Ухвала суду № 20299689, 01.11.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2011 року справа №2а/0570/12029/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Чумака С.Ю.

суддів <Суддя учасник колегії >

Ляшенко Д.В. та Ястребової Л.В.,

при секретарі Копиці С.В.,

за участю представника позивача Авілова Д.С. та представника відповідача Дорохової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі міста Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року у справі № 2а/0570/12029/2011 за позовом Товриства з обмеженою відповідальністю «Лідіз-плюс» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі міста Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 24 грудня 2010 року № 0000622302/1/13993/10 та № 0000632302/1/13994/10, якими позивачу визначені податкові зобовязання відповідно з податку на прибуток в загальній сумі 151092 гривні та з податку на додану вартість в загальній сумі 120873 гривні. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у нього були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», а висновки акту перевірки щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та вказаним контрагентом носять характер припущень та спростовуються наявними первинними документами, які підтверджують реальний характер цих відносин, у звязку з чим вказані повідомлення-рішення є неправомірними, прийняті з порушенням норм діючого законодавства, є такими що порушують законні права та охоронювані інтереси позивача і підлягають визнанню недійсними.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі, оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнанні недійсними. При прийнятті постанови суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено фактичне виконання умов договорів, які укладені між позивачем та ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», що підтверджується дослідженими первинними документами. Зафіксовані в акті перевірки висновки про нікчемність вказаних правочинів свого підтвердження в ході розгляду справи не знайшли, а правомірність прийняття спірних податкових повідомленьня-рішень відповідачем не доведена.

Не погодившись з постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить останню скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що наявність у покупця належно оформлених документів не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, оскільки фінансово-господарські операції між позивачем та ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» були здійснені без мети реального настання правових наслідків та наявності економічної вигоди, виключно з метою заниження обєкту оподаткування та несплати податків.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 01.10.2010 року відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 1 січня по 30 вересня 2009 року по взаємовідносинам з ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», за результатами якої складено Акт № 3209/23-211/35271351, згідно висновків якого позивачем допущені порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі Закон № 334), в результаті чого занижено податок на прибуток у І-ІІІ кварталах 2009 року в загальній сумі 100728 гривень, та п.п. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі Закон № 168), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 80582 грн. \ т. № 1 а.с. 20-36\.

За наслідками перевірки 24 грудня 2010 року відповідачем з урахуванням результатів адміністративного оскарження прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000622302/1/13993/10, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в загальній сумі 151092 гривні, з яких 100728 грн за основним платежем та 50364 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000632302/1/13994/10, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 120873 гривні, з якиз 80582 грн за основним платежем та 40291 грн за штрафними санкціями. \ т. № 1 а.с. 40-51\.

Правовою підставою прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень відповідач зазначив пункт 5.1, підпункту 5.2.1 пункт 5.2 статті 5 Закону № 334 стосовно податку на прибуток та підпункт 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 стосовно податку на додану вартість, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно висновків акту перевірки порушення вказаних норм встановлено відповідачем у зв'язку із визначенням ним укладених між позивачем та ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» договорів від 8 січня та 24 вересня 2009 року, як нікчемних правочинів відповідно до пунктів 1 та 5 статті 203, пунктів 1 та 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, що не спричинили реального настання правових наслідків, не відповідають вимогам закону, вчинених з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

За таких обставин відповідачем зроблено висновок, що позивачем завищена загальна сума валових витрат на 402910 грн., у тому числі 1 квартал 2009 року на суму 152126 грн., 2 квартал 2009 року на суму 195659 грн., 3 квартал 2009 року на суму 55125 грн., та податковий кредит на 80582 грн., в тому числі за січень 2009 року на суму 8177 грн., за лютий 2009 року на суму 6850 грн., за березень 2009 року на суму 15398 грн., за квітень 2009 року на суму 31226 грн., за травень 2009 року на суму 7906 грн., за вересень 2009 року на суму 11025 грн.

Судом першої інстанції вірно встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що між позивачем як покупцем та ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» як продавцем був укладений договір від 8 січня 2009 року № 08/01-09. відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар у відповідності з кількістю, ціною, якістю, строками, визначеними специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору. Сума договору складає 200000 грн. Строк договору з дати підписання до 31 грудня 2009 року. Крім цього, між позивачем як покупцем та ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» як продавцем був укладений договір від 24 вересня 2009 року № 2409, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар у відповідності з кількістю, ціною, якістю, строками, визначеними специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору. Сума договору складає 66150 грн. Строк дії договору з дати підписання до 31 жовтня 2009 року. На виконання умов даних договорів ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» були видані позивачу рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні від 8 січня 2009 року № 29 на суму 9182 грн. 15 коп., в тому числі податок на додану вартість 1530 грн. 36 коп.. від 8 січня 2009 року № 30 на суму 39879 грн. 65 коп.. в тому числі податок на додану вартість 6646 грн. 61 коп., від З лютого 2009 року № 172 на суму 41098 грн. 20 коп., в тому числі податок на додану вартість 6849 грн. 70 коп., від 2 березня 2009 року № 277 на суму 31656 грн. 43 коп., в тому числі податок на додану вартість 5276 грн. 07 коп., від 20 березня 2009 року № 405 на суму 60735 грн. 15 коп., в тому числі податок на додану вартість 10122 грн. 53 коп., від 6 квітня 2009 року № 518 на суму 142308 грн., в тому числі податок на додану вартість 23718 грн.. від 24 квітня 2009 року № 620 на суму 45046 грн. 50 коп., в тому числі податок на додану вартість 7507 грн. 75 коп., від 5 травня 2009 року № 702 на суму 47436 грн., в тому числі податок на додану вартість 7906 грн., від 24 вересня 2009 року № 1702 на суму 66150 грн., в тому числі податок на додану вартість 11025 грн. Оплата отриманого товару позивачем здійснена у повному обсязі відповідно до рахунків-фактур, що підтверджується банківськими виписками.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, підставою для висновку відповідача щодо нікчемності правочинів, вчинених між позивачем та ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» став акт Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя від 29 червня 2010 року № 286/23-1/33504100 про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 січня 2009 року по 31 березня 2010 року, згідно якого податковим органом був здійснений запит до ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» щодо надання пояснень та документальних підтверджень встановлених розбіжностей у додатку 5 декларацій з податку на додану вартість за період з 1 січня 2009 року по 31 березня 2010 року. Від підприємства був отриманий лист та копія протоколу вилучення головним відділом податкової міліції Державної податкової інспекції у м. Маріуполі від 28 листопада 2009 року, в якому зазначено про вилучення у ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, необхідних для проведення перевірки. З огляду на зазначене, ДПІ в Іллічівському районі м. Маріуполя здійснений висновок, що оскільки підприємством до перевірки не надані документи, правомірність формування податкового кредиту та податкових зобов'язань не підтверджується, фінансово-господарська діяльність здійснюється поза межами правового поля, взаємовідносини між ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» та його контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, та всі правочини з даним підприємством є нікчемними відповідно до частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215. статті 216 Цивільного кодексу України.

Разом з тим з вищевказаного акту перевірки від 29 червня 2010 року вбачається, що ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» включене до ЄДРПОУ за номером 33504100, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя з 24 травня 2005 року. 26 травня 2005 року підприємству податковим органом видано свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість № 100162904: податкова звітність з податку на додану вартість та податку на прибуток за спірні періоди 2009 року підприємством до податкового органу надавалася, фактичне місцезнаходження підприємства податковим органом встановлено.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону № 334 валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 вищезазначеного Закону, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ (далі Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивачем правильно, тобто з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках, що посвідчується бухгалтерською довідкою позивача та не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи в судах обох інстанцій. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг. Стаття 4 Закону № 996 передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на таких основних принципах як, зокрема, превалювання сутності над формою операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару (послуг). Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину для виключення витрат зі складу валових Закон № 334 не передбачає. Долучені до матеріалів справи письмові докази, зокрема, договори, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, банківські виписки спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які обумовили формування валових витрат, та підтверджують правильність їх формування позивачем.

