Постанова № 2028970, 09.04.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09.04.2008 р.                                                                                                     № 4/62

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Боулінг Клуб «Махаон» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва провизнання недійсними та відкликання податкових повідомлень-рішень №№ 0001082308/0, 0001072308/0 від 05.06.2007 року, стягнення бюджетної заборгованості та відсотків Суддя Вовк П.В. Секретар судового засідання Камінська Т.О.

Представники:

Від позивача Кузяєв О.В.

Від відповідачаКостюк В.А., Сич С.А., Зінковська О.В. На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 09.04.2008 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Боулінг Клуб «Махаон»(далі Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києва (далі Відповідач) №0001082308/0 від 05.06.2007 року та №0001072308/0 від 05.06.2007 року, та стягнення бюджетної заборгованості у розмірі 95200 грн. з врахуванням 120% від облікової ставки НБУ.

Заявою від 06.02.3008 року Позивач збільшив позовні вимоги та просив зобов’язати відкликати податкові повідомлення-рішення №0001082308/0 від 05.06.2007 року та №0001072308/0 від 05.06.2007 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.2008 року відкрито провадження у адміністративній справі № 4/62.

12.03.2008 року у судовому засіданні представник Позивача позов підтримав та просить суд його задовольнити.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивач вважає спірні рішення такими, що прийняті безпідставно та необґрунтовано.

Представник Відповідача проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволені позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які залучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО № 596786 Позивача зареєстровано Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 09.12.2004 року, код ЄДРПОУ 33230135.

Відповідач провів документальну невиїзну перевірку за період діяльності Позивача з березня по грудень 2006 року.

Відповідно до висновків перевірки встановлено порушення Позивачем п. 4.1 ст.4, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7, п.п.7.2.6. п.7.2 ст.7 та п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.1.20 с.1, п.п.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме встановлено, що Позивачем завищено від’ємне значення податку на додану вартість за листопад 2006 року у розмірі 56576 грн., занижено суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за грудень місяць у розмірі 43536 грн..

За результатами перевірки Відповідачем складено акт №397-23-8-33230135 від 21.05.2007 року, у графі зауваження до перевірки, начальник відділу Позивача зазначив, що з висновками перевірки не згоден.

05.06.2008 року на підставі акту перевірки №397-23-8-33230135 Відповідачем винесено рішення № 0001082308/0, яким визначено суму податкового зобов’язання у розмірі 43536 грн. податку на додану вартість та про застосування до Позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 21768,00 грн., нараховано суму податкового зобов’язання у розмірі 65304 грн..

Також, на підставі Акту перевірки від 21.05.2007 року №397-23-8-33230135 Відповідачем було прийнято рішення №0001072308/0 від 05.06.2007 року, згідно якого Позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 56576 грн..

Рішення про застосування фінансових санкцій № 0001082308/0 та №0001072308/0 від 05.06.2007 року Позивач оскаржив в порядку ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». За результатами розгляду скарг рішення про застосування фінансових санкцій залишене без змін, а скарги без задоволення.

Відповідно до частини 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.1.20 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року (у редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.1997) звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно п.4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року з наступними змінами і доповненнями, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Пунктом 1.12 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що в цілях цього Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств».

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено конкретні випадки застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємств. До таких випадків відносяться:

1. Визначення доходів та витрат від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій. Такі доходи та витрати слід визначати виходячи з договірної ціни товарообмінної (бартерної) операції, але не нижчої за звичайні ціни (пп. 7.1.1 ст. 7 Закону N 334).

2. Віднесення до складу валових витрат сум винагород або інших видів заохочень, які фактично виплачені пов'язаним з платником податку фізичним чи юридичним особам. Такі суми включаються до складу валових витрат за наявності документальних доказів, що вказану виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час), в межах сум, розрахованих за звичайними цінами (пп. 5.3.9 ст. 5 Закону).

3. Віднесення до складу валових витрат сум збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) пов'язаним з таким платником податку особам. Такі суми збитків не включаються до складу валових витрат у разі продажу (обміну) товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам за цінами, що нижчі за звичайні (пп. 5.3.9 ст. 5 Закону).

4. Визначення доходу, отриманого платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, юридичним особам, які не є платниками податку на прибуток підприємств, або сплачують цей податок за іншими, ніж платник податку, ставками. Такий дохід визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на зазначені товари (роботи, послуги), що діяли на дату продажу (пп. 7.4.1 ст. 7 Закону).

5. Визначення витрат, понесених платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, юридичної особи, яка не є платником податку на прибуток підприємств, або сплачує цей податок за іншими, ніж платник податку, ставками. Такі витрати визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату придбання (пп. 7.4.2, 7.4.3 ст. 7 Закону)

6. Визначення витрат платника податку на сплату процентів за депозитами, орендними платежами, цивільно-правовими договорами пов'язаним з таким платником особам. Такі витрати визначаються виходячи із договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит) (пп. 7.4.4 ст. 7 Закону).

7. Визначення бази для нарахування авансового внеску з податку на прибуток у разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової. Базою для такого нарахування є вартість відповідної виплати, розрахована за звичайними цінами (пп. 7.8.2 ст. 7 Закону).

8. Визначення вартості майна, яке отримує власник корпоративних прав під час розподілу ліквідаційною комісією майна платника податку, що ліквідується. У разі коли така вартість, розрахована за звичайними цінами, перевищує суму витрат, понесених платником податку на придбання цих прав, сума такого перевищення включається до складу валових доходів такого платника. У разі коли така вартість, розрахована за звичайними цінами, є меншою за суму витрат, понесених платником податку на придбання цих прав, то ця різниця включається до складу валових доходів такого платника (пп. 7.8.9 ст. 7 Закону).

9. Відображення у податковому обліку операцій з повернення орендарем об'єкта фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об'єкта у власність. Таке повернення прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного продажу орендарем об'єкта фінансового лізингу орендодавцю за звичайною ціною, що діє на момент такого зворотного продажу (пп. 7.9.6 ст. 7 Закону).

10. Віднесення до основної діяльності неприбуткової організації продажу товарів (послуг), які пропагують принципи та ідеї, для захисту яких було створено таку неприбуткову організацію, та які є тісно пов'язаними з її основною діяльністю. Такий продаж вважається основною діяльністю неприбуткової організації, якщо він здійснюється за цінами, нижчими за звичайні (пп. 7.11.13 ст. 7 Закону).

Зазначений вище перелік застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємств є вичерпним та не поширюється на договір суборенди між непов’язаними особами, оскільки дана операція не є бартерною та сторони договору: позивач та ФОП Волошенюк Н.В. не відповідають визначенню, наведеному у п.1.26 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Одним із принципів господарювання, визначених у ст.6 ГК України є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач уклав з ФОП Волошенюк Н.В. договір суборенди, згідно якого отримав в тимчасове платне оперативне орендне користування нежитлове приміщення для здійснення господарської діяльності за адресою: м.Київ, вул.Лугова, 12 площею 450 м. кв. за ціною 63,6 грн. за 1 м.кв.. Термін дії договору з 01.07.2006 року до 01.07.2007 року. Даний договір не був визнаний недійсним в установленому законодавством порядку та є чинним.

Відповідач при винесенні оскаржуваного рішення №0001082308/0 необгрунтовано прийшов до висновку про необхідність застосування звичайної ціни у розмірі 150 грн. за 1 м.кв. при визначенні бази оподаткування позивачем на приміщення по вул.Лугова, 12 у м.Києві.

Таким чином судом встановлено, що позивач достовірно нараховував суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, та не занижував податкові зобов’язання за звітний період.

Відповідно до 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п. 7.5.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення №0001072308/0 від 05.06.2007 року винесене у зв’язку із неотриманням позивачем товару від постачальника у звітному періоді: листопаді 2006 року, крім того відсутні підтверджуючі документи про видачу податкових накладних ПП «Сімер»на суму 222334,13 грн., на підставі яких нараховано податковий кредит в розмірі 37055,54 грн..

Як зазначив представник позивача та не заперечив представник Відповідача, у позивача наявні податкові накладні, що засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), які стали підставою для нарахування податкового кредиту на суму 25095,86 грн. та 37055,54 грн..

Отже, позивач підставно вніс до податкового кредиту суми у розмірі 25095,86 грн. за листопад 2006 року та 37055,4 грн. –у грудні 2006 року.

Таким чином судом встановлено, що сума податкового кредиту була підставно нарахована самим позивачем у відповідності із п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем не завищено такої, а тому оскаржуване рішення №0001072308/0 від 05.06.2007 року є необгрунтованим.

Згідно п.7.7.3. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Відповідно до ст. 6.4.1. Закону України від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року, податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо: а) сума податкового зобов'язання або податкового боргу, а також пені та штрафних санкцій (за їх наявності) самостійно погашається платником податків; б) контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження; в) рішення контролюючого органу про нарахування суми податкового зобов'язання або стягнення податкового боргу скасовується чи змінюється судом; г) податкові зобов'язання (крім податкового боргу) розстрочуються або відстрочуються чи стосовно них досягається податковий компроміс та про це зазначається у відповідному рішенні про розстрочення, відстрочення або податковий компроміс; д) податковий борг визнається безнадійним.

В матеріалах справи відсутні дані про наявність законодавчо встановлених підстав відкликання податкових повідомлень.

Законом не передбачено 120% відшкодування від суми бюджетної заборгованості.

Крім того, вимога про стягнення бюджетної заборгованості у розмірі 95200 грн. є похідною від скасування податкових повідомлень-рішень та є вимогою на майбутнє, а тому право позивача не порушене. У разі скасування судом повідомлень-рішень у позивача виникне право на стягнення бюджетної заборгованості.

А тому вимоги про відкликання оскаржуваних податкових рішень та стягнення бюджетної заборгованості у розмірі 95200 грн. та 120% від суми такої є необгрунтованими та безпідставними.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що Відповідачем не доведено правомірність прийнятих ним рішень про застосування до Позивача штрафних санкцій за порушення п.4.1. ст.4, пп. 7.2.3, 7.2.6, 7.2, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»п.1.20 с.1, п.п.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 0001082308/0, від 05.06.2007 року та №0001072308/0 від 05.06.2007 року, а тому позов в частині визнання недійсними даних рішень підлягає задоволенню.

В частині задоволення позовних вимог про відкликання оскаржуваних податкових рішень № 0001082308/0, від 05.06.2007 року та №0001072308/0 від 05.06.2007 року та стягнення бюджетної заборгованості у розмірі 95200 грн., 120% від суми такої слід відмовити за безпідставністю та необгрунтованістю вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 158-163 КАС України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати повідомлення-рішення Оболонської районної державної податкової інспекції про застосування фінансових санкцій №0001082308/0 від 05.06.2007 року, якою встановлено податкове зобов’язання у розмірі 65304 грн. та №0001072308/0 від 05.06.2007 року, яким зменшено бюджетне відшкдування у розмірі 56576 грн..

3. В решті позовних вимог –відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                     П.В. Вовк