Постанова № 20259582, 18.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 листопада 2011 року 09:00 № 2а-10501/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Савченко А.І., при секретарі Литовці Ю.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомУправління Пенсійного фонду України в Зрічному районі м. Суми

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»

третя особаВідкрите акціонерне товариство «Спартак»

простягнення заборгованості в розмірі 88 172,34 грн. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми (далі по тексту позивач, УПФУ у Зарічному районі м. Суми) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»(далі по тексту відповідач, ТОВ «Укрпромбанк»), третя особа Відкрите акціонерне товариство «Спартак»(далі по тексту третя особа, ВАТ «Спартак») про стягнення заборгованості зі сплати фінансових санкцій, застосованих до відповідача рішенням від 17.01.2008р. №45 за порушення частини 12 статті 20 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003р. №1058-IV в розмірі 88 172,34 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 7 вересня 2011 року.

У судовому засіданні 7 вересня 2011 року представник відповідача проти позову заперечував. В звязку з неявкою в судове засідання уповноважених представників сторін, суд відклав розгляд справи на 4 жовтня 2011 року.

В судовому засіданні 4 жовтня 2011 року представник відповідача наполягав на відмові в задоволенні позовних вимог.

Уповноважені представники позивача у судове засідання не зявились, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 4 жовтня 2011 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Основним нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам є Закон України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003р. №1058-IV (далі по тексту - Закон України від 09.07.2003р. №1058-IV).

Відповідно до положень Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV ВАТ «Спартак»є платником страхових внесків у визначених ним розмірах та зобовязана нараховувати, обчислювати та сплачувати їх у встановлені строки та в повному обсязі.

11 січня 2008 року спеціалістом позивача проведено документальну перевірку ВАТ «Спартак»з питань повноти нарахування, своєчасності сплати страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування та інших платежів до Пенсійного фонду, за результатами якої складено Акт №5/3-19.

За наслідками проведеної перевірки позивачем виявлено порушення з боку відповідача вимог, передбачених частиною 12 статті 20 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV, що стало підставою для прийняття рішення від 17.01.2008р. №45 про застосування до ТОВ «Укрпромбанк»фінансових санкцій у сумі 88 172,34 грн.

В результаті оскарження ТОВ «Укрпромбанк»в судовому порядку вказаного рішення, воно постановою Окружного адміністративного суду м. Києва 17.06.2008р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009р., визнано протиправним та скасовано.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 17.05.2011р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва 17.06.2008р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009р. скасовано в частині визнання протиправним та скасування рішення УПФУ у Зарічному районі м. Суми від 17.01.2008р. №45.

Проте, невиконання відповідачем своїх зобовязань щодо сплати застосованих до нього рішенням від 17.01.2008р. №45 фінансових санкцій стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Заперечуючи проти позовних вимог, ТОВ «Укрпромбанк»посилається на те, що постановою Правління НБУ від 21.01.2010р. №19 відкликано банківську ліцензію відповідача та ініційовано процедуру ліквідації. Повідомлення про прийняття такого рішення опубліковано в друкованому засобі масової інформації, а саме в газеті «Голос України»№12 від 26.01.2010р.

У звязку з початком ліквідаційної процедури, проведення якої врегульовано положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», позивач мав право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури. Однак, таким своїм право не скористався.

Аналізуючи наведені вище обставини справи, визначальним питанням для вирішення спору є правомірність та обґрунтованість заявленої вимоги про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати фінансових санкцій, застосованих рішенням від 17.01.2008р. №45 поза межами строків, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000р. №2121-ІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту Закон України від 07.12.2000р. №2121-ІІІ).

Відповідно до преамбули Закону України від 07.12.2000р. №2121-ІІІ він визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Проте, умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів встановлюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992р. №2343-ХІІ з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту - Закон України від 14.05.1992р. №2343-ХІІ).

Положеннями глави 17 Закону України від 07.12.2000р. №2121-ІІІ, якою врегульовано порядок ліквідації банків, встановлено, що законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним застосовується в частині, що не суперечить нормам цього Закону.

Таким чином, під час розгляду спірного питання названі вище закони співвідносяться як загальний та спеціальний.

Статтею 87 Закону України від 07.12.2000р. №2121-ІІІ визначено, що банк може бути ліквідований або з ініціативи власників банку, або з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора. Ліквідатор приступає до виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії.

Ліквідатор здійснює опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури у газеті «Урядовий кур'єр»чи «Голос України»за рахунок банку у строки, передбачені законами України, з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії або власником банку рішення про ліквідацію банку (стаття 89 Закону України від 07.12.2000р. №2121-ІІІ).

Частиною 3 статті 89 Закону України від 07.12.2000р. №2121-ІІІ закріплено, що протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку.

Поняття кредитора міститься в статті 1 Закону України від 14.05.1992р. №2343-ХІІ, відповідно до якої це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство є поточними кредиторами.

Аналізуючи наведене визначення, суд приходить до висновку, що позивач є поточним кредитором відповідача, оскільки вимоги позивача до боржника - ТОВ «Укрпромбанк»виникли після відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, застосування до спірних правовідносин строкових обмежень, встановлених статтею 89 Закону України від 07.12.2000р. №2121-ІІІ є недоречним. Норми, які б врегульовували порядок предявлення вимог щодо сплати заборгованості під час проведення ліквідаційної процедури банку, в Законі України від 07.12.2000р. №2121-ІІІ відсутні.

В той же час, положеннями статті 23 Закону України від 14.05.1992р. №2343-ХІІ встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів закінчення ліквідаційної процедури, а тому, враховуючи наведені положення нормативно-правових актів, а також те, що правомірність рішення про застосування фінансових санкцій, стягнення яких є предметом судового розгляду, підтверджено постановою Вищого адміністративного суду України лише 17.05.2011р., суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що позов УПФУ в Зарічному районі м. Суми не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Пункт 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України закріплює, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Зі змісту частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України убачається, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 01.03.2001р. №121/2001 встановлено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 названого Положення передбачено, що основними завданнями Пенсійного фонду України є: участь у формування та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюється з коштів Пенсійного фонду України.

Згідно пункту 15 цього Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворювані в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Статтею 106 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV закріплено право органів Пенсійного фонду на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків (недоїмки) у разі не провадження субєктом господарювання своєчасної сплати страхових внесків. Суми пені та фінансових санкцій, застосовані за порушення порядку і строків обчислення, нарахування та сплати страхових внесків, стягуються в тому ж порядку, що й недоїмка.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду саме в порядку адміністративного судочинства, а позивач діє в межах наданих йому повноважень, в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до часини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони субєкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача субєкта владних повноважень, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (01133, м. Київ, бул. Л. Українки, 26, код 19357325) на користь Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі міста Суми (40024, м. Суми, вул. Харківська, 35, р/р № 25605311185 в СОУ ВАТ «Державний ощадний банк України», код 22977095, МФО 337568) заборгованість в розмірі 88 172 (вісімдесят вісім тисяч сто сімдесят дві) грн. 34 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко