Постанова № 20258855, 08.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 листопада 2011 року 15:44 № 2а-5784/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Дудка Є.А.;

Клюшки С.М.;

відповідача: Кириленка М.Є.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Українська автомобільна компанія “СКІФ”

доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

проскасування податкового повідомлення-рішення

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20 квітня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська автомобільна компанія “СКІФ” (далі по тексту позивач, ТОВ “Українська автомобільна компанія “СКІФ”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва), в якому просить: скасувати акт камеральної перевірки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від лютого 2010 року №905/1503/24254739 та податкове повідомлення-рішення від 04 березня 2010 року №0001881503/0/6830.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2011 року у справі №2а-5784/11/2670 відмовлено ТОВ “Українська автомобільна компанія “СКІФ” у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог щодо скасування акта камеральної перевірки Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від лютого 2010 року №905/1503/24254739 на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2011 року у справі №2а-5784/11/2670 призначено розгляд клопотання ТОВ “Українська автомобільна компанія “СКІФ” про поновлення строку звернення до адміністративного суду на 17 травня 2011 року.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2011 року у справі №2а-5784/11/2670 поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду, відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 20 червня 2011року.

Судове засідання 20 червня 2011 року відкладалось на 18 липня 2011 року у звязку з неявкою в судове засідання представників відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2010 року на підставі пункту 4 частини другої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України зупинено провадження у справі до вирішення Вищим адміністративним судом України справи №К-9991/25049/11.

Судом встановлено, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22вересня 2011року у справі №К/9991/232/11 постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 27вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011року залишено без змін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2011 року поновлено провадження у справі на призначено справу до судового розгляду на 08 листопада 2011 року.

В судовому засіданні 08 листопада 2011 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м.Києва від 04 березня 2009 року №0001881503/0/6830 з підпунктом “в” підпункту 4.2.2пункту 4.2статті 4, підпунктом 17.1.4 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Пропорядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення Закону України “Про плату за землю” ТОВ“Українська автомобільна компанія “СКІФ” визначено суму податкового зобовязання з податку на землю у розмірі 29303,13 грн., в тому числі за основним платежем 27907,74 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1395,39 грн.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 26 лютого 2010року №905/1503/24254739 “Про результати камеральної перевірки податкового розрахунку ТОВ“Українська автомобільна компанія “СКІФ” (код ЄДРПОУ 24254739) за період з 01.01.09 р. по 26.02.10 р.”(далі по тексту Акт перевірки).

Камеральною перевіркою податкового розрахунку земельного податку встановлено, що розмір податкового зобовязання із земельного податку, зазначеного у податковому розрахунку, є меншим ніж визначено за результатами камеральної перевірки, оскільки при заповненні податкового розрахунку платником податку не проведено збільшення сум земельного податку відповідно до пункту 2 рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №944/944 “Про питання користування земельними ділянками в місті Києві”, що призвело до заниження суми податкового зобовязання на суму 27907,74 грн.

Позивач не погоджується зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями, виходячи з наступного: пункт 2 рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008року №944/944 “Про питання користування земельними ділянками в місті Києві” не застосовується до обовязків позивача зі сплати земельного податку, оскільки щодо земельної ділянки, якою користується товариство, проведено грошову оцінку та законодавчо встановлено ставку земельного податку.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечив та зазначив, що на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008року №944/944 “Про питання користування земельними ділянками в місті Києві” було чинним та обовязковим для виконання, в тому числі з боку ДПІ у Дарницькому районі м. Києва.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги ТОВ“Українська автомобільна компанія “СКІФ”, виходячи з наступних мотивів.

Як підтверджують матеріали справи, ТОВ“Українська автомобільна компанія “СКІФ” є користувачем земельної ділянки за адресою: м.Київ, вул. Зрошувальна, 15, площею 3436,36 кв. м., нормативну грошову оцінку якої проведено, та сплачує податок на землю у розмірі 1% від грошової оцінки земельної ділянки на підставі частини першої статті 7 Закону України “Проплату за землю”.

Пунктом 2 Рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №944/944“Проврегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві” (вредакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що з 01квітня 2009 року плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, обєктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються субєктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21Закону України “Про оренду землі”.

Відповідно до пунктів 34, 35 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин, а також затверджуються відповідно до закону ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

З аналізу пункту 35 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вбачається, що орган місцевого самоврядування вирішує питання затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Спеціальними законами, які регулювали суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку станом на момент виникнення спірних правовідносин були Закон України “Про систему оподаткування”, який відповідно до преамбули визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обовязкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обовязки і відповідальність платників, а також Закон України “Про плату за землю”, преамбулою якого встановлено, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 14 Закону України “Про систему оподаткування” земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів, а частиною другою статті 14 цього ж Закону передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обовязкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Згідно зі статтею 2 Закону України “Про плату за землю” використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Стаття 4 Закону України “Про плату за землю” встановлює, що ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України “Про плату за землю” ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах пятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обовязкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України “Про плату за землю”, суд приходить до висновку, що пункт 2 рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №944/944 “Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві”, яким встановлюються підвищені ставки земельного податку, не відповідає положенням Законів України “Про плату за землю” та “Про систему оподаткування”, а тому при визначенні ставки земельного податку, який підлягає сплаті субєктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (непереоформлено), застосуванню підлягає частина перша статті 7 Закону України “Проплату за землю”.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, позивач сплатив земельний податок за ставкою, встановленою частиною першою статті 7 Закону України “Про плату за землю”, у повному обсязі.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2010 року в адміністративній справі №2а-332/10, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2011 року, визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття пункт 2 рішення Київської міської ради від 25грудня 2008року №944/944 “Про питання користування земельними ділянками в місті Києві”.

У вказаній постанові встановлено, що пункт 2 рішення Київської міської ради від 25грудня 2008року №944/944 “Про питання користування земельними ділянками в місті Києві” прийнятий Київською міською радою з перевищенням повноважень, наданих Законом України “Про місцеве самоврядування”, не відповідає нормам Законів України “Про систему оподаткування” та “Про плату за землю”, і, відповідно, не є підставою для встановлення плати за землю.

Частина перша статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, суд звертає увагу, що спірне податкове повідомлення-рішення не містить посилань на конкретну норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобовязань, як того вимагає пункт 6.1 статті 6Закону України “Пропорядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Враховуючи викладене, визначення ТОВ“Українська автомобільна компанія “СКІФ” суми податкового зобовязання з податку на землю на підставі пункту 2 рішення Київської міської ради від 25грудня 2008 року №944/944 “Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві” та накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.4пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 04 березня 2009 року №0001881503/0/6830 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ“Українська автомобільна компанія “СКІФ” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська автомобільна компанія “СКІФ” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 04 березня 2009 року №0001881503/0/6830.

3.Присудити з Державного бюджету України на Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська автомобільна компанія “СКІФ” судові витрати у розмірі 3,40грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко