Постанова № 20253697, 15.08.2011, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2011 року Справа № 2а/2370/5849/2011

15.08.11

09 год. 45 хв.           м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого –судді Кульчицького С.О.,

при секретарі –Ватажок-Сташинській А.В.,

за участю:

представника позивача –ОСОБА_1 (за довіреністю),

представників відповідача –ОСОБА_2, ОСОБА_3 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Агросервіс»до державної податкової інспекції у м. Черкаси про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Агросервіс»звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкаси від 30.06.2011 року №0000542304.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем, в порушення вимог Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України неправомірно було прийнято рішення, яким відповідачем визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві, зазначивши, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем протиправно визнано операції, за рахунок яких сформовані податкові зобов’язання контрагента позивача –приватного підприємства «Фін»нікчемними.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, проти задоволення позову заперечували повністю, посилаючись на обставини, зазначені в запереченнях проти адміністративного позову та додаткових поясненнях по справі, пояснивши, що перевіркою проведеною ДПІ у м. Черкаси з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року було встановлено неможливість фактичного здійснення даним підприємством господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), а також відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв’язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, порушення ч.ч.1, 5 ст.203, п.п.1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Фін»з постачальниками та покупцями, а тому податкові накладні, виписані в адресу позивача не є належним підтвердженням податкового зобов’язання, оскільки не мають статусу юридично значимих.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

Співробітниками державної податкової інспекції у м. Черкаси було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами відносин з приватним підприємством «Фін»за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року, за результатами якої складено акт від 15.06.2011 року №1531/23-4/30829259.

Перевіряючі з урахуванням результатів перевірки ПП «Фін», викладеними в акті перевірки від 15.04.2011 року №1006/23-2/32503944 дійшли висновку, що відповідні операції за рахунок, яких сформовані податкові зобов’язання ПП «Агросервіс»визнано такими, внаслідок яких неправомірно віднесений податок на додану вартість до складу податкових зобов’язань, оскільки не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є –нікчемними.

Таким чином, перевіркою було встановлено, що позивач безпідставно сформував податковий кредит у перевіряємому періоді за рахунок сум податку на додану вартість по податкових накладних, виписаних ПП «Фін»на виконання договору поставки палива пічного від 20.01.2011 року, які не можуть розглядатися в якості належного підтвердження податкового кредиту, оскільки не мають статусу юридично значимих, чим порушено вимоги п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 56545 грн.

19.07.2011 року відповідно до уточнення до акту від 15.06.2011 року №1531/23-4/30829259 позапланової виїзної документальної перевірки ПП «Агросервіс»з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами відносин з приватним підприємством «Фін»за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року пп.3.1.2, 3.1.3 п.3.1 та п.4 акту перевірки викладено в новій редакції, згідно якої перевіркою було встановлено порушення позивачем п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 56545 грн.

За результатами проведеної перевірки та на підставі встановленого порушення ДПІ у м. Черкаси прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.06.2011 року №0000542304, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 56546 грн., у тому числі основний платіж в розмірі 56545 грн. та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судом встановлено, що 20.01.2011 року між позивачем та ПП «Фін» укладено договір, згідно якого ПП «Фін» зобов’язується передати у власність позивача пічне паливо, а позивач –прийняти та оплатити його. Кількість та сума товару зазначається в накладній.

Згідно п.2 зазначеного договору позивач здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок ПП «Фін». Оплата здійснюється на підставі виставленого ПП «Фін»рахунку.

В п.3 цього договору зазначено, що приймання товару проводиться згідно товаросупроводжувальних документів. Датою передачі вважається дата відпуску товару зазначена в накладній.

Та обставина, щоумови зазначеного договору виконувались підтверджується актами приймання-передачі товарів від 08.02.2011 року, 20.02.2011 року, 25.02.2011 року, 28.02.2011 року.

Так, згідно зазначених документів, а також відповідних видаткових накладних (а. с. 22, 24, 26,28) вбачається, що в лютому 2011 року позивачем було придбано паливо пічне: 08.02.2011 року на загальну суму із ПДВ 99198 грн. 20 коп., 20.02.2011 року на загальну суму із ПДВ 24543 грн., 25.02.2011 року на загальну суму із ПДВ 149668 грн. 20 коп., 28.02.2011 року на загальну суму із ПДВ 65861 грн. 10 коп.

На підтвердження оплати позивачем одержаного від ПП «Фін»пічного палива видані податкові накладні від 08.02.2011 року №4, від 20.02.2011 року №9, від 25.02.2011 року №11, від 28.02.2011 року №13, які мають всі необхідні реквізити та складені відповідно до вимог чинного законодавства України.

Крім того, на підтвердження товарності зазначеної угоди позивачем надано податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання від ПП «Агросервіс»пічного палива (а. с. 29 –45), що засвідчують продаж в подальшому позивачем одержаного від ПП «Фін»пічного палива іншим підприємствам.

Отже, судом з’ясовано, що умови укладеного позивачем договору 20.01.2011 року повністю відповідали характеру господарської діяльності позивача, а надані на його виконання послуги були використані саме в господарській діяльності, зокрема з метою отримання прибутку.

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про безпідставність посилання відповідача про нікчемність вказаного правочину, оскільки податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних отриманих від ПП «Фін», які на момент їх видачі було зареєстровано у встановленому податковим законодавством порядку як платник податку на додану вартість і йому відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних.

Щодо твердження представників відповідача на відсутність під час проведення перевірки, наданих під час судового розгляду справи позивачем доказів на підтвердження господарності операцій –договору, укладеного між ним та ПП «Фін»20.01.2011 року, актів приймання-передачі товарів від 08.02.2011 року, 20.02.2011 року, 25.02.2011 року, 28.02.2011 року, що підтверджується останнім аркушем акту перевірки, а тому зазначені докази не можуть братися судом до уваги, суд зазначає наступне.

Жодна з наданих суду копій акту перевірки від 15.06.2011 року №1531/23-4/30829259 не містить підписів директора та головного бухгалтеру ПП «Агросервіс», що засвідчували б їх підтвердження, що первинні, бухгалтерські та інші документи, використані при проведенні перевірки, достовірні, надані в повному обсязі, а додаткові (інші) документи, що свідчать про діяльність ПП «Агросервіс» (спростовують викладені в акті перевірки факти) за період, що перевірявся, відсутні (а. с. 18, 60).

Пунктом 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року №984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772 (чинного на момент проведення перевірки) передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Проте, акт перевірки не містить такого переліку.

Також щодо твердження відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Фін» суд зазначає, що згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними»судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини –якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст. 219 ЦК України, ч.1 ст.220 ЦК України, ч.1 ст.224 ЦК України) та оспорювані –якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Як свідчать обставини справи, відповідачем самостійно визначено нікчемною угоду, укладену між позивачем та контрагентом –ПП «Фін», у зв’язку з чим винесено спірне податкове повідомлення-рішення.

Суд, беручи до уваги фактичні обставини справи та досліджені в судовому засіданні письмові докази, вважає вказаний висновок відповідача безпідставним.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсний є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 Цивільного кодексу України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст.71 Цивільного кодексу України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто, спрямований на порушення конституційних прав і свобод громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Крім того згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Тому суд приходить висновку про безпідставність твердження відповідача, що вищевказаний правочин не спричиняє настання правових наслідків, а отже є нікчемним по ланцюгу до «вигодонабувача».

Виходячи зі змісту положень пункту 14.1.181. частини 14.1. статті 14 Податкового кодексу України (чинного на момент проведення перевірки), податковий кредит –сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Частиною 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до вимог ст.201 цього Кодексу Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Враховуючи те, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми сплаченого податку, у зв'язку з одержанням від ПП «Фін»пічного палива, що підтверджено податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання-передачі товарів за господарською угодою, жодних доказів на підтвердження фіктивності якої суду надано не було, суд приходить висновку, що сформований позивачем податковий кредит відповідає вимогам Податкового кодексу України.

Також суд зазначає, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) правочину, укладеного між ПП «Агросервіс» та ПП «Фін», доказів того, що угода очевидно суперечить інтересам держави та суспільства, а також рішень суду про визнання правочину таким суду надано не було.

А тому суд зазначає, що ПП «Агросервіс»та ПП «Фін»належним чином оформили договірні правовідносини, на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

На підставі вищевикладеного та беручи до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення посадовими особами позивача та/або ПП «Фін» протиправних дій, спрямованих на порушення публічного порядку, доказів існування та форми прояву мети завідомо суперечної інтересам держави й суспільства, суд приходить висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо нікчемності правочинів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є вмотивованими та обґрунтованими, а відповідно такими, що підлягають до задоволення, оскільки прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 30.06.2011 року №0000542304 не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Згідно п.2. ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, ст.ст. 158-159, 161-163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкаси від 30.06.2011 року №0000542304 про визначення приватному підприємству «Агросервіс»податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 56545 (п’ятдесят шість тисяч п’ятсот сорок п’ять) грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку передбаченому ст. ст. 185 –187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 16 серпня 2011 року.

Головуючий С.О.Кульчицький