Постанова № 20231609, 30.09.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

30.09.2011 р.                                         11:40                              Справа № 2а-4138/11/1470

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. при секретарі судового засідання Мотельчук А.В. у відкритому судовому засіданні розглянувши справу

за позовомДержавного Південного виробничо-технічного

підприємства,

вул. Кірова, 240-А, м. Миколаїв, 54028 доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі

м. Миколаєва,

вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028, проскасування податкового повідомлення - рішення №0001242301

від 18.05.2011р., стягнення суми судового збору, В С Т А Н О В И В:

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва від 18.05.11р. №0001242301.

3. Присудити на користь Державного Південного виробничо-технічного підприємства судові витрати у розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

4. Роз’яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя                                                                                           В. С. Брагар

Миколаївський окружний адміністративний суд

54002, м. Миколаїв, вул. Заводська, 11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2011 р.                                                   11:40                     справа № 2а-4138/11/1470

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. при секретарі судового засідання Мотельчук А.В. у відкритому судовому засіданні розглянувши справу

за позовомДержавного Південного виробничо-технічного

підприємства,

вул. Кірова, 240-А, м. Миколаїв, 54028 доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі

м. Миколаєва,

вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028, проскасування податкового повідомлення - рішення №0001242301

від 18.05.2011р., стягнення суми судового збору, за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 175, від 23.05.11 р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 5826/9/10-007, від 27.12.10 р.;

від позивача: ОСОБА_3, довіреність № б/н, від 01.02.11 р.;

Позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовними вимогами про скасування податкового повідомлення - рішення №0001242301 від 18.05.2011р.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що дане рішення прийнято з порушенням закону оскільки позивач правомірно, у відповідності до вимог Податкового кодексу України (далі ПК України) відніс до податкового кредиту, з податку на додану вартість, суми ПДВ по угодам, які відповідач вважає нікчемними.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що позивач не обґрунтовано включив до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ від здійснення угод, які є нікчемними. В зв’язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, заслухавши пояснення сторін суд, –

В С Т А Н О В И В:

Державне Південне виробничо-технічноге підприємство зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

22.04.-29.04.11р. відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість.

05.05.11р. за результатами перевірки було складено акт №1497/23-200/14310796, в якому крім іншого зазначено, що позивачем порушено:

          п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податкові зобов’язання по податку на додану вартість на суму 69246,00 грн.

          На думку відповідача (позиція викладена в акті) ці порушення сталися в результаті того, що позивачем при укладені угоди з його контрагентом –ТОВ ”Фієста Плюс” не було дотримано вимог ч.1,3,4 ст.203 ЦК України, а тому такий правочин в силу ч.1,2 ст.215 та ст.228 ЦК України є нікчемним.

18.05.11р. на підставі даного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0001242301 за порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України на підставі п.123.1 ст.123 ПК України визначено податкове зобов’язання з ПДВ за основним платежем 69 246 грн., та штрафні санкції 1 грн.

Єдиним аргументом відповідача висловленим в акті перевірки та в запереченнях на позов є те, що угоди (правочини) укладені позивачем з його контрагентами є нікчемними. Відповідач не висловлює сумніву з приводу того, що у разі коли б ці угоди відповідали вимогам Закону, суми, віднесені позивачем до податкового кредиту були б віднесені правомірно.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.09р. ”Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу –землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Аналогічна позиція вказана в ухвалі Вищого адміністративного суду України №К-25104/10 від 8.11.10р.

На підтвердження здійснення господарської операції з ТОВ ”Фієста Плюс” позивачем надано суду договір купівлі-продажу № 42-2010 від 27.07.10 р., специфікацію №1 до договору, рахунки –фактури № СФ-50 від 14.02.2011 р., № СФ-52 від 14.02.2011 р., № СФ-54 від 14.02.2011 р., видаткова накладна №РН-66 від 14.02.11 р., реєстр виданих та отриманих податкових накладних, договір № Д 29-1.9/461, акт дефектації № 1/11 від 17.02.2011 р., податкові накладні, карти обліку ремонту, акт списання № СпТ-000022 від 28.02.2011 р., платіжні доручення № 57-62 від 17.02.2011 р., які підтверджують використання позивачем у господарській діяльності придбаного у ТОВ ”Фієста Плюс” товару.

В зв’язку з цим суд вважає, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту з податку на додану вартість суми від здійснення вищезазначеної угоди.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва від 18.05.11р. №0001242301 підлягає скасуванню.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва від 18.05.11р. №0001242301.

3. Присудити на користь Державного Південного виробничо-технічного підприємства судові витрати у розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

4. Роз’яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя                                                                                           В. С. Брагар

Повний текст рішення складений відповідно

до ч.3 ст. 160 КАС України та підписаний суддею 07.10.2011 р.