Постанова № 20255951, 07.12.2011, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 грудня 2011 р. м. Чернівці Справа № 2а/2470/2935/11

10:53

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брезіної Т.М.;

секретаря судового засідання Білоуса В.В.;

за участю:

представника позивача Іліка В.І.;

представника відповідача Лазниця О.О.;

представника відповідача Іванюка Р.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ДПІ у м. Чернівці до МПП «Сив»та ТОВ «Компанія Авертус»про стягнення коштів отриманих за недійсним договором,-

ВСТАНОВИВ:

В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд прийняти рішення, яким визнати недійсним договір від 04.05.2011 року № 04/05 та додаток №1 до договору, стягнути в дохід держави кошти, як вартість оплачених товарів по договору № 04/05 від 04.05.2011 року та стягнути в дохід держави з ТОВ «Компанія Авертус» кошти отримані на виконання договору № 04/05 від 04.05.2011 року.

Позивач на обґрунтування позову зазначив, що працівниками податкового органу ДПІ у м. Чернівці проведена позапланова виїзна перевірка МПП «СИВ» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин із ТОВ «Компанія Авертус» за травень 2011 року.

В ході проведення перевірки МПП «СИВ» встановлено, що операції по взаємовідносинах МПП «СИВ» із ТОВ «Компанія Авертус» не мали реального товарного характеру, оскільки товар не перевозився. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів.

Правочин на виконання щодо поставки комплектуючих, обладнання, запчастин між ТОВ «Компанія Авертус» та МПП «СИВ» не відповідає вимогам закону, вчинений з метою ухилення від оподаткування, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тому що від укладання та виконання спірної угоди інтересам держави та суспільства завдаються збитки у вигляді не надходження до Державного бюджету коштів у великих розмірах.

Укладання договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства без мети реального настання правових наслідків, передбачених таким договором, відсутність документів, що підтверджують виконання договірних зобов'язань, безпідставне відображення податкових зобов'язань та неправомірне формування податкового кредиту свідчить про намір на настання неправомірних наслідків у обох контрагентів сторін договору.

Відповідач подав до суду заперечення в яких зазначив, що позовна заява позивача ґрунтується на тому, що згідно акту № 1723/23-04/37270359 від 27.07.2011 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено позапланову виїзну перевірку МПП «СИВ» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень та травень 2011 року при здійсненні господарських відносин із ТОВ «Компанія Авертус».

У вказаному акті зазначається, що перевіркою встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього у сумі 24 279 690 грн. та завищено суму податкового кредиту на 22 557 444 грн. що призвело до завищення рядка 19 «Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду» та рядка 20.2 «Зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового періоду) до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду» на суму 19839 грн.

Крім того, податковим органом зроблено висновок про те, що при укладенні договору між МПП «СИВ» та ТОВ «Компанія Авертус» не переслідувалась мета: отримання комплектуючих до обладнання, а вказані комплектуючі за вказаними договорами фактично не поставлялися, а тому вважає, що всі укладені договори є нікчемними, оскільки їх ціль суперечить інтересам держави та суспільства.

Проте, відповідачі вказані твердження вважають необґрунтованими та спростовують наступним.

По-перше, позивач безпідставно зазначає про те, що МПП «СИВ» для перевірки не надано документів від ТОВ «Компанія Авертус», які мають юридичну силу та доказовість фіксування фактів здійснення господарських операцій щодо поставки комплектуючих, обладнання, запчастин саме ТОВ «Компанія Авертус».

Частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачено, що «...підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій..».

Крім того, п.2 ст.9 цього ж Закону зазначає, що «..факт здійснення господарської операції має бути підтверджений первинними документами, які можуть бути складені на паперових, або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції».

Відповідач зазначив, що Товариством для підтвердження фактів здійснення господарських операцій під час проведення перевірки податковому органу було надано всі первинні документи, які були складені відповідно до вимог вказаного Закону та які підтверджують існування реальних правовідносин між відповідачами.

Крім того, Товариством надані Договори поставки обладнання укладені МПП «СИВ» з ПАТ «Христинівський молокозавод» (договори від 04.05.2011 р. № 05-11-ХМЗ, № 05-11СІР), з ПАТ «Городищенський маслозавод» (договір № 05-11-ГМЗ від 04.05.2011 р.), ПАТ «Шполянський молокозавод» (договір № 05-11-ШМЗ від 04.05.2011 р.), та з ТОВ «Компанія Авертус» № 04/05 від 04.05.2011р.

Факт поставки по Договору поставки комплектуючих до обладнання № 04/05 від 04.05.2011 р. підтверджується видатковими накладними № № 187, 188 ,189 та податковими накладними № № 187, 188 ,189.

По-друге, твердження позивача про те, що взаємовідносини сторін по договору не мали реального характеру та по ним не відбувалося руху матеріальних цінностей, а тому укладені між відповідачами правочини є недійсними, а твердження безпідставне.

Вказане твердження не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить положенням чинного законодавства. Так, статтею 204 ЦК України презюмується правомірність правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 234 ЦК України визначає, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним правочином, який може бути визнаний судом недійсним. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину. Позивач не надав посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених нашим підприємством правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної відповідачами діяльності.

По-третє, позивач зазначає про те, що діяльність МПП «СИВ» була спрямована на штучне формування податкового кредиту з метою заниження бази оподаткування по податку на додану вартість підприємств-контрагентів та несплати відповідних сум податків.

Вказане твердження відповідач спростовує наступним.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

По-четверте, твердження позивача про те, що відповідачами було порушено ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України, а тому договір між: МПП «СИВ» та ТОВ «Компанія Авертус» суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним, суперечить положенням чинного законодавства та спростовується матеріалами справи, а саме.

1. Позивач не має повноважень щодо визнання укладеної між відповідачами угоди нікчемною чи недійсною з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте, викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень (позивача по справі) про порушення відповідачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються відповідними доказами.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

2. Договір № 04/05 від 04.05.2011 р. укладений між відповідачами, згідно з положеннями чинного законодавства не може бути визнаний нікчемним, оскільки він не порушує публічний порядок та не суперечить моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції з 01.01.2011 року): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Проте, в акті перевірки та в позовній заяві позивач не зазначає, яким чином укладена між відповідачами угода порушує публічний порядок.

Відтак повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених відповідачами за тими критеріями ознак, що зазначається позивачем, належать виключно до прерогативи судових органів.

Крім того, при кваліфікації правочину, як такого, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За загальним правилом, наявність умислу юридичної особи як сторони за договором означає, що її посадова особа або інша компетентна фізична особа, виходячи з обставин справи, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави і суспільства, тобто порушення нею основних принципів існуючого суспільного ладу, і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків.

Однак, позивач не надав суду доказів про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб нашого підприємства або ТОВ «Компанія Авертус», яке функціонувало з метою ухилення від сплати податків та розкрадання державних коштів, а тому немає підстав для висновку про умисел нашого підприємства щодо укладення вищевказаного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відтак, протиправного умислу сторін, на укладення фіктивного правочину під час проведення перевірки не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного.

З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгаданий правочини не може вважатися таким, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та як такий, що порушує публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Таким чином, твердження позивача про недійсність (фіктивність) чи нікчемність правочину, укладеного між: відповідачами, а також висновки про заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет є не обґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та просив його задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали посилаючись на обставини викладені в запереченні.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, перевіривши матеріали адміністративної справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні відносини, суд дійшов висновку, що у задоволені позову слід відмовити, з наступних підстав.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Мале приватне підприємство «СИВ», зареєстроване виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, як юридична особа 13.06.2006 року, ідентифікаційний код № 23247690 та взяте на облік ДПІ у м. Чернівці, як платник податків 30.08.1996 року за № 11052 (а.с.6, 7-10).

Діяльність МПП «СИВ» здійснювала на підставі ліцензії № 315035 від 06.04.2007 року в якій визначено право, зокрема, на проведення монтажу технологічного устаткування (т.2 а.с.6-7).

27.07.2011 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва складено акт № 1723/23-04/37270359 про результати виїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «Компанія Авертус» з питань правильності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту по податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень та травень 2011 року, в результаті перевірки встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього у сумі 24 279 690 грн. та завищено суму податкового кредиту на 22 557 444 грн. Крім того, даний акт, яким встановлено нікчемність правочинів з контрагентом, що перебуває на обліку у ДПІ м. Чернівці надісланий до податкового органу, з метою використання в ході проведення перевірки. Також до акту перевірки надано додаток №1 в якому визначений перелік основних покупців та постачальників ТОВ «Компанія Авертус».

Як встановлено судом в акті зазначено, що перевірка проводилась без відома керівника ТОВ «Компанія Авертус». У період, за який проводилась перевірка, відповідальним за фінансово-господарську діяльність був керівник Міньків В.І. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва відібранні пояснення одного із двох засновників, а саме громадянки ОСОБА_5, яка будучи опитаною пояснила, що вона не має відношення до діяльності підприємства і фактично на основі її пояснень складено акт. Також вбачається, що надана суду копія акту перевірки не підписана перевіряючими ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та директором ТОВ «Компанія Авертус» Міньківим В.І. (а.с.40-44, 58-71).

На підставі інформації отриманої від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПІ у м. Чернівці 22.08.2011 року проведено позапланову виїзну перевірку МПП «СИВ» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин із ТОВ «Монтарія» та ТОВ «Компанія Авертус» за травень 2011 року та складено акт № 2208/23-1/23247690. В результаті перевірки встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього у сумі 3317350,0 грн. та завищено суму податкового кредиту на 3337189,0 грн. (а.с.23-38).

ДПІ у м. Чернівці винесла від 05.09.2011 року податкове повідомлення - рішення № 0001120231 про сплату суми боргу (а.с.39).

Крім того, ДПІ у м. Чернівці ще у 2010 році здійснювалась перевірка МПП «СИВ» за результатами якої 07.09.2010 року складено акт № 2818/23-1/23247690 про результати виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, за результатами якої порушень не встановлено (а.с.216-239).

МПП «СИВ» укладено договір поставки обладнання з ТОВ «Компанія Авертус» № 04/05 від 04.05.2011р. за умовами якого ТОВ «Компанія Авертус» (продавець) зобовязується передати товар, а МПП «СИВ» (покупець) зобовязується прийняти й оплатити товар. Укладення договору між директором ТОВ «Компанія Авертус» Міньківим В.І. та директором МПП «СИВ» Чабан М.Д. Відповідно до п. 4.3 договору продавець зобовязується здійснити поставку товару (а.с.11-14).

Факт поставки по Договору поставки комплектуючих до обладнання № 04/05 від 04.05.2011 року підтверджується видатковими накладними № № 187, 188 ,189 та податковими накладними № № 187, 188 ,189 (а.с.15-18).

Згідно поданих відповідачем реєстрів платіжних документів по фільтру МПП «СИВ» розрахувалась із ТОВ «Компанія Авертус» (а.с.201).

Відповідно до оборотно-сальдової відомості № 63.1 за 01.01.2011 року по 30.11.2011 року МПП «СИВ» перерахувала за придбаний товар контрагенту ТОВ «Компанія Авертус» 6039952 19 грн. (а.с.240-249).

МПП «СИВ» укладено договір зберігання майна з ТОВ «Аміс плюс» № 04/05 від 04.05.2011 (а.с.173-174). Відповідно до додатку № 1 від 04.05.2011 року та актів приймання передачі майна до договору зберігання майна № 04/05 від 04.05.2011 року прослідковується, що комплектуючі обладнання придбане за договором укладеним між ТОВ «Компанія Авертус» та МПП «СИВ» від 04.05.2011 року № 04/05 МПП «СИВ» передано на зберігання ТОВ «Аміс плюс» (а.с.175-189).

Згідно сертифікату відповідності, виданий на термін з 05.10.2011 року до 04.10.2012 року МПП «СИВ» виготовляється продукція гвинтових компресорних агрегатів типу АХRV-127R3 плавного регулювання з щитом управління та комплектуючими (т.2 а.с.11).

Відповідно до буклету вбачається, що МПП «СИВ» здійснює обладнання, монтаж, накладку, проектування для молокопереробних підприємств, що може повністю задовольнити високі вимоги споживачі (т.2 а.с.2-3).

МПП «СИВ» надані договори поставки обладнання укладені з ПАТ «Христинівський молокозавод» (договори від 04.05.2011 р. № 05-11-ХМЗ, № 05-11СІР), з ПАТ «Городищенський маслозавод» (договір № 05-11-ГМЗ від 04.05.2011 р.), ПАТ «Шполянський молокозавод» (договір № 05-11-ШМЗ від 04.05.2011 р.) (а.с.132-137, 150).

В подальшому обладнання МПП «СИВ» передавало згідно товарно-транспортних накладних ПАТ «Христинівський молокозавод», ПАТ «Городищенський маслозавод» та ПАТ «Шполянський молокозавод» для подальшої установки (а.с.190-200).

Реєстрами платіжних документів по фільтру вбачається, що ПАТ «Христинівський молокозавод», ПАТ «Городищенський маслозавод», ПАТ «Шполянський молокозавод» розрахувалися з МПП «СИВ» (а.с.138-141,159-164, 171-172).

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”(далі - постанова № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 постанови № 9).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Пункт 18 постанови № 9 тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Висновки податкового органу про недійсність правочинів між ТОВ «Компанія Авертус» та МПП «СИВ», ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 постанови № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел МПП «СИВ» на укладення договорів з ТОВ «Компанія Авертус» без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобовязань щодо придбання товару.

Це підтверджується рядом поданих документів, серед яких є податкові, видаткові накладні, договір, актом зберігання майна, договором поставки.

Зазначенні документи підтверджують не лише реальність договорів між МПП «СИВ» та ТОВ «Компані Авертус», але й реальні дії відповідачів щодо подальшого використання придбаного обладнання.

З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобовязання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, позивач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п. 83.1 ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд вважає, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Крім того, потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник.

Також, варто мати на увазі, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З врахуванням наведеного, на основі наданих суду доказів, суд робить висновок, що вимоги позивача про визнання правочину недійсним з підстав, що він суперечить інтересам держави та суспільства не належать до задоволення, оскільки не було доведено належними засобами доказування умислу посадових осіб, що укладали договір (чи одного із них), чи укладення договору із завідомо суперечною інтересам держави чи суспільства метою.

Не знайшло свого підтвердження посилання позивача, як на ще одну підставу для визнання правочину недійсним, його укладення без реального настання правових наслідків, так як за результатами перевірки, наданих суду відповідачем документів, підтверджено реальність господарської операції. Відповідач на підставі первинних бухгалтерських документів, договору купівлі-продажу, договору зберігання придбаних товарів, договорів поставки, оборотно-сальдових відомостей, товарно-транспортних накладних та інших документів, підтвердив не тільки купівлю комплектуючих матеріалів, їх зберігання, а й подальшу реалізацію.

У звязку з тим, що позивач не довів суду правомірність заявлених вимог у їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не належить стягувати.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 11, 71, 76, 79, 86, 94, 122, 158-163, 164, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 185, частин першої-другої статті 186 КАС України сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. Скарга про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення або в разі відсутності сторони в судовому засіданні з дня одержання її копії. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частини рішення апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову у повному обсязі сторони можуть отримати після 12.12.2011 року.

Суддя Т.М. Брезіна