Відповідно до преамбули Закону № 168 останній, зокрема, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із. зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків: або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Долучені до матеріалів справи податкові накладні, платіжні доручення, підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону № 168. При цьому норми даного Закону не передбачають також такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту за висновком податкового органу про нікчемність правочину.

Судом першої інстанції правильно не прийнято до уваги посилання відповідача як на доказ вчинення нікчемної угоди між позивачем та ПП «Азов-Бізнее-Трейдінг на акт Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя від 29 червня 2010 року № 286/23-1/33504100 про результати позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «Азов-Бізнес-Трейдінг» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 січня 2009 року по 31 березня 2010 року, оскільки даний документ фактично не є перевіркою господарської діяльності ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» по взаємовідносинам, в тому числі й з позивачем. Зазначений акт складений на підставі даних, які містяться в інформаційних базах податкової інспекції, при цьому документи господарської діяльності ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» щодо взаємовідносин з позивачем чи з іншими контрагентами податковим органом не досліджуватись. Висновок про наявні ознаки нікчемних угод взагалі з усіма контрагентами зроблений на підставі листа підприємства про неможливість надання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку для перевірки у зв'язку із їх вилученням податковою міліцією, що підтверджено копією протоколу вилучення від 28 листопада 2009 року. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що дані обставини не мають відношення до правомірності формування валових витрат та податкового кредиту позивачем.

Згідно п. 7.2 статті 7 Закону № 168 платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, яка повинна містити певні реквізити. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, основною умовою для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, оформленої у відповідності з вимогами, встановленими статтею 201 Податкового Кодексу України.

На виконання вказаних вимог чинного законодавства та у звязку з виконанням умов вказаних договорів ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» видало позивачу видаткові та відповідно податкові накладні.

При цьому відповідачем зроблено висновок про те, що факт поставки товару (олії) не підтверджується первинними документами. Зазначені господарські відносини піддаються сумніву відповідачем, оскільки у ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» відсутні основні фонди, кількісний склад працівників у перевіряє мий період складав 6 осіб. Відповідач також вважає, що операції між позивачем та ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, що свідчить про відсутність необхідних умов для досягнення відповідних результатів господарської діяльності. За таких обставин відповідачем зроблено висновок, що укладений між позивачем та ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» правочин фактично не був направлений на настання правових наслідків обумовлених ним, зокрема, на отримання прибутку, тому такий правочин учинений з метою що суперечить інтересам держави та суспільства, а тому є нікчемними.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту витрат, понесених у звязку з виконанням вищевказаного договору, оскільки факт реального виконання даного договору підтверджується податковими та видатковими накладними, специфікаціями до договорів, рахунками-фактурами, банківськими виписками.

З аналізу пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість та підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість та валових витрат є використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Придбані позивачем товари в подальшому були останнім використані у власній господарській діяльності, а саме, реалізовані приватному підприємцю ОСОБА_1 та ТОВ «Авіс», що підтверджується наданими суду договором поставки, податковими, видатковими накладними та довіреністю на отримання товару. ( т. № 1 а.с. 152-214). При цьому позивачем також доведено, що вказані документи надавались податковому органу під час перевірки, про що свідчить копія опису наданих відповідачу документів, але безпідставно останнім не були прийняті до уваги.

З приводу відсутності у ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» основних засобів та виробничих потужностей судом першої інстанції правильно зазначено, що спірними договорами не передбачено, що придбаний товар мав бути виготовлений саме на виробничих потужностях цього підприємства. Відповідачем не доведено, що продаж вказаного товару вимагав від контрагента позивача наявності виробничих потужностей, певних основних засобів, складських приміщень, а також, що наявної кількості працівників ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» (шість осіб) недостатньо для виконання укладеного між сторонами договору. На час здійснення спірних операцій ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» мало статус платника ПДВ, а тому правомірно видавало податкові накладні, на підставі яких позивачем були включені до складу податкового кредиту відповідні суми податку.

Посилання відповідача на нікчемність даного договору з підстав ст. 228 Цивільного Кодексу України суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним і податковий орган не наділений законодавством в односторонньому порядку вирішувати чи є правочин нікчемним, чи ні. Якщо ж податковий орган вважає зазначений договір таким, що вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, останній може бути визнаний судом недійсним відповідно до вимог частини 3 статті 228 ЦК України.

Крім того, з розяснень, викладених в п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними правочинами в сенсі статті 228 ЦК України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договір між позивачем та ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» від 8 січня 2009 року № 08/01-09 та від 24 вересня 2009 року № 2409 не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 ЦК України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними господарськими договорами, а не такими, що спрямований на порушення публічного порядку.

Відповідач з позовом про визнання вказаного договору недійсним до суду не звертався.

Колегія суддів вважає необхідним також зазначити, що кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку на ухилення від сплати податків). Відповідачем також не було надано належних та допустимих доказів наявності вини (умислу) в позивача чи ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг».

Крім того, відповідачем суду не доведено наявність якихось негативних судових рішень в порядку кримінального судочинства стосовно посадових осіб позивача або ПП «Азоа-Бізнес-Трейдінг».

Таким чином, висновки податкового органу в акті перевірки щодо наслідків недійсності правочину суперечать вимогам діючого законодавства, оскільки останнє передбачає, що недійсність правочину може бути встановлена тільки судом.

Суд зазначає, що за не доведення факту невиконання чи неналежного виконання обовязку позивача по сплаті податків, зборів та інших обовязкових платежів, приховування чи заниження обєктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій за договорами від 8 січня 2009 року № 08/01-09 та від 24 вересня 2009 року № 2409, у відповідача відсутні підстави стверджувати, що саме ці договори якимось чином порушують публічний порядок, а отже в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Крім того, законодавством України передбачено персональну відповідальність платника податків за порушення, допущенні при веденні податкового обліку. У разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для притягнення до відповідальності платника податків який має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат. Отже, за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару ( послуги). Крім того, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обовязку щодо сплати податків вступає у звязку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обовязку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

За таких обставин позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливе неналежне ведення податкового обліку та порушення податкового законодавства ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг».

Крім того, колегія суддів зазначає, що неможливість проведення податковим органом перевірки додержання ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» податкового законодавства у звязку із вилученням в останнього оригіналів певних документів іншим податковим органом не було передбачено Законами № 334 та 168, а також не передбачено і діючим Податковим кодексом України в якості підстави для збільшення податкових зобовязань контрагентам вказаного товариства.

Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 2 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 180 Господарського кодексу України, та того факту, що умови договорів 8 січня 2009 року № 08/01-09 та від 24 вересня 2009 року № 2409 виконані, суд вважає що сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Тому позивачем правомірно було включено до складу валових витрат у І-ІІІ кварталах 2009 року суму 100728 грн, а також правомірно сформовано податковий кредит у січні-вересні 2009 року в розмірі 80582 гривні.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України свідчили про нікчемність оспорюваних ним правочинів договорів між позивачем та ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» від 8 січня 2009 року № 08/01-09 та від 24 вересня 2009 року № 2409, також, вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку з огляду на нині діючу редакцію ч. 3 ст. 228 ЦК України, якою передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

За таких обставин безтоварність договорів повинна доводитись відповідачем відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що висновки акту перевірки, що укладені правочини призвели до заниження позивачем податку на прибуток за І-ІІІ квартали 2009 року в сумі 100728 гривень та податку на додану вартість за січень-вересень 2009 року на загальну суму 80582 гривні є лише припущеннями відповідача і не підтверджені жодними доказами у справі.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтованою, апеляційна скарга позивача, не грунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

Повний текст виготовлено 7 листопада 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі міста Донецька залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду 17 серпня 2011 року у справі № 2а/0570/12029/2011 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Д.В.Ляшенко

Л.В.Ястребова