Постанова № 20262941, 16.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 грудня 2011 року                     № 2а-5827/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промкабель-Електрика»

доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2011р. №0000982320, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промкабель-Електрика»(далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2011р. №0000982320.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення –рішення прийнято відповідачем протиправно.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

У зв’язку з неявкою відповідача в судове засідання 12.12.2011р., суд по справі перейшов в письмове провадження.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2010 року Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Промкабель-Електрика», за результати якої складено акт №695/23-3/30782951 з питань дотримання вимог податкового законодавства за періоди з 01.01.2009р. по 31.03.2010р., валютного та іншого законодавства за періоди з 01.01.2009р. по 31.03.2010р. (далі по тексту Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено, зокрема порушення: п. 1 та п. 2 статті 116, статті 125, п. 1 та п. 3 статті 126 розділу ІV глави 19 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. №2768-ІІІ, а також п. 2 рішення Київської міської ради від 25.12.2008р. №944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в м. Києві», що призвело до заниження податкового зобов’язання по земельному податку з 01.01.2009р. по 31.03.2010р. на загальну суму 185109,24грн., а саме: по Святошинському району м. Києва на суму 185109,24грн.

Зазначеним актом перевірки встановлено, що підприємством задекларовано земельний податок з січня 2009 року по 31 березня 2010 року за земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пшенична, 8, у розмірі 1% замість 3%, що призвело до заниження податкового зобов’язання на 185109,24грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 28.03.2011р. №0000982320, яким за порушення п. 2 Рішення КМР №944/944 від 25.12.2008р. «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в м. Києві»позивачу визначено податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем: земельний податок усього в розмірі 277798,86грн., у тому числі за основним платежем –185199,24грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі –92599,62грн.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З аналізу п. 35 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вбачається, що орган місцевого самоврядування вирішує питання затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Спеціальними законами, які регулюють суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку є Закон України “Про систему оподаткування”, який відповідно до преамбули визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників, а також Закон України “Про плату за землю”, преамбулою якого встановлено, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до змісту п. 8 частини першої статті 14 Закону України “Про систему оподаткування” земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів, а ч. 2 ст. 14 цього ж закону передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону України “Про плату за землю” використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України “Про плату за землю” ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

З системного аналізу п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування”, частин 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4 Закону України “Про плату за землю” вбачається, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України “Про плату за землю”. Натомість, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання суспільних відносин щодо обрахування та сплати земельного податку відповідно до змісту ч. 5 ст. 7 Закону України “Про плату за землю” належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом України “Про плату за землю”.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України “Про плату за землю” ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України “Про плату за землю”, суд приходить до висновку, що п. 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 “Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві”, яким встановлюються підвищені ставки земельного податку, не відповідає ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону України “Про плату за землю”, п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування”, а тому при визначенні ставки земельного податку, який підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню відповідно до ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає ч. 1 ст. 7 Закону України “Про плату за землю”.

При цьому, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідач не заперечує своєчасності сплати позивачем земельного податку за ставкою, встановленою ч. 1 ст. 7 Закону України “Про плату за землю”.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення від 28.03.2011р. №0000982320 з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промкабель-Електрика»підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промкабель-Електрика»задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.03.2011р. №0000982320.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя                                                                                           В.В. Амельохін