Постанова № 20259421, 30.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 листопада 2011 року           11:40           № 2а-1556/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді КузьменкаВ.А., за участю секретаря ХижнякІ.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПовного товариства “Ломбард “Україна”

доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05 лютого 2010 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Повне товариство “Ломбард “Україна” (далі по тексту –позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (далі по тексту –відповідач, ДПІу Дніпровському районі міста Києва), в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 19 серпня 2009 року №0011661540/0, від11вересня 2009 року №0011661540/1 та від 19 листопада 2009 року №0011661540/2.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено судове засідання на 30березня2010 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2010 року провадження в адміністративній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №2а-3417/09 за позовом ВГО “Всеукраїнський союз промисловців і підприємців”, Український союз об’єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення “Укрсоюзсервіс” та Відкритого акціонерного товариства “Фармак” до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №944/944 “Проврегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві”.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2011 року поновлено провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 18 липня 2011року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2010 року на підставі пункту 4 частини другої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України зупинено провадження у справі №2а-16286/09/2670 до вирішення Вищим адміністративним судом України справи №К-9991/25049/11.

Судом встановлено, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22вересня 2011року по справі №К/9991/232/11 постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 27вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011року залишено без змін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2011 року поновлено провадження у справі на призначено справу до судового розгляду на 08 листопада 2011 року.

В судове засідання 08 листопада 2011 року не прибув представника відповідача.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 08 листопада 2011 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м.Києва від 19 серпня 2009 року №0011661540/0 згідно з підпунктом “в” підпункту 4.2.2пункту 4.2статті 4, підпунктом 17.1.4 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Пропорядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення статті 14 Закону України “Про плату за землю” ПТ“Ломбард “Україна” визначено суму податкового зобов’язання з податку на землю у розмірі 1066,21 грн., в тому числі за основним платежем –1015,44 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –50,77 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11вересня 2009 року №0011661540/1 аналогічного змісту.

Податкові повідомлення-рішення від 19 серпня 2009 року №0011661540/0 та від 11вересня 2009 року №0011661540/1 прийняті на підставі акта від 30 липня 2009 року №4368-15/30631919 про результати камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку) (далі по тексту –Акт перевірки).

Камеральною перевіркою податкової декларації (розрахунку) земельного податку поданої за квітень, травень 2009 року, встановлено, що розмір податкового зобов’язання із земельного податку, зазначеного у податковій декларації, є меншим ніж визначено за результатами камеральної перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації платником податку було порушено пункт 2 рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №944/944 “Про питання користування земельними ділянками в місті Києві”, що призвело до заниження податкового зобов’язання на 1015,44 грн.

Судом встановлено, що висновок Акта перевірки про заниження позивачем суми податкового зобов’язання з податку на землю базується на пункті 2 рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №944/944 “Про питання користування земельними ділянками в місті Києві”, який встановлює плату за земельні ділянки в розмірі іншому, ніж встановлено Законом України “Про плату за землю”.

Позивач не погоджується зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями, виходячи з наступного: пункт 2 рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008року №944/944 “Про питання користування земельними ділянками в місті Києві” не застосовується до обов’язків позивача зі сплати земельного податку, оскільки щодо земельної ділянки, якою користується товариство, проведено грошову оцінку та законодавчо встановлено ставку земельного податку; місцевими радами можуть затверджуватись ставки земельного податку за земельні ділянки у межах населених пунктів, грошову оцінку яких не проведено, в тільки на підставі та у межах, встановлених частиною п’ятою статті 7 Закону України “Про плату за землю”.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечував та зазначав, що на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008року №944/944 “Про питання користування земельними ділянками в місті Києві” було чинним та обов’язковим для виконання, в тому числі з боку ДПІ у Дніпровському районі м. Києва.

Окружний адміністративний суд міста Києва частково погоджується з позовними вимогами ПТ“Ломбард “Україна”, виходячи з наступних мотивів.

Сторонами не заперечується, що ПТ“Ломбард “Україна” є користувачем земельних ділянок за адресою: м.Київ, вул. Р. Окіпної 5а, літ. А, площею 62 кв. м., та м. Київ, проспект Гагаріна, 5/2, площею 53,17 кв. м., нормативну грошову оцінку яких проведено, та сплачує податок на землю у розмірі 1% від грошової оцінки земельної ділянки на підставі частини першої статті 7 Закону України “Проплату за землю”.

Пунктом 2 Рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №944/944“Проврегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві” (вредакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що з 01квітня 2009 року плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об’єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб’єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21Закону України “Про оренду землі”.

Відповідно до пунктів 34, 35 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин, а також затверджуються відповідно до закону ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

З аналізу пункту 35 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вбачається, що орган місцевого самоврядування вирішує питання затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Спеціальними законами, які регулювали суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку станом на момент виникнення спірних правовідносин були Закон України “Про систему оподаткування”, який відповідно до преамбули визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов’язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов’язки і відповідальність платників, а також Закон України “Про плату за землю”, преамбулою якого встановлено, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 14 Закону України “Про систему оподаткування” земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів, а частиною другою статті 14 цього ж Закону передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Згідно зі статтею 2 Закону України “Про плату за землю” використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Стаття 4 Закону України “Про плату за землю” встановлює, що ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України “Про плату за землю” ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п’ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обов’язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України “Про плату за землю”, суд приходить до висновку, що пункт 2 рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №944/944 “Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві”, яким встановлюються підвищені ставки земельного податку, не відповідає положенням Законів України “Про плату за землю” та “Про систему оподаткування”, а тому при визначенні ставки земельного податку, який підлягає сплаті суб’єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (непереоформлено), застосуванню підлягає частина перша статті 7 Закону України “Проплату за землю”.

Сторонами не заперечується, що ПТ “Ломбард “Україна” сплатило земельний податок за ставкою, встановленою частиною першою статті 7 Закону України “Про плату за землю”, у повному обсязі.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2010 року в адміністративній справі №2а-332/10, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2011 року, визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття пункт 2 рішення Київської міської ради від 25грудня 2008року №944/944 “Про питання користування земельними ділянками в місті Києві”.

У вказаній постанові встановлено, що пункт 2 рішення Київської міської ради від 25грудня 2008року №944/944 “Про питання користування земельними ділянками в місті Києві” прийнятий Київською міською радою з перевищенням повноважень, наданих Законом України “Про місцеве самоврядування”, не відповідає нормам Законів України “Про систему оподаткування” та “Про плату за землю”, і, відповідно, не є підставою для встановлення плати за землю.

Частина перша статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи викладене, визначення ПТ “Ломбард “Україна” суми податкового зобов’язання з податку на землю на підставі пункту 2 рішення Київської міської ради від 25грудня 2008 року №944/944 “Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві” та накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.4пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 19 серпня 2009 року №0011661540/0 та від 11вересня 2009 року №0011661540/1 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття податкових повідомлень-рішень від 19 серпня 2009 року №0011661540/0 та від 11вересня 2009 року №0011661540/1 з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПТ“Ломбард “Україна” в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд звертає увагу, що податкове повідомлення-рішення від 19 листопада 2011 року №0011661540/2, яке позивач просить також визнати нечинним, в матеріалах справи відсутнє, що виключає можливість визнання його недійсним у судовому порядку та є підставою для відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Повного товариства “Ломбард “Україна” задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва від 19 серпня 2009 року №0011661540/0 та від 11вересня 2009 року.

3.В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4.Присудити з Державного бюджету України на Повного товариства “Ломбард “Україна” судові витрати у розмірі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                     В.А. Кузьменко