Постанова № 20251263, 29.11.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Харків

29 листопада 2011 р. справа № 2а- 10320/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Сагайдак В.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Шевченка І.С.,

представника позивача - Козловича С.М.,

представника позивача - Недошковського В.М.,

представника відповідача - Павленка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Куп'янський молочноконсервний комбінат" до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, публічне акціонерне товариство «Купянський молочноконсервний комбінат», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Купянської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0000202310, №0000192310 від 02 серпня 2010 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про помилковість висновку Купянської ОДПІ щодо наявності в його діях порушень норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість», а визначена ОДПІ сума податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 2049 533,05 грн. (в тому числі за основним платежем 901592 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1147941,05 грн.), та податку на прибуток в сумі 22230836,0 грн. (в тому числі за основним платежем 15 906453,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 6324383,0 грн.) є незаконною та такою, що суперечить господарській діяльності та вимогам законодавства.

Вказав, що укладені з контрагентами договори є дійсними, сторони виконали свої договірні зобов'язання в повному обсязі, на момент розгляду справи договори є чинними і в установленому законодавством порядку судом недійсними не визнавалися, спірні податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби, виписані по реальним господарським операціям, що відбулися між позивачем та контрагентами. Відтак, позивачем при формуванні валових витрат та податкового кредиту не було допущено порушень вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому висновки, зроблені відповідачем в Акті є неправомірними.

Таким чином позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення №0000202310, №0000192310 від 02 серпня 2010 року (т.1, а.с.30-31) були прийняті відповідачем з порушенням чинного законодавства.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Відповідач, Купянська ОДПІ в Харківській області в письмових запереченнях, наданих до суду, та її представник у судовому засіданні з позовними вимогами не погодились, просили в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування власної правової позиції представник ОДПІ послався на матеріали планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2011 р., за наслідками якої 12.07.2011 р. було складено Акт перевірки за № 739/23/00418142, (т.1, а.с.35-250; т.2 а.с. 1-20). Згідно з висновками Акту, відповідачем встановлено порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виявлення порушень, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, п.3 «Порядку нарахування, виплати і використання дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та мясо в живій вазі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 року №152., п. 5.1, п.п. 5.2.1. п. 5.2., абз. 4 п.п. 5.3.9. п. 5.3 статті 5, п.п. 8.1.4 п. 8.1 п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що є на думку відповідача достатньою підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне:

Відповідачем, Купянською ОДПІ в Харківській області, проведена планова виїзна документальна перевірка позивача, за наслідками якої складено Акт перевірки за № 739/23/00418142 від 12.07.2011р., (т.1, а.с.35-250; т.2 а.с. 1-20). В ході перевірки встановлено порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, п.3 «Порядку нарахування, виплати і використання дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та мясо в живій вазі», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 року №152., пп. 5.1, пп. 5.2.1 п 5.2, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.1.4 п. 8.1 п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі такого висновку спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що в перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з ТОВ «АПК Улан», ТОВ «АгроСфера Україна», ПП «Інтерагро-форум», ТОВ «Веста», ТОВ «Компанія «Істсервіс», ТОВ «Українська пивна компанія Арматура», ТОВ «ПОВГАЗ», ПП «ВКФ Укрпромснаб», ТОВ «Укрліссервіс», ТОВ «Никкартонторг», ПП «Анакор - 2007», ТОВ ТД «Молочна слобода», ТОВ «Вілсон».

1. В основу висновку Купянської ОДПІ в Хаківській області про порушення позивачем вимог п. 5.1. та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»було покладено відомості, отримані в результаті проведеної перевірки ТОВ «АПК Улан»(код за ЄДРПОУ 36371820).

Згідно матеріалів справи, ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «АПК Улан»з питань дотримання вимог чинного законодавства за період з 14.04.2009 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої складено акт №1000/182/36371820 від 12.03.2011 р..

На підставі зазначеного акту податковою зроблено висновок про недійсність валових витрат позивача, що повязані з придбанням товарів (робіт, послуг), які підпадають під визначення п. 5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у періоді з 01.04.2010 р. по 30.06.2010 р. в сумі 390 333 грн., та про порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті якого податковою зроблено висновок про недійсність податкового кредиту в сумі 78067 грн..

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем був укладений договір з ТОВ «АПК Улан»№ 0816050223 від 25.02.2010 р.(т.3, а.с.175-178), предметом якого було зобовязання постачальника поставити та передати у власність покупця цукор.

Згідно умов цього договору ТОВ «АПК Улан»зобов'язалось постачати і передавати у власність позивача товар (цукор) на склад позивача місто Куп'янськ, вул. Ломоносова 26, а останній зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору. Термін дії договору контрагентами визначено до 31 грудня 2010 року.

Фактичне відвантаження товару (цукор) ТОВ «АПК Улан»на адресу позивача підтверджується видатковими накладними, прибутковими ордерами (а.с. 175-189 т.3).

На суму відвантаженого товару (цукру) ТОВ «АПК Улан»виписало позивачу податкові накладні №1377 від 21.05.2010 р. та № 1721 від 23.06.2010 року. Копії вказаних податкових накладних наявні в матеріалах справи (а.с. 135 189 Т.3).

Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені позивачем до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображені у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «АПК Улан» проводились у безготівковій формі - шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «АПК УЛАН». Копії платіжних доручень та специфікацій наявні в матеріалах справи.

Заборгованості за даними бухгалтерського обліку позивача по розрахункам з ТОВ «АПК Улан»не значиться.

Судом встановлено, що ТОВ «АПК Улан»у період, коли ним були виписані податкові накладні, відповідно до свідоцтва № 100226004 (т.3 а.с. 189) було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Таким чином, на момент складання податкових накладних ТОВ «АПК Улан»було юридичною особою, було зареєстровано як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

З огляду на викладене, посилання на нікчемність договору від 25.02.2010 р. № 0816050223, (т.3, а.с.175-178), є безпідставними і судом до уваги не приймаються, оскільки укладений з ТОВ «АПК Улан»договір схвалений з боку позивача шляхом виконання своїх договірних зобов'язань в повному обсязі, на момент розгляду справи є чинним і в установленому законодавством порядку судом недійсним не визнавався, а податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби виписані ТОВ «АПК Улан»по реальним господарським операціям, що відбулися між позивачем та ТОВ «АПК Улан»; в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, є чинними на момент розгляду справи і в сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення щодо порушення позивачем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п5.1. п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Тому суд вважає, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат в періоді з 01.04.2010 р. по 30.06.2010 р. 390 333 грн., та що податковий кредит ПДВ, сплачений (нарахований) по операціям купівлі-продажу ТМЦ з ТОВ «АПК Улан», в періоді з 01.04.2010 р.по 30.06.2010 р. також є дійсним в сумі 78067 грн., в тому числі в травні 2010 р. в сумі 26400 грн., в червні 2010 року в сумі 51667 грн..

2. Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Агро Сфера Україна», відповідачем при перевірці встановлено, що згідно акту про неможливість проведення зустрічної перевірки №3668/7/23-11/32709007 від 03.06.2011 р. ДПІ в Печерському районі міста Києва у звязку з тим, що згідно АІС «РПП»стан підприємства «запит на встановлення місцезнаходження», при проведенні перевірки у позивача не є дійсними валові витрати, повязані з придбанням товарів (робіт, послуг). Витрати підпадають під визначення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 абз. 4 п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», абз. 2 п. 1.6 «Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.04.2003 р. за №271/7592, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у періоді з 01.04.2010 р. по 31.03.2010 р. в сумі 5 517 386 грн.. Встановлено порушення п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 6 Порядку заповнення податкової накладної затвердженого наказом ДПА України №165 від 30.05.1997 р., не є дійсним податковий кредит в сумі 272916 грн. по декларації з ПДВ переробного підприємства та в сумі 830563 грн. в декларації з ПДВ по розрахункам з бюджетом. Відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Мінтрансу України № 363 від 14.10.1997 р. (зареєстровано в Мінюсті України від 20.02.1998 р. за №128/2568), згідно з яким, на думку відповідача оформлення товаро-транспортної накладної обовязкове та здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем в перевіряємому періоді був укладений договір з ТОВ «АгроСфера Україна»№ 0816050014 від 02.01.2009 р. (т.5, а.с.234-250; т.6, а.с.1-121) на поставку останнім пальмової олії. Згідно умов цього договору ТОВ «АгроСфера Україна»зобов'язалось постачати і передавати у власність позивача товар (пальмову олію) на склад позивача місто Куп'янськ, вул. Ломоносова 26, а останній зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору. Термін дії договору контрагентами визначено до 31 грудня 2010 року. Фактичне відвантаження товару ТОВ «АгроСфера Україна»на адресу позивача підтверджується видатковими накладними, товаро - траспортними накладними, а також прибутковими ордерами про оприбуткування товару на склад позивача (а.с. 234-250 т.5, а.с. 1-122 т.6). На суму відвантаженого товару ТОВ «АгроСфера Україна»виписало позивачу податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Також суд вважає за необхідне зазначити про посилання відповідача на Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, - доводи ОДПІ щодо обов'язковості ТТН при веденні податкового обліку стосовно зазначених правовідносин, не можуть бути враховані, оскільки судові рішення ґрунтуються на беззастережному положенні, що господарські операції підтверджені договором купівлі-продажу, накладними про передачу товару, податковими накладними і доказами про відсутність заборгованості щодо зазначених операцій.

Таким чином, слід вважати недоведеним висновок відповідача, що на порушення вимог п. 5.1 ст. 5, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, абз. 4 п.п 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивач безпідставно включив до складу валових витрат в перевіряємому періоді витрати по придбанню у ТОВ «АгроСфера Україна»пальмової олії у в сумі 5 517 386 грн., в тому числі за другий квартал 2010 р. в сумі 1382943 грн., за третій квартал 2010 р. в сумі 1179108 грн., за четвертий квартал 2010 р. в сумі 1446085 грн. та за перший квартал 2011 р. в сумі 1509250 грн.

Суми податку на додану вартість по вказаних вище податкових накладних включені позивачем до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображені у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «АгроСфера Україна»проводились у безготівковій формі - шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента за договором. Копії платіжних доручень та специфікацій наявні в матеріалах справи.

Заборгованості за даними бухгалтерського обліку позивача по розрахункам з ТОВ «Агро Сфера Україна»не значиться.

Видані ТОВ «АгроСфера Україна»на адресу позивача податкові накладні повністю відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Судом встановлено, що ТОВ «АгроСфера Україна»у період, коли ним були виписані податкові накладні, відповідно до свідоцтва №100312344 (т.6, а.с.122) було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних ТОВ «Агросфера Україна»було юридичною особою, було зареєстровано як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

З огляду на викладене, вищезазначені доводи відповідача є безпідставними, оскільки укладений з ТОВ «АгроСфера Україна»договір схвалений з боку позивача шляхом виконання своїх договірних зобов'язань в повному обсязі, на момент розгляду справи є чинним і в установленому законодавством порядку судом недійсним не визнавався, а податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби виписані ТОВ «АгроСфера Україна»по реальним господарським операціям, що відбулися між позивачем та ТОВ «АгроСфера Україна»; в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, є чинними на момент розгляду справи і в сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій.

3. Судом встановлено, що ДПІ у м. Черкаси проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Інтерагро-форум»з питань дотримання вимог чинного законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт № 497/23-2/355579543 від 21.02.2011 р., в якому зазначено про те, що це підприємство має ознаки фіктивності. Вказаний акт листом від 22.04.2011 року №15236/23-418 був наданий відповідачу.

В основу висновку Купянської ОДПІ у Харківській області про недійсність валових витрат позивача, повязаних з придбанням товарів (робіт, послуг), які підпадають під визначення п. 5.1. та п.п 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у періоді з 01.04.2010 р. по 30.06.2010 р. в сумі 17300 грн., порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», недійсність податкового кредиту в сумі 3460 грн., було покладено відомості, отримані в результаті проведеної ДПІ у м. Черкаси документальної невиїзної перевірки ПП «Інтерагро-форум».

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем в спірному періоді був укладений договір з ПП «Інтерагро-форум»№ 0816050223 від 25.06.2010 р., згідно з яким ПП «Інтерагро-форум»поставляв катіоніт КУ-2-8 КР, що підтверджують видаткові накладні, отримані від ПП «Інтерагро-форум», наявні в матеріалах справи.

Також судом встановлено, що позивач уклав с ПП «Інтерагро-форум»договір №0707020305 (т.5, а.с. 170-177) на поставку останнім катіоніту КУ-2-8 КР. Згідно умов цього договору ПП «Інтерагро-форум»зобов'язалось постачати і передавати у власність позивача товар (катіоніт КУ-2-8 КР) на умовах FCA, м. Черкаси, вул. Котовського 9, згідно INCOTERMS - 2000, а останній зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору. Договір, наданий до суду, не визнаний недійсним в установленому порядку, а тому висновки відповідача з цього питання щодо порушення позивачем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п5.1. п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суд вважає неправомірними.

4. Відповідачем при перевірці встановлено, що згідно довідки №1205/23-304/30288313 від 01.07.2011 р. документальної позапланової невиїздної перевірки ТОВ «Веста»(код за ЄДРПОУ 30288313) при проведенні перевірки у позивача не є дійсними валові витрати, повязані з придбанням товарів (робіт, послуг), які підпадають під визначення п. 5.1. та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»за перший квартал 2011 р. в сумі 625000 грн. та на порушення п.п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України не є дійсним податковий кредит в сумі 56473 грн. по декларації переробного підприємства, та в декларації з ПДВ по розрахункам з бюджетом в сумі 68257 грн.

Як встановлено судом, фактичне відвантаження товару (газ) ТОВ «Веста»на адресу позивача підтверджується актами, податковими накладними та платіжними дорученнями, що наявні в матеріалах справи (а.с. 153-169 т. 5). Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені позивачем до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображені у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди. Розрахунки між позивачем та ТОВ «Веста»проводились у безготівковій формі - шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Веста». Копії платіжних доручень та специфікацій наявні в матеріалах справи. Заборгованості за даними бухгалтерського обліку позивача по розрахункам з ТОВ «Веста»не значиться.

Висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п.п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України та п. 5.1. п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються матеріалами справи.

5. Відповідачем при перевірці встановлено, що згідно акту ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Компанія Істсервіс»№117/23-02/36988381 від 23.06.2011 р. (на запит Купянської ОДПІ) було отримано наступну інформацію. За період березень-грудень 2010 р. було складено акт №603/23-05/36988381 від 09.03.2011 р. про результати документальної невиїздної перевірки ТОВ «Компанія Істсервіс»з питань дотримання податкового законодавства. Перевіркою встановлені порушення ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 218 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Компанія Істсервіс»з постачальниками та покупцями. Тому відповідач вважає що при проведенні перевірки у позивача не є дійсними валові витрати, повязані придбанням товарів (робіт, послуг), які підпадають під визначення п.5.1. та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у періоді травень-грудень 2010 р. в сумі 30057 грн. та на порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є дійсним податковий кредит в сумі 6012 грн. (в декларації з ПДВ переробного підприємства).

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем в спірному періоді придбався товар у ТОВ «Компанія «Істсервіс», а саме - туалетний папір, освіжувач повітря, канцтовари та інше згідно видаткових накладних, отриманих від ТОВ «Компанія «Істсервіс», а саме: №РН КИ0/0001336 від 31.05.2010р. туалетний папір, серветки на суму 2112,00грн., в т. ч. ПДВ 352грн.,№РН КИ0/0002393 від 30.06.2010р. туалетний папір, освіжувач повітря, засобі гігієни на суму 2655.75 грн., в т. ч. ПДВ 442.62грн., №РН КИ0/0002477 від 08.07.2010р. канцтовари на суму 10600,00грн., в т.ч. ПДВ 1766,67грн., №РН КИ0/0004040 віл 25.08.2010р канцтовари на суму 2620,50 грн.. в т. ч. ПДВ 436,50грн.,№РН- КИ0/0006565 від 26.10.2010р туалетний папір, засоби гігієни на суму 5264,25грн, в т. ч. ПДВ 877,37грн.,№РН КИ0/0007774 від 23.11.2010р. канцтовари на суму 10150,00 грн, в т. ч. ПДВ 1691,67,№РН КИ0/0009109 від 21.12.2010 канцтовари на суму 2666,50 грн. в т. ч. ПДВ 444.42 грн. ( а.с. 178-188 т. 5).

Фактичне відвантаження товару ТОВ «Компанія «Істсервіс»на адресу позивача підтверджується накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями, що наявні в матеріалах справи. Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені позивачем до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображені у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди. Заборгованості за даними бухгалтерського обліку позивача по розрахункам з ТОВ «Компанія «Істсервіс»не значиться.

Таким чином, податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби виписані ТОВ «Компанія «Істсервіс»по реальним господарським операціям, що відбулися; в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, є чинними на момент розгляду справи і в сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій.

Тому висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 5.1. п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суд вважає неправомірними.

6. Матеріалами справи підтверджено, що Харківською ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «УПК-Арматура»з питань дотримання вимог чинного законодавства, за результатами якої складено акт № 627/152/34689920 від 04.04.2011 р., в якому зазначено, що господарчі операції ТОВ «УПК-Арматура»не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів. Вказаний акт листом від 04.04.2011 р. №2313/7/15-512 був наданий відповідачу.

В основу висновку Харківської ОДПІ щодо недійсності валових витрат, повязаних з придбанням товарів (робіт, послуг), які підпадають під визначення п. 5.1. та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у періоді грудень 2010 р. в сумі 15943 грн., порушення п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», недійсність податкового кредиту в сумі 3189 грн. (в декларації з ПДВ переробного підприємства) було покладено відомості, отримані в результаті проведеної документальної невиїзної перевірки ТОВ «УПК-Арматура».

Як встановлено судом, 29.10.2007 р. позивач уклав с ТОВ «УПК-Арматура»договір № 2910/0814050357 (т.5. а.с. 202) на поставку останнім металопродукції з нержавіючої сталі. Згідно умов цього договору ТОВ «УПК-Арматура»зобов'язалось постачати і передавати у власність позивача товар (металопродукція з нержавіючої сталі) згідно з узгодженими сторонами умовами, а останній зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору. Термін дії договору контрагентами визначено до 31 грудня 2007 р. Додатковою угодою до договору від 30.12.2007 р. договір пролонговано до 31.12.2009 р. і надалі.

Фактичне відвантаження товару (металопродукція з нержавіючої сталі) ТОВ «УПК-Арматура»на адресу позивача підтверджується видатковими накладними: №РН А-00002971 від 22.12.2010р. на суму 6264.50грн., в т. ч. ПДВ 1044,04 грн., №РН А-00002993 від 23.12.2010р. на суму 376,94 грн., в т. ч. ПДВ 62,82 грн., №РН А-00003027 від 28.12.2010р. на суму 11600,42грн., в т.ч. ПДВ 1933,40 грн.; №РН А-00003027 від 28.12.10р. на суму 890,28 грн., в т.ч. ПДВ 148,38 грн., прибутковими ордерами №А-00002971 від 22.12.2010 р., №А-00002993 від 23.12.2010 р., №А-00003014 від 27.12.2010 р., №А-00003027 від 28.12.2010 р. (т.5 , а.с.204-208).

На суму відвантаженого товару ТОВ «УПК-Арматура»виписало позивачу податкові накладні №2718 від 21.12.2010 р., № 2728 від 22.12.2010 р., №2749 від 23.12.2010 р., №2763 від 27.12.2010 р. №2778 від 28.12.2010 р. Копії вказаних податкових накладних наявні в матеріалах справи (т.5, а.с.209-213).

Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені позивачем до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображені у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «УПК-Арматура»проводились у безготівковій формі - шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «УПК-Арматура». Матеріали справи містять копії платіжних доручень та специфікацій. Заборгованості за даними бухгалтерського обліку позивача по розрахункам з ТОВ «УПК-Арматура»не значиться.

З огляду на наведене висновки відповідача стосовно порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 5.1. п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суд вважає недоведеними.

7. Відповідачем при перевірці щодо поставки газу ТОВ «ПОВГАЗ»встановлено, що згідно акту про неможливість проведення зустрічної перевірки, що складений ДПІ у Печерському районі міста Київа № 3827/23-11/36019090 від 06.06.2011 р., має місце операція з надання податкової вигоди у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального характеру. Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що не є дійсними валові витрати позивача, повязані з придбанням товарів (робіт, послуг), які підпадають під визначення п. 5.1. та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»за квітень 2010р. в сумі 708333 грн. та на порушення п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не є дійсним податковий кредит в сумі 72228 грн. по декларації переробного підприємства (позивача), та в декларації з ПДВ по розрахункам з бюджетом в сумі 2772 грн..

Як встановлено судом, фактичне відвантаження товару (газ) ТОВ «ПОВГАЗ»на адресу позивача підтверджується актами, податковими накладними та платіжними дорученнями, що наявні в матеріалах справи (а.с. 217-233 т. 5).

Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені позивачем до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображені у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди. Розрахунки між позивачем та ТОВ «ПОВГАЗ»проводились у безготівковій формі - шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «ПОВГАЗ». Копії платіжних доручень наявні в матеріалах справи. Заборгованості за даними бухгалтерського обліку позивача по розрахункам з ТОВ «ПОВГАЗ»не значиться.

Дослідивши наданий позивачем договір між ним та ТОВ «ПОВГАЗ», суд вважає за необхідне зауважити, що вказаний договір в спірному періоді чинний, підписаний від імені директору ТОВ «ПОВГАЗ»Коломійця Р.В. та від імені генерального директора позивача в періоді укладення договору Батицького В.М. На підставі цього договору 30.04.2010 р. був складений акт прийому-передачі газу за квітень 2010 р., який є підставою для проведення розрахунків. Податкові накладні оформлені у відповідності до вимог законодавства.

З огляду на викладене, надані позивачем до органу державної податкової служби виписані ТОВ «ПОВГАЗ»по реальним господарським операціям, що відбулися, в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, є чинними на момент розгляду справи і в сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій.

Тому висновки відповідача з цього питання щодо порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 5.1. п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суд вважає неправомірними.

8. Відповідачем при перевірці встановлено, що згідно актів перевірки ПП «ВКФ Укрпромснаб»№933/23/34202109 від 31.12.2010 р., №158/23/34202109 від 28.03.2011 р. та №72/23/34202109 від 04.03.2011 р. при проведенні перевірки у позивача не є дійсними валові витрати, повязані з придбанням товарів (робіт, послуг), які підпадають під визначення п. 5.1. та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у періоді за липень, грудень 2010 р., січень 2011 р.в сумі 187 640 грн. та на порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 201.10 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не є дійсним податковий кредит в сумі 37528 грн. (з декларації ПДВ переробного підприємства).

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем в спірному періоді був укладений договір з ПП ВКФ «Укрпромснаб»№ 0816050032 від 02.01.2009 р. (т.5, а.с.120-121), згідно з яким ТОВ ПП ВКФ «Укрпромснаб»поставляв поліамідну оболонку ковбасну «Луга-фреш», з нанесенням флексографічного друку та кліпсу S-740Т, суду також надані додаткові угоди про пролонгування вищезазначеного договору. Таким чином, судом встановлено, что в спірному періоді положення цього договору є чинними, недійсним він відповідно до законодавства не визнавався. Про отримання товару позивачем свідчать прибуткові ордери, видаткові накладні та податкові накладні, отримані від ПП ВКФ «Укрпромснаб»(а.с. 120 151 т. 5):-№ВН 130702 від 13 липня 2010р. оболонка та кліпса в кількості 30 км. та 150 тис шт. відповідно, на суму 91021,50грн., в т. ч. ПДВ 15170,25грн., №ВН УП 061210004 від 6 грудня 2010р. оболонка в кількості 402 кг. на суму 24240,60грн., в т. ч. ПДВ 4040,10грн., №ВН УП 310111004 від 31 січня 2011р. оболонка та кліпса в кількості 30 км та 150 тис шт., на суму 91021,50грн., в т. ч. ПДВ 15170,25грн., №ВН УП 280111002 від 28 січня 2011р. оболонка в кількості 254,2 кг. на суму 17082,24грн., в т. ч. ПДВ 2847,04грн., та прибуткові ордери про прийомку зазначеної продукції на склад.

На суму відвантаженого товару ПП ВКФ «Укрпромснаб»виписало позивачу податкові накладні. Копії вказаних податкових накладних наявні в матеріалах справи. Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені позивачем до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображені у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди. Розрахунки між позивачем та ПП ВКФ «Укрпромснаб»проводились у безготівковій формі - шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП ВКФ «Укрпромснаб». Копії платіжних доручень та специфікацій наявні в матеріалах справи.

Видані ПП ВКФ «Укрпромснаб»на адресу позивача наявні в матеріалах справи податкові накладні повністю відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Судом встановлено, що ПП ВКФ «Укрпромснаб»у період, коли ним були виписані податкові накладні, відповідно до свідоцтва № 17329619 (т.5 а.с.152) було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних ПП ВКФ «Укрпромснаб»було юридичною особою, було зареєстровано як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 201. 8 Податкового кодексу України мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

З огляду на викладене, доводи відповідача, а також посилання на нікчемність договору № 0816050032 від 02.01.2009 р. (т.5, а.с.120-121) є безпідставними, оскільки укладений з ПП ВКФ «Укрпромснаб»договір схвалений з боку позивача шляхом виконання своїх договірних зобов'язань в повному обсязі, на момент розгляду справи є чинними, а податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби виписані ПП ВКФ «Укрпромснаб»по реальним господарським операціям, що відбулися між ним та позивачем; в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, є чинними на момент розгляду справи і в сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій.

Тому суд вважає, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат за липень, грудень 2010 р., та січень 2011 р. в сумі 187 640 грн., та також є дійсним податковий кредит в сумі 15170,25 грн. за липень 2010 р., 4340,53 грн. за грудень 2010 р., та за січень 2011 р. 15170,25 грн. та 2847,04 грн., разом за 2011 рік - 18017,29 грн.

9. Відповідачем при перевірці встановлено, що згідно акту про результати позапланової невиїздної документальної перевірки з питань дотримання податкового законодавства ТОВ «Укрліссервіс»за № 2760/23-2/36514525 від 30.03.2011 р. при проведенні перевірки у позивача не є дійсними валові витрати, повязані з придбанням товарів (робіт, послуг), які підпадають під визначення п. 5.1. та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у періоді квітень, травень, липень 2010 р. в сумі 11100 грн. та на порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є дійсним податковий кредит в сумі 2220 грн. (в декларації з ПДВ переробного підприємства).

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем в спірному періоді був укладений договір з ТОВ «Укрліссервіс»№ 1421050387 від 01.12.2009 р. (т.3, а.с.190-191), та додаткові угоди до нього, згідно з якими він був пролонгований. Відповідно до договору ТОВ «Укрліссервіс»поставляв продукцію (деревину) згідно видаткових накладних, прибуткових ордерів та податкових накладних, що документально засвідчують факт поставки. Суми податку на додану вартість по наданих податкових накладних включені позивачем до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображені у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди. Розрахунки між позивачем та ТОВ «Укрліссервіс»проводились у безготівковій формі - шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок. Копії платіжних доручень та специфікацій наявні в матеріалах справи. Заборгованості за даними бухгалтерського обліку позивача по розрахункам з постачальником не значиться. Документи, надані позивачем, наявні в матеріалах справи (а.с. 190-215 т. 3).

Тому висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 5.1. п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суд вважає недоведеними.

10. Відповідачем при перевірці встановлено, що згідно аналізу за результатами автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлена розбіжність поданої ТОВ «Никкартонторг»декларації з ПДВ за червень 2010 р., яка виникла за рахунок відсутності права позивача на податковий кредит при придбанні масло-ящиків в кількості 10000 штук на загальну суму 52000 грн., в тому числі ПДВ 8700 грн..

Матеріали справи свідчать, що позивачем в спірному періоді був укладений договір з ТОВ «Никкартонторг»№ 0816050227 від 01.03.2010 р. (т.3, а.с.216-217), згідно з яким ТОВ «Никкартонторг»поставляв позивачу вироби з картону. Суду також надані специфікації до даного договору. Таким чином, судом встановлено, что в спірному періоді положення цього договору є чинними, недійсним він відповідно до законодавства не визнавався. Про отримання товару позивачем свідчать прибуткові ордери, видаткові накладні та податкові накладні, а також товаро-транспортна накладна від 12.05.2010 р. (а.с. 216 230 т. 3). На суму відвантаженого товару ТОВ «Никкартонторг»виписало позивачу податкові накладні. Матеріали справи містять копії вказаних податкових накладних. Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені позивачем до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображені у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди. Розрахунки між позивачем та ТОВ «Никкартонторг»проводились у безготівковій формі - шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента. Копії платіжних доручень та специфікацій наявні в матеріалах справи.

Видані ТОВ «Никкартонторг»на адресу позивача, наявні в матеріалах справи податкові накладні повністю відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Судом встановлено, що ТОВ «Никкартонторг»у період, коли ним були виписані податкові накладні, відповідно до свідоцтва № 100271424 (т.3, а.с.230) було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних ТОВ «Никкартонторг»було юридичною особою, було зареєстровано як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

З огляду на викладене, доводи відповідача є безпідставними. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення щодо порушення позивачем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.5.1. п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

11. Підставою для прийняття відповідачем висновку про завищення позивачем суми валових витрат за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2011 р. на 1 816 058 грн. слугувало безпідставне, на думку Купянської ОДПІ в Хаківській області, включення позивачем до складу валових витрат в перевіряємому періоді витрат по придбанню послуг з аутсорсингу від ПП «Анакор-2007»у в сумі 2179268,88 грн. в тому числі ПДВ 363211,48 грн.

Стосовно суті встановленого порушення в акті перевірки відповідачем зазначено, що вищезазначені послуги оприбутковано позивачем з недотриманням порядку складення первинних документів на підтвердження отримання послуг, та, крім того, на думку ОДПІ, позивачем не доведено використання вказаних послуг у господарській діяльності позивача.

Як свідчить досліджений під час судового розгляду договір №3 від 01.06.2007 р., укладений між позивачем та ПП «Анакор-2007», предметом договору аутсорсингу є надання на користь позивача послуг консультанта по раціоналізації виробництва (перелік непрофільних функцій, які приймав на себе за договором консультант, наведено в додатку №1 до вищезазначеного договору, а саме розробка перспективних та річних планів дослідницьких та дослідницько-конструкторських робіт, складання тематичних планів та графіків їх виконання, розробка програм випробувань та перевірки досліджуваних зразків, виконання завершуючих робіт, апробовування технічної документації, удосконалення організації виробництва, його технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, запобігання нестач та поліпшення якості продукції, економії ресурсів, атестації та раціоналізації робочих місць, використання резервів збільшення продуктивності роботи та інше (а.с. 233 т. 3).

На виконання умов договору №3 від 01.06.2007 р. між його сторонами укладені акти приймання-передачі виконаних послуг на загальну суму 2179268,88 грн., в тому числі ПДВ 363211,48 грн. (а.с. 234-345 т. 3). Положення вищевказаного договору є дійсними, оскільки вони не визнані недійсними у встановленому законом порядку.

З урахуванням викладених вище обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно було зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 5.1 ст. 5, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, абз. 4 п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки згідно наданих до суду документів, договору, актів здачі-прийомки робіт позивач на законних підставах включив до складу валових витрат в перевіряємому періоді витрати по придбанню послуг з аутсорсингу від ПП «Анакор-2007»у в сумі 1816058 грн., в тому числі за другий квартал 2010 р. в сумі 453894 грн., за третій квартал 2010 р. в сумі 453800 грн., за четвертий квартал 2010 р. в сумі 453991 грн. та за перший квартал 2011 р. в сумі 454373 грн..

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної. А п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв,язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними.

До матеріалів справи залучено податкові накладні, отримані позивачем від ПП «Анакор 2007»(а.с. 250 т. 3, а.с. 1-7 т. 4). В судовому засіданні представники відповідача заперечували проти того, що податкові накладні, отримані позивачем відвідповідають вимогам чинного законодавства, та посилалися на порушення з боку позивача абзацу «е»п.п. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в частині відображення кількості (обсяг, обєм), а саме: невірно вказані обовязкові реквізити, передбачені даним пунктом, а також порушення п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 6 Порядку заповнення податкової накладної затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованого в Мінюсті України № 233/2037.

Пунктом 7.2.1 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Видані ПП «Анакор - 2007»на адресу позивача вище перелічені податкові накладні повністю відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст. 201.1 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, вищезазначені доводи відповідача є безпідставними і судом до уваги не приймаються, оскільки укладений з ПП «Анакор - 2007»договір схвалений з боку позивача шляхом виконання своїх договірних зобов'язань в повному обсязі, на момент розгляду справи є чинним і в установленому законодавством порядку судом недійсним не визнавався, а податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби виписані по реальним господарським операціям, що відбулися між позивачем та ПП «Анакор - 2007»; в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, є чинними на момент розгляду справи і в сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій.

Всупереч вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення щодо порушення позивачем вимог п. 5.1 ст. 5, п.п 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, абз. 4 п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо того, що позивач безпідставно включив до складу валових витрат в перевіряємому періоді витрати по придбанню послуг з аутсорсингу від ПП «Анакор-2007»у в сумі 1816058 грн., та також в порушення абзацу «е»п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України, п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198 Податковго Кодексу України стосовно того, що позивачем було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ із вартості послуг з аутсорсингу від ПП «Анакор 2007»в загальній сумі 332919,98 грн. В тому числі за періодами: за квітень 2010 р. ПДВ в сумі 30272,17 грн., за травень 2010 р. ПДВ в сумі 30253,33 грн., за червень 2010 р. ПДВ в сумі 30253,33 грн., за липень 2010 р. ПДВ в сумі 30253,33 грн., за серпень 2010 р. ПДВ в сумі 30253,33 грн., за вересень 2010 р. ПДВ в сумі 30253,33 грн., за жовтень 2010 р. ПДВ в сумі 30253,33 грн., за листопад 2010 р. ПДВ в сумі 30253,33 грн., за грудень 2010 р. ПДВ в сумі 30291,50 грн., за січень 2011 р. ПДВ в сумі 30291,50 грн., за лютий 2011 р. ПДВ в сумі 30291,50 грн., за березень 2010 р. ПДВ в сумі 30291,50 грн.).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, висновки податкової інспекції щодо того, що спірні договори укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства не ґрунтується на наведених нормах законодавства та встановлених обставинах справи.

Суд приходить до висновку про підтвердження позивачем в судовому засіданні належного виконання сторонами договорів з контрагентами ТОВ «АПК Улан», ТОВ «АгроСфера Україна», ПП «Інтерагро-форум», ТОВ «Веста», ТОВ «Компанія «Істсервіс», ТОВ «Українська пивна компанія Арматура», ТОВ «ПОВГАЗ», ПП «ВКФ Укрпромснаб», ТОВ «Укрліссервіс», ТОВ «Никкартонторг», ПП «Анакор - 2007», ТОВ ТД «Молочна слобода», реальності укладених правочинів.

На момент здійснення господарських операцій постачальники позивача були платниками податку на додану вартість, зареєстрованими відповідно до ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість». Статус постачальників позивача підтверджується доданими до матеріалів справи доказами і не заперечувався відповідачем.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що фактичне виконання господарських операцій підтверджується видатковими накладними, податковими накладними тощо.

Згідно зазначених податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, копії яких наявні у матеріалах справи.

Таким чином, господарські операції позивача проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне придбання активів та розрахунки з постачальниками таких активів, отже податковий кредит правомірно відображено в податкових деклараціях з ПДВ.

Таким чином, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджена реальність укладання угод, а витрати, понесені позивачем у звязку з ними, правомірно були віднесені до складу валових витрат. Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобовязання загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.

Згідно п.п. 7.4.1. та п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку із придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. №165 податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податків, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто, законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість»встановлено декілька необхідних умов, за наявності яких платник податку отримує право на віднесенні сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у складі ціни товарів, робіт, послуг, що придбаваються ним для використання у власній господарській діяльності, до складу податкового кредиту, а саме:

- наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- настання першої з подій, з якими Закон повязує право платника податку на податковий кредит.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.

На момент проведення перевірки, у ПАТ «Купянський молочноконсервний комбінат»були наявні податкові накладні на кожну поставку товару, які відповідали вимогам законодавства та були виписані особами, зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

12. Щодо порушення вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94 «Про оподаткування прибутку підприємств», -за висновком відповідача воно полягає в тому, що позивач безпідставно зменшив суму задекларованих показників по рядку 02.1 Декларацій «Зміна суми компенсації вартості товарів (робіт, послуг), в результаті чого встановлено заниження суми скоригованих валових доходів на суму 28509102 грн., також встановлене порушення з заниження валового доходу призвело до заниження податкового зобовязання по ПДВ податкової декларації переробного підприємства в сумі 5701820 грн..

Стосовно суті встановленого порушення в акті перевірки, відповідачем зазначено, що позивач за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2011 р. надав знижок за рахунок зменшення вартості реалізованої готової продукції ТД «Молочна Слобода»на загальну суму 28509102 грн., що призвело до необгрунтованого, на думку відповідача, зменшення валових доходів. Розрахунок знижки, який складався щомісяця та на підставі якого зменшено суму валового доходу в податковому обліку позивача не належить до статусу первинних бухгалтерських документів, тобто позивач не склав акту прийому-передачі знижок та не навів перелік виданих бухгалтерських накладних, по яким надавались знижки. На думку відповідача, це свідчить про наявність у сторін договорів під час їх укладання мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Відповідач посилається на порушення позивачем статті 228 ЦКУ. Цей висновок ним було зроблено з огляду на те, що правочини, вчинені позивачем та ТД «Молочна слобода»стосовно наданих знижок не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, вочевидь є такими, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а тому є нікчемними.

Зазначене слугувало підставою для прийняття відповідачем висновку про заниження позивачем суми валових доходів за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2011 р. на суму 28509102 грн..

Матеріалами справи підтверджено, що 01.05.2007 р. позивачем укладено договори № 0101040239, №0101040242 та №0101040243 (т.3, а.с.84-99) з ТОВ ТД «Молочна Слобода»на поставку молока та масла вершкового, кількість, якість та ассортимент товару визначався у специфікаціях. Додатковими угодами, укладеними 01.12.2009 р. та 10.01.2011 р. було передбачено, що з метою виконання Постанов КМУ, розпоряджень голів облдержадміністрацій щодо регулювання цін на молочні продукти та додержання гранічної торгівельної націнки, позивач надає щомісяця ТОВ ТД «Молочна слобода»знижку в розмірі 20% від вартості реалізованого молока та масла. Позивач стверджує, що зниження торгівельної надбавки за угодою сторін відображалось в первинних документах бухгалтерського обліку видаткових та податкових накладних. Згідно наданих до суду документів судом встановлено, що в бухгалтерському та податковому обліку позивача зменшення суми валового доходу за рахунок знижки робилося на підставі розрахунку, згідно якого в даних головної книги зменшувалася сума валового доходу по реалізованій продукції по рахунку 704 в дебет рахунку 791.

Статтєю 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Такими документами є видаткові накладні, в яких фіксується факт здійснення господарської операції. Позивачем, з метою виконання Постанов КМУ, розпоряджень голів облдержадміністрацій щодо регулювання цін на молочні продукти та додержання гранічної торгівельної націнки, надавалися знижки, щомісяця, в розмірі 20% від вартості реалізованого покупцем молока та масла. Це зафіксовано в додаткових угодах, укладених 01.12.2009 р. та 10.01.2011 р. в межах повноважень господарюючих сторін, та на виконання вищевказаних рішень місцевої влади, та в розрахунку, на підставі якого щомісяця, в момент надання знижки, робилися відповідні проведення в бухгалтерському та податковому обліку.

З урахуванням викладених вище обставин суд вважає, що відповідачем неправомірно було зроблено висновок, що позивачем було недотримано вимоги п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого відбулося заниження позивачем суми валових доходів за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2011 р. на суму 28509102 грн. і, відповідно, на порушення п.п. 4.5.1 п. 4.5. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»було занижено податкові зобовязання з ПДВ у сумі 5701820 грн..

13. Щодо порушення підпункту 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»та пункту 3 Порядку нарахування, виплати і використання дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та мясо в живій вазі», що затверджений Постановою КМУ №152 від 11.02.2010 р., відповідач стверджує, що позивач не виписував квитанції за формою №ПК-3а сільськогосподарським товаровиробникам особистим селянським господарствам, а в податковому обліку здійснював нарахування дотації згідно приймальних квитанцій №ПК-3 (МС) агентам-приймальникам, внаслідок чого позивачем завищено суму нарахованої та виплаченої дотації агентам-приймальникам за період с 01.04.2010 по 31.12.2010 р. на суму 1015065,80 грн..

Позивач в позовній заяві проти висновків відповідача заперечує, та додатково пояснює, що позивачем були укладені угоди доручення з представниками (приймальниками-агентами, повіреними), за якими позивач виступав довірителем. Представники позивача за його дорученням здійснювали приймання молока від особистих фермерських господарств фізичних осіб та здійснювали розрахунки за отримане молоко. Для цього представники позивача оформлювали платіжно-розрахункові відомості, які містять інформацію про ПІБ фізичної особи, що здає молоко, кількість і якісні характеристики зданого молока, його вартість, суми отриманих коштів та дотації. Також позивач зазначив, що з кожною фізичною особою, що здає молоко укладений договір про приймання молока. Від кожної такої фізичної особи отримана Довідка про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку, яка підтверджує статус такої особи як особистого селянського господарства (сільськогосподарського виробника). На думку позивача, документальне оформлення операцій з купівлі молока не порушує вимог Закону України «Про податок на додану вартість», при цьому він посилається на статтю 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», про основний принцип бухгалтерського обліку та звітності превалювання сутності над формою.

Позивач також посилається на судову практику, в тому числі на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23.04.2009 р., та на постанову Верховного Суду України від 19.01.2010 р..

Щодо наведеної позивачем судової практики суд вважає за необхідне зауважити, що хоча вона стосується тих самих сторін та обставин, нормативна база щодо цих правовідносин зазнала змін, а саме - механізм обліку та використання коштів, спрямованих на виплату дотацій переробними підприємствами сільськогосподарським товаровиробникам незалежно від форми власності і господарювання, включаючи особисті селянські господарства, за поставлені ними в перевіряємому періоді переробним підприємствам молоко та м'ясо живою вагою, встановлено Порядком нарахування, виплати і використання дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 р. № 152.

Зазначений вище Порядок встановлює механізм обліку та використання коштів, спрямованих на виплату дотацій переробними підприємствами сільськогосподарським товаровиробникам незалежно від форми власності і господарювання, включаючи особисті селянські господарства (за текстом сільськогосподарські товаровиробники), за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі. Нарахування і виплата дотацій проводяться переробними підприємствами всіх форм власності, що мають власні та орендовані переробні потужності. Придбання переробними підприємствами сировини для переробки у різної категорії постачальників зобов'язує переробні підприємства відповідно до Порядку № 152 вести окремий податковий і бухгалтерський облік готової продукції, виготовленої з поставлених сільськогосподарськими товаровиробниками молока та м'яса в живій вазі. Переробні підприємства під час приймання поставлених молока та м'яса в живій вазі виписують приймальні квитанції сільськогосподарським підприємствам за ф. ПК-3, а особистим селянським господарствам за ф. ПК-3а (пункт 3 Порядку № 152). У квитанціях крім ваги та вартості поставленої продукції за договірними цінами окремими рядками зазначаються податок на додану вартість, сплачений у вартості поставленої продукції, та суми дотацій, що належать сільськогосподарському товаровиробнику, виходячи із загального обсягу закупленої продукції та розміру дотацій згідно з попереднім розрахунком переробних підприємств. У Реєстрі отриманих та виданих податкових накладних облік придбаних з ПДВ молока та м'яса в живій вазі в сільськогосподарських товаровиробників відображається переробними підприємствами на підставі податкових накладних, а придбаних без ПДВ молока та м'яса в живій вазі в особистих селянських господарств на підставі документів, що засвідчують їх поставку (придбання).

Таким чином, дослідженими доказами судом встановлено, що хоча позивачем в періоді з 01.04.2010 р. по 31.12.2010 р. формально було порушено приписи пункту 3 Порядку нарахування, виплати і використання дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 р. № 152) та нарахування дотації в обліку здійснювалось на підставі приймальних квитанцій №ПК-3 (МС) агентам-приймальникам, але з вказанням суми дотації, що належить кожному фермерському господарству (сільськогосподарському товаровиробнику) за поставлену останнім продукцію. Згідно з вищезазначеним Порядком оплата сільськогосподарським товаровиробникам вартості поставлених ними переробному підприємству молока і виплата дотацій здійснювалася готівкою безпосередньо з каси переробного підприємства згідно з договорами доручення. При цьому Порядком не обмежується коло суб'єктів господарювання, за допомогою яких дозволено виплату дотацій згідно з договорами доручення. Тому суд вважає, що відповідачем було неправомірно зроблено висновок про порушення з боку відповідача п.п. 11.21 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», та про завищення ним сум нарахованої та виплаченої дотації агентам-приймальникам на 1015065,80 грн..

14. Щодо порушення підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відповідачем при перевірці встановлено, що позивачем в перевіряемому періоді позивачем були укладені угоди про передачу сільськогосподарським товаровиробникам в тимчасове користування обладнання для охолодження молока, (перелік обладнання з інвентарними номерами, вартістю на дату укладання угоди та списком контрагентів наводиться на 91-96 сторінках Акту). Відповідно до умов укладених угод позивач зобовязується передати товаровиробнику в тимчасове користування обладнання для охолодження молока, при цьому обладнання є виключною власністю позивача. Укладені угоди не передбачають ніякої винагороди за користування переданим обладнанням. Товаровиробники (позикоодержувачі за договорами) зобовязуються забезпечити надання постійного приміщення для встановлення обладнання, згідно вимог по його експлуатації та монтажу, та прийняти від позивача обладнання по акту, після проведення пуско-наладочних робіт та навчання персоналу. З посиланням на підпункт 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відповідач робить висновок про те, що оскільки передане безоплатно, в експлуатацію іншим товаровиробникам, обладнання є таким, що вилучене з власної господарської діяльності позивача, то витрати на його придбання, ремонт, реконструкцію модернізацію або інші поліпшення не підлягають амортизації, тому амортизаційні відрахування за перевіряємий період позивачем було безпідставно завищено на 639596 гривень.

Позивач, не погоджуючись з цією позицією відповідача, пояснив в судовому засіданні, що з метою отримання якісної сировини з мінімумом витрат ним були укладені договори позики з сільськогосподарськими товаровиробниками - постачальниками молока, за якими останнім було передане обладнання для охолодження молока, при цьому молоко підлягає здачі виключно позивачу. І тому позивач вважає, що вказане обладнання використовується ним у власній виробничій діяльності, отже є основними фондами у розумінні приписів п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а висновок відповідача про безпідставне нарахування амортизації в сумі 639596 грн. є безпідставним. Ті самі доводи позивач наводив і в своїй позовній заяві.

Дослідженими судом доказами встановлено, що позивачем здійснена передача сільськогосподарським товаровиробникам в тимчасове користування обладнання для охолодження молока, а саме танки-охолоджувачі, агрегати електричні насоси ОНЦ-1 12,5/20, насоси Г2-ОПД різним сільськогосподарським товаровиробникам, які є самостійними субєктами господарювання, та які поставляли сировину (молоко) позивачеві. Суд також виходив з того, що укладені між сторонами договори не є позикою, оскільки положеннями ст. 1048 Цивільного кодексу України передбачена виплата позикодавцю процентів від суми позики, а за їх умовами позика є безпроцентною. У разі ж залучення коштів або майна за позикою без визначення доходу, що сплачується (нараховується) позичальником на користь позикодавця у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна (процентів), така операція в податковому обліку не визнається фінансовим кредитом в розумінні п. 1.11.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а має місце безоплатна передача обладнання в користування.

Суд також виходив з того, що згідно з п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів. Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»сума амортизаційних відрахувань зменшує прибуток, який є об'єктом оподаткування. Відповідно до підпункту 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів розуміється поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Відповідно до п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном «основні фонди»розуміються матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Згідно п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу. Таким чином, амортизація повинна нараховуватися на основні фонди і нематеріальні активи, що включені до складу основних фондів платника податків і які постійно використовуються в його господарській діяльності.

Згідно з п. 3 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 561 від 30.09.2003 р., бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечити своєчасне відображення на рахунках бухгалтерського обліку повної інформації про оцінку, переоцінку і надходження основних засобів, їх внутрішнє переміщення (зі складу в цех (відділ, дільницю), з цеху в цех тощо), вибуття (реалізація, ліквідація, безоплатна передача, нестача, псування тощо).

Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Мінфіну України № 92 від 27.04.2000 р., визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Судом встановлено, що на запит відповідача щодо інформації про дати введення в експлуатацію та вартості переданого обладнання (лист відповідача від 30.06.2011 р. №2230/10/23-214), позивач конкретної відповіді не надав, тому відповідач в розрахунках амортизації виходив з вартості обладнання, вказаної в угодах.

Суд вважає, що оскільки обладнання було передане в безоплатне користування сільськогосподарським товаровиробникам, які використовували його у власній господарській діяльності, але для здійснення поставок сировини (молока) виключно позивачу, це обладнання може трактуватись як таке, що використовується саме позивачем, та забезпечує саме його діяльність необхідною сировиною.

На такий висновок суду впливає також і те, що обладнання має захист, і монопольним правом зливу охолодженого молока володіє лише позивач. Тобто сільськогосподарські товаровиробники можуть лише заливати у холодильні ємкості молоко без можливості його злити. Суд вважає обґрунтованою правову позицію позивача стосовно того, що це обладнання було передано сільськогосподарським товаровиробникам з метою уникнення витрат за електроенергію та витрат, повязаних з приміщенням для обладнання, технічним наглядом та охороною.

Тому в акті перевірки відповідачем при розрахунку амортизації в податковому обліку необґрунтовано виключено з балансової вартості 3-ї групи основних фондів балансову вартість обладнання, яке було безоплатно передано постачальникам позивача, сільськогосподарським товаровиробникам для охолодження та зберігання молока (сировини), що вони поставляють виключно позивачу.

15. Щодо порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»представник відповідача в судовому засіданні пояснив суду, що перевіркою позивача встановлено: податковий кредит позивача в травні 2010 р. у звязку з придбанням пальмової олії у ТОВ «Вілсон», код ЄДРПОУ 35767873, згідно податкової накладної №96 від 26.05.2010 р. на суму 226651,50 грн. в т.ч. ПДВ 37775,25 грн., визначався виходячи з договірної вартості, обчисленої за договірною ціною 8,58 грн., яка є вищою рівня звичайних цін більше ніж на 20 відсотків. Звичайну ціну відповідач при перевірці встановлював на підставі даних Програмного продукту «Система автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», а саме: відповідно до Картки платника податків перегляду вантажно-митних декларацій (імпорт) ТОВ «Вілсон»в травні 2010 р. придбало пальмову олію згідно вантажно-митних декларацій по ціні 6,58 грн. за кілограм. Тому ціну 6,58 грн. за 1 кг. пальмової олії відповідач вважає звичайною, та такою, що відповідає рівню справедливих цін в травні 2010 р. З посиланням на п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відповідач робить висновок про те, що податковий кредит в травні 2010 р. позивачем було завищено на 8802 грн..

В позовній заяві позивач стверджує, що п.п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не встановлено, що звичайна ціна визначається на рівні митної вартості. Також позивач наводить як доказ те, що ним в травні 2010 р. купувалась пальмова олія у іншого постачальника (ТОВ «Агросфера Україна») по ціні 8,50 грн. за кілограм, і він вважає, що саме така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Дослідженими судом доказами встановлено, що в травні 2010 р. позивачем було придбано пальмової олії в кількості 22005 кілограм у ТОВ «Вілсон», податкова накладна №96 від 26.05.2010 р. на суму 226651,50 грн., в т.ч. ПДВ 37775,25 грн., за договірною ціною 8,58 грн. за кілограм. Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). Згідно з п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно до п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). При цьому згідно з п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При встановленні звичайної ціни відповідач в Акті посилається на дані Програмного продукту «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», а саме: на вантажно-митні декларації ТОВ «Вілсон», за якими цим підприємством було імпортовано пальмової олії у кількості 21000 кг. за ціною 6,58 грн/кг (вантажно-митна декларація №3065 від 17.05.2010 р.) та у кількості 21000 кг. за ціною 6,58 грн/кг (вантажно-митна декларація №3066 від 17.05.2010 р.), тобто встановлює звичайні ціни на рівні митної вартості. В подальшому імпортер ТОВ «Вілсон»реалізував цей товар на території України за договірними цінами, в тому числі і позивачу. Тобто в даному випадку 6,58 гривень за 1 кілограм олії пальмової є митною вартістю цього продукту.

Згідно з абзацом сьомим пункту 1.7 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 9 липня 1997 року, митна вартість - це вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України «Про Єдиний митний тарифі»і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики. Відповідно до абз. 5 п. 1.7 цієї Інструкції, фактурна вартість (договірна, контрактна) - це вартість товарів, яка фактично сплачена чи підлягає сплаті або має компенсуватися зустрічними поставками товарів та зазначається в рахунку-фактурі (рахунку-проформі - для договору міни) відповідно до умов зовнішньоторговельного договору (контракту) купівлі-продажу або міни (далі - фактурна вартість). Отже, митна вартість імпортованих товарів самостійно визначається митним органом, і її призначення зводиться виключно до визначення сумм податків та зборів, що сплачуються на митниці. Зазначена вище норма права застосовується при здійсненні процедури розмитнення товарів, що ввезені на митну територію України.

ТОВ «Вілсон»було застосовано її під час розмитнення ввезеної продукції. За наведених обставин приписи п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»жодним чином не ототожнюють поняття «звичайна ціна»та «митна вартість», як це робить відповідач при прийнятті оспорюваного рішення. За наступного продажу імпортованого товару на митній території України податкове зобов'язання з податку на додану вартість визначається платником податків на підставі п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», при цьому слід враховувати, що згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Дослідженими судом доказами встановлено, що у перевірені періоди ціни на куповану сировину (пальмову олію) встановлювались на підставі угод з контрагентами, і їх розмір визначався з врахуванням фактурної вартості, сплати обов'язкових платежів при розмитненні плюс торгова націнка. Такий порядок формування ціни реалізованої на митній територіїі іпортованої продукції та, як наслідок, визначення бази оподаткування податком на додану вартість не суперечить чинному законодавству про оподаткування, і у данному випадку слід вважати, що ціна продажу товару ТОВ «Вілсон»позивачу становить звичайну ціну.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідачем не доказана правомірність своїх рішень, не обгрунтовано посилання на неможливість встановити реальність та товарність здійснення операцій по поставці товарів (робіт, послуг) підприємствами за перевіряємий період на адресу покупця.

Відповідач, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України та п.п. 1.20.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не довів, що ціна договору, укладеного позивачем з контрагентами, не відповідає рівню звичайної ціни, тому висновки відповідача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства про оподаткування. Всупереч наведеним вимогам, відповідач як субєкт владних повноважень не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких умов, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам закону, що є підставою для їх скасування.

Суд вважає вимоги позивача правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 69 - 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Куп'янський молочноконсервний комбінат" до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення - рішення від 02 серпня 2011 року №0000202310 та №0000192310 Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанову складено 05.12.2011р..

Суддя (підпис)< >Сагайдак В.В.

З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили. Оригінал постанови знаходиться в матеріалах справи.< >

Суддя< >В.В.Сагайдак< >