Постанова № 20261683, 28.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 листопада 2011 року 16:09 № 2а-10850/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І.В. та представників:

позивача: Ребекевши О.Г.;

Сандула Г.О.;

відповідача: Пильгун О.О.;

прокуратури:Малишевої Ю.В.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Абажур”

доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

за участюПрокуратури Святошинського району міста Києва

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26 липня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Абажур (даліпо тексту позивач, ТОВ “Абажур”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Святошинському районі м.Києва), в якій просить: 1) визнати недійсним та скасувати акт від 24 червня 2011 року №073/23-80/33550246; 2) визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 13 липня 2011 року №0001732380 та №0001732380, від 14 липня 2011 року №0000971710/33550246.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2011 року відмовлено ТОВ “Абажур” у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування акта від24червня 2011 року №073/23-80/33550246.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-10850/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 08 вересня 2011 року.

В судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва у звязку з необхідністю надання додаткових доказів, а розгляд справи відкладався за обґрунтованим клопотанням відповідача.

07 листопада 2011 року в судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги та виклав їх наступним чином: визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 13 липня 2011 року №0001732380 та №0001732380, від 14 липня 2011 року №0000971710/33550246.

В судовому засіданні 28 листопада 2011 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представники відповідача та прокурора проти задоволення адміністративного позову заперечили.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м.Києва від 13 липня 2011 року №0001742380 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту5.3.9пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” ТОВ “Абажур” збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток на суму 761018,00 грн., в тому числі за основним платежем “+” 608815,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями “+”15203,70 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м.Києва від 13 липня 2011 року №0001732380 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів7.2.1,7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті7Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ“Абажур” збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 680820,25грн., в тому числі за основним платежем “+” 487050,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями “+”121762,50 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м.Києва від 14 липня 2011 року №0000971710/33550246 згідно з підпунктом 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.12.2пункту 9.12 статті 9, підпункту “а” пункту 17.1 статті 17, підпунктів “а”, “б” пункту 19.2 статті 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” ТОВ“Абажур” збільшено суму грошового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб на суму 12310,38грн., в тому числі за основним платежем “+” 9848,30грн., за штрафними (фінансовими) санкціями “+”2462,08 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 24 червня 2010року №173/23-80/3350246 “Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ“Абажур” код за ЄДРПОУ 33550246 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.03.2011 року” (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено, що за перевірений період ТОВ “Абажур” мало взаємовідносини з ТОВ “Вестал Рівер”, та наступні обставини: згідно системи автоматизованого співставлення податкового зобовязання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України” має стан “10” “до ЄДР внесено запис відсутність за місцезнаходженням”, основним видом діяльності ТОВ “Вестал Рівер” є посередництво в торгівлі широкого асортименту, юридична та фактична адреса: 01024, м. Київ, вул. Чекістів, буд. 3, кв. 54; свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 30 грудня 2009року; остання звітність по податку на прибуток до ДПІ у Печерському районі м. Києва подавалась за 2009 рік з показником валового доходу в сумі 8437,50 грн., з податку на додану вартість за грудень 2009 року з “0” показником; основні засоби відсутні, амортизація не нараховувалась; за даними розрахунку 1-ДФ кількість працюючих - 1 особа; згідно висновку спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в м. Києві від 21 червня 2011 року №916 в актах приймання-передачі векселів фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ “Абажур” та ТОВ “Вестал Рівер” від 02жовтня 2009 року на 14 аркушах ймовірно виконані не директором ТОВ “Вестал Рівер” Касиліним К.О.

З огляду на викладену інформацію відповідач, посилаючись на норми статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, вважає, що правочини є нікчемними, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчиненні удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Враховуючи наведене відповідач зробив висновок про порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 863093,00 грн., та підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 690474,00 грн., в тому числі за січень, березень, квітень-серпень, жовтень-грудень 2008 року, лютий-квітень, червень-серпень 2009 року.

Крім того, в Акті перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.12.2 пункту 9.12 статті 9, підпункту “а” пункту 17.1 статті 17, підпунктів “а”, “б” пункту 19.2 статті 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, а саме: відшкодовано вартість проживання в гуртожитку працівникам підприємства без утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб; не оподатковано доходи, виплачені субєктам підприємницької діяльності-фізичним особам; не оподатковано доходи; до податкових розрахунків не включено виплати субєктам підприємницької діяльності-фізичним особам.

Позивач вважає необґрунтованими висновки Акта перевірки та прийняті на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, виходячи з наступних підстав: господарські операції позивача з ТОВ“Вестал Рівер” підтверджуються належними первинними, платіжними та розрахунковими документами, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість та мав право на складання податкових накладних; а придбані роботи були використані в межах господарської діяльності позивача; не включення до податкових розрахунків всіх виплат працівникам підприємства не є порушенням податкового законодавства.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток, та податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить зясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції та установлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ “Абажур” та ТОВ“Вестал Рівер”, обставини використання придбаних робіт (послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосубєктність учасників господарської операції (чибули платниками податку на додану вартість).

Матеріали справи свідчать, що протягом періоду, який перевірявся, між ТОВ“Абажур” (замовник) та ТОВ“Вестал Рівер” (підрядник) укладено ряд договорів про виконання електромонтажних робіт, монтажних робіт та робіт з радіофікації й блискавко захисту, зокрема, на наступних обєктах: офісний центр по вул. Дегтярівській, 27, торгівельно-розважальний комплекс “Блокбастер”, завод “Енергія”, виробничо-технологічна база по виготовленню металоконструкцій в м. Бровари по вул. Предпринимательской, 22, “Автосалон “ПЕЖО”, житловий комплекс з обєктами соціально-побутового призначення, паркінгами та благоустрій памятника природи “Кристерова горка”.

