Постанова № 20249771, 07.12.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 грудня 2011 р. № 2-а- 13824/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Панова М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Бурхан А.С.,

представників сторін:

позивача - Леонової Т.О.,

відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю Клінінгової компанії "Асклін"

до Державної податкової інспекції у Дзержинскому районі м. Харкова

проскасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Клінінгова компанія "Асклін", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення -рішення ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова № 0000041800 від 28.04.2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму - 29117,50 грн. з яких за основним платежем - 23294,00 грн. та за штрафними (фінансовими)санкціями (штрафами) - 5823,50 грн. та № 0000051800 від 28.04.2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 36397,50 грн. з яких за основним платежем - 29118 грн. та за штрафними (фінансовими)санкціями (штрафами) - 7279,50 грн.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник Державної податкової інспекції у Дзержинскому районі міста Харкова, який належним чином повідомлений, відповідно в судове засідання не прибув, причину неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надавав. У судовому засіданні 29.11.2011р. проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав викладених у запереченнях на адміністративний позов.

Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника відповідача на підставі наявних у ній доказів, відповідно до ст. 128 КАСУ.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобовязані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом та іншими законами і нормативними актами.

Згідно із п 20.1.4. Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що на підставі наказу від 08.04.2011 року № 826 та згідно п.п 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст.. 79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Клінінгової компанії «Асклін» з питань взаємовідносин з ТОВ НВО «Енерговторресурс» за період з 01.03.2009р. по 31.03.2009р., результати перевірки оформлені актом від 14.04.2011 року № 1191/1800/32437023 про результати позапланової документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Клінінгової компанії «Асклін» з питань взаємовідносин з ТОВ НВО «Енерговторресурс» за період з 01.03.2009р. по 31.03.2009р.

Згідно висновків згаданого акту відповідачем встановлено порушення ТОВ «Клінінгової компанії «Асклін», а саме: ч. 1, ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених, НВП «Енергосвторресурс» з ТОВ Клінінгова Компанія «Асклін»; - п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, ст.. 5 та п. 1.32 ст. 1, п.п. 11.2.1 п. 11.2. ст.11 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням змін та доповнень, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 29117,5 грн., у тому числі за 1 квартал 2009 на суму 29118 грн.; пп.7.44 п. 7.4 ст. 7 , пп. 7.7.1 п. 7.7. ст..7 «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 23294 грн., а саме за місяцями: березень 2009р. завищена сума податкового кредиту на суму 23294 грн.,

На підставі висновків акту від 14.04.2011 року № 1191/1800/32437023 ДПІ у Дзержинському районі були прийняті податкові повідомлення - рішення від № 0000041800 від 28.04.2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму - 29117,50 грн. з яких за основним платежем - 23294,00 грн. та за штрафними (фінансовими)санкціями (штрафами) - 5823,50 грн. та № 0000051800 від 28.04.2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 36397,50 грн. з яких за основним платежем - 29118 грн. та за штрафними (фінансовими)санкціями (штрафами) - 7279,50 грн.

В рамках процедури адміністративного оскарження скарги позивача на вищевказані податкові повідомлення-рішення були залишені без задоволення, а податкові-повідомлення залишені без змін (рішення про результати розгляду скарги ДПС України від 15.09.11 №192/6/10-2115; ДПА у Харківській області №2887/10/25-203 від 01.07.11) з тих же мотивів, що містяться у акті перевірки.

З досліджених в ході судового розгляду справи акту перевірки та прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень встановлено, що фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень став відображений у акті перевірки від 14.04.11 висновок іншого субєкта владних повноважень ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська. Так, листом від 06.07.10 №27174/7/18-321 ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська відповідачу було надано витяг з акту невиїзної документальної перевірки «НВП» Енерговторресурс» (код 31850627) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.08. по 31.12.09, відповідно до якого зроблено висновки, що договори поставки, укладені ТОВ НВП «Енерговтроресурс» мають ознаки нікчемного правочину в розумінні ст.ст.203, 215, 228 ЦК України. З огляду на наведені обставини фінансово-господарської діяльності контрагента позивача відповідач зробив висновки про невідповідність угод, укладених позивачем з ТОВ НВП «Енерговтроресурс», вимогам ЦК України, що спричинило завищення суми податкового кредиту та суми валових витрат, та відповідно привело до заниження сум грошових зобовязань з ПДВ та податку на додану вартість.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.03.09 року між ТОВ «Клінінгова компанія «Асклін» (Покупець) та ТОВ НВП «Енерговторресурс» (Продавець) укладений договір купівлі-продажу №02-03/х, відповідно до якого продавець зобовязується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності побутову хімію та витратні матеріали. Відповідно до п.1.2 найменування товару, його кількість, асортимент, ціну за одиницю Товару, вартість партії Товару зазначається у накладних (ТТН, інших передаточних документах). Накладні оформлюються на кожну партію Товару за заявками Покупця та окрім передаточного документу виконують одночасно функцію специфікації на Товар та є невідємною частиною договору. Відповідно до п.4.1 договору передача товару оформлюється підписанням відповідної накладної. Датою поставки товару вважається дата, зазначена в накладній. Пунктом 4.2 спірного договору обумовлена доставка кожної партії товару транспортним засобом Продавця на умовах Інкотермс-2000 СРТ.

Сторонами були повністю виконані умови вищевказаного договору щодо поставки партії товару (а саме, віники, відра, щітки, контейнери для мусора та інші ТМЦ, які призначені для використання у прибиранні приміщень) на загальну суму 139764,00 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №313 від 27.03.09 та податковою накладною №321 від 27.03.09, відповідно до якої вартість отриманого товару склала 139764,00 грн., в тому числі ПДВ 23294,00 грн. Позивач в свою чергу повністю виконав свої зобовязання за спірним договором прийнявши та оплативши отриманий товар, що підтверджується вищевказаною видатковою накладною та платіжними дорученнями №2713 від 27.03.09 на суму 121500,00 грн., № 2749 від 09.04.09 на суму 15500,00 грн. та №2807 від 24.04.09 на суму 2764,00 грн.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до довідки з ЄДРПОУ основним видом діяльності позивача є прибирання виробничих та житлових приміщень, устаткування та транспортних засобів. З пояснень позивача вбачається, що отримання за спірною угодою товару обумовлено його використанням у господарській діяльності позивача. Позивачем надані угоди про надання клінінгових послуг зі своїми контрагентами, предметом яких є прибирання офісних та виробничих приміщень. Також, позивачем наданий договір №81 від 01.10.08р. оренди нежилого приміщення, укладений ТОВ «Бетахон Капітал» та ТОВ «Клінінгова компанія «Асклін» відповідно до якого у користування позивача надаються офісні приміщення загальною площею 53,4 кв.м. та складські приміщення (підвал) площею 14,3 кв.м., що свідчить про наявність місця для зберігання отриманого товару. Судом досліджені докази наявності у позивача трудових ресурсів на виконання основного виду господарської діяльності. Так, відповідно до наказу №8-К від 19.01.09 р. у штатному розкладі ТОВ «Клінінгова компанія «Асклін» рахуються окрім інших 10 прибиральниць офісних приміщень, 4 двірника. Фактична наявність працівників вказаних спеціальностей підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 661: співробітники та табелем обліку використання робочого часу за березень 2009 року.

Таким чином, позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального виконання договору купівлі-продажу, укладеного з ТОВ НВП «Енерговторресурс», а тому висновки податкового органу про відсутність реальності здійснення господарської операції та нікчемності укладеного між позивачем та ТОВ НВП «Енерговторресурс» договору купівлі-продажу, не відповідають фактичним обставинам справи.

При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача як на підставу нікчемності правочину на лист ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська від 06.07.10 №27174/7/18-321, відповідно до якого згідно з довідкою ВПМ ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська від 21.04.01 місцезнаходження ТОВ НВП «Енерговторресурс» не встановлено, оскільки взаємовідносини позивача з зазначеним підприємством відбувались до вказаної події. З пояснень, відібраних у засновника, директора та бухгалтера ТОВ НВП «Енерговторресурс» також не вбачається підстав для висновків податкового органу про неможливість виконання договору купівлі-продажу №02-03/х від 02.03.09.

Крім того, чинне законодавство України не покладає на покупця при укладанні договорів обовязку здійснювати перевірку господарського стану його контрагентів.

Така позиція узгоджується із ст. 61 Конституції України, в якій закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник, а не той, хто мав з ним господарські відносини.

Крім того, у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Щодо висновків субєкта владних повноважень про порушення позивачем приписів податкового законодавства, суд зауважує наступне. Згідно з п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку щодо оподаткування прибутку підприємств встановлені ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 якої встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість при здійсненні Позивачем спірної операції були наявні всі необхідні первинні бухгалтерські документи, а саме: податкова накладна, видаткова накладна, документи, що підтверджують розрахунки за отриманий товар.

Згідно зпунктом 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Окрім того, відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначав лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно з п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А згідно з пп. 7.2.3 цього Закону - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість» булопередбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме, наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної належними суб'єктами господарювання та не позбавлено платника податку права на включення до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна.

В Акті Відповідачем не заперечується, що Позивач включив до податкового кредиту виплати по сплаті податку, які підтверджені податковою накладною, оформленою відповідно до вимог п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Законом України «Про податок на додану вартість».

З матеріалів справи вбачається, що на момент виконання умов договору купівлі-продажу та складання податкової накладної №321 від 27.03.09 ТОВ НВП «Енерговторресурс» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тобто мало цивільну правоздатність та було платником ПДВ, зареєстрованим у порядку, передбаченому ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість». Доказів анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ НВП «Енерговторресурс» на момент укладення договору та видачі податкової накладної відповідачем не надано.

Отже, позивач виконавши вимоги п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та сплативши ПДВ в ціні отриманого товару, а ТОВ НВП «Енерговтроресурс», в свою чергу виконавши вимоги п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» - видав покупцю, яким є позивач, належним чином оформлену податкову накладну на визначені суми податку, при наявності підтвердження здійснення господарської операції, правомірно сформував податковий кредит на підставі цієї накладної та валові витрати на відповідну суму.

З приводу твердження контролюючого органу щодо нікчемності спірного договору суд зауважує наступне. Відповідно до ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

При цьому, в силу приписів п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

З пояснень представника відповідача в суді та наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом у спірних правовідносинах договір у судовому порядку не оспорювався, такого, що набуло законної сили, рішення суду з приводу визнання вказаного договору недійсним не має.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку №984, Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень-рішень з приводу самостійного визначення грошових зобовязань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Проте, в акті перевірки субєктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємоповязаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину або невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем безпідставно, необґрунтовано та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто не відповідають вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як субєкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності дій по виннесенню оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Клінінгова компанія «Асклін» документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94,159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Клінінгової компанії "Асклін" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова № 0000041800 від 28.04.2011 року та № 0000051800 від 28.04.2011 року .

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанова виготовлена 12 грудня 2011 року.

Суддя Панов М.М.