Рішення № 20268479, 20.12.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

20 грудня 2011 р. Справа 11/135/2011/5003

за позовом сільськогосподарського підприємства товариства з обмеженою

відповідальністю «РАЙФФАЙЗЕН-АГРО»,

с. Кальник Іллінецького району

до товариства з обмеженою відповідальністю «Леко-Трейд», м. Вінниця

про стягнення 396 480,00 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Павловій, за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1 за довіреністю б/н. від 25.10.2011р.;

від відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю б/н. від 31.08.2011р..

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Леко-Трейд»на користь сільськогосподарського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙФФАЙЗЕН-АГРО» 396 480 грн. основного боргу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору № 1-а, укладеного між сторонами 28.02.2008р. позивач передав відповідачу товар в кількості 192 тони на загальну суму 396480 грн.. Відповідно до п. 3.2. договору відповідач зобовязався провести розрахунки за переданий товар до 01.12.2008 року.

В порушення взятих на себе зобовязань відповідач не провів розрахунків за поставлений товар. Таким чином, станом на 27.09.2011р. за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 396 480 грн..

Відповідач в заяві від 19.12.2011р. позовні вимоги визнає в розмірі 394080 грн.. Його представник в судовому засіданні 20.12.2011р. підтримав вказану заяву та наголосив на тій обставині, що товариством проведено часткові розрахунки за товар в розмірі 2400 грн..

При розгляді справи 20.12.2011р. представником позивача подано заяву № 182 від 19.12.2011р. про зменшення та уточнення позовних вимог та стягнення з відповідача 394080 грн. основного боргу і відшкодування за рахунок останнього судових витрат.

Дана заява прийнята судом до розгляду.

Заслухавши пояснення учасників процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повно і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

28 лютого 2011 року між сільськогосподарським підприємством товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен-Агро»(позивач, за договором Компанія) та товариством з обмеженою відповідальністю «Леко-Трейд» ( відповідач, за договором Підприємство) укладено договір постачання аміачної селітри за № 1-а.

Згідно з п. 1 договору Компанія бере на себе зобовязання поставити Підприємству аміачну селітру.

Ціна товару складає 1720,83 грн., ПДВ 344,17 грн. всього 2065 грн. за 1 тону. Загальна кількість товару 192 тони. Загальна вартість товару складає 396480 грн.. (п.п. 2.1.-2.3. договору).

Поставка здійснюється до 01.03.2008р. (п. 3.1. договору).

Оплата товару, відповідно до п. 3.2. договору, здійснюється до 01.12.2008р..

На виконання умов договору позивач згідно видаткової накладної № РА-0000014 від 04.03.2008ро. поставив відповідачеві аміачну селітру в кількості 192 тони на загальну суму 396480 грн..

Як свідчать матеріали справи зокрема виписка банку від 26.01.2009р., відповідачем проведено часткові розрахунки за поставлений товар в розмірі 2400 грн..

Таким чином, станом на день розгляду справи, за відповідачем рахується заборгованість за договором № 1-а від 28.02.2011 р. в розмірі 394 080 грн..

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає на таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за поставлений товар згідно договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по поставці товару належним чином.

Однак, відповідач не виконав свого обовязку щодо повного розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договором строки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за договором в розмірі 394080 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Зважаючи на наведене вище, позов підлягає задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 78, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Леко-Трейд»(21100, м. Вінниця, вул. Коцюбинського, 78, код 32258055) на користь сільськогосподарського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен-Агро»(22732, Вінницька область, Іллінецький район, с. Кальник, вул. Леніна, 192, код 32630985) 394 080 (триста девяносто чотири тисячі вісімдесят) грн. боргу; 3940 (три тисячі девятсот сорок) грн. 80 коп. витрат зі сплати державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.12.2011р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

<Дата >