Виконання зазначених договорів підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт за відповідні періоди, довідками про вартість робіт, відповідними кошторисами, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

ТОВ“Вестал Рівер” виписало на адресу ТОВ“Абажур” податкові накладні, датовані січнем, березнем, квітнем, травнем, червнем, липнем, серпнем, жовтнем, листопадом, грудень 2008 року, лютим, березнем, квітнем, червнем, липнем, серпнем 2009 року, на загальну суму 4142 844,00грн., в тому числі податок на додану вартість 690474,00 грн.

ТОВ“Абажур” розрахувалось за виконані ТОВ“Вестал Рівер” роботи частково шляхом перерахування на рахунок останнього грошових коштів, що підтверджується відповідними копіями виписок банку, а частково (1924728,73 грн.) шляхом передачі простих векселів, що підтверджується відповідними актами прийняття-передачі векселів.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування валових витрат при придбанні товарів, робіт чи послуг є подальше використання таких товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності підприємства.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом встановлено, що одним із видів діяльності ТОВ “Абажур”, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є монтаж електропроводки і арматури; позивач має ліцензію Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на господарську діяльність, повязану із створенням обєктів архітектури, в тому числі на електропостачання, електроосвітлення тощо, видану 12жовтня 2010 року.

За даними довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності ТОВ “Вестал Рівер” є будівництво будівель, інші монтажні роботи.

ТОВ “Вестал Рівер” має ліцензію на будівельну діяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції, видану 14 грудня 2007 року строком дії до 14 грудня 2012 року.

Як підтверджують матеріали справи, позивач замовляв роботи у ТОВ “Вестал Рівер” з метою виконання договірних зобовязань за договорами, укладеними з ТОВ “Консоль ЛТД”, ЗАТ “Укрзернопром”, ТОВ “Мком-хаус”, ВАТ “Укрпродконтракт”, ЗАТ “Енергоприлад”, ТОВ “Стоїк-Авто”, ТОВ “Броварська Нерухомість”, ТОВ “УМ-КА”.

На підтвердження реальності здійснених робіт позивач надав в матеріали справи копії відповідних господарських договорів, укладених з ТОВ “Вестал Рівер” з метою виконання договірних зобовязань за договорами, укладеними з ТОВ “Консоль ЛТД”, ЗАТ“Укрзернопром”, ТОВ “Мком-хаус”, ВАТ “Укрпродконтракт”, ЗАТ “Енергоприлад”, ТОВ “Стоїк-Авто”, ТОВ “Броварська Нерухомість”, ТОВ “УМ-КА”, актів приймання виконаних підрядних робіт, довідок про вартість виконаних робіт, технічних довідок АЕК“Київенерго”, акти готовності електроустановки до подачі напруги, протоколів перевірки та наладки схем та фотознімки збудованих обєктів.

Таким чином, господарські операції ТОВ“Абажур” з ТОВ “Вестал Рівер” здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В Акті перевірки не встановлено відсутність у позивача таких розрахункових, платіжних та інших документів на момент проведення перевірки.

Обставини справи свідчать, що підставою для висновку ДПІ у Святошинському районі м. Києва про порушення позивачем норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та про нікчемність угод, укладених між ТОВ“Абажур” з ТОВ“Вестал Рівер” визначила дані системи автоматизованого співставлення податкового зобовязання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України про відсутність ТОВ“Вестал Рівер” за місцезнаходженням, відсутність основних засобів згідно декларації з податку на прибуток за 2009 рік, та висновок спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в м. Києві від 21 червня 2011 року №916, відповідно до якого в актах приймання-передачі векселів фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ “Абажур” та ТОВ “Вестал Рівер” від 02жовтня 2009 року на 14аркушах ймовірно виконані не директором ТОВ “Вестал Рівер” Касиліним К.О.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті69Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемними угод, укладених між ТОВ“Абажур” з ТОВ “Вестал Рівер”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ “Вестал Рівер” було зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а керівником ТОВ “Вестал Рівер” значився Касилін К.О.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

На переконання суду ймовірне підписання актів прийому-передачі векселів не директором ТОВ “Вестал Рівер” жодним чином не впливає на дійсність правочинів, укладених між ТОВ“Абажур” та ТОВ “Вестал Рівер”, а також на правомірність формування валових витрат за спірними господарськими операціями.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також використання позивачем придбаних робіт у власній господарській діяльності, висновок Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є помилковим, а визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток протиправним.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (щобув чинний на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ “Абажур” будівельних робіт безпосередньо повязано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ “Вестал Рівер” був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних на кожну поставку робіт (послуг); в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ“Абажур” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за перевірений період, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5статті 7Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковими, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість є протиправним.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 13 липня 2011 року №0001732380 та №0001742380 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Святошинському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття податкових повідомлень-рішень від 13 липня 2011 року №0001732380 та №0001742380 з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Абажур” в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, позовні вимоги ТОВ “Абажур” про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14 липня 2011 року №0000971710/33550246, на думку суду, є необґрунтованими, оскільки представники позивача не змогли викласти свої заперечення проти висновків Акта перевірки про порушення підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, пункту 8.1статті 8, підпункту 9.12.2пункту 9.12 статті 9, підпункту “а” пункту 17.1 статті 17, підпунктів “а”, “б” пункту 19.2 статті 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, та не надали на вимогу суду в матеріали справи жодного доказу на їх спростування.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Абажур” задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 13 липня 2011 року №0001732380 та №0001742380.

3.В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Абажур” судові витрати у розмірі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко