Ухвала суду № 20321337, 08.12.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2011 р.Справа № 2-а-6441/10/2170 Категорія:8.2.3Головуючий в 1 інстанції: Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жука С.І.

судді - Яковлева Ю.В.

судді - Запорожана Д.В.

при секретаріПилипчук М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у м. Херсоні на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року по справі за позовом науково-виробничого приватного підприємства «Днепр-2»до державної податкової інспекції у м. Херсоні, Головного управління Державного казначейства України в Херсонській області про стягнення бюджетного відшкодування, -

встановиЛА:

24 листопада 2010 року, науково-виробниче приватне підприємство «Днепр-2»(надалі-позивач) звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у м. Херсоні (надалі - ДПІ) про стягнення на користь позивача бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за липень, листопад, грудень 2009 року, січень, лютий, березень 2010 року в розмірі 3 389 944,6 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України.

17.01.2011 року позивач надав клопотання про зменшення розміру позовних вимог, в якому зазначив, що станом на 11.01.2011р. ДПІ частково підтвердило на суму 344618,30 грн. заявлені до стягнення суми бюджетного відшкодування за липень 2009р., січень, лютий та березень 2010р., а тому просив стягнути бюджетне відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 3045326,3 грн..

Ухвалою суду першої інстанції від 21.02.2011р. до участі у справі в якості другого відповідача залучене Головне управління Державного казначейства України в Херсонській області (надалі - ГУДКУ).

15.04.2011 року позивач надав клопотання про зменшення позовних вимог, в якому вказав, що ДПІ частково підтвердило на суму 826817,5 грн. заявлені до стягнення суми бюджетного відшкодування за листопад, грудень 2009р., лютий 2010р., а тому просив стягнути бюджетне відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 2 218 508,8 грн.

Відповідно до позовної заяви, клопотань про зменшення позовних вимог та пояснень представника позивача в судовому засіданні першої інстанції, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що за результатами господарської діяльності позивач задекларував бюджетне відшкодування з ПДВ за липень 2009р. в сумі 1 776 590 грн., за листопад 2009р. в сумі 1 951943 грн., за грудень 2009р. в сумі 5 400 899 грн., за січень 2010р. в сумі 1 786 504 грн., за лютий 2010р. в сумі 1 440 206 грн. та за березень 2010р. в сумі 2 157 992 грн., правомірність декларування якого було підтверджена проведеними ДПІ перевірками із складанням відповідних довідок про відсутність порушень. Станом на 17.11.2010р. позивачу відшкодовано з бюджету ПДВ за липень 2009р. в сумі 1 564 741,2 грн., за листопад 2009р. в сумі 1 491 888,4 грн., за грудень 2009р. в сумі 3 651 318,1, за січень 2010р. в сумі 1 266 811,8 грн., за лютий 2010р. в сумі 652 880,3 грн. та за березень 2010р. в сумі 1 074 289,5 грн. На момент звернення позивача до суду залишок невідшкодованого ПДВ складав за вказані періоди 4 812 204,7 грн., з яких ДПІ підтвердив та включив до реєстру на відшкодування 1 422 260,1 грн.. Позивач вважає, що ДПІ порушує його право на отримання бюджетного відшкодування ПДВ за вказані періоди в тому розмірі, який задекларований позивачем в деклараціях з ПДВ за ці періоди, оскільки порушень вимог Закону України «Про податок на додану вартість»при декларуванні позивачем цього відшкодування відповідними перевірками ДПІ не виявлено, а тому відсутні підстави для відмови позивачу у його своєчасному отриманні. Оскільки ДПІ не виконує своїх обов'язків по підтвердженню органу державного казначейства України заявленого позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ за вказані періоди, позивачу не виплачується ГУДКУ з бюджету вказане відшкодування. Після звернення позивача до суду з даним позовом ДПІ направляло позивачу листи від 13.01.11р. №499/10/19-132 та від 13.04.11р. №9446/10/19-132, якими повідомило позивача про залишки сум бюджетного відшкодування з урахування підтверджених та непідтверджених сум. Згідно останнього листа ДПІ від 13.04.11р. №9446/10/19-132 залишок заявленого до відшкодування та невідшкодованого ПДВ станом на 13.04.11р. складає 13 265 280,92 грн.. Позивач зазначає, що в рамках даної справи ним заявлені вимоги про стягнення бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2009р. в сумі 141 741,30 грн., за грудень 2009р. в сумі 1 165 674,7 грн., за січень 2010р. в сумі 186 203,3 грн., за лютий 2010р. в сумі 445 534,50 грн. за березень 2010р. в сумі 279 355 грн., а всього на суму 2 218 508,8 грн.. Дані суми залишаються непідтвердженими ДПІ і не отриманими позивачем на час розгляду справи. Ті суми бюджетного відшкодування за ці ж періоди, які підтверджені ДПІ, але також залишаються неотриманими позивачем, до стягнення в судовому порядку не заявлялись. Позивач зазначає, що неотримані ним суми бюджетного відшкодування, які декларувались до липня 2009 року, вже були предметом судового розгляду, і по ним є рішення судів.

Відповідно до письмових заперечень ДПІ на адміністративний позов та пояснень представника ДПІ в судовому засіданні, ДПІ просить відмовити в позові з тих підстав, що на даний час залишаються частково непідтвердженими суми бюджетного відшкодування з ПДВ, які заявлені позивачем за листопад, грудень 2009р., січень, лютий та вересень 2010р., оскільки ДПІ досі не отримало відповідей на всі свої запити до інших податкових інспекцій щодо контрагентів позивача по ланцюгам поставок позивачу товарів, що унеможливлює підтвердження заявлених позивачем до відшкодування сум ПДВ до виробника. Підтверджуючи той факт, що проведеними перевірками заявлених позивачем до відшкодування з бюджету сум ПДВ за листопад, грудень 2009 року, січень, лютий та вересень 2010 року порушень вимог Закону України «Про податок на додану вартість»не виявлено, що відображено у відповідних довідках ДПІ за ці періоди, ДПІ вважає неможливим виплату позивачу тих сум ПДВ, щодо яких відсутні результати зустрічних перевірок, оскільки право на бюджетне відшкодування ПДВ виникає лише при фактичній надмірній сплаті цього податку до бюджету, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару, яка оплачена платником.

ГУДКУ надав суду першої інстанції письмові пояснення, в яких просив прийняти законне та обґрунтоване рішення, і зазначив, що до повноважень органів Держказначейства не входить контроль за обґрунтованістю та своєчасним внесенням обов'язкових платежів до бюджету, у т.ч. і ПДВ, у зв'язку з чим ГУДКУ не може надати оцінку законності позовних вимог.

ГУДКУ також вказав на те, що відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України органи Держказначейства мають повноваження здійснювати безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Позиція ГУДКУ була підтримана його представником під час судового розгляду справи.

Суд першої інстанції своєю постановою від 18 квітня 2011 року позовні вимоги науково-виробничого приватного підприємства «Днепр-2»задовольнив. Стягнув з державного бюджету України на користь науково-виробничого приватного підприємства «Днепр-2»бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2009р. в сумі 141 741,30 грн., за грудень 2009р. в сумі 1 165 674,7 грн., за січень 2010р. в сумі 186 203,3 грн., за лютий 2010р. в сумі 445 534,50 грн. за березень 2010р. в сумі 279 355 грн., а всього на суму 2 218 508 (два мільйони двісті вісімнадцять тисяч п'ятсот вісім) гривень 80 копійок. Стягнув з Державного бюджету України на користь науково-виробничого приватного підприємства «Днепр-2»витрати зі сплати судового збору у розмірі 1700 (тисяча сімсот) гривень.

Державна податкова інспекція у м. Херсоні не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги державна податкова інспекція у м. Херсоні посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сума бюджетного відшкодування, яка стягується за цим позовом в розмірі 2 218 508,8 грн., є частиною бюджетного відшкодування, заявленого позивачем до відшкодування на свій банківський рахунок згідно за податковими деклараціями з ПДВ за листопад, грудень 2009 року, січень, лютий та вересень 2010 року.

При цьому під час проведення ДПІ виїзних позапланових перевірок позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ за листопад, грудень 2009 року, січень, лютий та вересень 2010 року порушень з боку позивача під час формування податкового кредиту та визначення податкових зобов'язань з ПДВ виявлено не було, про що ДПІ складено відповідні довідки від 27.01.2010р. №217-013/31006292, від 02.03.10р. №951/23-2/31006992, від 23.03.2010р. №6/07-013-31006992, від 18.05.2010р. №12/07-013/31006992.

Відмову у виплаті позивачеві спірної суми бюджетного відшкодування податковий орган мотивує відсутністю доказів на підтвердження факту надходження до бюджету надмірних сум ПДВ внаслідок сплати постачальниками позивача відповідних сум податку по всьому ланцюгу поставок до виробника.

Пунктом 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. № 168/97-ВР (надалі Закон № 168/97) бюджетне відшкодування визначено як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені виключно Законом № 168/97, а саме пунктом 7.7 статті 7 цього Закону.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту; така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, Закон № 168/97 передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності. При цьому за певних обставин може утворюватися ситуація, коли різниця між податковими зобов'язаннями (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) буде від'ємною. Ця різниця за певних умов підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що одним з видів діяльності позивача є експорт зернових культур за межі митної території України, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями податкових декларацій позивача з ПДВ із зазначенням обсягу експортних операцій, та про що зазначає ДПІ у вищевказаних довідках від 27.01.2010р. №217-013/31006292, від 02.03.10р. №951/23-2/31006992, від 23.03.2010р. №6/07-013-31006992, від 18.05.2010р. №12/07-013/31006992.

Враховуючи, що позивач є експортером зернових культур, поставка яких нерезиденту оподатковується за нульовою ставкою ПДВ, то перевищення сплаченого позивачем ПДВ над отриманим, і як наслідок виникнення у позивача права на бюджетне відшкодування, є цілком економічно виправданим та узгоджується з таким видом діяльності позивача.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97 передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.

Згідно із пл. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Виходячи із приписів вищевказаної норми закону, відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум ПДВ у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

ДПІ не посилається на невідповідність вимогам законодавству податкових накладних, за якими позивач формував податковий кредит, не вказує на неправильність складання позивачем податкових декларацій з ПДВ та розрахунків належних до бюджетного відшкодування сум ПДВ, а також не посилається на відсутність фактичної сплати позивачем у складі ціни товарів сум ПДВ, які увійшли до задекларованого позивачем бюджетне відшкодування.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

ДПІ не виявила будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту. Крім того, ДПІ не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету, або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Водночас слід зазначити, що несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю. Факт порушення контрагентами -

постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

Відтак власне відсутність доказів сплати постачальниками позивача по ланцюгу ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника ПДВ.

Також ДПІ не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливість з'ясувати всі обставини діяльності постачальників товарів до виробника на момент придбання цього товару, з метою виявлення тих обставин, які унеможливлюють віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Твердження ДПІ про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону №168/97, сплата сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами позивача судом першої інстанції до уваги не приймаються з чим погоджується колегія суддів, на підставі наступного.

Як вже зазначено вище, за пунктом 1.8 ст. 1 Закону №168/97 бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, на відміну від податкового кредиту законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку.

Норма Закону №168/97 свідчить, що термін "сплата податку" вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів /робіт, послуг/.

Так, пункт 1.3 ст. 1 Закону №168/97, даючи визначення платника податку, як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка ввозить /пересилає/ товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 ст. 1 Закону №168/97 щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку на додану вартість у складі ціни товарів /робіт, послуг.

ДПІ в своїх довідках підтверджує той факт, що до відшкодування з бюджету позивачем за листопад, грудень 2009 року, січень, лютий та вересень 2010 року заявлені суми ПДВ, які не перевищують суми цього податку, фактично сплачені позивачем у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), що підтверджує дотримання позивачем вимог пп. 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97.

Порядок перевірки податковим органом задекларованого платником податків бюджетного відшкодування передбачений підпунктами 7.7.5 та 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 зазначеного Закону.

Згідно пп.7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно пп.7.7.6. п.7.7 вказаної статті орган державного казначейства на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного

рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Підпунктом "в" підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 передбачені дії податкового органу, якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної (документальної) перевірки податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Факти надіслання позивачу податкових-повідомлень рішень про зменшення позивачу сум бюджетного відшкодування за листопад, грудень 2009 року, січень, лютий та вересень 2010 року відсутні.

Судом встановлено, що у визначений пп.7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР термін ДПІ відповідні висновки із зазначенням сум бюджетного відшкодування, які стягуються позивачем в рамках даної справи, до органу державного казначейства не надав, і спірні суми бюджетного відшкодування за листопад, грудень 2009 року, січень, лютий та вересень 2010 року позивачеві не перераховані.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно обрав спосіб захисту порушеного права позивача, а тому позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету на користь позивача суми бюджетного відшкодування за листопад, грудень 2009 року, січень, лютий та вересень 2010 року в розмірі 2 218508,8 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Херсоні, - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року по справі за позовом науково-виробничого приватного підприємства «Днепр-2»до державної податкової інспекції у м. Херсоні, Головного управління Державного казначейства України в Херсонській області про стягнення бюджетного відшкодування, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням до Вищого адміністративного суду України в порядку статті 212 КАС України.

ГоловуючийсуддяС.І. Жук

суддяЮ.В. Яковлев

суддяД.В. Запорожан