Постанова № 20260069, 03.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 листопада 2011 року 16:40 № 2а-10053/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І.В. та представників:

позивача: Литвиненка М.В.;

відповідача: Бойка І.І.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Благобуд”

доДержавної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва

провизнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 03 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13 липня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Благобуд” (далі по тексту позивач,ТОВ“Благобуд”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Соломянському районі м. Києва), в якому просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Соломянському районі м. Києва від 06липня 2011 року №0002492302/0.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2011року позовну заяву ТОВ “Благобуд” залишено без руху у звязку із не доданням до неї доказів адміністративної процесуальної дієздатності та встановлено строк для усунення недоліків до 28 липня 2011 року.

27 липня 2011 року позивач усунув зазначені недоліки шляхом подання до суду необхідних документів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2011року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-10053/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 08 вересня 2011 року.

В судових засіданнях неодноразово оголошувалася перерва у звязку з необхідністю витребування додаткових доказів.

В судовому засіданні 03 листопада 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Соломянському районі м.Києва від 06 липня 2011 року №0002492302/0 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3статті 54 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті7Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ “Благобуд” збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану на 52263,00грн., в тому числі за основним платежем 41810,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 10453,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 17 червня 2011 року №7145/23-02/33051502 “Про невиїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Благобуд” (код ЄДРПОУ 33051502) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю “Моней Фарм” (код ЄДРПОУ 36010262) за період 3 01.07.2008 по 31.07.2010” (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні обставини: за результатами перевірки ТОВ“Моней Фарм” встановлено, що за даними податкової звітності основні засоби 1 групи відсутні, в обліковій справі не знаходиться копія договору оренди приміщення; таким чином, за результатами документів облікової справи, податкової звітності та інформації із зовнішніх джерел не встановлено наявність у ТОВ“Моней Фарм” власних чи орендованих складських, торговельних, виробничих приміщень, виробничого обладнання, транспортних засобів, які можна використати при здійсненні господарської діяльності; за даними кримінальної справи №51-3099, порушеної за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, засновником та службовими особами ТОВ“Моней Фарм” рахуються фізичні особи, які ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не мали.

Згідно бази даних “Автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” за період грудень 2009 року встановлено, що розбіжність між податковим кредитом ТОВ “Благобуд” та податковими зобовязаннями ТОВ“Моней Фарм” складає 41810,00 грн.

Беручи до увагу наведену інформацію, керуючись нормами Цивільного кодексу України, відповідач встановив, що правочин між ТОВ “Благобуд” та ТОВ“Моней Фарм” не спрямований на настання реальних наслідків та є нікчемним.

З огляду на викладене, в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті7Закону України “Проподаток на додану вартість”, а саме безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок су податку на додану вартість, отриманих від ТОВ “Моней Фарм” за грудень 2009року, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 41810,00 грн.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, оскільки по спірним господарським операціям існують всі первинні документи, що містять передбачені реквізити, спірні господарські операції носили товарний характер, в результаті яких виконано ряд будівельних робіт, а тому віднесення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість відбулось правомірно; доказів на підтвердження нікчемності укладених угод в Акті перевірки не наведено.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступних мотивів.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить зясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції та установлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до договору від 06 грудня 2009 року №6/12-1, укладеного між ТОВ “Благобуд” (підрядник) та ТОВ “Моней Фарм” (субпідрядник), останнім виконано роботи по влаштуванню зовнішнього водопроводу на реконструкції нежитлового приміщення №4 цокольного поверху по вул. Прорізна, 15 м.

Відповідно до договору від 15 грудня 2009 року №15/12-1, укладеного між ТОВ“Благобуд” (підрядник) та ТОВ “Моней Фарм” (субпідрядник), останнім виконано роботи по будівництву офісних приміщень в будинок №3, 4, 5 першої черги будівництва житлового кварталу з обєктами соціально-громадського призначення за адресою: вул.Професора Підвисоцького в Печерському районі м. Києва.

Відповідно до договору від 20 грудня 2009 року №20/12-1, укладеного між ТОВ“Благобуд” (підрядник) та ТОВ “Моней Фарм” (субпідрядник), останнім виконано роботи по реконструкції теплових мереж та споруд на території Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (сантехнічні та будівельні роботи водопровідних та теплових мереж корпусу №58).

Відповідно до договору від 20 грудня 2009 року №20/12-2, укладеного між ТОВ“Благобуд” (підрядник) та ТОВ “Моней Фарм” (субпідрядник), останнім виконано роботи по влаштуванню залізобетонних сходів по вул. Київській, 1-Б, с. Тарасівка, Києво-Святошинського району.

ТОВ “Моней Фарм” виписало на адресу ТОВ “Благобуд” податкові накладні від 28грудня 2009 року №281206, від 28 грудня 2009 року №281207, від 30 грудня 2009 року №301216 та від 30 грудня 2009 року №301217 на загальну суму 250861,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 41810,17 грн.

В оплату за виконані ТОВ “Моней Фарм” роботи ТОВ “Благобуд” перерахувало на рахунок ПП“ВКФ ”Валтекс” грошові кошти у повному обсязі вартості виконаних робіт, що підтверджується копіями платіжних доручень та оригіналами виписок банку.

Законом, що визначав платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на момент виникнення спірних правовідносин є Закон України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (вредакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за грудень 2009 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Моней Фарм”, у звязку з придбанням підрядних робіт.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації Українивід 30 травня 1997 року №165, всіскладені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ “Моней Фарм” - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних на кожну поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ТОВ “Моней Фарм” станом на 25 жовтня 2011 року зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем підрядних робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом встановлено, що одним із видів діяльності ТОВ “Благобуд” є будівництво будівель.; позивач має ліцензію серії АВ №488172 Міністерства регіонального розвитку та будівництва на право здійснення господарської діяльності, повязаної зі створенням обєкта архітектури.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців одним із видів діяльності ТОВ“Моней Фарм” є будівництво будівель.

ТОВ“Моней Фарм” має ліцензію Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на господарську діяльність, повязану зі створенням обкатів архітектури, №459079 на будівельну діяльність, що видана 07 квітня 2009 року та діє до 07квітня 2012 року.

Суд встановив, що позивач замовляв підрядні роботи у ТОВ“Моней Фарм” роботи з метою виконання договірних зобовязань за договорами від 15 грудня 2009 року №64, укладеного з ТОВ “ВКЦ “Сервіт”, від 04 грудня 2009 року №04/12-1, укладеного з ПП “ПМК “Сервіс”, від 07 липня 2009 року №12/07-09, від 04 серпня 2009 року №1/4-08, укладених з ТОВ “Будівельно-монтажна компанія “Перспектива”, від 23 жовтня 2009 року, укладеного з ТОВ “Укр.Ді.Сі”.

На підтвердження реальності здійснених ТОВ“Моней Фарм” робіт позивач надав в матеріали справи копії договорів, актів приймання виконаних робіт, довідок про вартість робіт локальних кошторисів, виписки банку.

Доказів на підтвердження відсутності у ТОВ“Моней Фарм” технічних, матеріальних чи інших можливостей здійснювати поставку будівельних товару відповідачем не надано.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ“Моней Фарм” є реальними та підтверджуються необхідними документами, а роботи, придбавалися позивачем з метою використання та були використані у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошувалося, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ“Моней Фарм” суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті69Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На переконання суду ,порушення кримінальної справи відносно особи не є доказом її вини у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемними угод, укладених між ТОВ “Благобуд” та ТОВ“Моней Фарм”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ “Благобуд” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість грудень 2009 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5пункту 7.4 статті7Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковими, відтак збільшення ТОВ “Благобуд” суми грошового зобовязання з податку на додану вартість та накладення штрафу є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Соломянському районі м.Києва від є 06 липня 2011 року №0002492302/0 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Соломянському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ“А1 Пожсервіс” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Благобуд” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва від 06 липня 2011 року №0002492302/0.

3.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Благобуд” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко