Постанова № 20265950, 17.10.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

< Копия >

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17.10.11Справа №2а-1519/11/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії суддів: Головуючого судді Майсак О.І., Суддів Гавури О.В., Кравченка М.М.,

при секретарі Маненковій А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Севастопольського апеляційного господарського суду про стягнення недоотриманого грошового забезпечення та щомісячного грошового утримання в розмірі 217566,00 грн.,

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення недоотриманого грошового забезпечення та щомісячного грошового утримання в розмірі 217566,00 грн. Вказує, що ОСОБА_2 працює на посаді судді Севастопольського апеляційного господарського суду. Згідно з довідками про заробітну плату в порушення вимог Конституції України, Закону України «Про судоустрій»та Закону України «Про судоустрій та статус суддів» була недоотримана заробітна плата за період 2010 року у розмірі 170579,00 грн. та за перший квартал 2011 року 46987,00 грн. Підставою недоотримання є заниження розміру посадового окладу, недонарахування щомісячних премій, надбавок за вислугу років та інших виплат, розмір яких залежить від розміру посадового окладу.

Просить зобовязати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державною судовою адміністрацією України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів»в сумі 217566,00 грн., стягнути з Державної судової адміністрації України заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2010 року по 1 квітня 2011 року в сумі 217566,00 грн.

Ухвалою від 11 травня 2011 року відкрито провадження по адміністративній справі, також цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Севастопольський апеляційний господарський суд. Ухвалою від 11 травня 2011 року закінчено підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду. Ухвалою від 30 червня 2011 року зупинено провадження у справі до 28 вересня 2011 року. Ухвалою від 17 жовтня 2011 року відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

У судове засідання позивач не зявився, до початку судового засідання надав заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю (а.с.150).

Представник відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі та Державної судової адміністрації України до початку судового засідання надала заяву про розгляд справи за її відсутності, проти позову заперечує у повному обсязі (а.с.147).

Відповідач - Державне казначейство України, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив, в поясненнях на адміністративний позов просив відмовити у задоволенні позовних, заявлених до Державного казначейства України у повному обсязі, справу розглядати за відсутності представника Державного казначейства України (а.с.73-74).

Третя особа - Севастопольський апеляційний господарський суд, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін та третій особи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган на підстав пункту 2 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому, з огляду на вказане, спір належить розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши інші докази в межах позовних вимог, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Судом встановлено. Відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів арбітражних судів України»від 06.11.1997 року № 1245/97 ОСОБА_2 призначено на посаду судді Арбітражного суду Автономної Республіки Крим (а.с.35). Згідно з Указом Президента України «Про призначення суддів»від 27.11.2001 року № 1151/2001 ОСОБА_2 призначено на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду (а.с.36-38). Згідно з Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів»№ 881-ІV від 22.05.2003 року ОСОБА_2 обрано безстроково на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду (а.с.39-40). Згідно з довідкою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2011 року № 5038-20476 ОСОБА_2 дійсно з 11.12.2001 року по цей час працює на посаді судді Севастопольського апеляційного господарського суду (а.с.10).

Відповідно до довідок, виданих Севастопольським апеляційним господарським судом, та розрахунків, доданих до них, сума нарахованої та фактично виплаченої позивачу заробітної плати за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року складає 170579,00 грн., за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року 46987,00 грн. (а.с.15-34).

Згідно з частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами.

Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Держава, відповідно до статті 130 Конституції України, забезпечує фінансування та належні умови для фінансування судів і діяльності суддів.

Відповідно до статей 1, 3 та 11 Закону України «Про статус суддів», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, професійні судді є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Гарантії незалежності суддів встановлюються цим Законом, а також Конституцією України. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів. Заробітна плата є видом матеріального забезпечення та однією з гарантій незалежності суддів.

Відповідно до частин 7, 8 статті 14 Закону України «Про судоустрій України», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, серед іншого, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, та належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

З 30 липня 2010 року набрав чинності Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який містить у собі аналогічні норми.

Відповідно до частин першої та другої статті 44 Закону України «Про статус суддів»(які втрачають чинність з 01 січня 2012 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Тобто, нормами зазначеного Закону гарантований мінімальний посадовий оклад судді, який не може бути меншим встановленого статті 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної Законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканості суддів.

Так, пунктом 7 частини четвертої статті 47 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»визначено, що незалежність судді забезпечується, зокрема, окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про оплату праці суддів»№ 865 (з 16 січня 2008 назву постанови викладено у наступній редакції «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів») (далі Постанова № 865), якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, а також (з 16 січня 2008 року) розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Згідно з додатками 1 6 до зазначеної Постанови № 865, розмір грошового забезпечення судді залежить від розміру мінімальної заробітної плати.

Поняття мінімальної заробітної плати визначено частиною першої статті 3 Закону України «Про оплату праці», відповідно до якої мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно до частини другої статті 9 цього Закону мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За період з 1 січня 2010 року по березень 2011 року включно мінімальний розмір заробітної плати підвищувався.

Урядом України 31 грудня 2005 року прийнято постанову «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865»№ 1310. Серед іншого, Постанову доповнено пунктом 4-1, за змістом якого розміри посадових окладів суддів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Таким чином, щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру грошового забезпечення суддів.

При оцінці зазначених обставин, судова колегія виходить з принципу законності, відповідно до якого, згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Конституційні норми за своїм первісним походженням належать до норм першої черги і не можуть застосовуватися опосередковано. У співвідношенні конституційних первісних норм з відтвореними нормами пріоритет у застосуванні належить первісним нормам, що обумовлюється ієрархічним місцем Конституції України в системі законодавства, а саме: її найвищою юридичною силою, а також загальновизнаним способом розвязання суперечностей в законодавстві, який полягає в тому, що у разі суперечливого регулювання різними правовими актами одних і тих самих правовідносин, застосовуються положення того акта, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави, що і відображено у принципі верховенства права.

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина відповідно до статті 22 Конституції України є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Конституційний Суд України у рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), дав офіційне тлумачення словосполученню «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься у частині третій статті 22 Конституції України, згідно відповідно до якого конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

До того ж, суд зазначає, що право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Таким чином, положення пункту 4-1 Постанови фактично звужує зміст і обсяг права судді на підвищення розміру посадового окладу при підвищенні мінімальної заробітної плати, що, на думку колегії суддів, є порушенням права позивача, яке має бути поновленим.

Із наданих позивачем розрахунків вбачається, що з 2010 року по перший квартал 2011 року включно позивачу несплачена частина заробітної плати у розмірі 217566,00 грн.

Розрахунок розміру несплаченого грошового забезпечення ОСОБА_2, підтверджується матеріалами справи та не викликає сумніву у суду .

Зазначені суми несплаченої частини грошового забезпечення вказані без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів. Оскільки сплата податків та інших обовязкових платежів є обовязком роботодавця та працівника, тому зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів без визначення їхнього розміру.

Статтями 120, 121 Закону України «Про судоустрій України», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, та статтями 140 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що набрав чинності з 30 липня 2010 року, визначено основні засади та порядок фінансування судів.

Відповідно до частини першої статті 120 Закону України «Про судоустрій України»та частини першої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною другою статті 120 Закону України «Про судоустрій України»передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Аналогічні норми містить у собі частина друга статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини третьої статті 120 Закону України «Про судоустрій України»та частин третьої та четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому за кожним видом та спеціалізацією щодо місцевих та апеляційних судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Згідно з частиною 4 статті 120 Закону України «Про судоустрій України»державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не менше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів.

Частиною 5 статті 120 Закону України «Про судоустрій України»встановлено, що відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 126 Закону України «Про судоустрій України», до повноважень Державної судової адміністрації України віднесено виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених цим Законом. Також з положень зазначеної статті вбачається, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів»закріплені аналогічні норми щодо статусу, повноважень та обовязків Державної судової адміністрації України.

Згідно з підпунктом 1 пункту 4 Положення про територіальні управління державної судової адміністрації, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 листопада 2004 року № 205/04, основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності загальних місцевих судів (далі - судів), яке становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.

Таким чином, з аналізу вказаних норм вбачається, що здійснювати виплату недоотриманої заробітної плати та грошового утримання на користь позивача за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів», відповідно до Закону України «Про державний бюджет України» повинна Державна судова адміністрація України.

Стосовно позовних вимог про зобовязання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України та пункту 3 Положення про Державне казначейство України, останнє здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Частиною восьмою статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобовязання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України; 2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 120 Закону України “Про судоустрій України” функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ; Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Державній судовій адміністрації законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлюються бюджетні видатки за показником згідно з класифікацією видатків та кредитування державного бюджету “Виконання рішень судів на користь суддів”. Тобто, головному розпоряднику коштів передбачена можливість здійснювати необхідні заходи для погашення заборгованості суддям.

Пунктом 1.1. наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 N 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів", від 28.02.2002 № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ", розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів", наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2. цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження".

Пункт 1.3. Порядку встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Згідно з пунктом 1.4 Порядку до системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232 , якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. . Казначейство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1. наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Згідно зі статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачі Державна судова адміністрація України та Державне казначейство України, не надали суду доказів та не довели суду, що не доплатив позивачу щомісячне грошове забезпечення, вони діяли у спосіб, що передбачений нормами діючого законодавства.

В обґрунтування заперечень, відповідач посилається також на постанову Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року по справі № К-37929/09 за позовом Горелої Н.Н. до Кабінету міністрів України, треті особи - Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий Господарський суд України про визнання незаконними та скасування актів. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1241 про «Питання оплати праці вищих посадових осіб України окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів»в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865»та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів». Постановою Вищого адміністративного суду України, за касаційною скаргою представника Кабінету Міністрів України, справу розглянуто у касаційному порядку, постановлено рішення, яким постанову Окружного адміністративного суду Києва від 21 травня 2008 року скасовано, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Суд враховує вказану постанову при прийнятті рішення по даній справі, але вважає необхідним зазначити, що на момент виникнення спірних правовідносин з приводу недоотримання грошового забезпечення судді Видашенко Т.С., (період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року) вказані вище судові рішення за даною справою були чинними. Також, колегія суддів зазначає, що підстави для прийняття рішення суду по даній адміністративній справі у повному обсязі ґрунтуються на нормах Конституції України, та Законів України, якими врегульовано та встановлено певний перелік прав та обовязків позивача та відповідача щодо спірних правовідносин.

На підставі викладеного, керуючись також ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить. А саме позивач у адміністративному позові просить стягнути з Державної судової адміністрації України заборгованість з щомісячного грошового забезпечення, але з матеріалів справи вбачається, що дана сума є різницею між розрахунковою сумою заробітної плати та фактично нарахованої заробітної плати.

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2011 року.

Керуючись статтями 11, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Зобовязати Державне казначейство України (01014, м Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів»в розмірі 217566,00 грн. (двісті сімнадцять тисяч пятсот шістдесят шість грн. 00 коп.) для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Тетяні Семенівни.

3.Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) несплачену частину щомісячного грошового забезпечення з 1 січня 2010 року по 31 березня 2011 року у сумі 217566,00 грн. (двісті сімнадцять тисяч пятсот шістдесят шість грн. 00 коп.) (без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк, з дня проголошення постанови, апеляційної скарги. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Майсак О.І.

Судді Гавура О.В.

Кравченко М.М.