення судових витрат за юридичні послуги, такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 44 ГПК України, судові витрати складаються зокрема, з оплати послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини третьої статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”. Дія названого Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України “Про адвокатуру”, де зазначено, що адвокатом можу бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Позивачем не надано доказів, що договір на надання юридичних послуг № 04-1-10 від 04.01.2010р. укладений між ним та саме адвокатом, оскільки з преамбули цього договору вбачається, що він укладений позивачем з фізичною особою-підприємцем Бершак Андрієм Євгеновичем, а не з адвокатом.

В матеріалах справи наявне лише свідоцтво про сплату єдиного податку серії Є № 779460 від 15.12.2008р. за яким Фізична особа-підприємець Бершак Андрій Євгенович має право надавати послуги у сфері юстиції та правосуддя.

Наразі, позивачем у розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України не представлено суду належних та допустимих доказів, наявних в матеріалах справи, на підтвердження того, що ним, у звязку з розглядом даної справи були понесені витрати саме на оплату послуг адвокату.

Понесені позивачем витрати не є судовими згідно ст. 44 ГПК України.

Враховуючи викладене, заява позивача про стягнення з відповідача понесених судових витрат в розмірі 2000,00грн. задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “НВП Променергосервіс” м. Перевальськ до Відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” м. Краматорськ про стягнення заборгованості в сумі 7696грн.60коп., пені в сумі 2798грн.94 коп., 3% річних у розмірі 347грн.74коп., інфляції в сумі 1531грн. 55коп. задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” м. Краматорськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “НВП Променергосервіс” (юридична адреса: 94300, Луганська обл., м. Перевальськ, вул. Леніна, буд. 42А, квартира 68, код ЄДРПОУ 34069510) суму основного боргу в розмірі 7696грн.60коп, 3% річних в розмірі 66грн.42коп., індексу інфляції 296грн.01коп., витрати на оплату державного мита в сумі 80грн.59коп. та інформаційно технічного забезпечення судового процесу в сумі 153грн. 69коп.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми пені в розмірі 2798грн. 94коп., 3% річних у розмірі 281грн. 32коп., інфляційних нарахувань у розмірі 1235грн.54коп. відмовити.

У судовому засіданні 10.11.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 15.11.2011р.

Суддя Макарова Ю.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >