Постанова № 20258941, 23.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 листопада 2011 року № 2а-13347/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді ПащенкаК.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВКП Арсенал»

доДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

проскасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0003552310 від 19.04.2011, прийняте ДПІ у Печерському районі міста Києва.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 23.11.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 25.11.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

03.02.2011 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ«ВКП Арсенал»з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП«Анта»ДПІ у Печерському районі міста Києва було складено Акт №320/23-10/31662445 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на 45346,49грн.

19.04.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0003552310, яким у звязку з порушенням пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 45346 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 11336грн.

Як встановлено судом, між позивачем та ПП«Анта»укладено договір поставки №28/7 від 28.07.2010 (далі Договір), на виконання якого ПП«Анта»поставило ТОВ«ВКП Арсенал»метисну продукцію на загальну суму 272078,91грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 45346,49грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними та податковими накладними. З банківських виписок, копії яких залучені до матеріалів справи, видно, що останній зазначені товари оплатив повністю, в тому числі сплативши в їх ціні податок на додану вартість.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість на 45346грн. стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору у звязку з порушенням 05.11.2010 СВ ПМ ДПА у Дніпропетровській області кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст.205 КК України, по факту фіктивного підприємництва, тобто створення з метою прикриття незаконної діяльності, зокрема, ПП«Анта», а також встановлена відповідачем нікчемність господарських операцій по ланцюгах ТОВ «Е-Восток Україна» ПП«Анта», ТОВ«Елфра Дісплей»ПП«Анта»з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що повязані з рухом активів, зміною зобовязань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобовязання за Договором поставки між ТОВ«ВКП Арсенал»та ПП«Анта»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими накладними, податковими накладними та банківськими виписками, копії яких залучені до матеріалів справи.

Реальність господарських операцій між ТОВ«ВКП Арсенал»та ПП«Анта»підтверджується також договорами поставки, оренди нежитлових приміщень та перевезення вантажів, актами надання послуг з перевезення, витратними та податковими накладними, які були складені під час зберігання, перевезення та подальшої реалізації товарів, придбаних за Договором, третім особами.

Суд не бере до уваги посилання позивача на порушення 05.11.2010 СВ ПМ ДПА у Дніпропетровській області кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст.205 КК України, по факту фіктивного підприємництва, тобто створення з метою прикриття незаконної діяльності, зокрема, ПП«Анта», оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних Договорів, видаткових накладних та податкових накладних, юридична особа ПП«Анта»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Судом також не береться до уваги посилання податкового органу на встановлення іншими Актами перевірки нікчемності господарських операцій по ланцюгах ТОВ «Е-Восток Україна»ПП«Анта», ТОВ«Елфра Дісплей»ПП«Анта»з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства, оскільки платник податків не може нести відповідальність за негативні наслідки господарської діяльності контрагента, за умови, що операції із ним виконані та підтверджені належним чином. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.01.2011 у справі №К-28642/10.

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ТОВ«ВКП Арсенал»та ПП«Анта»був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ«ВКП Арсенал»та ПП«Анта»умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, а тому вказаний правочин не може розглядатись як нікчемний з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст.228 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 05.10.2010 у справі №К-22322/10, від 02.03.2009 у справі №К-21781/07 тощо.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як видно з матеріалів справи, на момент складання відповідних податкових накладних ПП«Анта»було зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з рахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Отже, сума податку на додану вартість у розмірі 45346 грн., віднесена ТОВ«ВКП Арсенал»до податкового кредиту на підставі господарських операцій з ПП«Анта»підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ПП«Анта»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Печерському районі міста Києва про порушення ТОВ«ВКП Арсенал»пп.пп.7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0003552310 від 19.04.2011 безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

З аналізу п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України видно, що вимога про визнання нечинним рішення може стосуватися лише нормативно-правового акта, а вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) індивідуального акта (рішення) виключає вимогу про скасування цього ж акта, оскільки правові наслідки застосування обох згаданих вимог в даному випадку співпадають. Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.10.2010 справі №К-20619/07.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ст.ст. 7, 11 КАС України, також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом скасування податкового повідомлення-рішення №0003552310 від 19.04.2011, прийнятого ДПІ у Печерському районі міста Києва.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП Арсенал»задовольнити повністю.

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення №0003552310 від 19.04.2011, прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП Арсенал»(01133, м. Київ, вул.Лєскова, 2) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко